Уява-мііслешія-ночуття-психомоторнка-енергонотенціал. 2 page

Близько 25% осіб виявилися лівшами, хоча про це знав лише ко­жен десятий. Вони впевнено поставили «золоту точку» ліворуч, тобто в зоні 0,618. Цей показник свідчить, що сила правої півкулі мозку — ме-хапЬму розуму людини, яка користується образом-кодом «золотого пе­рерізу», переважає над лівою. Люди у такому стані здатні охоплювати величезні масиви інформації, мислять переважно образами, почуттями, на відміну од праворукої більшості (вона користується лівою півкулею мозку - механізмом розсудку), здатної лише переважно оперувати го­товими думками і логічними категоріями.

Були одержані такі результати: око, розглядаючи найпростішу част­ку світу - лінію, підсвідомо прагне її поділити в пропорції «золотого перерізу». Зокрема:

1. Досконале почуття гармонії - стан образу-коду «золотого пере­
різу» - модуль чи міра вашого стану - 1,618 для тих, хто правші, і 0,618
для тих, хто шульга, - чудовий показник.

2. Модуль образу-коду в зоні 1,608-1,630 (для ліворуких) і 0,630-
0,608 (для праворуких). Хороший показник, але у вас великий резерв
для подальшого розвитку механізму почуттів гармонії - сумлінно пра­
цюйте над собою.

3. Модуль почуття гармонії більш-менш виходить за межі зазна­
чених зон - потенціал творчості ще не викликаний, образ-код ще не
прокинувся.

Щоб повернутися на свій природний стан, необхідно впритул зайня­тися розвитком утраченого естетичного смаку, розуму і розсудку.

Наслідування. Про види і функції наслідування йшлося у поперед­ніх розділах, Тут ми лише визначимо його механізм.

Наслідування - це способи дій чутппво-'штуїтивного відобра­ження, завдяки змісту якого людина вростає в культуру людства, під­свідомо поєднуючи в одну цілісність і чужий і власний почуттєвий до­свід за формулою

Отже, у сфері психіки разом зі свідомими існують підсвідомі регу­лятори активності людини: послідовні образи - так звані метаболічні та інформаційно-снергетичні хвости від впливів на органи чуттів; на­слідування - образів, дій, поведінки; інтенції - спрямованості люди­ни на предмети, які задовольняють потреби в енергії або інформації; інтуїції - механізму розв'язання задач і проблем поза дискурсивним аналізом, спираючись на почуття гармонії, код "золотого перетину", самовисловлення почуттів та уяви, які усвідомили гармонію в пред­меті і знайшли спільну міру.

Підсвідомі регулятори дієві лише за оптимального снергопотенціа-лу: в стані втоми образ-код гармонії руйнується, почуття - помиляють­ся, уява, не контрольована моральними почуттями, призводить людину до аморальних дій. До позасвідомих регуляторів належить ремінісцен­ція, інтерференції, які підлягають нормуванню і контролюванню.

Ознаки станів психічного здоров'я Психічні стани здоров'я

Здоров'я людини - як наукова, так і практична проблема - належить до глобальних проблем людства. На перший план виходять досліджен­ня умов праці, відпочинку, вільного часу людини - її дозвілля, мотивів вчинків та поведінки.

Мета розділу - визначити способи психодіагностики здоров'я, грун­туючись на:

- способі розуміння і тлумачення поняття здоров'я;

- концептуальних засад психодіагностики здоров'я, ЇЇ мети, ви­
ходячи з якої відкривається можливість визначати міру психосома­
тичного здоров'я здорової людини - її творчості;

- обгрунтуванні предмета психодіагностики, що є основою для
системи випробування і визначення психічних станів здоров'я і їх
трансформації в процесі розвитку людини.

Бо психічне здоров'я людини - природна її властивість.

Питання експрес-оцінки навантаження людини і стану здоров'я її душі і тіла в останній час зацікавило учених, які працюють у галузі пси-холого-педагогічних наук. Передусім практичних психологів, оскільки психічні стани - і особливо втомлюваність - належать не тільки до фі­зіології, але мають і суто психологічний аспект, бо відповідають на за­питання - буде чи не буде оптимально розвиватися у людини механізм творчості.

