Тема 2. Форми суспільного виробництва. Ринок як форма функціонування товарного господарства, його закони

План

1. Суть та форми суспільного виробництва

2. Основні категорії товарного виробництва (товар, гроші)

3. Характеристика ринкової системи господарювання

4. Ринкова інфраструктура. Біржі

1. Суспільне виробництво – це основа життя людей і джерело розвитку людської цивілізації.

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності. Людство пройшло довгий історичний шлях розвитку і знало дві основні форми організації суспільного виробництва: натуральну і товарну. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне господарство.

Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками.

Основні риси натурального господарства:

1. Замкнутість економічної діяльності. Кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто є самодостатньою.

2. Ґрунтується на ручній праці, примітивних засобів виробництва та найпростішій організації праці. Законом його розвитку, як правило є просте відтворення.

3. Відсутність обміну. Продукція розподіляється між учасниками господарства безпосередньо надходить до їхнього особистого й виробничого споживання беззворотніх зв’язків.

4. Панівна форма виробництва в усіх докапіталістичних формаціях. Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.

Основні риси товарного виробництва:

1. Товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах властивих йому економічних законів (закону власності, попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу та ін.)

2. Між виробниками складаються не безпосередні господарські зв’язки, а опосередковані, тобто через обмін продуктами своєї праці як товарами.

3. Виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів.

4. На відміну від натурального господарства є відкритою економічною формою господарства.

Причини виникнення товарного виробництва:

1. Економічна відокремленість виробників, яка робить їх економічно самостійними товаровласниками. Вони самі, на свій страх і ризик вирішують, що, де коли і скільки виготовляти, з ким і на яких умовах здійснювати обмін. Економічною основою відокремленості виробників спочатку є приватна власність, далі й інші форми власності на засоби виробництва.

2. Суспільний поділ праці, який породжує диференціацію (спеціалізацію) виробників на виготовлені певних продуктів або за певними видами діяльності. Поділ праці є об`єктивною основою необхідності обміну результатами діяльності виробників.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства, коли продукти виробляються не для власного споживання їхніми виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.

Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинуте.

Просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок. Притаманне не докапіталістичним суспільствам.

Розвинута форма товарного виробництва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Мета його функціонування – отримання прибутку. Товарне виробництво є основою ринкової економіки. Притаманна капіталістичному суспільству.

2. Основною категорією товарного виробництва є товар. Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Найважливішими характеристиками товару є його споживча вартість і вартість.

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника. Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття — мінової вартості. Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду.

Основні властивості товару "корисність", "цінність" та "рідкість".

Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, поняття чисто суб'єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги. Один і той самий товар з однаковою споживчою вартістю може мати зовсім різний ступінь корисності для окремих споживачів. Наприклад, корисність хліба різна для ситої і голодної людини, цигарки — для людини, що палить, і тієї, яка не палить, та ін. Але всі ці товари, незалежно від різної корисності для різних людей, не втрачають своєї об'єктивної основи — споживчої вартості.

Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим ніби оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідом подають як цінність. Тому цінність для них категорія суб'єктивна. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб'єктивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості.

Ціна – це форма грошового вираження вартості й цінності товару. З позицій неокласичних поглядів, цінність благ залежить також і від їхньої рідкості.

Рідкість – характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства.

В економічній науці розуміння категорії вартості значною мірою формувалося під впливом двох найпоширеніших теорій: класичної теорії трудової вартості та маржиналістської теорії граничної корисності.

Представники трудової теорії вартості визначали вартість товару за витратами суспільно необхідної праці; теорії граничної корисності – за ступенем корисності речі для споживача, тобто як граничну корисність.

Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги

Гроші – це особливий товар, за яким у результаті розвитку товарного обміну монопольно закріплюється особлива економічна роль загального еквівалента, що найкращим чином вимірює вартість та виступає посередником в обміні усіх інших товарів. Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей:

– міра вартості;

– засіб обігу;

– засіб утворення заощаджень, скарбів;

– засіб платежу;

– світові гроші.

1. Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання вартості товару до уявленої кількості грошей. Функція грошей як міри вартості реалізується через масштаб цін. Масштаб цін – це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін. З середини XX ст. відповідно до рекомендацій МВФ країни світу не проводять фіксації офіційного (золотого) масштабу цін.

