О .2 о о

О

X

Са

Ч

О, м

Н

Я

є*

Я

А

О

Інституція — така організація суспільних відносин, що втілює в собі норми економічного, політичного, правового життя суспі­льства. У даному контексті поняття інституційного механізму охоплює всі організаційні ланцюги міждержавного і міжнаціона­льного співробітництва. Разом з тим, визначаючи структуру між­народного інституційного механізму як сукупності організацій­них заходів, потрібно враховувати його міжнародну специфіку, метод створення правових норм, правового регулювання даного механізму, правового статусу організаційних утворень і суб'єктів правовідносин.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності пови­нне відповідати двом критеріям: враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльно­сті. При цьому основне завдання — створення сприятливого пра­вового клімату для реалізації економічних інтересів суб'єктів го­сподарювання у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Правові норми, що регулюють зовнішньоекономічну діяль­ність, утворюють повний комплекс, який включає як міжнарод­но-правові, так і національно-правові норми. Цей комплекс хара­ктеризується як сукупність пов'язаних ієрархій і взаємопідлег-лістю міжнародних і національних правових норм, взаємодіючих між собою як у цілому, так і в своїх структурних частинах, що регламентують зовнішньоекономічні зв'язки України.

На формування системи правових приписів про зовнішньо­економічну діяльність впливають як внутрішні, так і зовнішні фактори. До зовнішніх факторів відносяться: стан міжнародних відносин, участь України в міжнародних угодах; до внутрішніх: зовнішньоекономічна політика України, стан економіки України, умови, структура органів державної влади і управління тощо.

Національно-правові норми, що регулюють зовнішньоеконо­мічну діяльність в Україні, входять до актів, що відносяться до таких галузей внутрішнього права, як державне, адміністративне, фінансове, громадянське, громадянсько-процесуальне, але біль­шість норм у сфері зовнішньоекономічних відносин можуть бути віднесені до такого розділу законодавства, який називають гос­подарським правом.

Виходячи зі змісту, серед правових норм виділяють такі осно­вні групи:

1. Норми, що визначають правові принципи зовнішньоеконо­мічної діяльності і її регулювання, в тому числі правові режими, взаємність, доброзичливість, недопустимість, необгрунтовані об­меження ділової практики і демпінгу.

2 Норми, що визначають статус і компетенцію органів держа­
вного управління зовнішньою діяльністю.

3 Норми стосовно суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності,
учасників зовнішньоекономічних зв'язків.

4 Норми щодо спільних підприємств на території України, а
також щодо господарської діяльності українських організацій за
кордоном.

5. Норми щодо планування зовнішньоекономічної діяльності.

6. Норми щодо режиму експорту, реекспорту та імпорту, ліце­
нзування і квотування, порядку ввезення і вивезення товарів.

7. Норми валютного регулювання.

8. Митно-тарифне регулювання.

9. Оподаткування доходів від зовнішньоекономічної діяльності.

10. Засоби захисту зовнішньоекономічних інтересів України,
включаючи порядок застосування відповідних дій.

11. Норми щодо порядку врегулювання суперечностей і спо­
рів, як міждержавних, так і за участю юридичних осіб і громадян,
вимога, порядок визнання і виконання іноземних судових і арбіт­
ражних рішень.

Норми, що формують правовий режим зовнішньоекономічної діяльності, можуть мати як спеціальний, так і загальний характер. Те саме відноситься і до нормативних документів, хоча в актах загального характеру можна зустріти і окремі норми, спеціально розраховані на зовнішньоекономічні відносини.

