Який із перелічених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відповідає мегарівню?

1. Галузь економіки, яка займається зовнішньоекономічною дія­
льністю.

2. Держава.

3. Торгово-промислова палата.

23. Які із перелічених методів відносяться до економічних
інструментів регулювання:

1. Нетарифне регулювання.

2. Тарифне регулювання.

3. Митне регулювання.

4. Оперативне регулювання.

24. Яку із перелічених функцій виконує Торгово-проми­
слова палата України:

1. Видає страхові поліси на міжнародні вантажі.

2. Видає сертифікат походження товару.

3. Видає сертифікат відповідності товару.

За якою ознакою об'єднуються підприємства у складі Торгово-промислової палати?

1. За галузевою.

2. За кредитоспроможністю.

3. За територіальною.

РОЗДМ

МИТНО-ТАРИФНА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ

3.1. Характеристика системи митного регулювання в
Україні.

3.2. Митний тариф як інструмент економічної політики
країни.

3.3. Характеристика системи митного оподаткування.

3.4. Митний контроль як складник митно-тарифної полі­
тики.

3.5. Митне оформлення при здійсненні"'зовнішньоекономіч­
ної діяльності.

Ключові слова та поняття: акредитація, декларування, вантажна митна декларація, Державна митна служба Украї­ни, товари, майно, мито, митниця, митний режим, митні про­цедури, митне оформлення, зона митного контролю, транзит, контрабанда, митна вартість, фактурна вартість, країна по­ходження товару, митні ліцензійні склади, товарна партія, ордерні поставки, переміщення через митний кордон.

3.1. Характеристика системи митного регулювання в Україні

Еволюція розвитку міжнародних економічних відно­син збігається з еволюцією розвитку та вдосконаленням системи регулювання даного виду взаємовідносин. Оскільки в сукупності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємопов'язані ін­тереси не тільки різних соціальних-груп т^р^ерств населення, а й різних країн, держава неминуче стає одним із основних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

При цьому становлення митної системи як одного з чинників розвитку держави залежить від взаємодії як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Оскільки організація митної системи — Це складова політики держави і частина економічної системи, то ч реформування відбувається відповідно до еволюції економіки в

цілому. Зі зміною типів і форм державності змінювалась і митна політика, що, відповідно, відбивалося на ролі митних органів у системі регулювання державою економічних процесів.

Слово «таможня» походить від тюркського слова «тамга», яке означало в кочових народів Середньої Азії «клеймо», що стави­лося на різних предметах як знак власності. У Стародавній Русі за монголо-татарського іга «тамгою» називали торговельне мито.

Перші відомості про мито на території України належать до IX ст. Основними джерелами фінансування Київської Русі були: сплата данини, плата за судочинство, штрафи, мито. Заморська торгівля становила основу економічної системи Київської Русі, так як один із найбільших світових товаропотоків «із варяг у гре­ки» проходив через Київ по Дніпру, перетинав Чорне море і за­кінчувався в Константинополі — центрі торгівлі Середземно­мор'я. Не випадково, що однією з перших угод, укладених князем Олегом, була угода з Візантією (911 р.), за якою купцям із Київської Русі створювалися надзвичайно сприятливі умови. Та­ким чином, у Київській Русі мито означало податок, сплачуваний за перевезення товарів, перегін худоби через кордони певних те­риторій.

У часи входження України до складу Російської імперії пи­тання митної політики були виключно прерогативою царя. Од­ним із перших кроків у даному напрямку став наказ Катерини І від 1724 р. про «Покровительський митний тариф», згідно з яким товари, що ввозилися іноземними купцями, обкладалися митом, а відповідно національні товари вивозилися без перешкод. Разом із тим, щоб погасити реальну небезпеку зменшення митних дохо­дів, Росія підписала торговельні договори з Англією (1726 р.) і Пруссією (1728 р.) про встановлення з даними країнами режиму взаємного митного добробуту.

Так як в економічній теорії домінували ідеї меркантилізму, то кожна із країн базувала свою економічну систему на жорсткій політиці стосовно імпорту товарів. У законодавчому порядку бу­ли встановлені правила провозу товарів через державний кордон, а для здійснення контролю над провозом товарів і нарахуванням митних зборів були створені спеціальні державні заклади — мит­ниці.

