Розкрити специфіку логопедичної роботи при порушеннях слуху у дітей

Класифікація Неймана (1977р.). Туговухість - таке зниження слуху, при якому виникають труднощі в сприйманні і в самостійному оволодінні мовленням. Проте залишається можливість оволодіння за допомогою слуху хоча б обмеженим і спотвореним запасом слів (від 500 до 4000 Гц в мовленнєвому діапазоні). 1 ступінь туговухості - зниження слуху не перевищує 50 Дцб. 2 ступінь туговухості до їм - середня втрата слуху - 50-70 Дцб. З ступінь біля вуха - втрата слуху перевищує 70 Дцб. Глухота - такий ступінь зниження слуху, при якому самостійне оволодіння мовою неможливе. Групи глухих: 1. Діти, що сприймають звуки найнижчої частоти - 125-25 Гц; 2. Діти, що сприймають звуки до 50 Гц; 3. Діти, що сприймають звуки до 1000 Гц; 4. Сприйняття звуків в широкому діапазоні частот 2000 Гц і вище. В практичній діяльності найбільш відома класифікація Б. Пузанова та В.Лапшина. Усі діти з недоліками слуху поділяються на дві групи: 1.Глухі (нечуючі діти) - з тотальним (повним) випадінням слуху або залишковим слухом, який не може бути самостійно використаний для наповнення мовленнєвого запасу. Серед нечуючих дітей розрізняють: а) нечуючих без мовлення (ранньооглухлих); б) нечуючих, які зберегли у тій чи іншій мірі мовлення (пізньооглухлі). Зниження слуху від 75 до 80 Дц. 2. Слабочуючі (туговухі) діти з частковою слуховою недостатністю, яка ускладнює мовленнєвий розвиток, але зберігає можливість самостійного накопичення мовленнєвого запасу за допомогою слухового аналізатора. У слабочуючих зниження слуху від 20 до 75 Дц.

Ступінь порушення експресивного мовлення залежить від ступеня зниження слуху. Для дітей зі зниженим слухом характерний недорозвиток всіх компонентів мови, який пов'язаний зі слуховою недостатністю. У слабочуючих можуть спостерігатися патології не пов'язані із станом слухової функції: заїкання, порушення темпу мовлення, ринолалія, оптична дисграфія і дислексія, дизартрія, механічна дислалія, порушення голосу, алалія, рання дитяча афазія. Завдання: 1. Формування фонетико-фонематичних процесів (диференціація звуків, усунення викривлення звуків: пропонується дитині розрізнити слова за картинками - мишка-миска, при цьому лице логопеда закривається екраном. Виключення зорового сприйняття необхідно при проведенні слухових диктантів.). 2. Формування лексико-граматичної будови мовлення (засвоєння граматичних форм слова, правильне вживання відмінкових закінчень, узгодження слів у словосполученнях і реченнях, збагачення словника. При ознайомленні слабочуючої дитини з новим словом важливо забезпечити його повноцінне сприйняття. Це досягається за рахунок достатньо гучного та чіткого вимовляння слова. Особливо в безударній позиції за рахунок одночасного пред'явлення написаного слова та залучення уваги дитини до артикуляції співрозмовника. Ці ж умови повинні зберігатися для ознайомлення дитини з новими граматичними формами.). З слабочуючими дітьми необхідно працювати над корекцією всіх порушень компонентів мовлення - звуковимови, лексико-граматичної будови, письма, експресивне й імпресивне мовлення.