Дати визначення ЗНМ у дітей та охарактеризувати його рівні

ЗНМ -це різні складні мовленнєві розлади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до її звукової і смислової сторони, при нормальному слуху та інтелекті. Проблема мовленнєвого недорозвинення у дітей ґрунтовно розроблялась і висвітлювалась у вітчизняній і зарубіжній літературі багатьма науковцями починаючи ще з 50-60-х років ХХ століття (Р.Левіна, Л.Єфіменкова, О.Мастюкова, Г.Чиркіна, Т.Філічева, Л.Трофименко та ін.).

Для розробки класифікації порушень мовленнєвого розвитку важливими виявились принципи аналізу структури дефекту, розроблені Л.Виготським: виділення первинного дефекту; встановлення характеру вторинних відхилень та ін. В сучасній логопедії під поняттям «ЗНМ» розуміють різні складні мовленнєві розлади, при яких у дітей з нормальним слухом та інтелектом спостерігаються порушення формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової сторони мовлення. ЗНМ може спостерігатися при складних формах дитячої мовленнєвої патології: алалії, афазії, дизартрії, ринолалії, або виступати як самостійне порушення. В етіології ЗНМ виділяються різні фактори біологічного і соціального характеру. До біологічних факторів відносять: інфекції або інтоксикації матері під час вагітності, несумісність крові матері та дитини за резус-фактором або груповій приналежності, патологія натального періода, постнатальні захворювання ЦНС і травми мозку в перші роки життя дитини. Соціальні фактори: несприятливі умови виховання і навчання, психічна депривація в сензитивні періоди розвитку мовлення та ін. У багатьох випадках ЗНМ є наслідком комплексної взаємодії різних факторів: обтяженої спадковості, органічної недостатності ЦНС, несприятливого соціального оточення. Тяжким і стійким варіантом вважається ЗНМ, зумовлене раннім органічним ураженням мозку ЦНС.

В залежності від ступеню вираженості дефектів мовлення Р.Левіна умовно виділила 3 рівні ЗНМ. 1 рівень - відсутність загальновживаного мовлення; 2 рівень - зародки загальновживаного мовлення; 3 рівень - розгорнуте мовлення з незначним фонематичним і лексико-граматичним недорозвиненням. 1 рівень ЗНМ - характеризується такими особливостями: 1. Активний словник у зародковому стані, він складається із звуконаслідувань, лепетних слів і лише невеликої кількості загальновживаних слів. Значення слів нестійкі, недиференційовані. 2. Пасивний словник ширший, ніж активний, проте розуміння мовлення поза ситуацією досить обмежене, 3. Фразове мовлення практично відсутнє. 4. Здатність відтворювати звукову і складову структуру слова не сформована. 2 рівень ЗНМ - характеризується наступним: 1.Активний словник поширюється за рахунок іменників, дієслів. 2. Поліпшується розуміння мовлення, поширюється пасивний словник, виникає розуміння простих граматичних форм. 3. Порушена вимова значної кількості звуків. 4. Спостерігається грубе порушення складової будови слів. 5. Зв’язне мовлення в зародковому стані. Діти користуються простими, непоширеними реченнями. 6. Яскраво виражений аграматизм. 7. Діти не підготовлені до оволодіння звуковим аналізом і синтезом. 3-й рівень ЗНМ характеризується: 1.Розуміння мовлення в межах повсякденності. 2. Спостерігається аграматизм. 3. Наявні стійкі відхилення в засвоєнні й застосуванні граматичних законів мовлення. 4. На фоні відносно розгорнутого мовлення спостерігається необізнаність в окремих словах і виразах, змішування смислових значень слів, близьких за значенням, неточне знання і недоречне використання багатьох слів з повсякденного побуту. В активному словнику переважають іменники і дієслова. Мало слів, що характеризують якості, ознаки, стан предметів і дій, а також способи дій. Велика кількість помилок при використанні простих прийменників, складні прийменники майже не використовуються. 5. В монологічному мовленні діти використовують здебільшого прості речення. Відзначаються труднощі, невміння будувати складні речення (складносурядні і складнопідрядні). 6. У більшості дітей зберігаються недоліки вимови звуків і порушення складової будови слова. 7. Зазначається недорозвинення фонематичних процесів. Це створює труднощі у процесі підготовки дітей до навчання грамоти, уповільнює процес оволодіння навичками звукового аналізу та синтезу. 8. Без спеціального корекційного навчання на письмі і читанні виникає багато помилок специфічного характеру. 4-рівень ЗНМ був визначений Т.Філічевою при якому усне мовлення переважно правильне, але першокласники переживають труднощі в процесі оволодіння читанням і письмом.