Будь-яке порушення правил, установлених законодавчими акта­ми з перевезення товарів та цінностей через кордон, дістало назву «контрабанда», а винні у скоєнні таких дій підлягали покаранню.

Зростання обсягів світової торгівлі на рубежі XIX ст. у цілому вплинуло на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків як цілях

пегіонів, так і окремих краї::: В економічній теорії почали домі­нувати положення теорій «порівняльних» та «абсолютних» пере­ваг, які обстоювали безперешкодний обмін товарами і послугами. За 50 років (1810—1860 рр.) овнішньоторговельний оборот Росії збільшився майже в 3,5 раза.

Разом із тим митна політика Російської імперії відображала протекціоністські тенденції. Наприклад, згідно з Митним тари­фом 12 березня 1822 р. було заборонено вивезення 21 наймену­вання товару та ввезення 301 найменування. Основними базови­ми положеннями були:

• низьке мито на товари, що необхідні для Росії, виробництво
яких можливе в країні;

• звільнення від мита іноземних товарів та продуктів, які не
виробляються в країні, але в яких є потреба;

• заборона ввезення товарів, які можуть конкурувати з росій­
ськими.

У 1864 р. у Міністерстві фінансів було створено департамент митних зборів з метою контролю за митною системою, що знач­но вплинуло на поповнення державної казни за рахунок даних платежів. Подальший розвиток митної системи було спрямовано на виконання митними службами, передусім, фіскальних функ­цій. 10 листопада 1876 р. було прийнято рішення про так звані «золоті мита», тобто митні збори почали брати тільки в золотій валюті. Митницям дозволялося, крім російської золотої монети, приймати іноземну валюту (золото), купони від білетів внутрі­шніх державних «металевих» займів, білети Державного банку, іноземні банківські білети, які розмінювалися на золото. Основні завдання, що вирішувалися при цьому, — це скорочення ввезен­ня іноземних' товарів, забезпечення активного торговельного ба­лансу, поповнення золотовалютного резерву країни. Але дана мі­ра призвела до негативних наслідків — спочатку відбулося підвищення цін на іноземні товари, а потім чфез відсутність конкуренції зросли ціни і на товари внутрішнього виробництва. Тому з часом вона була відмінена.

Організація і робота митного- контромііїзз радянської доби проходила під безпосереднім контролем Комуністичної партії. Вже в грудні 1917 р. було видано декрет «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів», який встановлював правила перевезення товарів через кордон.

Безперечно, загальний стан економічної та політичної ситуації ^в країні (громадянська війна, голод, розруха, товарний дефіцит) вплинув на розвиток митної служби. У 1921 р. були видані дек-

рети про право митних установ на конфіскацію контрабандних товарів, а 8 грудня 1921 р. створена Центральна комісія з бороть­бі з контрабандою. Контрабанда стала однією із найбільших еко­номічних проблем у країні. У величезній кількості ввозився іно­земний товар, який ставав основою спекуляцій. В обмін на контрабандні товари вивозилося золото, коштовності, хутро, предмети старовини і мистецтва. Виникли організовані групи ко­нтрабандистів.

Декрет 1 вересня 1922 р. визначив поняття «простої» та квалі­фікованої контрабанди. Проста контрабанда провадилася самими митними установами через конфіскацію затриманих товарів або грошові штрафи. «Кваліфікованою» вважалася контрабанда, яка здійснювалась організацією або посадовою особою, зв'язаною з митною службою, шляхом підробки митних документів та ін. Та­ка контрабанда каралася судовими органами до позбавлення волі. Це дало змогу не тільки взяти під контроль ситуацію на кордоні, а й вирішити цілий ряд економічних питань, пов'язаних із мит­ною політикою держави.

У 50-ті роки, на початку 60-х було видано ряд правил та ін­струкцій, які регулювали питання пропуску через кордон ван­тажів, транспортних засобів, осіб та міжнародних поштових відправлень. 5 травня 1964 р. Президія Верховної Ради СРСР затвердила Митний кодекс СРСР. У 1962 р. була підписана в Берліні Угода про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань між соціалістичними країнами. Таким чином була ство­рена і функціонувала система митного регулювання Радянсько­го Союзу.

