Перерахувати і охарактеризувати спеціальні принципи корекційно-педагогічної роботи з дітьми з порушеннями мовлення

Логопедія як пед, наука спирається на загально-дидактичні принципи: науковості, доступності, систематичності і послідовності; наочності, усвідомленості і активності, індивідуального підходу. Специфічні принципи логопедії складають теоретичну і методологічну основу аналізу мовленнєвих порушень і логопедичного впливу, а саме:

1. Принцип розвитку, який передбачає в процесі логопедичної роботи виділення тих завдань чи труднощів, які знаходяться в зоні найближчого розвитку дитини (за Л.Виготським), тобто передбачає здійснення, аналізу порушень мовлення в динаміці вікового розвитку та прогнозування особливостей подальшого розвитку мовлення.

2. Онтогенетичний принцип передбачає розробку методики корекційно-логопедичного впливу з врахуванням онтогенезу розвитку мовлення та дитини.

3. Принцип системності спирається на уявлення про мовлення як про складну функціональну систему, компоненти якої тісно взаємозв'язані і зумовлені (мовлення як система складається з словникового запасу, граматичної будови, фонематичних процесів, зв'язного мовлення, правильної вимови звуків).

4. Принцип комплексності - логопедичний діагноз передбачає диференціальну діагностику різних форм мовленнєвих порушень, тому завжди необхідний аналіз мовленнєвої і немовленнєвої симптоматики, дані медичного, психологічного і логопедичного обстеження для об'єктивного висновку.

5. Принцип зв'язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку дитини. Як показали роботи Л.Виготського, О.Лурія, Р.Левіна психічні функції (увага, пам'ять, мовлення) не даються від народження, а формуються під вирішальним впливом умов навчання і виховання прижиттєво. Всі психічні функції з певного етапу онтогенетичного розвитку розвиваються при безпосередній участі мовлення, особливо мислення.

6. Принцип діяльнісного підходу - організація логопедичної роботи обов'язково здійснюється з врахуванням провідної діяльності.

Основні принципи за Р.Левіною: 1) розвитку, що розглядає мовленнєві порушення у взаємодії з іншими сторонами психічного розвитку; 2) принцип системного підходу - системна взаємодія різних компонентів мовлення: звукової сторони, фонем, процесів, лексико-граматичного сторони; 3). Принцип діяльнісного підходу.

9. Назвати основні етапи логопедичної роботи при ФФНМ у дітей. ФФНМ - порушення процесів формування вимовної системи рідного мовлення у дітей з різними мовленнєвими розладами унаслідок дефектів сприйняття і відтворення фонем. Основні напрями роботи: 1. формування правильної вимови. 2. формування фонематичних процесів. Вони реалізуються системою фронтальних, групових та індивідуальних занять протягом року, умовно поділенихна періоди (вересень, жовтень, листопад -1; та ін.). Система логопедичного впливу передбачає 3 етапи: 1- підготовчий; 2- формування первинних вимовних умінь і навичок; 3- формування комунікативних умінь і навичок. На 1 - підготовчому етапі передбачаються різні види роботи: формування дихання, розвиток голосу, артикуляційного апарату, фонематичних процесів та ін. На 2 етапі відбувається формування первинних вимовних умінь і навичок. Логопедична робота починається з уточнення артикуляції збережених у дітей звуків та постановки відсутніх (1 підетап). В першу чергу йде уточнення вимови голосних у, а, і, е, о, и, потім приголосних п, п', к, к', л, л', х, с, с', з, з' і поставлених ц, т, б, б', д, д',г, г', ш, л, ж, р, р', ч, щ. В процесі формування звуковимови у дітей виховується увага до звукової сторони мовлення (утримувати в пам'яті сприйнятий на слух матеріал, чути власне мовлення, виправляти свої помилки). На 2 підетапі – автоматизації (після постановки звуків) здійснюється автоматизація поставленого звукуу складах, словах, реченнях. На 3 підетапі - диференціації - вводяться вправи на диференціювання звуків однієї фонетичної групи, потім двох – наприклад: свистячих і шиплячих (с-ш, з-ж), фрикативних і африкатів (с-ц), (р-л, р'-л'), м'яких і твердих (с-с', з-з'). На 3 етапі - формування комунікативних умінь і навичок. Діти повинні правильно вимовляти і розрізняти всі фонеми рідного мовлення, володіти навиками свідомого звукового аналізу і синтезу слів різної складової структури й користуватися різними видами мовлення у різних соціальних ситуаціях. Вся система кор. занять дозволяє сформувати у дошк. повноцінне усне мовлення та підготувати дитину до школи.