Традиційно показником здоров'я населення є кількісна характерис­тика його захворюваності у певних місцевостях. Метою ж психології є не діагностика здоров'я за кількісними показниками захворюваності населення, не фізичний розвиток людини, хоч і він має важливе значен­ня, а також не процес переходу від хвороби до здоров'я.

Психічний стан - характеристика людини - її властивість, яку можна вимірювати, Вона відбиває порівняно тривало існуючі системи ознак, риси чи прикмети, специфічні для даної людини. Це - її положення на якийсь певний момент - багатство чи убогість душі і тіла.

Людство накопичило велику кількість критеріїв здоров'я: здоровий дух у здоровому тілі (Ювенал), душевне здоров'я - духовний стан, здатність тіла і духу, здоров'я визначає цінність особистості тощо. На­приклад, Бенсдикт Спіноза, торкаючись проблеми душевного здоров'я, стверджував: той, хто керується розумом, завжди перебуває під впли­вом лише одного добра.

Виключні вимоги до здоров'я людини визначені у статуті (ВООЗ): «Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благо­получчя, а не лише відсутність хвороб та фізичних дефектів». Здоров'я людини - проблема, розв'язання якої полягає у досягненні нею стану гармонії, її розвитку і утриманні оптимального психічного здоров'я на все життя.

Звідси випливає необхідність розрізнення: а) психічних станів здо­ров'я людини і б) психічних станів здоров'я здорової людини. Оскільки сучасної класифікації станів здоров'я поки що не існує, скористуємося уявленнями Авіценни про стани здоров'я тіла. Тіла і, зрозуміло, душі, бо вони - протилежності в єдності мислячого тіла і діючої душі людини.

Нами вивчалися залежність станів психічного здоров'я людини від станів механізму творчості, типових рис і їх активності і на цих засадах виявлялися критерії психічного здоров'я людини.

Передбачалось доведення таких положень:

- застосування системного підходу і принципу цілісності допо­
магає відкрити нові предмети дослідження і перейти від вивчення бу­
дови і формування вищих психічних функцій до активності наявних
якостей і властивостей психіки і тіла людини у їх взаємозв'язку - меха­
нізмів психіки;

- психічне здоров'я характеризується не лише відсутністю хвороб
та фізичних дефектів у людини, а й станами механізму творчості, взяти­
ми за основу класифікації; вони ~ критерії для визначення і оцінки станів
за посередництвом наявних якостей і властивостей його складових та
спрямованості людини на: а) самозбереження, б) споживання інформації
та енергії, в) творчість, що й визначає продуктивність дій людини;

механізм творчості - прижиттєве новоутворення із складових душі - мислення, почуттів та уяви й тіла людини - психомоторики і енергопотенціалу;

- механізм творчості - знаряддя і засіб реалізації цілей, наслід­
ком чого є: а) матеріально-речові перетворення, б) перетворення соці­
альних структур і відносин та в) само перетворення суб'єкта дій, здат­
ного здійснювати відкриття, винаходи та створювати художні образи.

Методи дослідження. Принцип дихотомії. За його допомогою здій­снюється дихотомічний поділ об'єму поняття "психічне здоров'я" на два суперечливі одне одному видовому понятті: одне - характеризуєть­ся наявністю відомої ознаки, а друге - ЇЇ відсутністю. Так поділ поняття "психічне здоров'я" дає дві групи його видів: "психічне здоров'я" і " психічне не-здоров'я, тобто психічна хвороба".

Підставою дихотомії поняття "психічне здоров'я" є не змінність ознаки його предмету, а наявність її або відсутність. Саме ж поняття "психічне здоров'я" дихотомія поділяє на дві частини протилежних його властивостей психіки людини: вона може перебувати у багатьох станах в межах "гранично здорова" і " не здорова і не хвора". Ми ско­ристаємося класифікацію станів здоров'я, яку запропонував Авіценна.

Ознаки "психічне здоров'я" і ** психічне нездоров'я" повною мірою вичерпують об'єм поняття, що поділене на дві частини. Якщо поняття "психічне здоров'я" розкрити через поділ його на стани, що межують між собою, то залишається частина поняття, що містить у собі частку не.

2. Метод комбінаторики - прийом знаходження можливих сполу­
чень із заданої кількості складових механізму творчості.