Після прийняття Декларації про державний суверенітет Украї­на самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території. Мит­не регулювання здійснюється відповідно до Митного кодексу, законів України та міжнародних договорів. Україна може вступа­ти в митні союзи з іншими державами.

Територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні, над якими Україна має виняткову юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію. Митний кордон України збігається з державним кордоном, за винятком меж спе­ціальних митних зон, які є складовою митного кордону України. Митний кордон України становить 7190 кілометрів. На території України діє 65 митниць, 260 митних постів, 8 територіальних управлінь. Кордон з Росією складає 2063 км, з Молдовою —

975 км, з Румунією

1191 _км, з Білорусією

_ю__ 543 км, з Угорщиною— 135,1 км,

98,5 км.

Регулювання митною справою здійснюють найвищі органи влади та управління України. Спеціально уповноваженим орга­ном державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет України, який приймає нормативні акти, що ре­гулюють дану сферу діяльності.

При цьому функції, які виконують митні органи, можна кла­сифікувати таким чином: фіскальна; регулятивна; правова; стати­стична; контролююча у сфері митних відносин; законодавча; ко­нтролююча у сфері валютних відносин.

Фіскальна функція реалізується в тому, що митниця фактично виконує функції податкової служби, нараховує та справляє в зоні своєї діяльності митні платежі і збори, утримання яких, відповід­но до законодавства, покладено на митні органи (мито, митні збори, акциз, податок на додану вартість при імпорті товарів), і несе відповідальність за своєчасність перерахувань отриманих коштів до Державного бюджету.

Функція регулятора товарообміну виявляється у виконанні митницею ролі економічного інструменту зовнішньоторговельної політики держави, яка полягає у створенні обмежень або стиму­лів щодо виходу на національний ринок чи експорту товарів на зовнішній ринок.

Правова функція реалізується в таких напрямках: вживаються спільно з іншими правоохоронними органами заходи, що націле­ні на попередження незаконного вивезення за межі території предметів, які є національним, історичним і культурним багатст­вом країни; забезпечується контроль за доставкою митних ван­тажів в інші митні органи, а у випадках їх зникнення проводиться розшук; слідство у справах контрабанди.

Статистична функція полягає у збиранні та Опрацюванні ми­тної статистики зовнішньоторговельних операцій, на підставі якої готуються загальні статистичні матеріали. За умов трансфо­рмації економічної системи, коли тільки вшшацьовуються осно­вні функціональні завдання'органів виконавчстг-влади, а отже, іс­нують проблеми інформаційного забезпечення при прийнятті Управлінських рішень, митна статистика стає основним інформа­ційним джерелом, яке характеризує стан у сфері зовнішньоеко­номічних зв'язків.

Митний контроль здійснюється стосовно дотримання Уо єктами зовнішньоекономічної діяльності й громадянами

встановленого порядку переміщені я товарів та інших предме­тів через митний кордон країни, здійснюється перевірка відо­мостей, засвідчених у вантажній митній декларації, при мит­ному оформленні товарів та інши/ предметів, відповідно до наявності вантажу і документів, необхідних для здійснення митного контролю; контролюється діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів і магазинів безмитної торгівлі в зоні діяльності митниці.

Законодавча функція реалізується в тому, що митні органи приймають нормативно-правові акти з питань безпосередньо­го здійснення митної справи, організації та регулювання мит­ного контролю, боротьби з контрабандою і порушеннями мит­них правил, які ґрунтуються на чинному законодавстві, призначені до виконання у межах компетенції митних органів і є обов'язковими для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної ді­яльності.

Функція валютного регулювання. Валютна безпека — одна із важливих складників економічної безпеки країни. Митні органи відіграють значну роль у системі валютного регулювання: на Державну митну службу України покладено функції валютного контролю, а на митницю — агента валютного контролю. Існує митно-банківський контроль за строками повернення в Україну валютної виручки від експортних контрактів та імпортної части­ни бартерних угод.

