Висвітлити основні види порушення писемного мовлення. Висвітлити історію їх вивчення та причини виникнення

Дислексія - часткове специфічне порушення процесу читання, зумовлене порушенням вищих психічних функцій, яке проявляються в помилках стійкого характеру, які повторюються. Причини: - порушення читання викликані причинами органічного (ураження зон головного мозку при афазії, дизартрії, алалії) та функціонального (часті соматичні захворювання, неправильне мовлення оточуючих, двомовність, недостатня увага до розвитку дитини, дифіцит спілкування) характеру.

При дислексії спостерігаються такі типи помилок: заміни і зміщування звуків при читанні, частіше близьких за акустико-артикуляційними ознаками, спотворення звуко-складової структури слова, що виявляються у пропусках приголосних і голосних, вади розуміння прочитаного, аграматизми. Види дислексії: фонематична, семантична, аграматична. оптична, тактильна, мнестична. Механізми порушень читання і письма є подібними, тому й методика корекційно-логопедичної роботи має багато спільного.

Дисграфія (від грец. дис - префікс, який означає розлад, і графо — пишу) - часткові специфічні розлади процесу письма, в ньому приймають участь різні аналізатори: мовнослуховий, мовноруховий, зоровий і загально руховий. Процес письма протікає під подвійним контролем: кінестетичнім і зоровим. Щоб правильно написати слово потрібно визначити його звукову структуру, послідовність, місце кожного звуку. Проявляється в нестійких оптико-просторових образах букв, у перекрученнях звуко-складової структури слова і структури речення. В основі дисграфії лежить недорозвиненість усного мовлення (крім оптичної форми), зокрема неповноцінність фонематичного слуху, і недоліки вимови, які перешкоджають оволодінню фонематичним (звуковим) складом слова. Найскладніший ступінь цього порушення - аграфія - являє собою повну нездатність до оволодіння навичками письма. Види за О. Токаревою: акустична, оптична, моторна.

Класифікація за Р.Лалаєвою: артикуляторно-акустична дисграфія, дисграфія на основі порушень фонемного розпізнавання (диференціації), дисграфія на основі різних форм порушення мовного аналізу та синтезу, аграматтична, оптична.

Початок вивчення порушень письма і читання у дітей припадає на другу половину XIX ст. Уведення в країнах Західної Європи державної шкільної освіти дало змогу виявити особливу категорію дітей, які були неспроможні оволодіти грамотою, незважаючи на нормальний розвиток. У той період переважала думка, що порушення писемного мовлення є частковим проявом розумової відсталості (Ф. Бахліан, Г. Вольф, Б. Енглер). У 1877 р. А. Куссмауль вперше визначив порушення письма і читання як самостійну патологію мовленнєвої діяльності. У 1896 р. англійський лікар В.Морган описав 14-річного хлопчика з нормальним інтелектуальним розвитком, у якого були великі труднощі у читанні та письмі. В 1897 р. аналогічний випадок описав англійський лікар-окуліст Керр, а в 1905 р. вийшла праця Томаса. яка узагальнила спостереження ста випадків подібних станів. Праці Д. Гіншельвуда в 1900-1907 рр. підтвердили думку до-слідників, що порушення читання та письма не завжди супроводжують розумову відсталість. Він уперше назвав утруднення в опануванні читання та письма термінами «алексія» і «аграфія» незалежно від ступеня прояву їх.

Отже, в кінці ХІХ на початку ХХ ст. існували 2 протилежні точки зору. Одні автори розглядали порушення читання ти письма як один із компонентів розумової відсталості. Інші підкреслювали, що патологія читання та письма являє собою ізольоване порушення, не пов’язане із розумовою відсталістю.