Загалом нормативні акти, що регулюють зовнішньоекономіч­ну діяльність, можна умовно розділити на три групи:

• Акти, в яких закріплені основні принципи організації і на­
прямки здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Передусім,
це Конституція України, Декларація про державний суверенітет
України та Закон України «Про зовнішньоекономічну діяль­
ність», який було прийнято в квітні 1991 р. Закон України «Про
зовнішньоекономічну діяльність» регулює всі зовнішньоекономі­
чні відносини України: визначає принципи зовнішньоекономіч­
ної діяльності, класифікує суб'єктів, дає характеристику основ­
них видів діяльності у сфері зрвнйшніх^а^язків. У ньому пред­
ставлена характеристика основних напрямків регулювання зов­
нішньоекономічної діяльності, визначені спеціальні правові рин­
ки, що діють в Україні і які регламентують економічні відносини
України з іншими державами.

• Акти, які складаються із систематизованих норм, зокрема —
Митний кодекс України, Закон України «Про єдиний митний та-
Риф», Закон України «Про режим іноземного інвестування», Де-

І

крет Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання». Так, Декрет Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання» практично регламентує основи валютної політики України на внутрішньому ринку.

♦ Акти щодо поточних операцій. Це найбільш чисельна група
нормативних документів, що регламентують широке коло відно­
син.

До їх числа відносяться постанови, інструктивні листи, нака­зи, що приймаються і видаються першочергово:

♦ Національним банком України у сфері валютного регулю­
вання зовнішньоекономічної діяльності.

♦ Міністерством фінансів у сфері оподаткування зовнішньо­
економічної діяльності.

♦ Міністерством економіки у сфері державного регулювання
зовнішньоекономічних відносин.

♦ Державною митною службою України з питань митного ре­
гулювання.

Слід зауважити, що дані нормативні документи мають різний механізм застосування залежно від юридичної сили.

Практично дані нормативні документи регламентують конкре­тну реалізацію на практиці основних правових норм у сфері зов­нішньоекономічних відносин, що задекларовані національним законодавством.

Разом із тим правовий режим зовнішньоекономічної діяльнос­ті має тільки йому характерні особливості. Передусім тому, що в даній сфері питома вага міжнародних договорів України як дже­рела правових норм значно вища, ніж в інших галузях економіки, а національне право, відповідно, не є абсолютно домінуючим. Навпаки, коли існує суперечність між правовою нормою, внут­рішньою і міжнародною нормою законодавства, то застосовуєть­ся міжнародна.

Міжнародні договори України у сфері зовнішньоекономічної діяльності створюють цілу правову систему. В ній можна виділи­ти багатосторонні і двосторонні угоди, договори, що містять за­гальні норми та положення стосовно зовнішньоекономічної дія­льності.

Поділ міжнародних угод на двосторонні і багатосторонні за­лежить від їх змісту та втілення в них певної кількості держав та їх суб'єктів, отже, залежно від кількості учасників. Серед багато­сторонніх угод виділяються своєю значимістю і відповідно кіль­кістю учасників універсальні угоди, які мають втілювати інтере­си всіх держав, і відповідно, їх суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності. Прикладом багатостороннього договору є Конвенція ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів на над­національному рівні (Доповнення). Вона була розроблена Комісі­єю ООН з прав міжнародної торгівлі (УНСІТРАЛ), в якій були практично представлені спеціалісти із різних регіонів світу, і прийнята у 1880 р. Застосовується вона до угод купівлі-продажу товарів між сторонами, які є суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності різних держав, учасників Конвенції, хоча й підкреслює право сторін встановлювати інші правила. Україна приєдналася до даної Конвенції у 1989 р. У Конвенції чітко регламентуються права та обов'язки продавців і покупців при здійсненні угод з ку* півлі та продажу товарів. Прикладом багатосторонніх угод на ре­гіональному рівні можуть бути документи, підписані Україною на рівні СНД.

Тоді як багатосторонні угоди показують напрямки руху між­народного інтегрування між країнами, двосторонні договори пе­редбачають розв'язання конкретних економічних проблем у сфе­рі зовнішньоекономічних зв'язків.