На різних етапах розвитку держави, залежно від цілого ряду причин (економічних, політичних), домінує та чи інша функція, яку виконує митний орган. Так, у тих країнах, що тільки почали формувати свою економічну систему і які мають великий дефі­цит платіжного балансу і бюджету та значну валютну заборгова­ність, домінує, насамперед, фіскальна функція. У країнах, де іс­нують проблеми з урівноваженням торговельного балансу або загроза конкуренції імпортних товарів, домінує функція регуля­тора торговельної політики. У країнах, де доступ до національно­го ринку лібералізовано, суттєвим є безпосереднє виконання ми­тницею функцій митного контролю та правової функції (напри­клад, у багатьох країнах останнім часом пріоритет надається бо­ротьбі з контрабандою зброї, наркотиків, охороні інтелектуальної

власності).

Митні відносини істотно впливають на характер міжнародних економічних відносин, а митна політика є могутнім інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підтримання ба­лансу інтересів країн світової спільноти.

Процес інтеграції національних економічних систем диктує обхідність створення стабільної атмосфери формування мит­них відносин, ознаками якої має бути:

• глобалізація регулювання обмінних процесів у масштабах
бітової системи господарювання за рахунок виконання бар'єрної

^контактної функцій митних відносин;

• підвищення рівня гармонізації, тобто узгодженості й уніфі­
кації митних систем країн світу та їх взаємодії. Створення міжна­
родних (всесвітніх) організацій, що виробляють уніфіковані до­
кументи і норми регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• вдосконалення організації і управління в митних органах
країн світу. Перехід до «безконтактної» митниці, тобто до систе­
ми електронної обробки інформації, застосування новітніх інфо­
рмаційних технологій, відповідних до вимог часу;

• розвиток і поліпшення технічних засобів контролю та мит­
ного законодавства, зумовлених збільшеннямп<ількості і зміною
якісного змісту об'єктів митного контролю (це пов'язано, зокре­
ма, з необхідністю створення ефективної системи контролю за
переміщенням товарів, послуг і об'єктів інтелектуальної власнос­
ті подвійного призначення, запобігання витоку інформації по
глобальній мережі і под.).

Майбутнє української економіки, її здатність забезпечити прий­нятні та стабільні темпи її зростання значною мірою залежать від ефективності функціонування митно-тарифної системи, доскона­лості її механізму, який необхідно формувати, ґрунтуючись на вищевикладених положеннях.

3.2. Митний тариф як інструмент економічної

ПОЛІТИКИ КРАЇНИ

Одним із найбільш поширених регуляторів зовнішньо­економічної діяльності є митний тариф. Практично всі країни світу за його допомогою вирішують різнобічні завдання: від за­хисту вітчизняного виробника до поповнення державного бю­джету за рахунок коштів, вилучених на ковдоні,.Поняття митний тариф у вузькому розумінні — це систештггЗйваний перелік роз-мірщ мита, що справляється при проходженні товарів через мит­ний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, Що об'єднали свої державні митні території в єдину митну тери­торію ■ митний союз на підставі укладення між ними міжнарод-°го договору. Прикладом може служити функціонування єди­них митних тарифів на території Європейської Спільноти.

Митний тариф містить деталізований перелік товарів, що опо­датковуються імпортним, експортним і транзитним митом з на­веденням способу нарахування, ставки мита, а також коефіцієнтів надбавок і знижок та переліку товарів, заборонених до ввезення вивезення і транзиту відповідно до товарної номенклатури зов­нішньоекономічної діяльності.

Митний тариф можна розглядати також як конкретну ставку мита, яка застосовується при ввезенні певного товару на митну територію країни чи вивезенні його за її межі. У даному разі по­няття митного тарифу повністю збігається з поняттям мита при переміщенні товарів через митний кордон країни і може визнача­тись як вид митного платежу, що стягується з товарів та предме­тів, які переміщуються через митний кордон держави.

Водночас в економічній літературі поняття митного тарифу ча­сто використовується у більш широкому розумінні — як особли­вий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком, тобто це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, а за­сіб регулювання зовнішньої торгівлі, який за термінологією визна­чається як «тарифне» регулювання. Тому інколи такі поняття, як «мито» та «митний тариф» розглядаються як еквівалентні.

