Тиранія Пісістрата(560—510 РР. ДО Н. Е.) Законодавство Клісфена. Остракізм

Революція Солона заклала основи полісної демократії, але в такий короткий термін не могла викорчувати усі залишки родового ладу, остаточно зломити пануюче положення знаті. Накопичені багатства, корпоративні зв’язки, значний прошарок залежних людей, формально звільнених, але фактично прив’язаних до знатних родів, забезпечували старій аристократії провідну роль в соціальному житті, великий політичний вплив. Але реформи Солона зміцнили положення демосу, який міг тепер спиратися на підтримку законодавства, на сприятливу економічну політику, на нові органи влади. Боротьба між знаттю і демосом продовжувалась після Солона, але вона набула нової якості. Після Солона в Афінах організовуються три політичні угрупування, очолювані представниками знатних родів: педіеї на чолі з Лікургом, паралії на чолі з Мегаклом і діакрії на чолі з Пісістратом. Ці угрупування не були політичними партіями в сучасному їх розумінні. Просто знатні роди об’єдналися для захоплення влади і її використання у своїх корисливих інтересах, і в цій боротьбі вони враховували напруженість, що склалася між знаттю і демосом в цілому і під їх тиском вимушені були проводити заходи і закони на користь демосу. Так, в 60-х роках VI ст. до н. е. на острові Саламін була виведена клерухія (поселення) афінських бідняків, які отримали там земельні ділянки, але повинні були охороняти Саламін від нападу з боку загрозливих острову сусідніх Мегар.

Гостра боротьба політичних угрупувань між собою закінчилася перемогою діакріїв на чолі з Пісістратом, який в 560 р. до н. е. опанував Афіни і проголосив себе верховним правителем полісу. Захопивши владу, Пісістрат став вживати заходи для її зміцнення. Його основним завданням було не проведення реформ, спрямованих на оздоровлення соціально-економічного положення різних верств населення, як це зробив Солон, а забезпечення міцності своєї влади і тих соціальних груп і знатних родів, які його підтримували.

Пісістрат хотів представити свій режим як задовольняючий самі різні верстви населення: землеробам, торгово-ремісничим кругам, частині знаті. Піклуючись про землеробів, Пісістрат роздавав біднякам пільгові позики для забезпечення землеробських робіт, заснував роз’їзні суди, які вирішували усі спори на місці і не відволікали землеробів від роботи. В той самий час саме Пісістрат ввів досить обтяжливий податок у розмірі 10% урожаю на користь своєї казни.

Пісістрат заохочував заняття ремеслами, виробництво на експорт за межі Аттики. При ньому в Афінах почалося велике будівництво: був побудований храм Афіни на акрополі, розпочато спорудження святилищ Аполлона і Зевса. Для постачання міста питною водою був влаштований водопровід. Пісістрат проводив активну політику в Егейському басейні, заохочував морську торгівлю, яка сприяло пожвавленню кораблебудування. До епохи Пісістрата відноситься зміна чорнофігурного стилю знаменитих ваз більше нарядним червонофігурним. Це дало новий імпульс керамічному виробництву. У кварталі гончарів — Кераміці — відкриваються нові майстерні.

Не була ображена і знать. Правда, Пісістрат конфіскував земельні володіння своїх супротивників і роздав частину конфіскованих земель бідним селянам, але велика частина знатних родів зберегла свої багатства, хоча і повинна була поступитися своїм впливом на користь тирана.

Прагнучи надати блиск місту і своєму правлінню, Пісістрат залучав до двору видатних діячів грецької літератури і мистецтва (наприклад, поетів Анакреонта і Симоніда), не жалів засобів для організації громадських свят. З особливою пишнотою справлялися свята на честь покровительки полісу богині Афіни — Панафінеї, в яких брав участь сам тиран і його сім’я. Раніше скромне сільське свято на честь бога вина і веселощів Діоніса — Діонісії — перетворюється на загальноаттичний, державний і справляється дуже урочисто. У святах Діонісій брали участь спеціально навчені хори. Пісні хору перемежалися репліками актора. Ці не хитрі вистави дали початок прославленим аттічній трагедії і комедії, які досягли блискучого розквіту в V ст. до н. е.

