Змова Кілона та закони Драконта. Зростання соціальних протиріч. Реформи Солона

Сильного удару по родових установах був завданий записом діючих в Афінах правових норм, проведеним архонтом Драконтом в 621 р. до н. е. Драконт не лише записав діюче право, висхідне до древніх часів, але і включив в законодавство ряд нових законів, які відбивали соціально-економічну ситуацію того часу. Так, за законами Драконта відмінялося древнє право кровної помсти, вводилися нові правила судочинства, причому встановлювалася відмінність між навмисним і ненавмисним вбивством. Закони оформляли право приватної власності, причому вводилася вища міра покарання — смерть за посягання на права власника, будь-то крадіжка овочів з городу або привласнення земельної ділянки. Сувора, навіть жорстока охорона приватної власності, повинна була захистити цей новий інститут від колективістських звичаїв родового ладу.

Законодавство Драконта було великою перемогою тих соціальних сил, які представляли нові громадські відносини, були зацікавлені в створенні державного порядку і, передусім, пересічних громадян — об’єкту жорстокої експлуатації евпатридів.

Проте положення основної маси афінян продовжувало залишатися важким — адже основа громадського багатства — земля, вирішальні важелі економічного життя знаходилися в руках евпатридів. Це викликало гостре невдоволення афінського громадянства. «Після цього впродовж довгого часу, — писав Арістотель, — відбувалися розбрати між знаттю і народом. Потрібно мати на увазі, що взагалі державний устрій був олігархічним, але головне було те, що бідні знаходилися в поневоленні — не лише самі, але також їх діти і дружини. Називалися вони пелатами і шестидольниками тому, що на таких орендних умовах (тобто 1/6 або 17% урожаю отримував землевласник) обробляли поля багачів. Уся ж взагалі земля була у руках небагатьох. При цьому, якщо бідняки не віддавали орендної плати, можна було відвести в кабалу і їх самих і їх дітей... Та і позики в усіх забезпечувалися особистою кабалою аж до часів Солона... Звичайно, з тодішніх умов державного життя найважчим і гірким для народу було рабське положення. Втім, і усім іншим він був теж невдоволений, тому що ні в чому, можна сказати, не мав своєї долі».

Соціальні протиріччя в Афінах у кінці VII ст. до н. е. досягли такої гостроти, що загрожували вилитися в криваві зіткнення. У цих крайніх умовах евпатриди пішли на поступки і були вимушені обрати архонтом Солона, поклавши на нього важке завдання з нормалізації обстановки (594 р. до н. е.).

Кілон — давньогрецький політик, афінянин. Походив із впливового роду евпатридів. Був одружений з дочкою мегарського тирана Феагена. Переміг у подвійному бігу на змаганнях 35-ої Олімпіади (640 до н. е.).

Розраховуючи на підтримку народу, пригніченого евпатридами, і на допомогу з боку тестя, Кілон вирішив встановити тиранію в Афінах. Від Дельфійського оракула він отримав раду зайняти Акрополь «у найбільше свято Зевса». Побачивши в цьому вказівку на олімпійське свято, що мало для нього, як олімпіоніка, ще особливе значення (тоді як, за словами Фукідіда, в Аттиці головним святом Зевса були Діасії), він, із настанням цього свята, з натовпом однолітків і збройним загоном, надісланим від Феагена, захопив Акрополь. Народ, одностайно об'єднавшись під проводом архонта Мегакла, сина Алкмеона, взяв в облогу Акрополь і примусив змовників здатися від спраги і голоду. Сам Кілон з братом встиг таємно втекти, прихильники їх шукали захисту у вівтарів, але як тільки вони, отримавши обіцянку пощади та покинувши священне місце, обіцянка була порушена, і більшість їх була перебита.

Згодом народ розкаявся і довго відчував тяжкість злочину, вбачаючи, що лихо і невдачі стали покаранням за образу святині. Рід Алкмеонідів, що стояв на чолі цієї справи, був вигнаний за межі Аттики, і навіть кістки померлих його членів вириті з могил. Афіняни заспокоїлися лише тоді, коли, через кілька років, запрошений з Криту жрець Зевса і віщун Епіменід релігійними обрядами очистив місто. Хоча Алкмеоніди згодом повернулися в Афіни, але пам'ять про Кілонове прокляття (Κυλώνειον άγος), що тяжіла над ними, жила довго. Вони знову були вигнані за правління Пісістрата, потім у 508 та ще в 431 до н. е. Перед початком Пелопоннеської війни спартанці вимагали вигнання Перікла як нащадка Алкмеонідів по матері.

