Моє призвання

Я хочу про любов писать,

І в цьому – все моє призвання,

Бо що на світі краще є

Від жінки, неба і кохання?

Колись учили нас вожді,

Що все найкраще в світі – в праці,

І ми сиділи в тім лайні,

Немов жуки голодні в... пастці.

Може й даремно їх винить,

Що ті нас всіх не вчили думать,

Навіщо їм було нас вчить,

Як не було коли нам думать.

Бо знали: дай нам шмурдяка

Або промаслену фуфайку,

І ми кричатимем "ура!"

Під Марсельєзу й балалайку.

А зараз що? Змінилось щось?

Усі гуртом гребуть під себе,

І боронь Боже ти скажи,

Що роблять ті не те, що треба.

Жаль і Оксан мені й Світлан,

Які неначе Прометеї

Тягнуть за всіх ледачих Сар

І їм будують привілеї.

А ті, як брали, так й беруть,

Навіть прислугу прикупили,

І вже відкрито всіх... ї..ть,

Щоб ті елегій не творили.

Ну як же можна їм мовчать –

Отим морозам,симоненкам,

Що захищають свій живіт,

Які плюють на нашу Неньку?

Я не виную роботяг,

Які завжди в роботі, в полі,

Так чому ж ви всі сидите

І мовчите, як жопи голі?

Де і коли таке було,

Хіба це вже не диктатура,

Що вже за бакси – все село

Те і гляди ‑ піде під тура?

25.9.2007 р.

ТРОМБОН

Сьогодні в передачі кожній

По всіх каналах тільки й чуть,

Що стали ми уже заможні,

І люди краще вже живуть.

Сьогодні все у нас чудесно,

І депутатам всім ура,

Що кожний з них вже став "законно"

Господарем мого добра.

А Голова, як півень, кривить

Свій писк в оточенні хапуг,

І посміхається, як фюрер,

Ніби і справді нам він друг.

Дивуюсь генію, Морозе,

Й шикарній мудрості твоїй!

Навіть і Цезар не спромігся

Перетворити всіх в повій!

Тобі ж, як бачиш, це вдалося,

Тут ти уже не скажеш – "ні".

Тепер і я переконався,

Як вірно служиш ти мені.

Дивуюсь вашому терпінню,

До вас звертаюсь я, раби!

Невже ми з вами народились

Тягати цим левам торби?

14.7.2007 р.