3. Безпосереднє експертне оцінювання його станів в учнів і сту­
дентів. Експертами в наших дослідженнях були вчителі, які підвищу­
вали кваліфікацію в інституті удосконалення вчителів. Підготовка екс­
пертів включала:

1) оволодіння основами концепції механізму творчості (лекційна
частина курсу - 10 годин) І практичний розвиток дослідницьких здіб­
ностей і складання іспиту:

2) знання «критеріїв станів механізму творчості», які «накладали­
ся» на стан учня, що і об'єктивувало його оцінку;

3) розвиток уміння складати психологічну характеристику дієвос­
ті учня, відповідаючи на стандартні запитання.

Описова характеристика станів механізму творчості складалась із аналізу відповідей на питання:

а) Як учень діє в навчально-виховному процесі?

б) Як він ставиться до інших учнів?

в) Як до нього ставляться його однокласники?

2. Мегодом незалежної експертної оцінки обстежено близько 8 тис. учнів від 13 до 17 років.

На другому етапі поряд з визначенням станів механізму творчості учнів, експерти оцінювали його стан і розподіляли по групах: однодію-чий, дводіючиіі і гармонійний.

Ми виходили з того, що механізм творчості - є механізмом пере­творення дискомфорту на комфорт, механізм втілення * вдосконалення гармоній існує в кожному із нас. Щоб він діяв, треба гармонійно розви­вати всі його складові.

Причому в оптимальному стані психічного здоров'я мають перебу­вати і душа (мислення, почутгя і уява), і тіло (енергопотенціал і пси-хомоторика). Щоб ви себе не заводили в оману, попередимо одразу: ніяких компенсацій у цій цілісності не буває. І тоді:

1) мислення, почуття та уява знаходять у дискомфорті нові задачі;

2) психомоторика їх розв'язує;

3) енергопотенціал дає життя діям (пізнавальним, моральним, ес­
тетичним).

З цього і випливають напрями індивідуалізації навчання і виховання. Бо в юнаків різні сили мислення, почуттів та уяви і відповідно - різні пропо­рції їх у механізм і творчості: цим і відрізняються люди один від одного.

Складові механізму творчості (мислення, почуття, уява) упорядко­вані методом комбінаторики і визначено число варіантів сполучень. Сполучення складових механізму творчості передбачає, в яких станах він може перебувати і чим вони суттєво різнять учнів за манерою дій, поведінки і творчого потенціалу.

Отже, на підставі оцінки станів за допомогою «матриці» - зобра­ження сполучень складових механізму творчості, експерти визначали три провідні групи станів і профільну спрямованість на роботу з інфор­мацією та перетворення енергії.

Хоча механізм творчості - неподільна цілісність, але у ній окремі складові можуть перебувати у певних станах дієздатності: а) працювати разом; б) підсилювати одна одну; в) виключати із активності одна одну. У такому разі говориться про зони потужності механізму творчості:

1) гармонійний - людина працює творчо (мудрець, геній, талант);

2) дисгармонійний - людина втратила природну здатність до твор­
чості і спрямовує свої сили на збереження своїх) комфортного стану та
здобутків ноосфери (дилетант і ерудит);

3) зруйнований - людина перебуває на межі норми і патології,
здатна до механічної (розумової та фізичної") роботи, "аварійна" в діях і
поведінці (виконавець).

Окрему групу становлять учні, які працюють переважно силами пам'яті: їх називають «зубрилами». Незалежна експертна оцінка і бе­сіди з учнями, з'ясувала, що вони ще з початкової школи натреновані на запам'ятання великих обсягів інформації без осмислення ЇЇ змісту,

беруть його силами пам'яті: запам'ятовують, зберігають і потім відтво­рюють матеріал як копію оригіналу.

А в середній і в старшій школі так само продовжують діяти з уста­новками на буквальне відтворення завченого. Учні не знають, який саме матеріал засвоюють роботою механізму творчості, а який - си­лами процесів пам'яті. До того ж, пам'ять - не механізм творчості, а умова, сховище матеріалу.

Отже, на підставі оцінки станів за допомогою «матриці» - зобра­ження сполучень складових механізму творчості - експерти визначали три провідні групи станів і профільну спрямованість на роботу з інфор­мацією та перетворення енергії.

Серед відносно самостійних станів механізму творчості типізовано:

Однодіючі: І, Мислення. 2. Почуття. 3. Уява.

Дводіючі:

4. Мислення -почуття.

5. Мислення - уява.

6. Почуття - мислення.

7. Почуття - уява.

8. Уява - мислення.

