Джерела з історії Стародавньої Греції

Найповніше і найоб’єктивніше історичне минуле кожного народу представлено в джерелах, що збереглися до наших часів. Ці джерела різноманітні і їх можна поділити на такі види:
^ 1. Речові джерела або пам’ятки матеріальної культури. Це залишки будівель, знаряддя праці, зброя, побутові предмети, монети та ін. Тобто це матеріали археологічних розкопок. Археологічні розкопки проводились і проводяться майже на всій території Греції: в Афінах, Дельфах, Олімпії, Мілеті, Пергамі, Єгипті, Сирії, на островах Делос і Родос, у причорноморських областях, і т д в результаті їх було відкрито величезну кількість пам’яток стародавньогрецької культури.
Першим організував розкопки на пагорбі Гісарлік у Малій Азії Генріх Шліман. У 1871р він знайшов залишки знаменитої Трої. Не будучі професійним археологом, він зробив більше ніж інші, оскільки відкрив ціле тисячоліття, змусивши заговорити навіть каміння
^ 2. Данні грецької мови, в яких збереглись залишки різних діалектів (наріч). Вивчення грецьких діалектів дозволяє вирішувати питання, пов’язані з розселенням грецьких племен, міграційними процесами. Історичний аналіз наукових термінів дає матеріал для історії грецької культури.
^ 3. Епіграфічні джерела. Це закони, декрети, постанови, договори, що збереглися у вигляді написів на папірусі, пергаменті, металі, камені, глиняних табличках (графіті).
^ 4 Літературні пам’ятки, які мають першочергове значення для вивчення стародавньогрецької історії. Вони поділяються на декілька груп:
а) Данні міфології та Гомерівський епос.
б) Твори поетів архаїчної доби. У своїх творах вони відобразили процес становлення і розвитку античного поліса. Найвідомішими серед них були Геосід, Архілох (VII ст. до н. е.), Алкей (кінець VII ст. до. н. е). В творах цих авторів ми знаходимо опис життя людей у самій Греції і за її межами в еміграції.
в) Історичні твори. Найважливішою групою літературних джерел є твори давньогрецьких письменників – історіографів, що пройшли тривалий період еволюції. Серйозним стимулом для поглибленого вивчення історичних подій стали греко – перські війни. Першим представником такого напрямку був Геродот (близько480 – 425 рр. до н. е.), прозваний ще в античні часи «батьком історії». Праця Геродота «Історія» складалася із 9 книг, по числу муз, покровительок наук і мистецтв, іменем яких називається кожна частина.
Молодшим сучасником Геродота був Фукідід (460 – 395рр. до н. е.),виходець з багатої родини фракійського походження. В 423р до н. е. був стратегом м. Амфіополь, але був звинувачений у зраді й вигнаний з міста. У вигнанні пробув 20 років і повернувся вже після закінчення Пелопоннеської війни.
Історичний твір Фукідіда поділяється на 8 книг, перша книга присвячена історії Греції з найдавніших часів до початку Пелопоннеської війни. Інші сім описують події війни. Якщо праця Геродота до певної міри художній твір, де вигадка і достовірне не завжди розмежовується, то «Історія» Фукідіда – справжнє досягнення історіографії античного світу. Раціональне ставлення до дійсності, відмова від пояснення подій впливом надприродних сил, спроби узагальнення, співставлення доводів,
спростування тих чи інших положень. Основною метою праці, за словами самого Фукідіда, був пошук істини.
Послідовником Фукідіда вважають Ксенофонта (430 – 355рр до н. е.), який походив із багатої афінської сім’ї, отримав аристократичну освіту і був учнем Сократа. Він написав понад 120 творів, за що його прозвали «античною бджолою». Найважливішою була його «Грецька історія», яка викладена у 7 книгах і є продовженням праці Фукідіда. В ній описуються події починаючи із 411р до н. е. і закінчуючи битвою при Мантінеї (362р до н. е.).
Сучасником Ксенофонта був філософ Платон (427 -347рр до н. е.), твори якого містять певний історичний матеріал. Будучи противником демократії, він як і Ксенофонт ідеалізував спартанські порядки.
Найвидатніші роботи з питань організації державної влади належать давньогрецькому філософу Аристотелю (384 – 322 рр. до н.е.) Зі своїми учнями він склав 158 політій (описів державного устрою грецьких і деяких не грецьких держав), з яких до наших днів збереглась лише «Афінська політія»
Найвидатнішим істориком еллінізму був Полібій (200 – 120 рр. до н. е.) – автор «Всесвітньої історії» в 40 книгах, від яких повністю збереглось лише 5. Праця являє собою фактично першу спробу викласти «всесвітню» історію Греції, Македонії, Малої Азії, Сирії, Єгипту, Карфагену і Риму у їх взаємо зв’язку. Полібій подає історію з 220 до 146 рр. до н. е. синхронно, з роками Олімпіад.
Із істориків римського часу слід виділити Діодора Сицілійського (90 – 21рр до н. е.), який написав «Історичну бібліотеку» в 40 книгах, нажаль до наших днів збереглось лише перших п’ять книг.
Важливі свідчення про Грецію і елліністичні країни містить «Географія» Стратона (64р до н. е. – 24р н. е.) в 17 книгах. Крім географічних і історичних завдань праця Стратона мала практичні цілі – по можливості всесторонньо зорієнтувати римських провінційних чиновників у місцевих умовах (наприклад, книги 11 – 14а описували Північне і Східне Причорномор’я, Малу Азію).
Велику вагу, як джерело з історії Греції та Риму, мають твори Плутарха (46 -126 рр.). З його творів найвідоміші «Паралельні біографії» про життя 13 грецьких і 13 римських діячів у порівнянні.
Інтерес до Грецької історії проявляли і римські письменники. Наприклад, Квінт Курцій Руф написав біографію Олександра Македонського, використавши дані творів, які не дійшли до нас.
Таким чином, давньогрецькі джерела дозволяють відновити в основних рисах хід всієї грецької історії.