2. Функція засобу обігу – гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг. Функція грошей як засобу обігу завжди поєднується з попередньою функцією міри вартості. Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей. Паперові гроші — це знаки, символи, представники повноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на виготовлення їх незначні.

3. Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин. Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, так і поза ним (заробітна плата, сплата податків,орендна і квартирна плата, повернення позик тощо). На основі цієї функції виникли кредитні гроші – вексель, банкнота, чек.

4. Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті" (у формі ювелірних виробів розкоші, золота).

5. Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторгівельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.

Грошовий обіг — це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.

Різноманітність грошових засобів в економіці представляє грошова маса - це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів і послуг.

Структура грошової маси:

1. Готівкові гроші:

а) монети;

б) банкноти.

2. Безготівкові гроші:

а) чекові внески;

б) депозитні сертифікати;

в) державні цінні папери.

3. Ринкова система – це система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів.

Ринкова економіка базується на приватній капіталістичній власності і вільній конкуренції між товаровиробниками. Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда до реалізації своїх економічних інтересів.

Дбаючи про свої потреби і інтереси, така економічно вільна людина збільшує свої власні доходи, але одночасно задовольняються і потреби суспільства в певних благах.

За висловом А. Сміта діє невидима рука ринку, яка врівноважує ці інтереси, і на основі конкуренції здійснює саморегулювання економіки.

Умови виникнення та формування ринку:

1) Суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва товарів і послуг

2) Наявність економічної відокремленості суб'єктів господарювання, яка зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник)

3) Наявність вільної конкуренції забезпечує велику кількість груп виробників, що забезпечує свободу вибору.

4) Існування вільного обміну ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання

Ринок – невід'ємний атрибут товарного господарства. Він забезпечує рух товарів і грошей (Т—Г—Т та Г—Т—Г). Через ринок здійснюється переважна більшість економічних процесів. Це специфічна форма економічних взаємовідносин, що пов'язує між собою різних господарюючих суб'єктів.

Найважливіші функції ринку такі:

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економічних ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що — ні, скільки чого треба запропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.

Структуру ринку складають:

1. За функціональним критерієм:

- споживчий ринок, який в свою чергу, складається з ринків продовольчих та непродовольчих товарів;

- ринок послуг (матеріальних і духовних);

- ринок засобів виробництва;

- ринок робочої сили, або ринок праці;

- ринок грошей (валюти);

- ринок капіталу (інвестиційний);

- ринок позичкового капіталу;

- ринок цінних паперів (фондовий);

- ринок нерухомості (житла та землі);

- ринок інтелектуальної власності, до якого входить ринок новітніх технологій

- ринок інформації та інформаційних технологій.

2. За територіальним критерієм:

- світовий ринок;

- національний (внутрішній) ринок;

- регіональний ринок;

- місцевий ринок.

3. За відповідністю законодавству:

- офіційний (легальний) ринок;

- тіньовий (нелегальний) ринок.

Суб'єкти ринку – це фізичні і юридичні особи, які являються виробниками та споживачами товарів і послуг. Тобто, це підприємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники цінних паперів, держава, домогосподарства і т. ін.

Домогосподарства, як власники економічних ресурсів пропонують на ринку ресурсів фактори виробництва, отримують доходи від проданих ресурсів, використовують доходи на придбання (купівлю) споживчих (неінвестиційних) товарів та послуг для задоволення особистих потреб.

Підприємці пред'являють попит на ресурси, пропонують товари та послуги як для підприємницького й державного (засоби виробництва й виробничі послуги) секторів, так і для домогосподарств (споживчі товари та послуги), інвестування отриманих доходів.

Держава пред’являє попит на економічні ресурси для здійснення економічної діяльності в державному секторі економіки. Пред'являє попит на засоби виробництва для виробництва суспільних та інших благ, пропонує гроші та пред'являє попит на гроші, пропонує суспільні блага без безпосередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств, здійснює урядове регулювання ринкової економіки.

Об’єкти ринку – це товари і послуги, які купуються і продаються на ринку.