Як правило, предметом двосторонніх договорів є:

торговельно-економічне співробітництво;

заохочення та взаємний захист інвестицій;

сприяння капіталовкладенням в економіку країн;

промислове і науково-технічне співробітництво;

торговельні угоди;

проблеми кредитування взаємовідносин;

питання, що стосуються подвійного оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Приймаючи національні законодавчі акти у сфері зовнішньо­економічної діяльності, підписуючи двосторонні та багатосто­ронні угоди, країна створює відповідне правове середовище, в якому взаємодіють суб'єкти господарської діяльності. Залежно від рівня включення економіки країни у світдве господарство і ролі його в стимулюванні розвитку внутрішньої системи виділя­ють такі правові режими у-сфері зовнішньоекономічної діяльності:

1) справедливий або недискримшацііЙІбІ;

2) режими найбільшого сприяння;

3) національний режим;

4) спеціальний правовий режим.

Справедливий і недискримінаційний режим був уперше вико­ристаний як норма міжнародного права в Гаванській хартії ^ Р-> У подальшому вдосконалювалася дана норма в проекті Конвенції про охорону іноземної власності, запропонованій ОЕСР

у 1967 р., у третій Ломейській конвенції; в Конвенції про засто­сування Багатостороннього інвестиційного агентства, проекті ООН Кодексу поведінки ТНК. Посилання на справедливий і не-дискримінаційний режим отримало широке застосування в остан­ні роки завдяки двостороннім угодам про заохочення і захист ін­вестицій. Суть даної норми в тому, що вона не відсилає до чин­ного зводу законодавчих актів і не передбачає конкретних норм, яких має дотримуватися приймаюча держава. Посилання на цей стандарт означає тільки нагадування про допуск у конкретній си­туації несправедливості. В оперативному плані дана норма ство­рює законний, попередньо узгоджений зв'язок між зацікавлени­ми країнами: механізм розгляду конкретних питань. Як захід для встановлення переговорного процесу і його ефективного викори­стання даний стандарт стосовно ринку дуже зручний.

Режим найбільшого сприяння є нормою недискримінації. Це, свого роду, норма прикордонного режиму, що однаково важлива як для торгівлі, так і для інвестицій при допуску товарів чи інвес­тицій у країну. Режим, що надається третій державі, автоматично поширюється і на державу, якій першопочатково був наданий режим найбільшого сприяння.

По суті, норма найбільшого сприяння стала методом поши­рення недискримінаційного режиму на загальній основі, тільки ті держави, які виявили готовність нести певні обов'язки, мо­жуть отримувати право на відповідний режим з боку інших держав. Однією із таких умов є вимога прийняття національного режиму.

У сучасній міжнародній торговельній практиці зустрічаються комбінації інтегрування обох норм — режиму найбільшого спри­яння і національного режиму, тобто країна використовує як наці­ональний режим, так і більш сприятливий. Якщо відповідно до угоди між державами передбачено тільки режим найбільшого сприяння і у випадку, коли одна із цих країн надає національний режим у даній сфері третій країні, то друга держава із числа двох перших має право на надання стосовно себе національного ре­жиму.

Національний режим передбачає, що при розгляді конкретних питань іноземним суб'єктом господарської діяльності повинен надаватися режим не менш сприятливий, ніж суб'єктам господа­рювання даної держави.

Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвес­тування», прийнятого 19 березня 1996 р., для іноземних інвесто­рів на території України встановлюється національний режим ін-

шийної та іншої господарської діяльності. Тобто іноземні ^ВЄб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають такі самі права Обов'язки, що й національні. Але для окремих суб'єктів підпри-¹ ницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із за­лученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Так, від­повідно до Закону України «Про стимулювання виробництва ав­томобілів в Україні» значні пільги отримало українсько-корей­ське спільне підприємство, засноване Авто ЗАЗом та корпораці­єю Оаешоо з виробництва автомобілів середнього класу. Тимча­сово до 1 січня 2008 р. даному підприємству було надано такі пільги:

• не сплачується ввізне мито на товари, що використову­
ються в будівництві і виробництві автомобілів на даному під­
приємстві;

• звільняється від податку на землю загальна площа, що під­
порядкована підприємству;

• підприємство оподатковується податками на додану вартість
за пільговими ставками щодо операцій продажу автомобілів вла­
сного виробництва;

• стосовно податку на прибуток діють такі особливості: по­
датковим періодом вважається звітний податковий рік; вало­
ві доходи індексуються виходячи із офіційного індексу ін­
фляції; не оподатковуються дивіденди, якщо вони реінвесту-
ються;

• підприємство звільнене від зборів у Державний інновацій­
ний фонд України..