10. Дати визначення дислалії та розкрити історію її вивчення, причини виникнення та види. Дислалія - слово грецького походження: „дис” - частка - розлад, „лалія” - говорити. Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Поняття „звуковимова” або „звукова сторона мовлення” охоплює фонематичне оформлення мовлення одночасно з комплексом навичок мовнорухових, дихання, голосоутворення, відтворення звуків і їх поєднань, наголосом, інтонацією та дотриманням інших норм орфоепії, якими воно визначається. Дослідження показують, що порушення вимовної сторони мовлення найпоширенішими є порушення в її звуковому (фонематичному) оформленні при нормальному функціонуванні всіх інших, тобто дислалія є одним із найпростіших дефектів мовлення. До першого рівня неправильного вимовляння звуків відносять повну відсутність звука. Діти не вміють вимовити звук самостійно, ізольовано, в окремих складах, словах, реченнях і повторити звук, склад, слово чи речення за зразком логопеда. Другий рівень. Дитина правильно промовляє звук ізольовано, але викривлює або пропускає в складах, у словах, у реченнях, проте інколи просте слово з даним звуком може сказати правильно. Це свідчить, що правильний звук є і дитина вимовляє його ізольовано, але він не автоматизований у складах, словах і реченнях. Третій рівень. Дитина правильно промовляє звук ізольовано, в складах, словах, реченнях, але у мовному потоці змішує його з іншими, близькими за акустичними чи артикуляційними ознаками. Це свідчить, що правильний звук є і дитина вимовляє його ізольовано, у складах, словах і реченнях, проте цей звук не диференціює з іншими. Необхідно провести роботу з диференціації з іншими звуками. Серед поширених причин дислалії є: неправильне виховання в сім`ї (довготривале “сюсюкання” з дитиною); не сформованість звукової вимови внаслідок наслідування викривленої вимови дорослими та іншими членами сім`ї, або мовлення оточуючих людей характеризується вираженням діалектичних особливостей; двомовність у сім`ї, внаслідок чого дитина переносить особливості однієї мови на іншу (до 3 років – одна мова); педагогічна занедбаність, коли дорослі не звертають уваги на формування мовлення дитини, не дають зразків чіткої вимови, чим гальмують розвиток вимовних навичок; дефекти звуковимови можуть бути викликаними недорозвитком фонематичного слуху, при цьому спостерігається затримка вимови як окремих звуків, так і розвиток правильної звуковимови взагалі, що обумовлено наслідками недостатньої рухливості органів артикуляції і слабкістю кіркової нейродинаміки, обмежується мовлення соматично, слабкістю дитини, проявляється в невмінні дитини утримати язик в потрібному положенні, або швидко переходити від одного руху до іншого; причиною тяжкої, довготривалої дислалії є - недостатній розумовий розвиток, у дітей з РВ. Порушення виявляються в дефектах відтворення звуків мовлення: спотвореній їх вимові, замінах одних звуків іншими, змішуванні звуків і - рідше - їх пропусках.

Термін дислалія введений в 1826 році професором Вільнюського університету лікарем І. Франком.В 30-і роки 19 ст., швейцарський лікар Р.Шультесс також вводить в свої роботи термін «дислалія», але у вужчому, значенні: він зараховує до дислалії лише вимовні порушення, зумовлені анатомічними дефектами органів артикуляції. У класифікації Куссмауля була прийнята точка зору Р.Шультесса, таке ж розуміння дислалії зустрічається в роботах Гутцмана. Іншу позицію займав польський дослідник В.Олтушевський, який відносив до дисл. випадки порушення вимови, не зумовлені анатомічними дефект, мовного апарату. Він виділяв дві форми: функціональну і зумовлену зниженням слуху. Дефекти вимови, зумовлені патолог, змінами в апараті артикуляції, він позначив терміном «дисглосія» і виділив 4 види губну, язикову, зубну і піднебінну. У вітчизняній логопедії на початку 20 ст. поняття дислалії не відрізнялося від прийнятого в роботах Куссмауля і Гутцмана. Але вже в 30-50-і роки це поняття зазнає істотних змін. М.Хватцев розглядає дислалію як звуковимовні порушення, виділяє три форми дислалії: механічну, зумовлену грубими анатомічними дефектами органів мовлення (незрощенням неба, короткою під'язиковою вуздечкою); органічну, зумовлену периферичною туговухістю, аномаліями щелеп, зубів, язика і неба; функціональну, зумовлену м'язовою млявістю м'якого неба, недостатньою гнучкістю кінчика язика, слабкістю струменя повітря, що видихається та ін. На початку 50-х років Л.Смірнова на аналізу клінічного матеріалу публікує класифікацію дефектів вимови, а О.Правдіна дає інше трактування дислалії: зокрема, були виключені порушення, зумовлені дефектами слуху. Вона на відміну від М.Хватцева виділила тільки дві форми: функціональна і механічна, до складу останньої була включена і ринолалія. Надалі в 60-і роки, в роботах С.Ляпідевського і О.Правдіної простежується тенденція до ділення вимовних дефектів на дизартрію і дислалію й відмова від узагальнюючого терміну «косноязичіє». У ці ж роки в роботі С.Ляпідевського і Б.Гріншпуна ринолалія була виділена з механічної дислалії в окреме мовленнєве порушення. Це певним чином звузило поняття дислалії і зробило його чіткішим. Надалі поділ дислалії на функціональну і механічну визнавалося більшістю авторів.

11. Перерахувати основні ознаки функціональної дислалії, охарактеризувати її різновиди та етапи логопедичної роботи. Функціональна дислалія - порушення звуковимови при відсутності органічних порушень в будові артикуляційного апарату і центральної нервової системи. Порушеною є вимова одного або кількох звуків різних груп. Неправильна вимова може спостерігатися будь-якого звука, але рідко проявляється порушенням у вимові звуку, які легкі у вимові (прості по способу артикуляції: -м, -н, -п), не вимагають додаткових рухів язика; найчастіше порушення спостерігаються у язикових звуках свистячих (-с, -з, -ц), шиплячих (-ш, -ж, -ч, -щ), (-р, -л). Порушення проявляється: у відсутності, у викривленні, у заміні або змішуванні звуків. Відсутність звуків проявляється на початку слова, або в середині його, або може бути в кінці. Випадіння (викривлення) – замість правильного звуку вимовляється такий, якого нема в фонетичній системі. Заміна звуків проявляється у постійних замінах: заміна звуків однакових по способу утворення і різних за місцем артикуляції (к - г); заміна звуків однакових за місцем артикуляції і різних за способом утворення (с - т); заміна звуків однакових за способом утворення і різних за участю органів артикуляції (с - ф); заміна звуків однакових за місцем і способом утворення, але різних за участю голосу (з уби - с уби); заміна звуків однакових за способом утворення і за активно діючими органами артикуляції, але розрізняючимися за ознакою м`якості і твердості (р а з - р я з).

За кількістю порушень звуків дислалію поділяють на просту та складну, або на мономорфну та поліморфну. До простої (мономорфної) відноситься порушення, коли не вимовляється від 1 до 4-5 звуків. До складної (поліморфної) належать вади, коли не вимовляється 5 і більше звуків, або порушення розповсюджується на дві й більше артикуляційні групи. Порушення окремих груп звуків позначається термінологією, терміни утворилися від грецьких назв букв, і досить часто зустрічаються. Фонетичні порушення свистячих і шиплячих звуків - сигматизм, а при їх замінах (фонематичні порушення), додається префікс “пара-” - парасигматизм. Ламбдацизм; ротацизм, йотоцизм, капацизм, хітізм. Дефекти дзвінкості звуків не мають спеціфічних термінів.

Види порушень поділяються на дві категорії. Заміни і змішування звуків - фонологічні (Ф.Рау), або фонемні (Р.Левіна) дефекти, при яких порушена система мови. Спотворення звуків - антропофонічні (Ф.Рау), або фонетичні дефекти, при яких порушені вимовні норми. Важливим є виділення ознак, суттєвих для логопедичного впливу, тобто яким є дефект - фонематичним чи фонетичним (Б.Гріншпун). З огляду на це, виділяють три основні форми дислалії: акустико-фонематичну, артикуляційно-фонематичну, артикуляторно-фонетичну.

Акустико-фонематична дислалія зумовлена вибірковою несформованістю операцій опрацювання фонем за їх акустичними параметрами в сенсорній ланці механізму сприймання мовлення. В її основі лежить недостатня сформованість фонематичного слуху, в функції якого входить впізнавання та розрізнення фо­нем, які є у складі слова. Як наслідок - уподібнення фонем одна одній на основі спільності більшості ознак. Це призводить до неправильного сприймання слів як слухача, так і того, хто говорить (коса - «коза», жук - «щук», кінь - «тінь»).

Артикуляторно-фонематична дислалія зумовлена несформова-ністю операцій відбору фонем за їх артикуляційними параметрами в моторній ланці продукування мовлення. Виділяють два варіанти порушень. При першому – арт. база не повністю сформована і при відборі фонем відбувається заміна (субституція) потрібного звука більш простим (щавель - «чавель»). При другому варіанті арт. база сформована, але при відборі звуків приймається неправильне рішення, звуковий образ слова нестійкий. Змішування звуків відбувається через недостатню диференціацію. Заміни і змішування - на основі артикуляційної близості звуків (мишка - «миска», качка - «тачка», сад - «сядь»). Фонематичний слух, як правило, сформований, дитина розрізняє слова-пароніми, усвідомлює свій дефект, старається його подолати.

Артикуляторно-фонетична дислалія зумовлена неправильно сформованими артикуляційними позиціями. Звуки спотворені, реалізуються в незвичайних аллофонах, але неправильний звук найчастіше за своїми акустико-артикуляційними ознаками близький до нормативного. Спостерігаються і пропуски (ходила - «ходиа», клас - «кас»). Згадані форми дислалії не зустрічаються в чистому вигляді. Знання порушень процесів - фонетичних чи фонематичних, вказує напрямок логороботи. При фонетичних порушеннях: 1- підготовчий; 2- формування первинних вимовних умінь і навичок (постановка, автоматизація); 3- формування комунікативних умінь і навичок. При фонематичних порушеннях: 1- підготовчий; 2- формування первинних вимовних умінь і навичок (постановка, автоматизація, диференціація обов'язкова); 3- формування комунікативних умінь і навичок.

12. Дати визначення ринолалії, розкрити історію її вивчення, причини виникнення та види. Ринолалія - слово грецького походження „ринос” - ніс, „лалія” - у перекладі означає мовлення в ніс, або гугнявість, тобто порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними дефектами периферичного відділу мовного апарату, а саме: артикуляційного унаслідок уродженої аномалії верхньої губи і піднебіння, що утворюється незрощенням верхньої губи та твердого й м’якого піднебіння в період внутрішньоутробного розвитку.

Історія вивчення проблеми порушень мовлення в разі вроджених незрощень губи і піднебіння - це тривалий і складний шлях, який і дотепер не можна вважати завершеним. Перші відомості про кількість випадків природжених вад обличчя в Європі з'явилися ще в 1438 р. У Росії перші подібні статистичні дані були опубліковані Я. Фребеліусом у 1865 р. Перші праці з ринолалії написані лікарями. Ще в Давній Греції лікарі не тільки думали як подолати природжені вади губи і піднебіння, а й намагалися зрозуміти механізм порушення голосу. Пізніше зусилля медиків були спрямовані насамперед на відновлення твердого і м'якого піднебінь. Однак досягнуті хірургами успіхи в корекції природженої анатомічної вади ротової порожнини наприкінці XIX - на початку XX ст. не забезпечували задовільних результатів фонетичного оформлення мовлення. Стає зрозумілим. що уранопластика (від грец. uranos - піднебіння) не позбавляє надлишкової назальності голосу дитини. На важливу роль логопедичної роботи з цією категорією дітей наголошували на початку XX ст. більшість видатних хірургів. М. Пирогов (1884), Н. Воронцовський (1875), М. Пайкін (1936) у своїх працях досліджували питання проте, які показники розмірів піднебіння є найсприятливішими для ефективної логороботи.

Сучасні вітчизняні й зарубіжні дослідники (А.Лімберг, М.Дубов, Б.Булатовська, С.Кузнецова, Л.Харьков, С.Конопляста та ін.) усі причини умовно поділяють на екзогенні (зовнішньо зумовлені) та ендогенні (внутрішньо зумовлені). До екзогенних належать чинники несприятливого екологічного впливу, іонізуюча радіація (незначні дози якої здатні спровокувати виникнення мутацій у статевих клітинах), хімічні мутагени, включаючи фармакологічні препарати, необгрунтована медикаментозна терапія (особливо використання в ранньому періоді вагітності антибіотиків, кортикостероїдів, гормональ­них, жарознижувальних засобів). Доведено негативний вплив на розвиток плоду шкідливих звичок батьків (вживання алкоголю, наркотичних препаратів, паління тютюну). Цікавими є дані щодо професії батьків, у яких народилися діти з ВНВГП. «Групу ризику» становлять батьки, що мають професію водія далекого прямування, працівника АЕС, моряка-підводника, фізика, працівника шкідливого виробництва тощо. Серед ендогенних чинників особливе місце посідають захворювання матері в перші два місяці вагітності, а також наявність у неї хронічних захворювань. Це насамперед гострі інфекційні захворювання (вітряна віспа, кір, краснуха, інфекційний паротит); вірусні респіраторні інфекції, інклюзійні цитомегалії, протозойні інфекції (токсоплазмоз, малярія), вірус герпесу, гепатит, пієлонефрит тощо. Групу ендогенних чинників поповнюють ендокринні захворювання матері, гінекологічна патологія, захворювання серцево-судинної системи, вітамінна недостатність (особливо фолієвої кислоти та вітаміну В6).

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я ринолалія зарахована до голосових розладів, незважаючи на те, що за її наявності спостерігаються грубі порушення артикуляції, які найчастіше є наслідком природжених незрощень верхньої губи, твердого та м'якого піднебінь. При ринолалії механізм артикуляції, фонації і голосоутворення має суттєві відхилення від норми, зумовлені порушеннями участі носового і рото-глоткового резонаторів. При нормальній фонації у людини під час вимовляння звуків відбувається розмежування носоглоткової і носової порожнин від глоткової і ротової, ці порожнини розділяються піднебінно-глотковим змиканням. При фонації утворюються потовщення задньої стінки глотки (валик Пассавана), який допомагає контакту задньої поверхні м’якого піднебіння і задньої стінки глотки. Сила піднебінно-глоткового змикання залежить від звуків, які вимовляються, встановлено, що для голосних - змикання менше, ніж для приголосних. Голосні з носовим відтінком виникають у тому випадку, якщо між заднім краєм м’якого піднебіння і задньою стінкою глотки залишається простір біля 6 мм. Найслабше піднебінно-глоткове змикання, спостерігається при приголосному - в, найбільш сильне - с, при вимові носових звуків (м´, м, н´, н) струмінь повітря вільно проникає в простір носового резонатора, в залежності від характеру порушення, стан функцій піднебінно-глоткового змикання зумовлюють різні форми ринолалії: закрита, відкрита, змішана форми. Змішана форма ринолалії зумовлює стан мовлення, що характеризується пониженим носовим резонансом при вимові носових звуків і наявністю назального тембру. Причиною є поєднання непрохідності носа і недостатністю піднебінно-глоткового змикання функціонального і органічного походження. Найбільш типовим є поєднання укороченого м’якого піднебіння, аденоїдних розростань, підслизового незрощення, що зумовлюють непрохідність повітря через ніс при вимові ротових звуків. Виділяють наступні ступені: легка, помірна, важка. У дітей з вродженим незрощенням є серйозні розлади смоктання, ковтання, зовнішнього дихання і ін., які знижують опірність до різних захворювань. Вони потребують систематичного лікарського спостереження і лікування. Ринолалія, як медико-педагогічна проблема цікава стоматологам, ортодонтам, отоларинологам, психоневрологам і логопедам.

13. Назвати основні етапи логопедичної роботи при відкритій ринолалії та розкрити її сутність. Відкрита ринолалія характеризується дефектною артикуляцією і акустичним ефектом звуків мови: в момент мовл. струмінь проходе водночас і через ніс і через рот, внаслідок чого виникає носовий резонанс при вимові всіх звуків. Створюється специфічний тембр голосу, особливо тембр голосних і, у. Буває - органічна і функціональна. Розрізняють функціонально і органічно зумовлену відкриту ринолалію. В свою чергу, органічна форма відкритої ринолалії може бути набутою і вродженою. Набута відкрита органічна ринолалія виникає в разі перфорації твердого і м'якого піднебіння внаслідок черепно-мозкової травми або у разі розвитку остеомієліту, рубцевих змін, поранень, тиску пухлини тощо, тобто порушуються цілісність і рухомість твердого й м'якого піднебіння. Вроджена органічна відкрита ринолалія зазвичай є наслідком: природжених незрощень м'якого та твердого піднебіння, закороткого м'якого піднебіння, відсутності або роздвоєння uvula, субмукозної (прихованої) щілини. Корекційна робота будується з врахуванням будови артикуляційного апарату до і після операції і індивідуального, підбору методів та прийомів. Процес корекції має 4 етапи, які розмежовуються змістом і періодами, але в цілому всю логопедичну роботу поділяють на 2 періоди: доопераційний і післяпераційний. Доопераційний період: 1. Формування мовного дихання при диференціації вдиху і видиху. 2. Формування подовженого ротового видиху при реалізації артикулем голосних звуків (без включення голосу) і фрикативних глухих приголосних звуків. 3. Диференціація короткого та тривалого ротового та носового видиху при формуванні сонорних звуків та африкатів. 4. Формування м'яких звуків.

Система корекційної роботи по розвитку фонетично-правильного мовлення включає: розвиток рухів м'якого піднебіння, усунення назального відтінку, постановка звуків і розвиток фонематичного сприймання. Якщо операція проведена, велика увага приділяється масажу м'якого піднебіння для покращення еластичності післяопераційного рубця. Вправи для піднебіння дають позитивний результат в доопераційниі і післяопераційний періоди. Вправи для дихання, гімнастика для губ і щік, гімнастика для язика, голосові вправи. Ці вправи повторюються і після операції. Основна їх мета в цім періоді - розвиток еластичності та рухливості змикання. Проводиться робота по нормалізації звукової сторони мови та усунення лексико-граматичного недорозвитку. Включається ряд спеціальних розділів: 1) звуки для постановки корекції, уточнення чи диференціації. Звертається увага на ступінь назалізації. 2) ритміко-складова структура; 3) фонематичне сприйняття і стан слухового контролю за власним мовленням.