У другій половині XIX ст. у наукових дослідженнях стверджується новий напрям – розгляд патології читання і письма у дітей як ізольованого самостійного порушення, яке трапляється в разі локального мозкового захворювання. Поступово розуміння природи процесів читання та письма, механізмів дисграфій і дислексій змінювалося. Було розмежовано терміни «алексія» та «дислексія», «аграфія» та «дисграфія». Значний внесок у вивчення механізмів дислексії та дисграфії зробили клініцисти-невропатологи Р. Ткачов і С. Мнухін у праці «О врожденной алексии и аграфии» вказує на той факт, що вади в процесі читання і письма є досить поширеними і трапляються за різних станів, навіть у нормі на початковому етапі навчання. Порушення писемного мовлення педагоги-дефектологи, психологи розглядають як наслідок відхилень у формуванні усного мовлення дитини (Ф. Рау, М. Хватцев, Р. Боскіс, Р. Левіна та ін.). У вивченні механізмів порушень письма в сучасній логопедії спираються на комплексний підхід, який охоплює клінічний, психологічний, психолінгвістичний, психофізіологічний та методичний аспекти.

23.Дати визначення дислексії, її видів. Схарактеризувати напрями та етапи логопедичної роботи. Дислексія - часткове специфічне порушення процесу читання, зумовлене порушенням вищих психічних функцій, яке проявляються в помилках стійкого характеру, які повторюються. Причини: - порушення читання викликані причинами органічного (ураження зон головного мозку при афазії, дизартрії, алалії) та функціонального (часті соматичні захворювання, неправильне мовлення оточуючих, двомовність, недостатня увага до розвитку дитини, дифіцит спілкування) характеру.

При дислексії спостерігаються такі типи помилок: заміни і зміщування звуків при читанні, частіше близьких за акустико-артикуляційними ознаками, спотворення звуко-складової структури слова, що виявляються у пропусках приголосних і голосних, вади розуміння прочитаного, аграматизми. Види дислексії: фонематична, семантична, аграматична. оптична, тактильна, мнестична. Механізми порушень читання і письма є подібними, тому й методика корекційно-логопедичної роботи має багато спільного.

Корекційно-логопедична робота: І. Розвиток фонематичного сприйняття при усуненні фонематичної дислексії. Логопедична робота по уточненню й диференціації змішуваних звуків складається у 2 етапи: 1.Підготовчий етап - проводиться уточнення артикуляції і звучання з опорою на зорове, слухове, тактичне сприйняття, кінестетичні відчуття, визначення його місця в слові (початок, середина, кінець), який звук на рахунку, після якого вимовляється, перед яким звуком, виділення із речення і тексту. 2 етап - етап звукової та вимовної диференціації змішуваних звуків. Проводиться співставлення змішуваних звуків у вимовному і слуховому аспекті.

2. Розвиток мовного аналізу і синтезу при усунення фонематичної дислексії відбувається засобом уміння визначати кількість та послідовність і місце слів у реченні в такій послідовності: 1. Придумати речення за сюжетною картинкою і виділити в ньому кількість слів. 2. Придумати речення з певною кількістю слів. 3. Збільшити кількість слів у реченні. 4. Скласти графічну схему речення і придумати за нею речення. 5. Визначити місце слів у реченні. 6. Виділити речення з тексту з певною кількістю слів. 7. Підняти цифру, яка відповідає кількості слів даного речення

3. Усунення аграматичної дислексії. Завдання: сформувати у дитини морфологічні та синтаксичні узагальненння, уявлення про морфологічні елементи слова та про структуру речення. Напрями: уточнення структури речення, розвиток функцій словозміни та словоутворення, робота по морфологічному аналізу складу слова та з однокорінними словами. Одночасно проводиться робота над розумінням прочитаних слів, речень, текстів.

4. Усунення оптичної дислексії: Напрямки: розвиток зорового сприйняття, впізнавання кольору, форми та величини; розширення об'єму та уточнення зорової пам'яті; формування просторових уявлень, розвиток зорового аналізу і синтезу (Напр., назвати контурні зображення предметів, знайти букву серед інших букв, підібрати фігуру одного кольору).

