Інтернаціоналізація міжнародних злочинів, необхідність об’єднання зусиль держав у боротьбі з ними викликали тен­денцію до інтернаціоналізації кримінального права

МКП: поняття, предмет, зв'язок з іншими галузями права, кодифікація, загальні принципи

Інтернаціоналізація міжнародних злочинів, необхідність об’єднання зусиль держав у боротьбі з ними викликали тен­денцію до інтернаціоналізації кримінального права.

Абсолютна більшість існуючих в науковій доктрині спроб сформу­лювати поняття міжнародного кримінального права ґрунтуються на на­ступних ідеях:

1) міжнародне кримінальне право є самостійною галуззю міжнарод­ного права. Науковці, які тяжіють до цієї позиції, вважають, що МКП– це: «сукупність принципів і норм, які регулюють співпрацю суб’єктів міжнародного права у сферах кримінальної юстиції, боротьби з міжна­родними злочинами та злочинами міжнародного характеру»;

2) міжнародне кримінальне право складає частину міжнародного публічного (або приватного) права. І.І. Лукашук та А.В. Наумов визна­чають МКП як галузь міжнародного публічного права, принципи і норми якої регулюють співпрацю держав та міжнародних організацій в бороть­бі зі злочинністю. При цьому МКП володіє всіма характерними рисами цього права, зокрема, об’єктом регулювання виступають відно­сини з участю держав і міжнародних організацій, відповідно суб’єктами є держави і міжнародні організації;

3) міжнародне кримінальне право складає частину національного кримінального права. З позицій вчених, які притримуються даної точки зору, поняття як злочину, так і кримінального права мають суто внутріш­ньодержавну природу, отже, належать до національного кримінального права і немає необхідності переводити їх у міжнародно-правове поле. Аргументується ця позиція тим, що санкції, покарання на міжнародно­му рівні відтворюють настанови національного кримінального права, питання аналізу і доведення злочину вирішуються відповідно на заса­дах національної юридичної науки і практики, джерела МКП зводяться в основному також до внутрішньодержавного права (кримінальних ко­дексів і законів), а всі міжнародні джерела являють собою здебільшого декларації, побажання, рекомендації;

4) міжнародне кримінальне право – самостійна комплексна галузь права. П.С. Ромашкін тлумачить МКП як «самостійну комплексну юридичну науку, що визначають і регулюють норми, які визначають і регулюють відповідальність за міжнародні злочини, а також умови надання правової допомоги держав одна одній у боротьбі із деякими злочинами. Ю.О. Решетов також вбачає у МКП комплексний характер, оскільки воно «охоплює матеріальні і про­цесуальні норми, які належать або до міжнародного публічного права, або до міжнародного приватного права (кримінального) і, нарешті, до національного кримінального права».

Хоча всі ці підходи мають право на своє існування, і в кожному з них міститься певне «зерно істини», але все ж-таки, перевагу слід віддати останньому з них.

Загальноприйнятим є те, що поділ на галузі права повинен відбуватися, виходячи із предмету та методу регулювання суспільних відносин. В цьому розумінні МКП не може бути визнане час­тиною міжнародного права: а) основною особливістю МП є регулювання відносини між суверенними державами із найширшого спектру питань в умовах мирного співіснування. Юридичні наслідки недотримання за­гальноприйнятих норм міжнародного права – це передусім наслідки, які покладаються на державу, так як суб’єктами відповідальності є головним чином державні утворення (в ряді випадків міжнародні організації).

б) Міжнародне право як правило, не зосереджує свою увагу на поведінці фізичних осіб, і норми внутрішнього кримінального законодавства для нього або не чинні, або неприйнятні через їх непридатність для право­вого регулювання міжнародних відносин. Міжнародне право не призна­чене для безпосереднього врегулювання відносин фізичних і юридичних осіб, оскільки для цього потрібен державний механізм. Однак держави не є суб’єктами злочинів згідно з МКП, а система покарань, які пропонують застосовувати окремі вчені до «держав-злочинців», не ма­ють нічого спільного з принципами кримінального права і кримінальни­ми покараннями. Норми, які регламентують відповідальність держав, не зараховуються до міжнародного кримінального права.

в) МКП не можна розглядати як частину міжнародного публічного (чи при­ватного) права. На думку І.І. Карпеця, який вважає, що МКП сприяє нормальному розвиткові міжнародних відносин, але не являється час­тиною міжнародного права, завдання якого набагато ширші за питання міжнародно-правової кримінальної відповідальності злочинців.

г) Безперечно, МКП, як і національне кримінальне право, стосується суспільно-небезпечної поведінки суб’єктів, а також інших кримінально-правових інститутів (осудності, співучасті, стадій розвитку злочинної діяльності і ін.). Як міжнародні злочини, так і злочини міжнародного характеру повинні тягнути за собою реалізацію специфічних для кримі­нального права заходів відповідальності – кримінального покарання чи іншого кримінально-правового впливу. В свою чергу, у національному кримінальному праві зустрічаються норми, дотичні до сфери міжнарод­них відносин, що регулюють питання видачі осіб, які вчинили злочини; територіальної юрисдикції кримінального закону; скоєння злочинів з так званим «іноземним елементом». Спеціальні кримінально-правові норми національного законодавства містять делікти, визнані такими відповідно до прийнятих державами міжнародно-правових зобов’язань.

Однак існують риси, які дають можливість говорити про міжнародне та національне кримінальне право як про якісно відмінні категорії. Пе­редусім мова йде про відсутність міжнародного кримінального кодексу, який практично неможливо сформувати у тому обсязі, в якому існують його національні «колеги». Це пояснюється не стільки тим, що суверенні держави навряд чи погодяться із існуванням кримінального законодав­ства, що створює загрозу їх суверенітету (міжнародно-правовий аспект), а, передусім тим, що суспільні відносини держав з різним соціально-політичним ладом породжують відмінні способи їх законодавчого за­кріплення й захисту, форми і методи існування кримінального закону та його застосування. Звідси не все, що заборонено національним кри­мінальним правом, є злочинним з позиції міжнародного кримінального права, і не все, що допускається міжнародним кримінальним правом, є незлочинним з точки зору національного права. Така ситуація вимагає підходити до розуміння міжнародного злочину як діяння, що підлягає солідарному кримінальному переслідуванню держав або світового спів­товариства в цілому. Тобто ті види злочинів, які на сьогодні визнаються міжнародними, виходять за межі відносин, які взяті під охорону наці­ональним законодавством держави (н-д, злочини проти миру і безпеки людства). Ці та інші аргументи дають підстави стверджувати, що між­народне кримінальне право не може розглядатися як частина національ­ного кримінального права.

д ) МКП притаманні свої, специфічні джерела, це, передусім, міжна­родні договори, конвенції, звичаї та прецеденти. Його норми можуть створюватися як результат діяльності чисельних міжнародних органів та організацій, а також домовленостей між державами для надання допомо­ги у боротьбі зі злочинами. Оскільки при конструюванні таких норм зі­штовхуються інтереси всіх держав, вони створюють норми права, що ви­знаються всіма на основі практики міжнародного спілкування, додаючи, в той же час, те корисне, що присутнє у національному законодавстві.

Отже, міжнародне кримінальне право слід ви­знавати самостійною комплексною галуззю права, яка «вийшла» із права міжнародного та має тісні зв’язки із національним кримінальним правом.