Тема 8. Світова система господарства, її основні риси та напрямки розвитку. Валютна система та міжнародні валютні відносини

План

1. Світове господарство: сутність та структура.

2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація.

3. Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивних сил.

4. Форми міжнародних економічних відносин

5. Зміст і структура світової валютної системи. Валютний курс.

1. Однією з фундаментальних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин і формування на цій основі структурно цілісної системи світового господарства.

Світове господарство представляє собою внутрішньо суперечливу єдність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Етапи розвитку світового господарства:

I етап – кінець XIX – початок 20-х років XX ст.;

II етап – друга третина 20-х років – кінець 80-х років XX ст.;

III етап – кінець 80-х – початок 90-х років XX ст. і продовжується нині.

Суб’єкти світового господарства:

- національні держави (національні господарства);

- міжнародні і транснаціональні корпорації, транснаціональні банки;

- регіональні об’єднання і союзи держав;

- міжнародні організації та інститути.

Світове господарство характеризується такими рисами:

- зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

- створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин;

- формуванням міжнаціональних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами.

Економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація економіки та міжнародна конкуренція, які стимулюють розвиток економічної інтеграції на світовому ринку. Міжнародний поділ праці виступає як економічний фундамент світогосподарських зв’язків.

2. Міжнародний поділ праці (МПП) представляє собою зумовлену певним ступенем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і призводить до спеціалізації країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та економічних умов. МПП забезпечує зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу і відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства.

Форми міжнародного поділу праці:

- загальний поділ праці ґрунтується на галузевій спеціалізації окремих країн (сільськогосподарське виробництво, переробні галузі тощо).

- частковий поділ праці ґрунтується на спеціалізації у виробництві готових виробів (медапаратура, взуття, меблі, трактори тощо).

- одиничний поділ праці ґрунтується на по детальній спеціалізації (виробництво шарикопідшипників, шин, двигунів тощо).

Показник участі країни у міжнародному поділі праці:

Експортна квота = Обсяг експорту / Обсяг валового внутрішнього продукту · 100%

Сучасний етап розвитку міжнародного поділу праці характеризується:

- розвитком спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивних технологій, що зумовлює деіндустріалізацію промислово розвинених країн (скорочення у їхніх структурах виробництва базових галузей);

- поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації;

- інтернаціоналізацією сфери послуг, тісним переплетінням продажу послуг з виробництвом та збутом товарів, експортом капіталу, обміном інформацією;

- загостренням конкуренції на міжнародних ринках, глобалізацією її змісту, зростанням значення інтернаціональних конкурентних переваг.

Матеріальною основою подальшого поглиблення міжнародного поділу праці є удосконалення інтернаціональної структури матеріального і духовного виробництва, - з одного боку. А друга сторона поглиблення МПП характеризується об’єктивною взаємозалежністю розвитку міжнародного поділу праці та умовами формування економічної рівноваги на світовому ринку. Це означає, що рівень розвитку МПП, його економічні межі регулюються існуючими можливостями досягнення внутрішньої збалансованості світогосподарських зв’язків.

Об’єктивна зумовленість рівня розвитку МПП можливостями формування структурної рівноваги і відповідно пропорцій міжнародного обміну є одним з найважливіших економічних законів світового ринку. Реалізується цей закон на двох рівнях – за допомогою ринкового механізму саморегулювання і на основі погодженого використання міжнародних інституціональних регуляторів ринкових структур (наприклад, МВФ, тощо).

3. Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв'язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Форми інтернаціоналізації економік:

- інтеграційна, яка представляє об’єднання ринків, а згодом і виробництв окремих країн у зону вільної торгівлі та підприємництва;

- транснаціональна, що характеризує взаємопереплетіння економік різних країн внаслідок функціонування транснаціонального капіталу.

Інтернаціоналізація економіки веде до посилення міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму. МЕІ носить переважно регіональний характер.

Форми міжнародної економічної інтеграції:

- торговельна інтеграція що представляє створення зон вільної торгівлі країн учасниць;

- валютно-фінансова інтеграція, що передбачає зняття обмежень на переміщення капіталів всередині угрупування, єдина валютна політика тощо;

- створення єдиного економічного простору, що означає усунення нетарифних бар’єрів у взаємній торгівлі.