24. Дати визначення дисграфії, її видів. Схарактеризувати напрями та етапи логопедичної роботи. Дисграфія (від грец. дис - префікс, який означає розлад, і графо — пишу) - часткові специфічні розлади процесу письма, в ньому приймають участь різні аналізатори: мовнослуховий, мовноруховий, зоровий і загально руховий. Процес письма протікає під подвійним контролем: кінестетичнім і зоровим. Щоб правильно написати слово потрібно визначити його звукову структуру, послідовність, місце кожного звуку. Проявляється в нестійких оптико-просторових образах букв, у перекрученнях звуко-складової структури слова і структури речення. В основі дисграфії лежить недорозвиненість усного мовлення (крім оптичної форми), зокрема неповноцінність фонематичного слуху, і недоліки вимови, які перешкоджають оволодінню фонематичним (звуковим) складом слова. Найскладніший ступінь цього порушення - аграфія - являє собою повну нездатність до оволодіння навичками письма. Види за О. Токаревою: акустична, оптична, моторна. При акустичній - недиференційованість слухового сприйняття, недостатній розвиток звукового аналізу і синтезу. Частими є змішування, пропуски, заміни букв, що позначають звуки, подібні за артикуляцією та звучанням. Оптична - зумовлена нестійкістю зорових вражень та уявлень. Окремі букви не впізнаються, не співвідносяться зі звуками. В різні моменти букви сприймаються по різному унаслідок неточності зорового сприйняття вони змішуються на письмі п-н, п-и. Моторна - характерні труднощі рухів руки під час письма, порушення зв'язку моторних образів звуків та слів із зоровими образами. Класифікація за Р.Лалаєвою:

1. Артикуляторно-акустична дисграфія - пише так як вимовляє. В основі -відображення неправильної вимови на письмі. Проявляється у замінах, пропусках звуків. Спостерігається при дизартрії, ринолалії, поліморфній дислалії. Проявляється в замінах букв фонетично близькими звуками (ц-с, ч-т).

2. Дисграфія на основі порушень фонемного розпізнавання (диференціації), інколи її називають акустична дисграфія. Проявляється у замінах букв, фонетично близьких в усному мовленні:свистячі-шиплячі, дзвінкі-глухі та ін.

3. Дисграфія на основі різних форм порушення мовного аналізу та синтезу. Проявляється порушеннями ділення речення на слова, складового і фонематичного аналізу і синтезу: пропуски приголосних при збігу (диктант - дикат), пропуски голосних (собака - сбака), перестановка складів (комната - кота), у написанні слів разом (ідедощ).

4. Аграматтична - проявляється у труднощах встановлення логічних зв'язків між реченнями. Проявляється у викривленні морфологічної структури слова, заміни префіксів, суфіксів (козлята-козленкі), зміні відмінкових закінчень (багато деревів).

5. Оптична - пов'язана з недорозвитком зорового гнозиса, аналізу та синтезу, просторових уявлень і проявляється в замінах і викривленнях букв на письмі. Заміняються графічно схожі букви: в-д, т-ш. Корекційно-логопедична робота:

І. Розвиток фонематичного сприйняття при усуненні артикулятгорно-акустичної дисграфії та дисграфії на основі порушень фонемного розпізнавання. Логопедична робота по диференціації змішуваних звуків складається з 2-х етапів: 1.Підготовчий етап - проводиться уточнення артикуляції і звучання з опорою на зорове, слухове, тактичне сприйняття, кінестетичні відчуття, визначення його місця в слові (початок, середина, кінець), який звук на рахунку, після якого вимовляється, перед яким звуком, виділення із речення і тексту. 2 етап - етап звукової та вимовної диференціації змішуваних звуків. Проводиться співставлення змішуваних звуків у вимовному і слуховому аспекті. При корекції дисграфії велике місце займають письмові вправи.

2. Розвиток мовного аналізу і синтезу при усунення фонематичної дисграфії на грунті порушення мовного аналізу і синтезу відбувається засобом уміння визначати кількість та послідовність і місце слів у реченні в такій послідовності: 1. Придумати речення за сюжетною картинкою і виділити в ньому кількість слів. 2. Придумати речення з певною кількістю слів. 3. Збільшити кількість слів у реченні. 4. Скласти графічну схему речення і придумати за нею речення. 5. Визначити місце слів у реченні. 6. Виділити речення з тексту з певною кількістю слів. 7. Підняти цифру, яка відповідає кількості слів даного речення

3. Розвиток складового аналізу і синтезу: 1. Пропонується відплескати чи відстукати слово по складам і назвати їх кількість. 2. Виділити кількість складів у названих словах - підняти певну цифру. 3. Скласти слово із складів даних хаотично (ка, лас; ча, кур). 4. Виділити перший склад із названих картинок, записати його. Об'єднати склади в слово, речення.