Змову Кілона до кінця XIX століття відносили до періоду після введення законодавства Драконта, близько 40-й або 42-ї Олімпіади (620 або 612 до н. е.), але за знайденими творами Аристотеля встановлено, що вона передувала законодавству Драконта, яке звичайно приурочується до 624 до н. е.

Формування основ афінської демократії.

Солон, видатний політичний діяч, мислитель і поет, добре розумів складність соціально-політичної ситуації. Евпатрид за походженням, родинними і дружніми зв’язками, багато займався торговими операціями і добре знав потреби торгово-ремісничих прошарків Афін. Солон розумів, що відсталість і консерватизм афінських евпатридів, родових порядків, які живуть в неробстві за рахунок поневолення і найжорстокішої експлуатації рядової маси землеробів, заважають економічному і культурному розвитку, створюють вибухонебезпечну обстановку усередині Афін. Блискуче майбутнє Афін Солон бачив в загальному пожвавленні економіки, вдосконаленні землеробства, поширенні ремісничих виробництв, розширенні торгових операцій, в створенні гарантій для господарської діяльності середніх прошарків афінського громадянства і торгово-ремісничих елементів, у встановленні державного порядку і залученні до політичного життя широких прошарків населення.

Обраний архонтом з найширшими повноваженнями, Солон приступив до реалізації своєї програми з реформування суспільного і державного устрою Афін. Реформи Солона торкнулися майже усіх сторін афінського суспільства: економічних відносин, соціальної структури, військової справи і державного управління.

У економічній області Солон переслідував мету активізувати господарське життя Афін загалом. Були прийняті заходи для регулювання водопостачання на території Аттики, яка зазвичай страждала від посухи. Особлива увага була звернена на розвиток оливководства: було дозволено вивезення маслинової олії за межі Аттики з метою наживи, тоді як вивезення зерна було законодавчо заборонене, видані приписи, які регулюють порядок посадки і обробки маслинових дерев. Завдяки прийнятим заходам маслиноводство в Аттиці в подальший час перетворилося на процвітаючу і високодохідну галузь сільського господарства, а афінська маслинова олія славилася у всьому грецькому світі.

У законодавстві Солона знайшли місце статті, що заохочують заняття ремеслом. Одна з таких статей звільняла сина від обов’язку утримувати престарілого батька, який не навчив його якому-небудь ремеслу. Для створення сприятливіших умов для торгових операцій Солон замість архаїчної фідоновської системи ваг і мір і громіздкої егінської грошової системи ввів зручнішу і поширенішу в Егейському басейні евбейську вагову і грошову системи.

Враховуючи інтереси кругів афінського суспільства, які були зацікавлені в концентрації коштів для економічного розвитку Афін, Солон повів активну боротьбу проти всяких надмірностей і непродуктивних витрат: заборонялися дорогі поховання, безцільне принесення в жертву величезної кількості тварин, будівництво розкішних гробниць.

Різноманітною і продуктивною була програма соціальних перетворень, запропонована Солоном. Було проведено в життя декілька законів, які відбили глибокі перетворення афінської громадської структури.

Принципове значення мало введене Солоном розділення усього вільного корінного населення Афін на чотири розряди (за величиною земельного доходу). Особи, одержуючі 500 медімнів (1 медімн — прибл. 52 л) доходу зерном або в рідких (вино, олія) продуктах, були віднесені до найвищого першого розряду і стали називатися пентакосіомедімнами (п’ятисотенниками). Другий розряд склали ті, хто отримував дохід в 300 медімнів, їх називали вершниками. Громадяни третього розряду — зевгіти (власники упряжки волів) — мали 200 медімнів. У четвертий, самий нижчий, розряд входили так звані фети, що отримували дохід менше 200 медімнів. Приналежність до того або іншого розряду була пов’язана з наявністю певного набору прав і обов’язків. Представники першого і другого розрядів служили в кінноті, обиралися на вищі посади, зевгіти закликалися в важкоозброєну піхоту, фети лише голосували в Народному зібранні.