До найбільших регіональних інтеграційні угрупувань відносяться наступні:

АПЕК – Азійсько-тихоокеанське економічне об’єднання, частка якого досягає 50% міжнародної торгівлі.

ЄС – Європейський Союз (37,3 % світової торгівлі).

НАФТА – Північноамериканське регіональне об’єднання (18,7% світової торгівлі).

АСЕАН – Південноазійське регіональне управління (6,8%).

МЕРКОСУР – Латиноамериканське об’єднання (1,5 %).

Провідну роль у сучасному світовому господарстві відіграють інтернаціональні промислові та банківські корпорації.

Міжнародні корпорації (МНК) – представляють собою концерн або союз концернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Основними суб'єктами світогосподарських зв'язків на сучасному етапі є транснаціональні корпорації (ТНК), тобто фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані, найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.

Транснаціональні банки (ТНБ) — крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних підприємств) і контролюють (за державної підтримки) валютні й кредитні операції на світовому ринку.

Еволюційний шлях розвитку світового господарства дає можливість зробити класифікацію країн світового господарства наступним чином за такими критеріями:

За специфікою господарських систем:

- країни з розвиненою ринковою економікою;

- країни з ринковою економікою, що розвивається;

- країни з перехідними до ринку економіками;

- країни з неринковою економікою.

За ступенем економічного розвитку:

- високорозвинені;

- середньорозвинені;

- з низьким рівнем розвитку.

- нові індустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;

- високодохідні нафтоекспортуючі країни;

- найменш розвинені країни.

4. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) представляють собою систему економічних відносин в рамках світового господарства. Розрізняють наступні форми міжнародних економічних відносин:

- світова торгівля;

- міжнародний рух капіталів;

- міжнародні валютно-фінансові відносини;

- міграція робочої сили;

- науково-технічне співробітництво.

Розглянемо ці форми детальніше:

Світова торгівля – це форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому міжнародному поділі праці, спеціалізації окремих країн, на виробництві певних товарів і послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем розвитку.

Міжнародний рух капіталів означає переміщення грошових засобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку.

Таблиця. Форми міжнародного руху капіталів

Таблиця. Форми вивозу підприємницького і позичкового капіталів

Прямі інвестиції надають право управлінського контролю за об’єктом, у який інвестовано капітал.

Портфельні інвестиції здійснюються шляхом придбання акцій іноземних підприємств у розмірах, які не забезпечують право власності або контролю над ними.

Функції міжнародного ринку капіталу:

- забезпечення економіки готівкою;

- надання можливостей корпораціям та окремим особам отримувати дохід від розміщення їхніх тимчасово вільних грошових засобів;

- перерозподіл ресурсів у глобальному масштабі.

Міжнародні валютно-фінансові відносини – це форма міжнародних економічних відносин в сфері валютних розрахунків.

Розрізняють національні та світові валютні системи. Національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину структуру міжнародних валютних відносин. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та економічних зв’язків відбувається інтеграція національних валютних систем у світову валютну систему.

Міграція робочої сили – це форма міжнародних економічних відносин, яка характеризує переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з метою пошуку роботи та нових сфер застосування своїх здібностей.

Причинами міжнародної міграції робочої сили є національні відмінності у рівні зарплати, вартості життя, рівні безробіття, потребах у робочій силі.

Сучасні тенденції розвитку міжнародної міграції робочої сили:

- головний напрям міграції робочої сили відбувається з країн, що розвиваються, у розвинені країни світу;

- активізація міграційних процесів між розвиненими країнами;

- активізація міграції між країнами з перехідною економікою;

- виникнення нової форми міграції – «втеча мізків», тобто міграція науково-технічних кадрів у високорозвинені країни;

- розширення обсягів нелегальної міграції, зумовленої жорсткою міграційною політикою розвинених країн.

Науково-технічне співробітництво – це форма міжнародних економічних відносин країн на світовому рівні в галузі науки і техніки.