Успішною і масштабною була зовнішня політика афінських тиранів. Їх основна мета полягала в оволодінні ключовими пунктами, які контролювали морський шлях до проток і далі в Причорномор’ї. Пісістрату вдалося опанувати багаті копальні в Пангеї на фракійському узбережжі, афіняни затвердилися на островах Лемнос і Імброс. На азійському березі, неподалік від входу в Геллеспонт, було захоплено місто Сігей. Один із афінських евпатрідів Мільтіад, суперник Пісістрата, вимушений покинути Афіни, опанував півострів Херсонесом Фракійським і, незважаючи на ворожнечу і політичні розбіжності, підтримував афінські інтереси в цьому районі. Пісістрат встановив дружні відносини з тиранами островів Наксоса і Самоса, з фессалійською знаттю, з містами Аргосом і Коринфом. Зовнішньополітичні успіхи перетворили Афіни при Пісістраті і його синах в сильний поліс, який грав велику роль в міжнародних відносинах грецького світу.

Сини Пісістрата Гіппій і Гіппарх, що успадкували владу після смерті батька в 527 р. до н. е., продовжували його політику, але не змогли утримати у своїх руках владу. У 514 р. до н. е. в результаті змови був убитий Гіппарх, а Гіппій посилив жорстокість режиму, чим викликав загальне невдоволення. Погіршало і зовнішньополітичне положення Афін. Величезна Персидська монархія захопила усі грецькі міста в Малій Азії і велику частину островів Егейського моря. Афіняни були вимушені піти з Херсонесу Фракійського. Знатний афінський рід Алкмеонідів, який знаходився у вигнанні як супротивник Пісістратидів, скористався невдоволенням афінського населення, невдачами в зовнішній політиці. Алкмеоніди почали збирати сили, щоб скинути тиранію в Афінах. Їм вдалося схилити на свою сторону впливового в політичних справах Греції дельфійського оракула, а також могутню Спарту. Спартанський цар Клеомен на чолі значного війська вторгся в межі Аттики і обложив укріплений акрополь. Позбавлений якої б то не було підтримки, Гіппій здався на милість переможця і віддалився у вигнання в Персію. Тиранія в Афінах впала (510 р. до н. е.).

Незважаючи на свою короткочасність, тиранія Пісістратаі його синів мала важливе значення для загального розвитку Афін. Хоча тирани значною мірою керувалися своїми особистими цілями, їх політика лавірування серед різних соціальних прошарків, підтримка державного порядку і відомого соціального спокою, стимулювання економічного і культурного розвитку зробили позитивний вплив на загальний процес формування афінського суспільства. Тирани не відмінили солонівського законодавства, і в суспільстві тривало зміцнення полісних порядків, які були закладені Солоном.

2)Скидання тиранії Гіппія викликало спалах внутрішньої боротьби, в результаті якої до керівництва Афінами прийшов рід Алкмеонідів. Його представник Клісфен виступив з програмою реформ, які повинні були викорчовувати останні залишки родових відносин і завершити оформлення полісного ладу в його демократичному варіанті. Реформи Клісфена проводилися з 508 по 500 р. до н. е.

Важливе значення мало введення нового адміністративного поділу Аттики. Річ у тім, що сила родової знаті, її найбільш глибокі корені знаходилися в системі традиційного розділення Аттики на родові філи, фратрії і роди. У цих підрозділах були родові маєтки, родові культи знаті, навколо якої збиралися залежні від неї бідняки-родичі. Клісфен зробив спробу ці корені викорчовувати. Територія усієї Аттики була розділена на 10 областей, кожна з яких складалася з трьох районів, а район включав декілька демів, нижчих адміністративних одиниць. Кожна з 10 областей (філ) була не суцільною територією, а складалася з трьох районів (триттій), розташованих в різних місцях Аттики (один район — в міській смузі Афін, інший — в приморській смузі, третій — у внутрішній частині Аттики). Колишні родові колективи виявилися розкиданими по різних демам, триттіям і філам. Тим самим вони фактично були розформовані і втратили політичне значення.