Тепер не приналежність до того або іншого роду, а величина приватної власності визначала значущість людини. Правда, ділення на родові філи, фратрії і роди збереглося, Солон їх не відміняв, але вони втратили своє колишнє значення.

Однією з найважливіших була радикальна реформа боргових відносин. Передусім були скасовані усі борги, зроблені під заставу землі, проведена так звана сісастхія, тобто «струшування тягаря» (позикодавці для забезпечення боргу ставили камені із записами на ділянках селян, які заборгували). Одночасно законодавчо заборонялося звернення в рабство за борги, тобто боргова кабала. Зняття боргових каменів і відміна боргового рабства були важким ударом по родовій аристократії, оскільки саме за допомогою цих заходів вона збільшувала свої земельні володіння і закабаляла землеробів, перетворюючи їх на залежних орендарів. Прагнучи зміцнити економічний стан середніх землеробів, Солон ввів обмеження позикового відсотка. Ці радикальні заходи повинні були зміцнити економічний стан основної маси афінських землеробів, створити деякі гарантії їх загального добробуту. В той самий час відміна боргового рабства мала принципове значення для усього подальшого розвитку афінської економіки, оскільки орієнтувала великі господарства (як маєтки, так і ремісничі майстерні), що розвиваються, не на працю залежних кабальних одноплемінників, а на працю рабів, яких придбавали на ринках або захоплювали під час військових кампаній.

З інших соціальних реформ Солона слід зазначити введення свободи заповіту за відсутності прямих спадкоємців (раніше в цьому випадку майно, особливо земля, залишалося в роду) і введення земельного максимуму, тобто заборона мати земельні володіння понад встановлену законом норму.

Важливі перетворення були проведені у військово-політичній області. Якщо в досолоновські часи військова організація була тісно пов’язана з родовим колективом і вирішальну роль в ній грала знать, то при Солоні вона була поставлена в тісний зв’язок із загальним соціальним діленням афінського суспільства на чотири розряди. Тепер основою військової організації стала важкоозброєна піхота гоплітів, яка комплектувалася з розряду зевгітів.

Усі ці заходи Солона призвели до активізації діяльності Народного зібрання. Зібрання одноплемінників для вирішення різних справ були добре відомі в Греції ще з гомерівського часу. Проте їх роль в Афінах в VIII—VII ст. до н. е. була невеликою, збиралися вони за бажанням знаті і були одним з інструментів її політичного панування.

При Солоні положення змінилося. На Народному зібранні стали обговорювати важливі державні справи, ухвалювати закони, які були спрямовані проти знаті. Зокрема, ціла серія реформ Солона була затверджена на Народних зібраннях. Нове соціальне ділення на чотири розряди, право зевгітів і фетів брати участь в Народних зібраннях, загальне підвищення ролі середніх прошарків громадянства сприяли перетворенню Народного зібрання на повноважний і важливий державний орган. Для кращої організації роботи Народних зібрань Солон засновує нову Раду з 400 осіб (обиралися 100 осіб від кожної філи), яка керувала підготовкою справ для обговорення на Народному зібранні, розбирала деякі поточні справи управління. Підвищення ролі Народного зібрання і установа Ради 400 призвели до обмеження функцій аристократичної ради Ареопагу. Новим державним органом стала геліея, численна колегія суддів, обраних з усіх громадян, включаючи і фетів. Геліея повинна була перевіряти звіти посадовців, вести розгляди різних конфліктів між громадянами. Геліея стала найдемократичнішим органом серед усіх інших державних органів. Для керівництва фінансовою діяльністю полісу були утворені нові посади скарбників, полетів (здавали в оренду державне майно), коллакретів (стежили за фінансовим забезпеченням жертвопринесень). Поліцейські функції виконувала колегія, яка складалася з 11 осіб. Суть політичних нововведень Солона полягала в організації такого державного управління, в якому могли б брати участь широкі прошарки афінського народу, демосу. Державний устрій, за яким в управлінні могли взяти участь найширші прошарки демосу, дістав назву демократії. Солон заклав основи афінської демократії, яка досягне повного розквіту тільки в V—IV ст. до н. е.