4. Розвиток фонематичного аналізу і синтезу. 1етап - Формування фонематичного аналізу і синтезу з опорою на допоміжні засоби та дії (графічна схема слова та фішки). 2-етап - Формування дій звукового аналізу в мовному плані (назвати слово, виділити 1-й, 2-й та ін. звуки, уточнити їх кількість). 3 етап - Формування дій фонематичного аналізу в розумовому аспекті (придумати слово з 3-ма, 4-ма, 5-ма звуками; відібрати картинки в назв яких 4 чи 4 звуків).

5. Усунення аграматичної лисі рафії. Завдання: сформувати у дитини морфологічні та синтаксичні узагальненння, уявлення про морфологічні елементи слова та про структуру речення. Напрями: уточнення структури речення, розвиток функцій словозміни та словоутворення, робота по морфологічному аналізу складу слова та з однокорінними словами. Одночасно проводиться робота над розумінням прочитаних слів, речень, текстів.

6. Усунення оптичної дисграфії: Напрямки: розвиток зорового сприйняття, впізнавання кольору, форми та величини; розширення об'єму та уточнення зорової пам'яті; формування просторових уявлень, розвиток зорового аналізу і синтезу (Напр., назвати контурні зображення предметів, знайти букву серед інших букв, підібрати фігуру одного кольору).

25. Дати визначення дизартрії. Висвітлити історію її вивчення, причини виникнення. Охарактеризувати види та напрями логопедичної роботи. Дизартрія - це порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатністю інервації мовного апарату. Дизартрія - термін грецький, у перекладі означає розлад членороздільного мовлення - вимови (dis — порушення ознаки або функції, аrthrоо - розчленовую). При визначенні дизартрії більшість авторів не виходять з точного значення цього терміна, а трактують його більш широко, відносячи до дизартрії розлади артикуляції, голосоутворення, темпу, ритму й інтонації мовлення. Клінічна картина дизартрії вперше була описана більш ста років тому у дорослих у рамках псевдобульбарного синдрому. Далі в 1911 р. Н. Гуцман визначив дизартрію як порушення артикуляції і виділив дві її форми: центральну і периферичну. Початкове вивчення даної проблеми проводилося в основному невропатологами в рамках дослідження уражень мозку в дорослих хворих. Великий вплив на сучасне розуміння дизартрії зробили роботи М. Маргуліса (1926), що уперше чітко відмежував дизартрію від моторної афазії і розділив її на бульбарну і церебральну форми. Він запропонував класифікацію церебральних форм дизартрії на основі локалізації ураження головного мозку. Важливим етапом у розвитку проблеми дизартрії євивчення локально-діагностичних проявів дизартричних розладів (роботи Л. Литвака, О.Винарської). О. Винарською уперше було проведено комплексне нейролінгвістичне вивчення дизартрії й осередкових уражень мозку в дорослих хворих. У даний час проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється в клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному напрямах. Докладно вона описана у дітей з ДЦП. Причинами дизартрії є: 1. Органічні ураження ЦНС у результаті впливу різних несприятливих факторів на мозок дитини у внутрішньоутробному і ранньому періодах розвитку. Найчастіше це внутрішньоутробні ураження, що є результатом гострих, хронічних інфекцій, кисневої недостатності (гіпоксії), інтоксикації, токсикозу вагітності й ряду інших факторів, які створюють умови для виникнення родової травми. У значному числі таких випадків при пологах у дитини виникає асфіксія, дитина народжується недоношеною. 2. Несумісність по резус-фактору. 3. Рідше дизартрія виникає під впливом інфекційних захворювань нервової системи в перші роки життя дитини. Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної та просодичної сторони мовлення. Порушення звуковимови при дизартрії виявляються в різному ступені і залежать від характеру і тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках маються окремі перекручування звуків, „змазане мовлення”, у більш важких - спостерігаються перекручування, заміни і пропуски звуків, страждає темп, виразність, модуляція, у цілому вимова стає невиразною. При важких ураженнях центральної нервової системи мовлення стає неможливим через повний параліч мовнорухових м'язів. Такі порушення називаються анартрією (а - відсутність даної ознаки або функції, аr + troo - розчленовую). Дизартричні порушення мовлення спостерігаються при різних органічних ураженнях мозку. У дітей частота дизартрії насамперед зв'язана з частотою перинатальної патології (ураженням нервової системи ембріону і плоду). Часто дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі, за даними різних авторів, від 65 до 85% (М.Ейдінова, О.Правдіна-Вінарська, О.Мастюкова). Відзначається взаємозв'язок між ступенем тяжкості і характером ураження рухової сфери, частотою і тяжкістю дизартрії. При найбільш тяжких формах ДЦП, коли наявне ураження верхніх й нижніх кінцівок і дитина практично залишається нерухомою (подвійна геміплегія), дизартрії (анартрії) спостерігаються практично у всіх дітей. Відзначено взаємозв'язок між тяжкістю ураження верхніх кінцівок й ураженнями мовної мускулатури. Менш виражені форми дизартрії можуть спостерігатися у дітей без явних рухових розладів, які перенесли легку асфіксію або родову травму У цих випадках легкі (стерті) форми дизартрії поєднуються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції (Л. Журба, Є. Мастюкова). Дизартрія підрозділяється на форми:

1. Бульбарна дизартрія проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоткового, під'язикового, трійчастого й лицевого). Характерним є параліч або парез м'язів глотки, гортані, язика, м'якого піднебіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м'якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим, не реалізуються дзвінкі звуки. Спостерігається атрофія м'язів язика й глотки, знижується також тонус м'язів (атонія). Мовлення - невиразне, украй нечітке, уповільнене.

2. Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м'язового тонусу й наявність гіперкінезу. Гіперкінези – це насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані спокою, але звичайно підсилюються у мовному акті. Мінливий характер м'язового тонусу (від нормального до підвищеного) і наявність гіперкінезу зумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаються мимовільні вигуки, «прориваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мовлення страждає через неплавне переключення артикуляційних рухів при вимові звуків, а також через порушення тембру й сили голосу. Характерною ознакою підкіркової дизартрії це порушення темпу, ритму й інтонації мовлення.

3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованим мовленням, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому вигляді ця форма спостерігається рідко.

4. Кіркова дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артикуляційного апарату. Насамперед порушується вимова складних за звуко-складовою структурою слів. У дітей утрудняється динаміка переключення від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приголосних звуків. При прискореному темпі з'являються запинки, що нагадують заїкуватість..

5. Псевдобульбариа дизартрія є наслідком перенесеного в ранньому дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічного ураження мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або парез, зумовлений ураженням провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоткового, блукаючого і під'язикового нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульварного. У результаті псевдобульбарного паралічу у дитини порушується загальна й мовленнєва моторика З рота тече слина - салівація. Виділяють три ступені порушення мовної або артикуляційної моторики псевдобульбарної дизартрії. Система логопед. впливу при дизартрії має комплексний хар-р. Корекція звуковимови разом з формуванням звукового аналізу і синтезу, розвитком лексико-граматичної сторони мовлення та зв'язного висловлювання поєднується з масажем, гімнастикою, логоритмікою, ЛФК, фізіотерапією та медикаментозним лікуванням й реалізується системою занять, що проводяться поетапно: 1- підготовчий - проводиться робота з вироблення контролю за положенням рота, артикуляційна гімнастика, розвиток голосу, корекція мовного дихання, розвиток відчуттів артикуляційних рухів та артикуляційного праксису; 2 - формування первинних вимовних умінь і навичок (постановка, автоматизація, диференціація); 3 - формування комунікативних умінь і навичок.