9. Уява - почуття.

Гармонійні етапи механізму творчості:

10. Мислення - почуття - уява.

11. Мислення - уява - почуття.

12. Почуття - мислення - уява.

13. Почуття - уява - мислення.

14. Уява - мислення - почуття.

15. Уява - почуття - мислення.

Що ми маємо? Типологію станів механізму творчості, його потуж­ності та індивідуальності. Це - 15 відносно самостійних механізмів творчості. Але це не означає, що їх всього 15, бо поділ індивідуальнос­тей за пропорціями сили складових досягне чотиризначного числа. Се­ред них лише 6 (!) оптимальних психічних станів, коли людина здатна до творчих дій, а інші - стани механізму творчості, які мають ті чи інші дефекти, а отже, і ущербне психічне здоров'я.

Особливості функціональних вад у механізмі творчості:

А. Механізми творчості звичайних учнів перебувають у станах:

1. Гармонійний стан механізму творчості - 11,33%.

2. Дволіючий - 50,25%.

3. Однодіючий - 20,21%.

Експертній оцінці піддано 300 учнів, складено більше 150 характе-ристик-описів учнів-відмінників і визначені зв'язки станів механізму творчості з успішністю навчання.

Б. Механізми творчості учнів-відмінників перебувають у станах:

1. Гармонійному- 12,33%.

2. Дводіючому - 25,25%.

3. Однодіючому - 23,91%.

4. З домінуючою пам'яттю, у "зубрилок" - 38,51%.

Гармонійний стан механізму творчості

Учнів з гармонійним механізмом творчості знайдено в 11, 33 % ви­падків і у 6 типів.

Складові механізму творчості в цих людей працюють спільно. За­лежно від задач, які вони розв'язують, перевага надається тій або іншій його складовій, і вона панує доти, доки задача існує. Із цього випливає спосіб визначення гармонійних типів людей. Вони налаштовані на по­шук і вирішення задач пізнавальних, моральних та естетичних, діяти з образами, думками, почуттями.

У механізмі творчості всі складові однаково важливі і рівносильні у триєдиному прижиттєвому функціональнаиу утворенні. У цій непо­дільній цілісності злиті думка, образ і почуття, як співзвуччя - у єдиний звук. Якщо, наприклад, мислення не може розв'язати задачу, то на до­помогу приходять почуття та інтуїція. А коли і вони безсилі, допомагає уява - і створює тс, що дає відповідь на запитання. Єдність, що утворе­на трьома окремими і рівносильними елементами механізму творчості, забезпечує триступеневий розвиток думки, образу і почуття.

Особливість триступеневого відображення і творчості полягає в тому, що на кожному ступені привнесене - сенсорні, рецептивні та ро­зумові доповнення або викривлення - відсіюється, усе сутнісне - збері­гається. На цьому перетворення невідомого на відоме не завершується: його продукти стають основою для наступної тріади перетворень не­відомого - розв'язання задачі або проблеми.

Що з цього випливає? По-перше, почуття пов'язують нас з нескін­ченністю властивостей предмета або сировини, із якої він створювати­меться; по-друге, уява завдяки своїй здатності до синтезу інформації перетворює почуття на думку; по-третє, думка зводить предмет до яко­їсь кінцевої величини, однозначності і висловлюється у формі слова, поняття або символу.

Ось чому здібності людини виявляються не в знаннях - заучених знакових системах, а у формі почуттів, думок, образів ~ безпосеред­ніх регуляторів дій і вчинків, у тому, як доцільно вона діє, як точно спирається на природну логіку предмета.

Отже, образ, почуття і думка - єдність, яка створюється завдяки спільній активності механізму. Його гармонія - продукт трьох меха­нізмів психіки, трьох властивостей відображення, трьох сходинок піз­нання й умови творчого процесу. І тому вони працюють разом, хоча і міняються ролями: від домінування до беззаперечного підпорядкуван­ня сильнішому.

Вмикає механізм творчості дискомфорт - внутрішня або зовнішня незручність, скрута, потреба. Стан дискомфорту вимагає визначити межі невідомого, а в ньому - задачі, які оточують людину з усіх боків. Розв'язати задачу - це перетворити щось дисгармонійне в гармонійне: з примітивної форми - у досконалу гармонію, створення якої повертає людину у комфортний стан.