4. Термін " інфраструктура " походить від латинського infra, що означає "нижче", "під", та structure —"структура", що означає сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров'я тощо).

Інфраструктура – це основа, підґрунтя, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця.

Таким чином інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Розглянемо детальніше деякі елементи інфраструктури ринку. Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі.

Біржа – організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).

Види бірж: товарна, фондова, валютна, біржа праці тощо.

Товарна біржа – це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

- торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість

реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

- регулярність торгів на основі певних правил;

- формування цін на основі зіставлення попиту і про позиції

(котирування);

- свобода вибору контрагента за угодою;

- стандартизація контрактів і мінімальних партій по ставок.

Фондова біржа — організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Цінні папери — документи, що виражають майнові (боргові) зобов'язання.

На біржі можуть бути такі види цінних паперів:

Акції (від лат. aсtіо – дія, дозвіл) – цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства.

Облігація (від лат. obligo – зобов'язання) — документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк з правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов'язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель (від нім. wесhsel — розмін) — письмове боргове зобов'язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником, векселедавачем) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому право вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк.

Варрант — цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.

Ваучер — майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації

Сертифікат (депозитний) — фінансовий документ, випущений банком, який засвідчує наявність грошового депозиту і зобов'язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката у певний строк. Це цінний папір на пред'явника.

Процент за депозитні сертифікати сплачується щорічно або одночасно із погашенням боргу. Термін "сертифікат" походить від латинського certum, що означає "правильно", та facio — "роблю".

Існує первинний і вторинний ринок цінних паперів.

На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів; підприємства, організації, іноземні юридичні особи.

Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот.

Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

Валютна біржа – біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами.

Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представники держави. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Біржа праці — державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.

Функції служби зайнятості:

– вивчення і прогнозування ситуації на ринку праці;

– організація громадських робіт;

– організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;

– виплата допомоги з безробіття;

– відшкодування (часткове) витрат, пов'язаних зі зміною місця роботи.

Біржі поділяються на спеціалізовані і універсальні. Розглянуті вище біржі називаються спеціалізованими.

Універсальна біржа — біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрахтовими контрактами.

Види біржових угод:

Форвардна угода — строкова угода за готівковою формою розрахунку, відповідно до якої покупець і продавець погоджуються на поставку товару обумовленої якості та кількості (або валюти) на певну дату в майбутньому. Ціна товару, курс валюти тощо фіксуються в момент укладання угоди.

Ф'ючерсні угоди — угоди про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржах за умови оплати їх за узгодженою ціною через певний проміжок часу після укладання угоди. Ф'ючерсні угоди укладаються не з метою купівлі чи продажу, а з метою страхування (хеджування) угоди стосовно наявного товару, або з метою отримання різниці від перепродажу ф'ючерсної угоди, або для отримання прибутку від зміни цін і курсів, що відбуваються на кінець ліквідаційного періоду.

Ф'ючерсні угоди найчастіше використовують для продажу товарів великими партіями з притаманною для них тенденцію до значних коливань цін (сільськогосподарські та сировинні товари), валюти, акцій, облігацій, для банківських вкладів, іпотеки і т. ін.

Функції ф'ючерсних угод: зменшення ризику, пов'язаного з різким коливанням цін; забезпечення стійкості господарюючих одиниць; гарантування передбачуваності господарської діяльності; здешевлення кредиту.

Онкольні угоди — система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця. Продавець страхує себе хеджуванням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж, стає ціною закупівлі реального товару.

Хедж — строкова угода, укладена для страхування від можливого коливання цін.

Опціон — договірне зобов'язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму — премію. Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця зменшується на величину отриманої премії.

Аукціон — форма організації реалізації товарів та послуг, що ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну.

Біржові посередники:

Брокер – торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера – брокеридж.

Маклер (дилер, джобер) – біржовий посередник, котрий купує і продає тільки для себе й за свій рахунок.

"Бики" – спекулянти і хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.

"Ведмеді" – спекулянти і хеджери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

Існують і інші організаційні форми продажу товарів та послуг: торговельно-промислові палати; торгові доми; ярмарки; магазини.