Спеціальний правовий режим може запроваджуватися в спеціальних економічних зонах різного типу..Тобто тільки на даній території можуть застосовуватися окремі^правові норми. Це здебільшого пільгові режими щодо окремих економічних ситуацій.

Досвід економічно розвинутих країн сяй^£відчить, що вико­ристання всіх діючих правових режимів на різних етапах форму­вання ринкової економічної системи в країні сприяє створенню не тільки конкурентоспроможної національної економіки, а й зміцненню країни на світовому ринку.

Адміністративне регулювання зовнішніх зв'язків здійснюєть-^Ся за допомогою таких важелів, як реєстрація суб'єктів зовніш­ньоекономічних зносин, реєстрація зовнішньоекономічних конт-

рактів, розробка системи нетарифного регулювання зовнішньо­економічних зв'язків, митне регулювання, оперативне регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності.

Реєстрація підприємств-учасників зовнішньоекономічної дія­льності почалася в Україні з 1992 р. Вона мала повідомляючий порядок, тобто підприємство повідомляло про своє бажання за­реєструватись, а не брало дозволу, як практикувалося раніше. На сьогодніш реєстрація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні припинена, але як адміністративний регулятор зовніш­ньоекономічної діяльності ця система існує в багатьох інших

країнах світу.

Система реєстрації зовнішньоекономічних контрактів в Україні функціонує з 1994 р. Обов'язковій реєстрації підляга­ють експортні контракти: за товарними позиціями, що є основ­ними статтями доходу України (карбамід, козеш, метали, дере­вина); з українськими товарами, стосовно яких міжнародними угодами передбачено добровільне обмеження експорту з ме­тою попередження демпінгу; українські товари, що попали під антидемпінгові розслідування; українські товари, імпорт яких в інші держави квотується і ліцензується за законами цих дер­жав; товари, експорт яких здійснюється за бартерними опера­ціями.

Для того щоб пройти реєстрацію, суб'єкт зовнішньоекономіч­ної діяльності має подати в Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України та його регіональні управління такі документи:

• інформаційну картку договору контракту;

• оригінал договору та його копію, засвідчену керівником

суб'єкта;

• документ про оплату послуг за реєстрацію.

Орган реєстрації розглядає подані документи впродовж 20-и днів, починаючи від дати звернення за реєстрацією.

У разі позитивного вирішення щодо реєстрації заявленого суб'єкта подавачем видається картка реєстрації— обліку контра­кту, яка засвідчує факт реєстрації.

У разі відмови суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності видається обґрунтоване рішення про відмову.

З метою збалансованого розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і удосконалення інструментів реалізації зовнішньоеко­номічної політики країни в особливих випадках можуть застосо­вуватися заходи оперативного регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності, а саме: тимчасове призупинення зовнішньоеконо-

•_чнОї діяльності та застосування індивідуального режиму ліцен­зування за порушення чинного законодавства України у сфері зо­внішньоекономічних відносин.

Тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності шодо українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності пе­редбачає _ПОзбавлення права займатися зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів усіх форм власності при проведенні експор­тних / імпортних операцій з товарами (послугами).

Санкція застосовується до українських суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності у випадках:

♦ порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності по­
даткового, валютного, митного та іншого законодавства у сфері
зовнішньоекономічної діяльності;

♦ у разі виявлення валютних цінностей, розміщених із пору­
шенням установленого порядку на рахунках і вкладах за межами
України;

♦ інших порушень законодавчих актів, проведення дій,
які можуть зашкодити інтересам національної економічної

безпеки.