Незважаючи на те що мито за характером дії є економічною категорією, його застосування може мати як економічний, так і політичний характер. Введення мита може бути засобом еконо­мічного тиску на відповідні держави або створення режиму най­більшого сприяння з політичних мотивів. Тому, з точки зору мо­тивації, доцільно визначити економічну і торговельно-політичну роль митного тарифу (див. рис. 1.3).

Рис. 1.3

Економічна роль митного тарифу пов'язана передусім з тим, по впливаючи на ціну товару та відмежовуючи національний нок _Зщ світового, підвищуючи рівень цін на товари, мито ак­тивно впливає на конкурентоспроможність товару, що, в свою чергу, позначається і на рівні накопичення капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях економіки, ніве­люючи різницю, що склалася в міжнародних і національних умовах виробництва. Тому роль мита в економічному контексті полягає у:

• створенні вартісного бар'єра, який підвищує ціну товару, не­
залежно від застосованого експортного, імпортного чи транзит­
ного мита;

• збільшення внутрішньої зайнятості. Сукупні витрати у від­
критій економіці складаються із витрат споживачів, капіталовк­
ладень, державних витрат, чистого експорту (під чистим експор­
том розуміють різницю між експортом та імпортом). Збільшення
сукупних витрат внаслідок скорочення імпорту стимулює внут-
рішньоекономічний розвиток, оскільки збільшуються доходи і
зайнятість;

• стимулюванні державою розвитку окремих галузей економі­
ки чи підприємств. Передусім мова йде про захист молодих галу­
зей. Тимчасовий захист молодих національних фірм від жорсткої
конкуренції іноземних корпорацій дозволяє галузям, що утворю­
ються, зміцніти і стати ефективними виробниками;

• надходженні коштів до Державного бюджету країни;

• захисту від демпінгу. Митні тарифи необхідні для захисту
вітчизняних фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою
продукцію за цінами, нижчими за собівартість.

Торговельно-політична роль мита:

• захищати галузі від конкуренції іноземних товарів (це не
обов'язково мають бути слабкі в економічному відношенні галузі
та підприємства, частіше найбільшим захистом користуються са­
ме найбільш розвинуті, монополізовані галузі. Мета такої політи­
ки — створення національним виробникам умов для отримання
на внутрішньому ринку монопольно високого прибутку як одно­
го із важелів успішного виходу на- збвнішмвї'фи.ноїс);

• необхідність забезпечення обороноздатності країни (війсь­
ково-політичний аспект). Захисне мито потрібне для збереження і
посилення ролі галузей, що спеціалізуються на виробництві стра­
тегічних товарів і матеріалів, необхідних для їх обробки;

• диверсифікація заради стабільності. Доходи високоспеціалі-
зованих економік знаходяться у прямій залежності від міжнарод-

б²⁸'

них ринків. Захист за допомогою митного тарифу потрібен для стимулювання промислової диверсифікації, що зменшує залеж­ність країни від світових процесів;

• бути інструментом тиску на конкурентів з метою отримання
певних поступок.

Таким чином, можна зробити висновок, що більшість країн світу, використовуючи митний тариф у своїй зовнішньоекономі­чній політиці, вирішують низку завдань, таких як:

• захист економіки країни від негативного впливу інозем­
ної конкуренції (митний тариф завжди погіршує конкурент­
ні умови функціонування іноземних виробників на даному
ринку);

• забезпечення умов для ефективної інтеграції країни зі світо­
вим економічним простором (митні тарифи широко використо­
вуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів
на іноземні ринки);

• підтримання раціонального співвідношення вивезення і
ввезення товарів, валютних надходжень і витрат на території
країни (митні тарифи впливають на стан платіжного балансу
країни);

• створення умов для прогресивних змін у структурі виробни­
цтва і споживання товарів;

• раціоналізація товарної структури вивезення і ввезення то­
варів.

Отже, за основними функціональними ознаками мито — це:

• регулювання зовнішньоторговельного обігу з іноземними
державами;

• джерело поповнення Державного бюджету;

• захист національного товаровиробника.