Форми міжнародного науково-технічного співробітництва:

- створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для використання новітніх оригінальних ідей у галузі науки, техніки, маркетингу тощо;

- спільні дослідження світового досвіду в галузях організації виробництва і праці;

- консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики;

- організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується трансформаційними зрушеннями в системі міжнародних економічних відносин, які зумовлюються дією наступних факторів:

-поширення кризи в енергетичній, сировинній та фінансовій сферах;

-швидка зміна пріоритетів, зумовлена розвитком інформаційного суспільства;

-зміни суспільно-економічних та політичних устроїв, зокрема постсоціалістичних держав;

-економічні, науково-технічні й технологічні зрушення, які зумовлюють зміну форм і напрямків міжнародної спеціалізації;

-зміна місця окремих країн, регіонів та фірм у системі міжнародного поділу праці та в структурі світового господарства.

Концепції трансформації міжнародних економічних відносин:

-концепція нового міжнародного економічного порядку (НМЕП, 1974 р.), висунута країнами, що розвиваються, і спрямована на протидію пануванню ТНК у системі МЕВ;

-концепція міжнародної економічної безпеки (МЕБ, середина 80-х років XX ст.).

Розглянемо коротко зміст кожної концепції.

Зміст концепції нового міжнародного економічного порядку:

-встановлення економічно обґрунтованих цін на сировину та готові продовольчі й промислові товари;

-встановлення прийнятних для країн, що розвиваються, валютнофінансових відносин;

-усунення дискримінаційних обмежень, створення пільгових умов для зовнішньо-економічної діяльності країн, що розвиваються, тощо.

Концепція міжнародної економічної безпеки стосується інтересів усіх держав світового господарства і має такий зміст:

- ліквідація дискримінації у практиці зовнішньо-економічних відносин;

- встановлення нового міжнародного економічного порядку, який зумовив би економічну безпеку всіх національних держав;

- концентрація спільних зусиль у вирішенні проблем заборгованості;

- розробка механізмів, спрямованих на вирівнювання рівнів економічного розвитку країн, що розвиваються, та країн із трансформаційною економікою;

- об’єднання зусиль для вирішення екологічних проблем, освоєння космосу, боротьби з наркобізнесом, тероризмом тощо.

5. Важливою складовою ланкою світового господарства є міжнародні валютні відносини. Їх функціонування і розвиток пов’язаний з обслуговуванням всього комплексу економічних зв’язків, що складаються між країнами на світовому ринку в таких сферах: зовнішня торгівля, вивіз капіталу, надання займів і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, тощо.

Об’єктивними передумовами розвитку світової валютної системи були наступні: удосконалення міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва, інтернаціоналізація вартості товарів і послуг на світовому ринку і розвиток на цій основі інтернаціоналізації грошових відносин.

Валюта в широкому розумінні – це грошова одиниця країни (гривня, рубль, долар і т. ін.) у вузькому розумінні – це грошові одиниці іноземних держав. Національна валютна система – форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством і охоплює такі структурні елементи:

- національна грошова одиниця;

- золотовалютні резерви країни;

- умови конвертованості національної валюти;

- регулювання валютного ринку державою;

- статус національних установ, що регулюють валютні відносини країни.

Валютні системи окремих країн в єдності свого функціонування утворюють світову валютну систему, яка існує з другої половини ХІХ ст.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС):

1. Система «золотого стандарту», яка існувала з 1867 року до часів великої економічної депресії – 30-ті роки ХХ ст. і характеризувалася такими рисами:

- розрахунок між країнами здійснювався шляхом розрахунку золотими монетами;

- золото функціонувало у вигляді світових грошей;

- всі валюти світу фіксували свій зміст до певної кількості золота;

- існували фіксовані валютні курси всіх країн, що входили до золотого стандарту.

Недоліки системи золотого стандарту:

- вона виключала можливість проведення окремими державами самостійної валютно-грошової політики;

- відбувався відплив золота та його приховування під час війни, інфляції, кризи;

- при зменшенні золотого валютного запасу країни неможливо було утримати фіксований валютний курс;

- система була жорстка, дорога, нееластична, сильно залежала від видобутку золота в країні.

Форми золотого стандарту:

- золотомонетний стандарт (діяв із 1867 року до початку ХХ ст.) представляв собою обіг золотих монет і вільний обмін паперових грошей на золото;

- золотозливковий стандарт (діяв з початку ХХ ст. до Першої світової війни) – давав можливість обміну паперових грошей на золото, якщо сума грошей відповідала ціні золотого злитку;

- золотодевізний стандарт (діяв з 1922 року до середини 30-х років ХХ ст.) і дозволяв обмінювати банкноти на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото.