Застосування санкцій здійснюється Міністерством економі­ки та з питань європейської інтеграції України на підставі офі­ційних подань з боку правоохоронних, митних або податкових органів України. Санкції застосовуються на термін до шести місяців.

Застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності інди­відуального режиму ліцензування здійснюється у випадках по­рушення ними Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль­ність» стосовно антимонопольних заходів, заборони недобро­совісної конкуренції, обмеження реекспорту, заборони демпінгу та інших зазначених у ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішніх операцій з дозволу держави.

У разі застосування вказаної санкції суб'єкту господарської Діяльності потрібно одержати інди'йдуадйНй. письмовий дозвіл Міністерства економіки України на здійснення експортно-імпортної операції. Рішення Міністерства економіки України Щодо застосування санкцій може бути змінено за рішенням судо­вих органів.

До економічних регуляторів належать — розробка і встанов­лення податків у сфері зовнішніх зносин; затверджений порядок. нагромадження і використання валютних коштів суб'єктів зовні-

,63

шньоекономічної діяльності; система розрахунків та кредитуван­ня експортно-імпортних відносин (рис. 2.3).

Тарифне регулю­вання

Непрямі подат­ки у сфері зов­нішньоекономі­чної діяльності

Економічні інструмен­ти регулю­вання ЗЕД

Прикордонні збори

Система

розрахунків та

кредитування

ЗЕД

Рис. 2.3. Економічні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Формування соціально-орієнтованої економіки ринкового ти­пу передбачає багатогранний комплекс взаємообумовлених захо­дів як у сфері функціонування внутрішніх економічних відносин, так і зовнішніх. І однією з найсуттєвіших проблем є вдоскона­лення системи фінансових важелів як засобів підвищення ефек­тивності економіки.

Найбільш поширеними економічними засобами регулювання зо­внішньоекономічних зв'язків є митні платежі, які стають суттєвим бар'єром при переміщенні товарів через митний кордон країни.

Контекст нарахування митних платежів стосовно податкової бази має певні особливості. Більшість митних платежів є квота-

_{и то}бто їх сума обраховується залежно від обсягу подат-Р^н •■ (5_а3и або об'єкта оподаткування і ставок податку. Для бі-^К°гаості митних платежів це митна вартість, але в окремих ви-^ЛЬдках застосовуються й інші бази оподаткування. Так, при ^п_аоахуванні комбінованого мита — це може бути мінімальна аптість, а при розбіжності митної вартості з фактурною вартіс­тю може використовуватись остання при нарахуванні податку на додану вартість.

Джерело митних платежів може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування у випадку, коли оподатковувані товари приносять дохід, а також не мати відношення до об'єкта оподат­кування, наприклад, коли оподатковується майно чи предмети особистого користування, які ввозяться понад лімітовані суми безмитного імпорту.

Тому критерієм визначення митних платежів повинен бути як об'єкт оподаткування, так і суб'єкт, тобто ті органи системи дер­жавного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які ви­конують контролюючі функції з нарахування чи сплати даного виду платежів. З огляду на це, під митними платежами потрібно розуміти ті види податків та зборів, які нараховуються у встанов­леному порядку при переміщенні через митний кордон країни товарів та інших предметів під контролем митних служб. Дана дефініція дозволяє чітко визначити не тільки об'єкти оподатку­вання (товари, предмети та ін.), а й суб'єкти системи митного оподаткування, до яких належать, крім держави та митних орга­нів, безпосередні платники податків та зборів, тобто юридичні та фізичні особи, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. При цьому слід акцентувати увагу на характерній особливості митних платежів, а саме: односторонньому руху вартості від юридичних та фізичних осіб до держави.