О.Мастюкова надає особливого значення в етіології ЗНМ перинатальній енцефалопатії, яка може бути гіпоксичною, травматичною, білірубіновою. За клінічними видами О.Мастюкова виділяє три групи дітей з ЗНМ.

І група - необтяжений варіант ЗНМ характеризується наявністю лише ознак ЗНМ. У дітей з цим варіантом ЗНМ не виявляється локальних уражень ЦНС. В анамнезі цих дітей частіше всього відсутні вказівки на патологічне протікання вагітності і пологів у матері, лише інколи спостерігається нерізко виражений токсикоз другої половини вагітності, нетривала асфіксія. В постнатальному періоді у цих дітей може відмічатися соматична ослабленість, часті інфекційні та простудні захворювання. З психологічної точки зору у цих дітей спостерігається загальна емоційно-вольова незрілість, несформованість регуляції довільної діяльності, недостатність тонких диференційованих рухів пальців рук, труднощі динамічної організації рухів.

ІІ група - обтяжений варіант ЗНМ центрально-органічного генезу. У дітей цієї групи ЗНМ характеризується більш складною симптоматикою і патогенезом. Порушення мовленнєвого розвитку супроводжується неврологічною і психопатологічною симптоматикою. Виражена неврологічна симптоматика свідчить про незрілість ЦНС й грубе ураження мозкових структур. Дітям притаманні наступні синдроми:

1.Гіпертензійно-гідроцефальний синдром характеризується збільшеним внутрішньочерепним тиском, збільшеним розміром голови, розширенням венозної системи в скроневих ділянках. У дітей з даним синдромом спостерігається швидка виснаженість, підвищена збудливість, розгальмованість, дратівливість, запаморочення.

2.Церебрастенічний синдром, що характеризується підвищеною нервово-психічною виснажливістю, емоційною нестійкістю, порушенням уваги, пам’яті. Церебрастенічний синдром в одних випадках проявляється на фоні емоційного і рухового неспокою, в інших супроводжується в’ялістю, загальмованістю, пасивністю.

3.Синдроми рухових розладів проявляються у зміні м’язового тонусу, в порушенні координації рухів, в несформованості загальної, дрібної, а також артикуляторної моторики, що проявляється у вигляді тремору, синкинезій, насильницьких рухів, легких парезів, спастичності, що притаманні стертій формі дизартрії.

Для дітей ІІ групи характерна недостатність гнозису, праксису. Незрілість емоційно-вольової сфери проявляється в емоційній лабільності, в поверховості емоцій, недостатності вольових процесів. В шкільному віці поряд з порушеннями читання і письма (дислексії, дисграфії) спостерігаються труднощі в оволодінні поняттям числа, порядковим рахунком, обчислювальними операціями (дискалькулії).

До ІІІ групи дітей із ЗНМ відносяться діти з алалією.

На сьогодні етіологія алалії супроводжується ураженням мовленнєвих зон як лівої, так і правої півкуль. У дітей з моторною алалією мають місце складні дизонтогенетично-енцефалопатичні порушення. Клінічні і енцефалографічні дослідження показують на локальні ураження кори головного мозку, підкоркових структур мозку. Але спільним для них являється системне недорозвинення мовлення. При цьому особливо складним і стійким є порушення формування лексики і граматичної будови мовлення. Мовленнєві порушення дітей зумовлені несформованістю або розладом на ранніх етапах онтогенезу власне мовленнєвих психологічних і фізіологічних механізмів при первинно збереженому слуху й інтелекті. Мовлення з’являється в 3-4, а іноді і після 5 років.

