Природно-географічні умови Стародавньої Греції. Проблема догрецького населення. Основне заняття населення

Поняття та предмет «історія античності». Географічні та хронологічні рамки історії Стародавньої Греції.

Історія античності починається з рубежу III - II тис. до н.е. - з виникнення перших державних об'єднань на о. Крит, а закінчується 476 р. н.е. – падінням Західної Римської імперії.Цей період в Історії людства отримав свою назву від латинського терміна "апtіqua" (старожитність) і має свої специфічні особливості розвитку у порівнянні з старосхідними суспільствами. Цим терміном прийнято називати особливий період розвитку древньої Греції та Риму, а також тих земель і народів, які перебували під їхнім культурним впливом. Започатковує античну епоху Історія Стародавньої Греції. Стародавня Греція — період в історії Греції, який тривав від ІІІ тисячоліття до н. е. до римського завоювання в 2 столітті до н. е. Під цією назвою звичайно розуміють групу рабовласницьких держав, які існували в південній частині Балкан, на островах Егейського моря, західного узбережжя Малої Азії, на острові Сіцілії, узбережжі Мармурового, Чорного та Середземного морів.Старогрецькі міста (поліси) були і на території нашої батьківщини, наприклад, Пантікапей (Керч), Ольвія (біля с. Парутіна), Херсонес (біля Севастополя), Керкінетіда.

Природно-географічні умови Стародавньої Греції. Проблема догрецького населення. Основне заняття населення.

Кам'янисті середземноморські землі вражаюче контрастують із родючими регіонами Месопотамії та Єгипту, що живляться великими ріками. Тут немає подібних великих водних артерій і відсутні можливості творення аналогічних систем зрошення. У свою чергу, відпадають усі ті соціальні, політичні й ідеологічні конструкції, які із цим пов'язані: жорстко визначена соціальна й державна організація, в основі чого - домінування общини та система деспотичної влади-власності. Виник феномен приватної власності на землю. Людина виявилася більш автономною від соціуму та влади, стала врешті-решт верхівкою системи цінностей, що зумовило антропоцентризм й індивідуалістичне спрямування у західних цивілізацій, які базувалися на провідних принципах, закладених за часів античності.

Родючих ґрунтів тут небагато, вони розбиті горами на велику кількість вузьких рівнин і долин. Тобто регіону притаманна сильна розчленованість у горизонтальному та вертикальному напрямку, до чого додається складна лінія узбережжя і велика кількість островів довкола. Це призвело до розвитку індивідуалізації способу життя та культури окремих місцевостей і особливо у створенні дрібних держав, точніше - міст-держав - полісів, яких нараховувалося до семи сотень. Тільки в них могли розвинутися ті вільні демократичні конституції, якими античність суттєво відрізнялася від стародавніх східних цивілізацій. Ці дрібні держави постійно конкурували між собою, а отже стан війни був перманентним, що виявилося одною з провідних причин руйнації цивілізацій. Третя важлива обставина природно-географічного характеру полягала в тому, що на відміну від східних цивілізацій наразі виникла цивілізація морська. Море об'єднувало різні її частини. У більшості випадків з-за моря надходили іноземні культурні напрацювання: від вавилонян - астрономічні знання, алфавіт - із Фінікії, карбування монет - з Лідії тощо. Через море поширювався і грецький вплив, найпотужнішим виявом чого стала велика грецька колонізація. Таким чином, судноплавство і торгівля, орієнтована на зовнішні ринки, відігравали величезну роль. Тут також виявився вплив природного фактора. У багатьох областях Греції земля не підходила для вирощування зерна або випасання худоби. Наявний земельний ресурс не давав змоги прогодувати населення, яке постійно зростало, тому існувала проблема обмеженого запасу продовольства. Деякі поліси виводили частину надлишкового населення шляхом переселення до колоній на віддаленіших узбережжях, зокрема, на північний берег Чорного моря. Туди спрямовувалися потоки товарів з метрополії, а звідти на батьківщину поверталося продовольство. Афінський реформатор Солон знайшов ще одне рішення: він своїм співгромадянам подав ідею вирощування оливкових дерев, які й досі в значних обсягах культивуються в сучасній Греції. З їх плодів вироблялася олія - для їжі, для ламп, косметики. За кордоном існував широкий ринок для неї, греки натомість могли імпортувати зерно. Пшениця, оливкова олія та вино (розведене навпіл водою) складали тріаду харчування часів античності.

Елліни, або греки, не були корінним населенням цієї країни. До них тут мешкали племена, мовна й етнічна належність яких залишається остаточно не визначеною. Припускають, що вони мали спорідненість із племенами Малої Азії. Приблизно у XXII ст. до н. е. на Балканському півострові з'явилися власне грецькі племена, які називалися ахейцями, або данаями. Догрецьке населення було частково витіснене або знищене прибульцями, частково асимільовано. Завойовники мали нижчий щабель розвитку, і ця обставина вплинула на відмінність у долі двох частин регіону: материкової й острова Крит. Крит, який тоді не зазнав загарбання, упродовж кількох століть був зоною найшвидшого прогресу. Цивілізацію, що виникла на Криті на рубежі Ш і П тис. до н. е., історики назвали мінойською за іменем міфічного царя Міноса. Вона досягла досить високого рівня розвитку, про що свідчать археологічні знахідки, зокрема палацових центрів у Кноссі, Фесті, Маллії, Като-Закро. Кожен з них мав своїм політичним, економічним та релігійним центром великий палац, навколо якого групувалися десятки невеликих сільських поселень. Приблизно в 1700 р. до н. е. ці центри перших ранньодержавних утворень зруйнував потужний землетрус, що, однак, не зупинило подальший розвиток цивілізації на Криті. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством. У VIII — VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Зростали міста. У VII—VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше.

Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, маляри, ливарники. Окремі міста-держави стали спеціалізованими. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі — кераміку, панцирі. У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації у розвитку виробництва виникла потреба в обміні товарами. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі.