Проаналізувати основні напрями в організації логопедичної допомоги дітям, підліткам й дорослим в Україні

Логопедична допомога дітям, підліткам та дорослим з вадами мовлення в сучасних умовах складає систему. Основною метою логопедичної допомоги в дошкільних та шкільних закладах є забезпечення навчання, виховання та розвитку осіб з вадами мовлення, а також попередження мовних порушень та шкільної неуспішності.

В Україні функціонує добре налагоджена система спеціальних закладів для дітей з вадами мовлення. Вона включає:

1) дошкільні заклади, зокрема:

— спеціальні дитячі садки для дітей з ТПМ;

— логопедичні групи при масових дитячих садках:

а) для дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком;

б) для дітей із загальним мовленнєвим недорозвитком;

в) для дітей, які заїкаються;

2) шкільні заклади, зокрема:

— спеціальну загальноосвітню школу-інтернат для дітей з важкими розладами мовлення;

— логопедичні пункти (кабінети) при масових загальноосвітніх та спеціальних школах, дитбудинках, дитячих лікувальних установах;

3) логопедичну допомогу дорослим (стаціонар, напівстаціонар, амбулаторія).

Логопедична робота а також здійснюється у дитячих психоневрологічних санаторіях з метою корекції мовленнєвих вад та відхилень у психічному розвитку дітей.

Школа для дітей з ВРМ складається з двох відділень. У 1-му відділенні навчаються діти з діагнозом алалія, афазія, дизартрія, ринолалія, заїкання, ті які мають загальний недорозвиток мовлення, який утруднює їх навчання в масовій школі.

Основні завдання 1-го відділення — усунення різних видів порушень усного й писемного мовлення та вад їх психічного розвитку, формування знань, умінь та навичок з основ наук; професійно-трудова підготовка. Термін навчання в 1-му відділенні для дітей із ЗНМ — 11 років (підготовчий — 10 класи). В кінці навчання учні одержують знання в обсязі неповної середньої школи.

2-ге відділення спеціальної школи призначене для учнів з важкою формою заїкання. Вони одержують знання в обсязі неповної середньої школи; додатковий (у порівнянні з масовою школою) рік відводиться на спеціальну мовленнєву роботу в молодших класах. Спеціальні класи для дітей з ВРМ (1-4 класи) можуть створюватися при масових школах. Навчання в цих класах веде вчитель-логопед. Система логопедичних пунктів («Положення про логопедичні пункти загальнсосвітьої школи (31.05.93)») створюється при загальноосвітніх масових школах, в інших спеціальних типах шкіл, при дитячих поліклініках та психоневрологічних санаторіях (диспансерах), при спеціалізованих будинках дитини. Основними завданнями логопедичних пунктів (кабінетів) при масових школах є попередження та виправлення різних мовленнєвих вад учнів, попередження та усунення специфічної для учнів-логопатів неуспішності з рідної мови, формування вищих рівнів розуміння усного мовлення та навчального тексту. У спеціалізованих дитячих будинках логопедична робота потребує ще спеціального вивчення, здійснюється якомога рання (з домовленнєвого періоду) профілактика відхилень у мовленнєвому розвитку дітей, своєчасна діагностика та виправлення недоліків мовлення у всіх групах, активний розвиток усного мовлення дітей. Логопедична допомога дорослим надається в стаціонарах, напівстаціонарах, амбулаторно та в реабілітаційних центрах. Тут відбувається комплексне обстеження хворих логопедом, нейропсихологом, психоневрологом та іншими лікарями, аналіз його результатів з метою виявлення ступеня, характеру та локалізації ураження після перенесених інсультів або операцій головного мозку, корекція і компенсація виявлених мовленнєвих та психічних відхилень. Особлива увага приділяється відновленню у хворих мовлення.

4. Розкрити сутність психолого-педагогічної класифікації мовленнєвих порушень. Комплектування спеціальних логопедичних установ здійснюється на основі психолого-педагогічної класифікації, що була запропонована Р.Левіною в 1968 році. У відповідності до цієї класифікації діти з різними мовленнєвими вадами об’єднуються у відповідні групи з урахуванням рівня розвитку всіх компонентів мовлення. Р.Лєвіною були введені поняття “фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення” та “загальне недорозвинення мовлення” відносно дітей з первинними мовленнєвими порушеннями. Проблема мовленнєвих порушень у дітей ґрунтовно вивчалась і висвітлювалась у вітчизняній і зарубіжній літературі багатьма науковцями Р.Левіна, Л.Єфіменкова, К.Мастюкова, Г. Чиркіна, Т. Філічева, В. Тарасун, М. Шеремет та ін.). Усі порушення мовлення розглядаються за розглядати за двома класифікаціями: психолого-педагогічною та клініко-педагогічною. Психолого-педагогічна, класифікація виникла у зв'язку з необхідністю логопедичного впливу в умовах роботи з колективом дітей (групою, класом). Порушення мовлення за псих.-пед. класифікацією поділяються на 2 групи.

Перша група - порушення засобів спілкування: фонетичний, фонетико-фонематичний та загальний недорозвиток мовлення. Фонетичний недорозвиток (ФП) — поєднує порушення звуковимови, складової структури слова, просодичних компонентів, інтонації. Фонетико-фонематичний недорозвиток (ФФНМ) -поєднує порушення звуковимови, складової структури слова, просодичних компонентів, фонематичних процесів. Це порушення процесів формування вимовляльної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами внаслідок дефектів сприймання і вимовляння фонем. Загальне недорозвинення мовлення 1, 2, 3, 4 рівнів (ЗНМ) - різні складні мовленнєві розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, які належать до звукової та смислової її сторони при нормальному слухові та відносно збереженому інтелекті. Залежно від ступеня сформованості мовленнєвих засобів ЗНМ має 3 рівні визначені Р. Левіною та 4-й - Т.Філічевою.

Друга група - порушення у застосуванні засобів мовлення, куди слід віднести заїкання, що розглядають як порушення комунікативної функції мовлення при правильно сформованих засобах мовлення. Трапляється і комбінований дефект, при якому заїкання поєднується із порушенням засобів мовлення - ЗНМ.

У цій класифікації не виділяють окремо порушень читання і письма, їх розглядають у складі фонетико-фонематичної і загального недорозвитку мовлення як їх системні, відстрочені вторинні наслідки.