6. Розкрити сутність клініко-педагогічної класифікації мовленнєвих порушень. Оскільки мовленнєві порушення тривалий час залишалися предметом вивчення дисциплін медико-біологічного циклу, найбільшого поширення набула клініко-педагогічна класифікація мовленнєвих порушень (М. Хватцев, Ф. Pay, О. Правдіна, С.Ляпідевський, Б. Гріншпун). В основу клінічної класифікації покладено вивчення причин (етіології) і патологічних проявів (патогенезу) мовленнєвої недостатності. Виділяють різні форми (види) мовленнєвої патології, кожна з яких має свою етіологію, патогенез, симптоматику і динаміку прояву. Клініко-пед. класифікація - грунтується на ознаках максимально диференціюючих видів мовленнєвих порушень, які дозволяють логопеду на основі комплексного підходу визначити дефект мовлення при різних формах аномального розвитку. Всі порушення мовлення за цією класифікацією поділяються на 2 групи: 1. Порушення усного мовлення: а) порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення мовлення й можуть диференціюватися на: 1) порушення голосоутворення (дисфонія, афонія); 2) темпо-ритмічної сторони (брадилалія, тахилалія, заїкування); 3) інтонаційно-мелодичної; 4) звуковимови - дислалія, ринолалія, дизартрія; б) структурно-семантичні порушення мовлення тобто внутрішнього оформлення: алалія, афазія. Дислалія - порушення звуковимови при збереженому слухові та інервації мовленнєвого апарату. Дизартрія - порушення звуковимови при порушеннях інервації арт. апарату. Ринолалія - порушення тембру голосу та звуковимови, зумовлене анатомофізіологічними дефектами артикуляційного апарату. Прояви: відсутність звуків, викривлення, заміна звуків або змішування. Брадилалія - це патологічно уповільнений темп мовлення. Тахілалія - це патологічно прискорений темп мовлення. Заїкування - порушення темпу ритмічної сторони мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату. Має органічну та функціональну природу. Причини: судоми різних частин периферичного апарату (дихальні, голосові, артикуляційні). Алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон Брока й Верніке кори головного мозку в період внутрішньоутробного та на ранніх періодах (до 3 р.) розвитку дитини. Афазія - повна або часткова втрата мовлення.

2. Порушення писемного мовлення: порушення читання: дислексія, алексія. Порушення письма: дисграфія, аграфія. Дислексія - часткове специфічне порушення оволодіння процесом читання. Дисгафія - часткове специфічне порушення оволодіння процесом письма.

7. Охарактеризувати ФФНМ у дітей та напрями корекційної роботи. ФФНМ - порушення процесів формування вимовної системи рідного мовлення у дітей з різними мовленнєвими розладами унаслідок дефектів сприйняття і відтворення фонем. З розвитком логопедичної науки і практики, фізіології і психології мовлення (Р.Левіна, Ф.Рау, М.Хватцев) стало очевидним, що у випадках порушення артикуляторної інтерпретації почутого звуку може різною мірою погіршуватися і його сприйняття. Р.Левіна і В.Орфінська на основі психологічного вивчення мовлення дітей прийшли до висновку про значення фонематичного сприйняття для повноцінного засвоєння звукової сторони мовлення. Було встановлено, що у дітей з поєднанням порушення вимови і сприйняття фонем відмічається незакінченість процесів формування артикуляції і сприйняття звуків, що відрізняються тонкими акустико-артикуляційними ознаками. До цієї категорії відносяться діти з нормальним слухом та інтелектом. У структурі ФФНМпорушення звуковимови, складової структури слова, просодичних компонентів, фонематичних процесів. Простежується загальна змазаність мовлення, недостатня виразність й чіткість, зажата артикуляція (ринолалія, дизартрія, дислалія). Для них характерна нестійкість уваги, відволікання. Вони гірше запам'ятовують мовний матеріал, з більшою кількістю помилок виконують завдання пов'язані з активною мовною діяльністю. При ФФНМ у дітей є декілька станів: 1. Недостатнє розрізнення і труднощі в аналізі тільки порушених у вимові звуків. Решта звукового складу слова і складова структура аналізується правильно. Це легка ступінь ФФНМ – фонетичні порушення (поєднують порушення звуковимови, складової структури слова, просодичних компонентів, інтонації). 2. Недостатнє розрізнення великої кількості звуків з декількох фонетичних груп при достатньо сформованій артикуляції в усній вимові. В цьому випадку звуковий аналіз порушений більш грубо. 3. При глибокому фонематичному недорозвитку дитина не чує звуків у слові, і не розрізняє відношення між звуковими елементами, не може виділити їх із складу слова та визначати послідовність. Недоліки звуковимови: 1) заміна зв. більш простими по артикуляції (с - ш замін на ф); 2) наявність дифузної артикуляції звуків, яка замінює цілу групу звуків; 3) нестабільне використання звуків в різних формах вимови; 4) викривлена вимова одного або декількох звуків. Низький рівень фонематичного сприйняття виражається в: 1) нечітке розрізнення на слух фонем у власній та чужій вимові, в першу чергу глухих-дзвінких, свистячих -шиплячих, твердих-м'яких; 2) непідготовленість до елементарних форм звукового аналізу і синтезу; 3) труднощі при аналізі звукового складу слова. Основними напрямами корекції є: 1) формування правильної звуковимови голосних і приголосних звуків та їх м'яких пар; 2) розвиток фонематичних процесів (фонематичного слуху, сприймання, аналізу, синтезу; 3) підготовка до навчання грамоти.