Складові чинники медіаосвіти, цілі та сфери

Вступ

ХХІ століття, недарма, називають не просто «епохою інформації», а, більше того, «століттям глобального інформаційного суспільства», причиною чого, став стрімкий науково-технічний розвиток у ХХ столітті. У такому суспільстві освіта, знання, інформація і комунікація складають основу розвитку і благополуччя людської особистості, а засоби медіа, стають, на думку канадського науковця М. Маклюена, посередником між світом та людиною, що дозволяє говорити про домінанту роль медіа інформації у формуванні світогляду людини, що в свою чергу підносить ряд проблемних питань.

Таким чином, медіа (засоби комунікації) з кожним роком відіграють все більшу роль в житті людей і як наслідок в освітньому процесі.

Саме в такому стані актуалізує себе медіаосвітній процес, основним завданнями якого є: підготовка нового покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різної інформації, навчити людину розуміти її, усвідомлювати наслідки її впливу на психіку, опановувати способами спілкування на основі невербальних форм комунікації за допомогою технічних засобів.

Подібне навчання необхідно, оскільки воно прагне розвивати медіакомпетентність. Це дає можливість використовувати необхідну інформацію, аналізувати її, ідентифікувати економічні, політичні, соціальні та/або культурні інтереси, які з нею пов'язані.

Медіаосвіта дозволяє людям здійснювати їх право на свободу самовираження та інформацію, що не тільки сприяє особистому розвитку, але також збільшує соціальне участь і інтерактивність. У цьому сенсі медіаосвіта готує до демократичного громадянства і до політичного розуміння.

Тому для сучасної людини очевидна необхідність навичок сприйняття інформації, вміння вірно розуміти значення аудіовізуальних образів, і, як наслідок, більш компетентно і вільно поводитися з інформаційними потоками і орієнтуватися в них, що власне і має на меті медіаосвіта. Саме цим зумовлюється актуальність обраної теми.

Мета і завдання: полягає в тому, щоб дослідити проблеми засобів масової комунікації в світі та можливі шляхи інтеграції медіаосвіти в сучасний освітній процес.

Об'єктом курсової роботи: є місце процесів медіаосвіти в галузі медіа культури.

Предмет дослідження: розвиток медіаосвіти в Європі та Україні.

Структура даної курсової роботи складається з вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ І. Загальний нарис розвитку медіаосвіти: історія та перспективи.

Складові чинники медіаосвіти, цілі та сфери.

Говорячи про медіаосвіту, то в сучасній науковій думці, під цим терміном, мається на увазі процес застосування медіа-текстів, метою використання яких є, вироблення аналітичних, критичних та об’єктивних систем оцінювання даних під час освітнього процесу. Тому, медіа-освіта – є частиною освітнього процесу, що спрямована на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп’ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія). Крім цього, медіаосвіта, орієнтується на процес розвитку медіа-технологій з урахуванням їх актуальності.

Якщо, процес медіаосвіти полягає у застосуванні медіа-текстів, то галузь «вивчення медіа», базується на самому виробництві, продукуванні цих медіа-текстів, на основі отриманих даних, але є фактор, що поєднує, ці дві галузі, а саме те, що метою, як медіаосвітики, так і вивчення медіа є формування медіа-грамотності. Як бачимо, цей процес є доволі складним, тому доречно, буде відзначити основні категорії які пов’язані з медіаосвітою.

Медіа-культура – сукупність інформаційно-комунікаційних засобів, що функціонують у суспільстві, знакових систем, елементів культури комунікації, пошуку, збирання, виробництва і передачі інформації, а також культури її сприймання соціальними групами та соціумом у цілому. На особистісному рівні медіа-культура означає здатність людини ефективно взаємодіяти з мас-медіа, адекватно поводитися в інформаційному середовищі.

Медіа-обізнаність – рівень медіа-культури, який передбачає засвоєння особистістю системи знань про засоби масової комунікації, їх історію та особливості функціонування, користь і шкоду для людини, уміння убезпечити себе від негативних інформаційних впливів і вільно орієнтуватись у світі інформації.

Медіа-грамотність – рівень медіа-культури, який стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіа-засобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіа-джерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.