Серед великого спектра функціональних завдань, які викону­
ють митні платежі, головними є: ^у>

• фіскальні, тобто митні платежі, які є джерелом поповнення
бюджету країни;

• стимулюючі, які спрямовані" на р^Вйір.ю«[аціонального ви­
робництва;

• регулятивні, які формують обсяг та структуру експорту, ім­
порту, споживання.

На етапі трансформування економічних відносин домінує фіс­кальна функція митних платежів, але в міру формування ринко­вої моделі господарювання митні платежі стають важливим фі­нансовим інструментом регулювання економіки.

У зв'язку з тим, що митні платежі, крім фіскальної та регуля­тивної дії, мають ще й побічні, зовнішні соціальні наслідки, їх доцільно розглядати не тільки як економічну, а й як суспільно-соціальну категорію. Суспільна ціна митних платежів вимірюєть­ся втратою частки добробуту конкретними платниками даних платежів із переміщенням цієї частки через бюджет до всього на­селення держави. Тому митні платежі, як правило, встановлю­ються найвищими органами державної влади і за рівнем запрова­дження належать до загальнодержавних податків.

Види митних платежів, порядок їх нарахування і сплати, ви­падки надання митних і тарифних пільг та інше, пов'язане з да­ними питаннями, регламентуються значною частиною законода­вчих актів, головними серед яких є: Митний кодекс України, Закон України «Про Єдиний митний тариф», Закон України «Про податок на додану вартість». Варто наголосити, що при регулю­ванні митно-тарифних відносин велику роль відіграють відомчі нормативні акти Державної митної служби України, Міністерства фінансів України, Державної податкової інспекції України.

Тому за юридичною природою митні платежі можна система­тизувати на ті, які надходять згідно з Митним кодексом (мито та митний збір), та платежі, що справляються відповідно до інших нормативних документів (податок на додану вартість та акцизний збір).

Основні платежі, які нараховуються митними органами, мож­на класифікувати на кілька груп:

• платежі, які пов'язані з нарахуванням митного тарифу;

• різні види митних та прикордонних зборів;

• акцизний збір;

• податок на додану вартість;

• платежі за видачу ліцензій на здійснення діяльності у сфері
митно-тарифних відносин;

• платежі, пов'язані з проблемами порушення митного зако­
нодавства.

Доцільно зауважити, що за способом митного регулювання митні платежі можна класифікувати на тарифні та нетарифні за­соби. Платежі, пов'язані з нарахуванням митного тарифу, — де єдиний вид тарифного регулювання, нарахування ж за акцизним збором, податком на додану вартість, митними зборами — це ви­ди нетарифного регулювання.

До митних платежів, пов'язаних з митним тарифом, слід чід-нести такі: ввізне мито, що нараховується за вантажною митною декларацією; ввізне мито в неторговельному обороті (з грома-

у мито за поштові відправлення; вивізне мито; вивізне мито в неторговельному обороті (з громадян).

За економічною природою основу митних платежів складають итні податки та митні збори. Митні податки — це непрямі пода-_ки які нараховуються при переміщенні предметів через митний кордон: мито, акцизний збір, податок на додану вартість. Митні збори поділяються на дві групи: митні збори за виконання покла­дених на митницю обов'язків та митні збори за надання послуг у галузі митної справи.

За формою взаємовідносин між платником і державою подат­ки які контролюють митні органи, є непрямими, тобто вони справляються до бюджету держави за допомогою цінових меха­нізмів, причому конкретні платники податків не завжди є їх носі­ями.

Відповідно до бюджетної класифікації, мито є податком на зовнішню торгівлю, а акцизний збір та податок на додану вар­тість — це внутрішні податки, що повністю відповідає положен­ням Ст. III ГАТТ «Внутрішні податки або інші внутрішні збори будь-якого типу», в якій констатується, що податок або збір, які застосовуються до вітчизняних товарів та до подібних імпорто­ваних товарів, стягуються або примусово стягуються у судовому порядку у випадку імпортованої продукції у час або в місці імпо­ртування, повинні вважатися внутрішнім податком або збором.