Люди з гармонійним механізмом творчості йдуть свідомо на дис­комфорт і, долаючи його, отримують задоволення. Доки гармонійна людина перебуває в стані втоми І перевтоми, вона:

1) або не бачить задач у стані дискомфорту;

2) або бачить, але, не маючи енергії для їх розв'язання, страждає;

3) або просто уникає їх, оскільки не знає іншого порятунку від
дискомфорту.

Отже, образ, почуття і думка - єдність, яка створюється спільною активністю механізму творчості. їх гармонія - продукт трьох механіз­мів психіки, трьох властивостей відображення, трьох сходинок пізнан­ня світу і умови творчого процесу. 1 тому вони діють разом, хоча і міня­ються ролями: від домінування до беззаперечного підпорядкування.

Розсудок, розум та інтуїція. Результати досліджень дають підстави розширити поділ станів механізму творчості, які здійснені інтуїцією мислителів давнини.

Поділ на розум і розсудок намітився в Арістотеля (пасивний і актив­ний розум), М. Казанського (розмірковування та інтелект), Дж. Бруїю (розум та інтелект). Розрізнення розуму і розсудку найчіткіше проведе­но у 1. Канта та Г. Гегеля.

За 1. Кантом, розум і розсудок (нім. Уеітшпгї і Усгзіапсі) - складові психіки людини. За допомогою розсудку впорядковуються хаотичні факти і утворюються цілісність, вноситься порядок у сприйняте: про­те, упорядковуючи їх, він не виходить за межі наявного знання. Розум

аналізує і оцінює дані органів чуття і надбання розсудку, а також сам себе. Він допомагає людині робити відкриття, винаходи І створювати художні образи.

Г. Гегель розглядав розсудок як нижчу форму мислення, що не спро­можна збагнути єдність протилежностей і тому є однобічного.

Розум і розсудок є необхідними засобами пізнання, які зумовлюють один одного. Найвищий ступень відображення - позитивно-розумовс мислення, яке дає абсолютне знання. Розум є єдино реальним і пред­метним, кінцевим етапом саморозвитку духовності, де самосвідомість (рефлексія) осягає свою єдність з образом світу.

Розум полягає в усвідомленому оперуванні поняттями і спирається на розкриття їх природи і змісту. Головна особливість І покликання ро­зумово діючої людини в тому, що вона ставиться до всякої речі, як того вимагає сама її сутність, вона створює нові ідеї, які руйнують системи знання і уявлення, схеми і шаблони дій. Саме з розумом пов'язана про­дуктивна здатність уяви, за І. Кантом, вона - основа творчості людини в усіх сферах її життя.

Розсудково діюча людина працює з відомими предметами і явищами, які даються у вигляді якихось дрібних фрагментів. Вона користується раніше заданими схемами і шаблонами обробки відображення без про­никнення у змістову сутність формально впорядкованих понять. Схеми і шаблони виступають як готові «мірила» оцінки почуттєвого матеріа­лу і для конструювання результатів.

Слід розрізняти розмірковування і здоровий глузд. Головна функ­ція розмірковування полягає в мисленому розчленуванні, класифікації чинників, зведенні здобутих знань у систему. Система набуває форми конгломерату - розрізнених фрагментів, замкнених у собі «систем го­тового знання», що не піддаються синтезу з такими самими утворен­нями. Тому розсудково діюча людина - носій стандартності, сліпого нормування, і тому вона іноді ставиться ворожо до здобутків розуму. Разом із тим, хоча вона і орієнтується на цілісність, на абсолютні прин­ципи, усе ж таки має потребу в ідеях, які створює розум.

Інтуїтивна людина прагне виходити за межі відомого - у невідоме, непізнане, користуючись механізмом уява—мислення-почуття або уява—почуття—мислення. Але, прагнучи пізнати безкінечне, розум за І. Кантом, заходить у нерозв'язні суперечності.

Отже, здатність людини до рефлексивного судження, яке здійснюєть­ся на чуттєвому відображенні і без звернення до понять, є проміжним ланцюгом між розумом (здатність до пізнання) - і розсудком (здатністю

лише до стандартних дій). Утворене судження стверджує або заперечує наявність у предметах тих чи інших ознак, властивостей, зв'язків між ними тощо. Процес рефлексії і формування судження супроводжується амбівалентними психічними станами, викликаними одночасним пере­живанням двоїстих почуттів - вдоволення і невдоволення.

