Принцип nullum poena sine lege

Ще один із принципів, вироблених римським правом («немає покарання без вказівки на те в законі»). Зміст даного приписання полягає в тому, що особа, визнана винним по міжнародному кримінальному праву, може бути піддано покаранню, певному нормою міжнародного кримінального права.

І отут виникає досить серйозна проблема - про яке застосування покарання «по букві закону» може йти мова, якщо нормативні міжнародні акти, що визначають злочинність діяння, звичайно не містять ні виду покарання, ні його розміру.

Але як і яке покарання треба призначати, якщо визначення останнього відсутній у нормі міжнародного кримінального права? Рішення цієї проблеми бачиться в наступному. Норми міжнародного кримінального права допускають (якщо не пропонують) можливість застосування національного кримінального права— видимо, ця вказівка повною мірою ставиться до призначення виду й розміру покарання за міжнародний злочин, наявних у національному праві.

Неприпустимість застосування до особи більше суворого покарання, чим те, що передбачалося законом на момент здійснення діяння, підтверджена прецедентами Європейського Суду по правах людини.

Якщо ж злочинність (і, відповідно, караність) діяння в національному законі не визначена, то правозастосовувач може призначити покарання винній особі, опираючись на своє власне розуміння міжнародного кримінального права або на раніше ухвалене рішення (у тому числі й прецедент міжнародного суду). Саме тому при визначенні цього принципу відсутня вказівка на заборону призначення покарання за аналогією.

Сукупність принципів nullum crimen sine lege і nullum poena sine lege утворить своєрідний принцип «законності» у міжнародному кримінальному праві.

4 Принцип ne bis in idem. Не два раза за одно і тоже. Ніхто два раза не може нести кримінальної відповідальності за один злочин.

Питання 33 Юрисдикція у МКП

Реалізація правовідносин у кримінальному праві звичайно означає здійснення суб'єктами правовідносини своїх суб'єктивних прав і обов'язків. Специфіка реалізації правовідносини в міжнародному кримінальному праві визначається, у першу чергу, специфікою норм самого міжнародного кримінального права, застосування останніх, а також суб'єктного складу й збереження охоронних правовідносин.

Загальновідомо, що реалізація будь-яких матеріальних правовідносин охоронного характеру відбуваються в рамках відповідної процедури, обумовленої процесуальними нормами. Процесуальна форма реалізації карних правовідносин обумовлюють два важливих моменти:

1) від імені правозастосовуючого органу (національного або міжнародного) змінюється правовий статус іншого суб'єкта - особи, якому інкримінується злочин по міжнародному кримінальному праву;

2) підсумком реалізації правовідносини стають застосування норми міжнародного кримінального права.

Процес реалізації матеріального правового відношення має наступні основні стадії:

- аналіз фактичних обставин справи;

- вибір норми й посвідчення в правильності її тексту;

- з'ясування змісту юридичної норми;

- прийняття рішення й оформлення акту застосування;

- контроль за виконанням рішення про правозастосування.

Ця загальнотеоретична схема стосовно розвитку й реалізації правовідносин у міжнародному кримінальному праві може виглядати в такий спосіб:

- встановлення юридичного факту - вчинення особою, що має всі ознаки суб'єкта злочину, діяння, злочинність якого встановлена в міжнародному кримінальному праві;

- залежно від характеру виниклих охоронних правовідносин («східчастого» або «простого») - визначається правозастосовувач (національний або міжнародний);

- визначається можливість застосування норми - або безпосередньо міжнародного кримінального права, або національного кримінального права відповідно до міжнародного;

- у рамках установленої процедури правозастосовувач ухвалює рішення щодо застосуванні або незастосуванні такої норми до передбачуваного злочинця;

- у випадку визнання особи винним у злочині по міжнародному кримінальному праву йому призначається відповідне покарання.

Як видно з наведеної схеми (звичайно, досить не безперечної), ключовим моментом реалізації охоронних правовідносин варто вважати момент застосування (безпосередньо або опосередковано) матеріально-правової норми. Саме від цього залежать можливі варіанти реалізації правовідносини в міжнародному кримінальному праві в цілому.

У випадку здійснення юрисдикції національним судом:

- визнання особи винним у діянні, кваліфікованому за національним законом відповідно до міжнародним кримінального

^- правом, і призначення йому відповідного покарання (також у рамках санкції національної норми);

- визнання особи винним у діянні, кваліфікованому безпосередньо по міжнародному кримінальному праву й призначення йому відповідного покарання відповідно до останнього;

- визнання особи винним у діянні, кваліфікованому за національним законом відповідно до міжнародного кримінального права або безпосередньо по міжнародному кримінальному праву, і наступне звільнення цієї особи від покарання (якщо це не суперечить міжнародній нормі);

- виправдання особи в здійсненні діяння, визнаному злочинним по міжнародному кримінальному праву;

- звільнення особи від кримінальної відповідальності за зроблений злочин відповідно до норми міжнародного права або національною нормою, застосовуваної відповідно до міжнародного;

- відмова національного правозастосовувача в порушенні кримінального переслідування відповідно до матеріально-правових підстав, передбаченими своїм національним правом (наприклад, наявність обставин, що виключають злочинність вчиненого) або міжнародним правом.

При цьому реалізація правовідносин, проведені національним органом, по ступені своєї юридичної закінченості може бути:

— остаточною — при винесенні обвинувального вироку й призначенні покарання — у чинність принципу ne bis in idem (правда, як уже говорилося, у деяких міжнародних актах потрібно «посвідчення» у реальності виконання такого покарання);

— відносної — що виправдує або інше не пов'язане із застосуванням мер карної репресії рішення національного правозастосовувача (звільнення від покарання, звільнення від кримінальної відповідальності) може бути не прийняте до уваги як остаточне, і, за рішенням міжнародної організації, реалізація цих правовідносин можуть бути продовжені самими міжнародним правозастосовувачем.

У випадку відправлення правосуддя міжнародним органом, форми реалізації охоронних правовідносин можуть бути наступними:

- визнання особи винним в інкримінованому діянні, кваліфікованого по нормі міжнародного права або національній нормі (відповідно до міжнародного права) і відповідним призначенням покарання;

- виправдання особи в здійсненні інкримінованого йому злочину;

- звільнення особи від кримінальної відповідальності по підставах, передбаченим у міжнародно-правовій нормі.

На відміну від реалізації правовідносин у рамках національного судочинства, реалізація таких правовідносин, що знайшла відбиття в рішенні міжнародної організації, завжди є остаточною — адже відповідно до ч. 1 ст. 20 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду ніяка особа не може бути суджено Судом за діяння, що становить основу складу злочину, у здійсненні якого дана особа була «визнана винним або виправдане Судом».

Отже, фізичній особі як правопорушникові в охоронних правовідносинах можуть протистояти відразу два суб'єкти правозастосування - національний (пріоритетний) і міжнародний.