У кінці VI ст. до н. е. Афіни перетворилися на великий і багатонаселений міський центр. Тут жив різноманітний люд, пов’язаний з ремісничими виробництвами і торгівлею, — від власників великих рабських майстерень і кораблів до простих матросів і веслярів. У цьому центрі набували постійне місце проживання і вихідці з інших грецьких міст — Мілета, Самоса, Сігея, Коринфа, Мегар та ін. Ці чужаки склали стан метеків, вони відрізнялися від корінних афінян тим, що не мали громадянських прав (наприклад, права брати участь в Народному зібранні), земельних ділянок, але могли відкрити майстерню або купити корабель.

Прагнучи протиставити міський демос старій аристократії і посилити його політичне значення, Клісфен використав сприятливу ситуацію, яка склалася у зв’язку із загальною реорганізацією афінського управління, створенням нових філ, і включив до складу повноправних громадян значне число метеків і вільновідпущеників.

Як і за часів Солона, досить гострою була в Афінах кінця VI ст. до н. е. аграрна проблема із-за наявності маси малоземельних громадян, які ледве зводять кінці з кінцями. До того ж Клісфен включив метеків і відпущеників в число тих, хто мав право володіти землею. Для того, щоб наділити малоземельних або безземельних громадян ділянками, Клісфену потрібно було зважитися на такий радикальний захід, як загальний переділ землі в Аттиці. Їм був знайдений інший вихід. У 506 р. до н. е. Афіни розгромили напавших на них халкідян з сусіднього острова Евбеї і захопили частину території міста Халкіди. На конфіскованій на користь Афін території були поселені 4 тис. бідних афінян (поселенців-клерухів), які отримали земельні ділянки, що забезпечили їм пристойний дохід афінського зевгіта. Ця важлива акція не лише на якийсь час згладила гостроту аграрного питання в Афінах, але і сприяла зміцненню прошарку середніх землеробів — зевгітів.

Встановивши новий, територіальний принцип ділення, Клісфен привів у відповідність з ним усю структуру полісних органів влади. Тепер усі органи управління в Афінах комплектувалися в строгій відповідності з новим представництвом. Рада 400, що складається з представників старих родових філ, була скасована. Замість її заснована Рада 500, в яку входили 50 осіб від кожної новою філи, усередині філи кандидати в члени Ради 500 обиралися по демах і триттіях. На виборні посади також призначали, враховуючи число територіальних фил, по 10 членів від кожної. Були введені нові посади аподектів (збирачів різних внесків; їх було 10) і стратегів (10 військових командирів).

Компетенції нової Ради 500 були розширені, вона повинна була засідати регулярно і не лише готувала справи для Народних зібрань, але і займалася поточним управлінням. Функції аристократичного Ареопагу обмежувалися, і він поступово перетворився на судову інстанцію, його політичне значення впало.

3)Для охорони встановленого порядку, запобігання можливості захоплення влади з боку якої-небудь могутньої особи був введений так званий остракізм (тобто голосування на черепках). Остракізм — спеціальне голосування в Народному зібранні з питання, чи є в державі людина, що загрожує існуючому порядку. Учасники Народного зібрання писали ім’я такої людини на черепках амфор і інших посудин. Якщо на 6 тис. черепків виявлялося одне й те саме ім’я (є й інше тлумачення процедури голосування черепками: виганялася людина, яка отримала більшість з 6 тис.), ця людина виганялася з Афін на 10 років.

Законодавство Клісфена і його прибічників завершило перетворення, початі в афінському суспільстві Солоном. Уся структура суспільно-політичного і культурного життя тепер ґрунтувалася на нових соціальних, державних, а не кровноспоріднених началах. Основою соціального ділення населення стала наявність або відсутність приватної власності, фундаментом адміністративного ділення і політичної організації став територіальний принцип. Були закладені основи динамічної економіки, які базується на можливості найширшого використання праці рабів. Органи політичної влади були побудовані так, щоб забезпечити участь в управлінні широким колам цивільного населення. У відповідність із цими положеннями була приведена і військова організація, яка спирається на фалангу важкоозброєних гоплітів, що комплектуються з середніх прошарків громадянства.

Закони Клісфена завершили формування суспільства і держави в Аттиці у вигляді демократичного полісу, яке почалося в VIII ст. до н. е.