Емігрант

Я люблю свою державу,

І люблю я свій народ,

Та терпіть не можу тих я,

Що завжди свій кривлять рот.

Хто свою державу рідну

Ставить нижче рангом,

Ніби він в ній народився

Вічним емігрантом.

11.3.2007

ХТО ТВІЙ ТОВАРИШ?

Не можу я на те дивитись,

І слухать більше ту бузу –

Як рідну Неньку рідні слуги

Патрошать, ніби Вовк Козу.

А Президент, неначе Котик,

Очі зажмурив й ніби спить,

А ще на площі надривався,

Що буде всіх бандюг судить.

Та як посадить у в’язницю

Свого він кума чи Кучму,

Як вже і сам став олігархом,

І все до лампочки йому?!

І хоч не вірю вже нікому,

Але за нього й ще борюсь,

О, як би я хотів повірить,

Що в цей раз вже не помилюсь!

О, люди‑люди, будьте пильні,

Якщо ви вірите кому!

Але якщо йому не вірить,

Тоді, скажіть мені – кому?

Можливо, дуже постарів я,

Але знімать не буду шум,

Та як я можу вірить шефу,

Як знаю, хто у нього кум?

25.9.2007 р.

ЩОБ НЕ ЗГИНАВСЯ

Я чоловік уже старий

Й мені вже слава не потрібна,

Але не можу я з життя

Зникнути просто так – безслідно.

Бо все – чим жив і що писав –

Для вас я, людоньки, старався,

Тому я вас і лінчував,

Як перед паном хтось згинався.

26.9.2007 р.

ЧОМУ ЛЮДИ БІСЯТЬСЯ?

Я не знаю, чому люди бісяться,

Й невдоволені вічно вони,

Коли зорі шепочуться з Місяцем,

І всміхаються людям лани?

Я не знаю, чому люди сваряться?

Може думають – більш проживуть,

А тому так ото і стараються

Вилить всю із душі каламуть.

Може думають дужими сварками

Зможуть ніжність до себе вернуть,

І бренчать цілі дні балалайками –

Поки врешті пенька їм дадуть.

18.4.1968 р.

ПІСКАРИК

Ось іще один піскарик

Виліз з гною, ніби жук,

І почав слова картавить,

Ніби добрий старий друг.

Потім "мило" подивився

Як Батий на Київ‑Русь:

–Все зроблю вам, обіцяю,

Тільки виберіть, клянусь!

27.9.2007 р.