Митні платежі класифікуються як ті, що формують торгове­льний оборот, та ті, що формують неторговельний оборот.

Залежно від каналу надходження митні платежі можна систе­
матизувати на ті, які надходять до дохідної частини Державного
бюджету (мито, акцизний збір, податок на додану вартість), та ті,
які надходять до фондів Державної митної служби України (мит­
ні збори). ^:

Слід зазначити, що з точки зору порядку зарахування митні платежі в основному є директивними (закріпленими), оскільки вони повним обсягом надходять до одного рівня — Державного бюджету (рівень держави).

Серед багатьох видів підприємлицько Гд іяльності. які остан­нім часом отримали новий імпульс у сжїЖту розвитку, є ті, що безпосередньо пов'язані з митно-тарифними відносинами. Відпо­відно до законодавства України, стосовно них діє система ліцен­зування. До платежів, які перераховуються митним органам за надання права здійснювати дані види діяльності, слід віднести видачу ліцензій на відкриття митних ліцензійних складів та мага­зинів безмитної торгівлі.

5*

Залежно від специфіки платника митні платежі можна систе­матизувати на основні та додаткові. Основні — це мито, акциз­ний збір, податок на додану вартість, митний збір за митне офор­млення. Додаткові — митні збори за зберігання товарів, митний супровід, збори за видачу ліцензій, плата за участь у митних аук­ціонах.

Існує ціла група платежів, які пов'язані з відповідальністю суб'єктів господарювання за порушення правових норм у сфері митного законодавства. Це, передусім, штрафи за порушення ми­тних правил; доходи від реалізації конфіскованих або прийнятих на зберігання предметів; безпосередньо конфіскована валюта, а також валюта, що конфіскована після закінчення терміну збері­гання; доходи від реалізації конфіскованих цінностей; національ­на валюта, заборонена до ввезення.

Таким чином, митні платежі є тією основою, за рахунок якої формуються митні доходи країни. Під митними доходами розу­міють усю сукупність грошових внесків, які утворені в результаті справляння або стягнення митних платежів, від реалізації конфі­скованих предметів контрабанди, коштів від справляння штрафів, пені.

Платниками митних платежів є фізичні та юридичні особи, що здійснюють митне оформлення. Митне оформлення та пропуск товарів через митний кордон може здійснюватися лише після сплати належних платежів або за умов надання митним органом у встановленому порядку відстрочення їх сплати.

Отже, різнобічна система використання методів управління зовнішньоекономічними зв'язками дає можливість державі ефек­тивно регулювати зовнішньоекономічну діяльність з метою реа­лізації економічних інтересів держави у світовій системі госпо­дарювання.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Яким чином класифікуються суб'єкти зовнішньоекономі­
чної діяльності?

2. Які основні фактори вплинули на стан та розвиток зов­
нішньоекономічних зв'язків України?

3. Назвіть причини застосування державою правових, адмі­
ністративних, економічних методів регулювання ЗЕД.

4. Які функції виконують державні органи регулювання зов­
нішньоекономічних зв 'язків в Україні?

5. У чому полягає суть принципу свободи економічного під­
приємництва?

6. Що є підставою функціонування суб'єкта господарської
діяльності у сфері зовнішньоекономічних відносин?

7. Назвіть основні види зовнішньоекономічної діяльності.

8. У чому полягає мета системи регулювання зовнішньоеко­
номічної діяльності?

9. Що таке колізійні норми?

10. Що відноситься до економічних інструментів регулю­
вання?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Назвіть основну функцію, що виконує Національний Банк України при регулюванні зовнішньоекономічної діяльності:

1. Здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання
коштів державного валютного фонду.

2. Здійснює валютну політику в країні.

3. Затверджує нормативи розподілу валютної виручки підприємств.

2. Контроль за зберіганням і використанням офіційних ва­лютних резервів здійснює:

1. Кабінет Міністрів України.

2. Національний банк України.

3. Валютна Рада України.