Післяопераційний період: І етап - постановка голосних звуків і усунення надлишкового голосового резонансу; 2 етап - корек. вимови голосних і пригол. звуків та корек. дихан. фонації і артикуляції; 3 етап - повна автоматизація мовленнєвих навичок. Специфічними для цього періоду є такі види роботи: 1) масаж м'якого піднебіння; 2) гімнастика м'якого піднебіння і задньої стінки гортані; 3) артикуляційна гімнастика; 4) голосові вправи. Основною метою даних вправ є збільшити силу і довжину видихуваної через рот повітряного струменя; покращення діяльності артикул, мускулатури; вироблення контролю за функціонуванням піднебінно-гортанного затвору. Мета масажу м'якого піднеб. - розминання рубців тканин. Гімнастика м'якого піднеб. ковтання води або імітація ковтальних рухів. 2. Позіхання при відкритому роті. З.Полоскання горла теплою водою маленькими порціями. 4. Покашлювання. 5. Чітка енергійна утрирувана вимова голосних звуків високим тоном голосу, спочатку а, е - потім о, у з утрируваною артикуляцією. Далі поступово переходять до чіткої вимови ряду а, є, у, о. Вправи на розвиток дихання (дуття у сопілку, трубочку, пляшечку). Далі проводять вправи для язика (лопатка, жало, жолобок). Постановка звуків починається з звуку а. При кожній вимові контролюють напрям повітряного струменя (дитина тримає у крил носа вату або дзеркало). Постановку приголосних починають зі звуків ф і п, вправи на постановку і закріплення звуків слід проводити в великій кількості і в самих різних поєднаннях.

14. Назвати основні етапи логопедичної роботи при закритій ринолалії та розкрити її зміст. Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонансом під час вимови звуків. Якщо носовий резонанс відсутній то носові фонеми м, м', н, н' звучать як ротові б, б', д, д'. Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалії порушується вимова голосних. Причинами закритої ринолалії найчастіше є органічні зміни в носовому просторі або функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання. Органічні зміни бувають викликані хворобливими явищами, у результаті яких утрудняється носове дихання. Передня закрита ринолалія виникає при хронічній гіпертрофії слизистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при поліпах у носовій порожнині, при скривленні перегородки носа й при пухлинах носової порожнини. Задня закрита ринолалія в дітей є наслідком аденоїдних розростань, носоглоткових поліпів, фібром або пухлин. Функціональна закрита ринолалія зустрічається в дітей часто, але не завжди розпізнається. Вона виникає при гарній прохідності носової порожнини й непорушеному носовому диханні. Тембр носових і голосних звуків може бути порушений сильніше, ніж при органічній. Причина полягає в тому, що м'яке піднебіння при фонації й вимові носових звуків піднімається вище норми й закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки. Подібні явища частіше спостерігаються при невротичних розладах у дітей. При органічної закритої ринолалії насамперед усувають причини непрохідності носової порожнини. Як тільки з'являється правильний носовий подих, зникає й дефект. Якщо ж після усунення непрохідності носової порожнини закрита ринолалія або ринофонія триває у звичайній формі, проводиться робота з диференціації ротового й носового вдиху й видиху. Ефективність логопедичної роботи по усуненню ринофонії залежить від стану носоглотки, від віку дитини й передбачає кілька етапів. 1. На початковому етапі занять рекомендуються дихальні вправи, мета яких полягає в диференціації носового і ротового вдиху і видиху й формуванні здатності дитини розрізняти назальний тембр голосу від нормального. Це досягається спочатку вправами з дуттям, а потім чергуванням короткого; довгого носового видиху. Одночасно здійснюється активізація м'язів м'якого піднебіння задньої стінки глотки. 2. Наступним етапом є робота над диференціацією ротового і носового видихів. Це готує можливість постановки і автоматизації назальних звуків: губно-губних, зімкненого м і передньо-язикового зімкненого н. 3.Дітей навчають протяжному утрируваному вимовлянню, щоб відчувалася сильна вібрація на крилах і основі носа. Таким же чином виправляють голосні перед назальними звуками (ам, ом, ум, ан). При вимовлені цих звуків і складів м'яке піднебіння пасивне, логопед контролює рух губ (при м) або язика (при н) через носовий видих Після цього назальні звуки закріплюються в словах. їх необхідно вимовляти посилено і протяжно, з сильним носовим резонансом. 4. Заключним етапом є робота над звучністю голосних звуків за ознакою назальності - неназальносгі (п- б - м;).