Регулятивна функціональна ознака мита передусім виявля­ється при регулюванні внутрішніх економічних відносин націо­нальної економіки. Основним об'єктом регулювання є зовніш­ньоторговельний оборот, тобто операції з експорту та імпорту товарів. Завдяки митному тарифу, як інструменту зовнішньото­рговельної політики, відбувається раціоналізація товарної стру­ктури, підтримується оптимальне співвідношення валютних до­ходів і витрат держави. Крім цього, митний тариф є економічним інструментом впливу на зовнішні економічні від­носини країни. За допомогою даного інструменту держава може здійснювати контроль над обсягами і характером товаропотоку, тобто стимулювати рух товарів або, навпаки, його блокувати. При цьому стимулювання може відбуватися не тільки стосовно

ої товарної групи, а й товаропотоку з конкретної країни чи

групи країн.

Регулятивність митного тарифу виявляється також у тому, що він є інструментом державного регулювання цін. Як уже зазнача­лось існують певні відмінності між внутрішніми і світовими ці­нами, зумовлені наявністю різного рівня витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. При цьому простежуються певні закономірності, а саме: перевищення цін над світовими гю-__ бить вигідним імпортування товарів іноземного виробництва, і навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчи­зняних товарів.

Поглиблення даних диспропорцій у цінах може завдати шко­ди національним підприємствам, що призведе до спаду вироб­ництва та зростання безробіття. Для запобігання таким ситуаці­ям держава може застосовувати механізм тарифного регулювання: за допомогою застосування ввізного мита на ім­портні товари підвищується їх ціна, що сприяв зростанню кон­курентоспроможності національних товарів, а якщо виникає не­обхідність стримати експорт певних товарів з країни, держава через механізм застосування експортного мита підвищує ціну вітчизняних товарів до необхідного рівня, який зменшує обсяги експорту.

Безперечно, домінуючими функціями застосування митного тарифу є акумуляція доходів та захист національного ринку від іноземної конкуренції. Моделі використання митного тарифу з метою виконання фіскальної функції можуть бути найрізнома­нітнішими. Одна з них базується на обов'язковому впрова­дженні мита стосовно товарів широкого вжитку, при цьому ставки мита утримуються на низькому рівні з метою максимі-зації митних надходжень до Державного бюджету. Низькі ста­вки мита стимулюють імпортерів до офіційного отримання ім­портного вантажу, а не до пошуку контрабандних шляхів. У свою чергу, широке охоплення імпортним митє[М великої кіль­кості товарних позицій дає можливість країні мати великі об­сяги товарів.

Фіскальної мети може бути досягнуто чшез митне оподатку­вання тільки певної категорії товарів, але *щюгщ>бщ ставки мита мають бути значно вищі, ніж у першому варіанті, щоб зберегти певний рівень митних надходжень. Можливе також використання варіанта впровадження єдиної низької ставки мита на всі товари, Що перетинають митний кордон країни, незалежно від напряму РУху, експорт, імпорт, транзит, але це може мати лише тимча-

Б* 83

совий фіскальний ефект, оскільки реакція торговельних партне­рів буде адекватною, що знизить обсяги зовнішньоекономічної діяльності.

Застосування митного тарифу завжди виконує фіскальну фу. нкцію, оскільки митний тариф — це податок, який є засобом поповнення державної казни і покривається за рахунок кінцево­го споживача. Ефект фіску прямо залежить від митної ставки Якщо вона незначна, то й ефект від даного податку невеликий, а якщо розмір ставки підвищується, то й посилюється податковий ефект.

Імпортне мито забезпечує ефект захисту, оскільки митний та­риф знижує, передусім, цінову конкурентоспроможність товару, стосовно якого він застосовується. Зі збільшенням ставки мита зростає його протекціоністська спрямованість як інструменту зо­внішньоторговельної політики.

Митний тариф за своєю суттю виконує захисну функцію на­віть тоді, коли вітчизняна продукція не вступає в пряму конкуре­нцію з іноземними товарами. Наприклад, коли країна хоче знизи­ти валютні витрати своїх громадян, у зв'язку з проблемами платіжного балансу, влада йде на підвищення ціни на деякі іно­земні товари, хоча аналогічні імпортозамінні вітчизняні товари відсутні з метою тимчасового скорочення споживання.