Медіа-компетентність – рівень медіа-культури, що забезпечує розуміння особистістю соціокультурного, економічного і політичного контексту функціонування медіа, засвідчує її здатність бути носієм і передавачем медіа-культурних смаків і стандартів, ефективно взаємодіяти з медіа-простором, створювати нові елементи медіа-культури сучасного суспільства.

Медіа-педагоги – учителі, викладачі, вихователі всіх ланок системи освіти, керівники медіа-студій різного профілю в структурі центрів роботи з молоддю та інших організацій, які мають відповідну педагогічну і медіа-психологічну компетентність та впроваджують медіа-освіту.

Ці всі фактори, дозволяють говорити, про те, що для сучасного суспільства є характерним формування медіа-освітнього руху, що має за мету, інтеграцію громадських об’єднань різного спрямування, державних інституцій освітнього, культурного та іншого профілю в напрямі розвитку медіа-культури суспільства, зокрема дітей і молоді. А тому, медіаосвіта, є лише однією зі складових, медіакультури, в загалом, що дозволяє говорити про те, що медіаосвіта, як окрема галузі, має свої методологічні засади, а саме функції, сфери застосування, тощо.

Так, на думку, британського дослідника медіаосвіти Лена Мастермана можна виділити чотири найважливіші сфери медіаосвіти: 1) авторство, власність і контроль в медійній галузі; 2) способи досягти ефекту впливу медіатексту (способи кодувати інформацію); 3) репрезентація навколишнього середовища через медіа; 4) медійна аудиторія. [5, с. 23.]

За Л. Мастерманом, ефективність медіаосвіти можна оцінити за двома основними критеріями: 1) здатністю учнів застосовувати своє критичне мислення у нових ситуаціях і 2) кількістю зобов’язань і мотивацій, висловлених ними щодо медіа. Медіаосвіта сприяє зміні відносин між учнем і вчителем, створює підґрунтя для роздумів і діалогів. Тобто процес медіаосвіти – це швидше діалог, ніж дискусія. Отже, медіаосвіта розвиває відкритіших і демократичніших педагогів, вона спрямована переважно на групове навчання. [5, с. 18.]

Щодо функцій та цілей медіаосвіти, то звернемося до думки шведської дослідниці Сесілії фон Файлітзен яка наголошує, що медіаосвіта має розвивати критичне мислення, суттєвий елемент розвитку якого є створення учнями власної медіапродукції. Медіаосвіта потрібна для активної участі як в демократичному процесі, так і в глобалізаційному. Вона має основуватися на вивченні всіх видів медіа. Особливу увагу Файлітзен звертає на те, що створення медіапродукції необхідний елемент у процесі медіаосвіти. Дійсно, десакралізація медіа, набуття учнями навичок журналістської роботи, коли вони дізнаються про механізм і «кухню» створення медіа, має сприяти виробленню незалежного та критичного погляду на медійний контент.[5, с. 47-49] Таким чином, медіаосвіту, можна назвати авангардом, демократизації суспільства, що полягає у тому, що медіаосвіта та медіа-грамотність, мають бути загальнодоступним, саме це дозволить зняти «залізну завісу» між країнами, націями, конфесіями, віковим розмежуванням, тощо.

Британські науковці К. Безелґет та Е. Харт вважають, що медіаосвіта має ґрунтуватися на вивченні шести ключових понять: 1) «медійних агенцій (аналіз функціонування, цілей, джерел інформації), які створюють і розповсюджують медіатексти;

2) «медійних категорій (аналіз типів медіатекстів за видами, жанрами тощо);

3) «медійних технологій (аналіз технологічного процесу створення медіатекстів);

4) «медійних мов (аудіовізуальні засоби вираження, коди та знаки, стиль тощо медіатекстів);

5) «медіа-аудиторії» (типологія аудиторій, різновиди у сприйнятті медіатекстів);

6) «медійного подання» (аналіз конкретного представлення авторами, джерелами інформації, агенціями змісту в медіатекстах). [16, с. 48.]

Таким чином, медіаосвітній процес є багатошаровим явищем, що має власну структуру, функції, цілі, тощо. Але, те що сьогодні ми називаємо медіаосвітою, пройшло шлях свого становлення, саме тому, слід перейти до питання про історію виникнення та розвитку, цього процесу.