2. Система «золотодоларового стандарту» (Бреттон-Вудська система), яка існувала з 1944 року до 1976 року. Вона мала такі риси:

- встановлення фіксованих обмінних курсів валют країн-учасниць до курсу долара;

- курс долара був фіксований до вмісту золота, він прирівнювався до золота за таким співвідношенням: 1$ = 0,888 гр золота;

- була заборонена приватна купівля-продаж золота для припинення відтоку золота за кордон.

- центральні банки підтримують стабільний курс національної валюти відносно долара;

- організаційною і контролюючою ланкою виступають МВФ і МБРР.

Тоді ж був утворений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який контролював жорстку фіксацію іноземних валют до долара і при відхиленні надавав кредити для утримання цього курсу. Ця система існувала до 70-х років ХХ ст., коли відбулася світова енергетична криза (1973-1975рр.) і внаслідок цього стала падати купівельна спроможність долара та почалася інфляція в США. Деякі країни стали відмовлятися від долара як міжнародної розрахункової одиниці і система золотодоларового стандарту похитнулася.

3. Система «плаваючих» валютних курсів (Ямайська валютна система), яка була створена у 1976 році і існує по цей час, і має такі характерні риси:

- відмінено офіційний золотий паритет і фіксацію вмісту золота у національних валютах, тобто золото перестало бути розрахунковою грошовою одиницею;

- основний засіб міжнародних розрахунків – вільно конвертована валюта, а також штучна колективна міжнародна розрахункова одиниця (Special Drawing Rights) – SDR, створена Міжнародним валютним фондом на основі кошика твердих валют світу. Величина SDR визначалася на основі кошика валют, куди входили 5 валют світу: долар складав 44 %; німецька марка – 21%; франц. франк – 11 %; англ. фунт стерлінг – 11 %; японська єна – 7 %. SDR не була прив’язана ні до золота, ні до долара, мала гнучкий плаваючий валютний курс на основі визначення попиту і пропозиції на світовому валютному ринку на кожну національну валюту.

- вільний плаваючий курс валют світу визначається попитом і пропозицією на них на внутрішньому і світовому ринку;

- центральні банки держав мають право обирати самі режим валютного курсу (фіксований, плаваючий або змішаний).

SDR – застосовують для встановлення паритетів і курсів валют, але свого головного призначення – стати головним резервним активом МВФ, вона не виконала.

Валютний курс та його визначення. Конвертованість валюти – це здатність національної грошової одиниці обмінюватися на інші валюти. Валютний курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іноземної валюти.

Методи визначення валютного курсів:

1. На основі зіставлення ринкових цін на золото, визначених різними валютами: наприклад, якщо на Лондонській валютній біржі ціна 1 унції золота = Х дол. США Y євро, то для визначення курсу долара стосовно євро, необхідно ціну 1 унції золота в доларах поділити на ціну 1унції золота в євро: 1$ = Y X євро.

2. На основі зіставлення рівня цін на споживчий кошик різних країн. Він визначається, як паритет купівельної спроможності валют у: PPP = PjB PjA,

де PjA – рівень цін товарів і послуг, що входять у споживчний кошик у поточному періді в країні «А»;

PjВ - рівень цін товарів і послуг, що входять у споживчний кошик у поточному періді в країні «В»;

Паритет купівельної спроможності валют може визначатися у двох формах:

І –прямого котирування, тобто одна одиниця іноземної валюти виражена через певну кількість національної валюти, наприклад, 1$ =7,9 грн.

ІІ – оберненого котирування, тобто одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти, наприклад, 1грн.=1/8$

Котирування – це визначення офіційними державними органами (центральним банком) ціни іноземної валюти. В умовах інфляції визначається реальний обмінний курс, який враховує зміну рівня цін у поточному періоді за формулою: Er= En× PjB PjA,

де Er – реальний валютний курс,

En– номінальний валютний курс,

PjA – рівень цін товарів і послуг, що входять у споживчний кошик у поточному періді в національній економіці;

PjВ - рівень цін товарів і послуг, що входять у споживчний кошик у поточному періді в у країни-торговельного партнера;

3. метод визначення валютного курсу обраховується на основі зіставлення ефективних виробничих вират в різних країнах:

- рівень зарплати;

- норма процентної ставки;

- рівень продуктивності праці;

Він використовується для встановлення валютного курсу в довгостроковому періоді