Отже, використання митного тарифу зумовлює одночасну дію як фіскальної, так і захисної функції. Тобто країна, застосовуючи митний тариф (особливо це стосується імпортного мита), розв'язує як проблему акумуляції доходів, так і проблему захисту національного ринку. Спостерігається певна закономірність — низькі ставки використовуються для отримання фіскального ефе­кту, а високі — для ефекту захисту.

Враховуючи специфіку, яка залежить від політики окремих країн, виокремлюють:

• тарифи промислово розвинутих держав, рівень яких, як пра­вило, помірний з огляду на певний економічний розвиток країни. Так, середньоарифметичний імпортний тариф в економічно роз­винутих країнах на промислові вироби складає 6,3 %, у тому чис­лі в США — 4,6 %, ЄС — 5,7, Канаді — 9,0, Японії — тільки 3,9 %. Водночас слід зазначити, що навіть незначний рівень мит­них ставок є досить суттєвою перешкодою для виходу імпортних товарів на дані ринки збуту. Так, за оцінками експертів, знижен­ня торговельно-митних бар'єрів на ринках економічно розвину­тих країн хоча б наполовину принесло б країнам периферійної зони додатково від 110 млрд до 140 млрд дол США на рік;

тарифи країн, що розвиваються, де рівень мита, як прави-" сить _ВИСОкий через високі національні витрати на вироб-^Л°'птво товарів та бажання захистити свій ринок від конкурен-^НІ*. доземних товарів. Відповідно до розмірів митних ставок ці кпаїни можна поділити на три групи: для першої характерні

явки, які не перевищують 50 % мита для більшості товарів (Ангола, Нігерія, Болівія, Чилі, Сінгапур, Філіппіни, Тонга); до другої групи належать країни з більш високими ставками ми-

^___ 50-100 % (Алжир, Лівія, Танзанія, Аргентина, Бразилія,

Мексика, Іран, Індонезія, а також Південна Корея); в третій групі ставки митного тарифу перевищують 100 % (Єгипет, Бо­тсвана, Марокко, Колумбія, Пакистан, Індія, Сирія, Таїланд, Туреччина).

Мито — це вид державного непрямого податку, який справ­ляється з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей і предметів, що пере­тинають кордон у визначених державою пунктах під контролем митних служб. Незалежно від виду мита воно включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача. Од­нак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт го­сподарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що суттєво впливає на фінансовий стан підприємств, тим більше, що даний вид податку не залежить від фінансово-господарської діяльності платника. Наприклад, при дії імпортного мита на період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам імпортованих товарів, відволікаються (іммобілізуються) оборотні кошти імпо­ртерів.

Механізм застосування митного тарифу складається з декіль­кох елементів: товарна класифікація об'єкта оподаткування, ме­тоди оцінки вартості оподатковуваних товарів, методи визначен­ня країни походження товарів, процедура застосування митних ставок. Тому ефективне застосування митного тарифу не обме­жується простою зміною рівнів митних ставок. Досягнення пев­них цілей (протекціоністських чи фгскальдіф^можливе за умови маніпуляції всіма елементами митного тарифу.

Основними критеріями, які дають можливість чітко класифі­кувати види митного тарифу, мають бути: мета і функціональ-

^1сть застосування; вплив на економіку; походження; напрямок РУху; спосіб нарахування; принцип обмеження; період застосу-

^ання; спосіб застосування митних ставок; типи митних ставок.

Оповідно до зазначених критеріїв, нами класифіковано види *^вдта (рис. 2.3).

О

Р

Залежно від мети і функціональності застосовуються такі види

мита:

• фіскальне, встановлюється для забезпечення надходжень

коштів до бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій. Основна мета його встановлення має винятково економічний ха­рактер. Фіскальну функцію мито може виконувати в різних фор­мах: і як експортне, і як імпортне мито, і в формі застосування транзитного мита;

• протекціоністське мито спрямоване на захист національного
виробника і є явно дискримінаційним стосовно ввезення товарів
іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у фо­
рмі імпортного мита;

• преференційне, що передбачає особливі переваги держави
щодо розміру ставок, які надаються іншим державам, головним
чином з торговельно-політичними цілями (-вабл. 1.3).

Таблиця 1.3