Необхідно розрізняти розмірковування як один із механізмів, опо­середкований розумом, і розмірковування як самодостатню, здатну до самообмеження форму відображення. Перше-є необхідним моментом будь-якої пізнавальної, проектувальної, практичної дії, бо надає дум­ці однозначності, системності й суворості. Друге - оперує готовими формулами, стереотипами, типовими проектами тощо, робить науку, знання широко вживаним у практиці.

Зрозуміло, дії поміркованої людини доцільні там, де творчість не потрібна; тому що вона лише розриває єдність цілого і розводить її протилежності у різні сторони. Вона без розуму робить мислення поза природним і підпорядковує його диктатові зовнішньої, утилітарної до­цільності, штампам, наприклад, розхожим нормам моралі.

Розум, розсудок та інтуїція розглядаються як вищі здатності психі­ки людини. Пізнавальна і конструктивна здібність в активності люди­ни здійснюється розсудком: здібність виходити за межі непізнаного за власним бажанням реалізується без переживання почуттів вдоволення і невдоволення - розумом: двоїсті почуття вдоволення і невдоволення не залежно від опори на поняття - породжуються здатністю до рефлек­сивного судження, або інтуїції.

Лише єдність властивостей розуму, розсудку та інтуїції утворюють такі стани механізму творчості, що описуються формулами. Комбінаторика їх у механізму творчості утворює:

- розумову людину, в якої домінують:

- почуття - мислення - уява;

- почуття - уява - мислення.

- інтуїтивно діючу:

- уява - мислення - почуття,

- уява - почуття — мислення.

- розсудкову:

- мислення - почуття -уява,

- мислення — уява - почуття.

Ви знаєте, де виникає думка, як вона пов'язана з втіленням відобра­женого. Ви вже спростували ту, нібито зручну, схему, що в нас у мозку

думки рояться, як бджоли. Вилітають звідти - тільки у формі слова. Або справи. Або зовсім губляться, якщо не сховалися серед інших. Ви вже переконані, що це не так. Мозок сам не мислить. Отож, мислить людина за допомогою мозку.

Мозок - лише інструмент мислення, почуттів та уяви, такий самий, як і око, вухо. Інструмент втілення думки. Отже, зрозуміло, що думка вини­кає не в інструменті, а там, де інструмент торкається матеріалу, сировини і переробляє їх. Отже - на межі знання і незнання. Десь поза нами.

Так само існують і почуття. Не всередині нас, а теж поза нами. Вони теж - результат взаємодії. Якщо дія викликає позитивні почуття, то енергія до нас прибуває, а якщо негативні - вона втрачається безслід­но. Ви вступаєте в контакт із предметом і стаєте частиною його, яка створює гармонію в ньому - радієте, руйнуєте гармонію - страждаєте. Не лише душею, а й усім тілом.

Уява, як мислення і почуття, діє поза нами. Вона нас переносить у світ образів, переходить від одних до інших фантазій, народження яких має одну-єдину мету: створити предмет (образ). Уяві не заважає і від­сутність думки. Вона претендує не більше і не менше як на рівність між образом і дійсністю, що переконує нас: наші можливості - безмежні.

Готовність реалізувати свій образ у будь-якій скрутній ситуації-функція уяви. І зробити справу слід якомога краще. Здатність уявля­ти — продуктивна. Це - саморух душі, здатність вперше створювати нові предмети розумом.

Між думкою і почуттями - прірва. Уява, поєднуючи їх у цілісність, створює почуттєве судження. Отже, функція уяви зводиться до вільної діяльності душі, синтезу, зведення змісту почуттів до форми, яка відпо­відає формі майбутнього предмета.

У процесі втілення, тобто творчості, ми маємо справу не з кінцевою величиною якостей предмета, як при спогляданні або пізнанні, а з не­скінченністю властивостей бажаного предмета. Про що це свідчить? Це означає, що між уявлюваним предметом і сировиною існують не розбіжності, а навпаки - нескінченна кількість можливостей створен­ня предметів.

Людина працювала, працювала і завершила роботу. Те, що вона створила, і реально існує, і є продуктом її дій, витвором. Вона вкладала свої образи, думки і почуття, здобутки уяви - у сировину. Або в знакові системи: тексти, сполучення фарб, звуків або в інші матеріальні кон­струкції. Твір став завершеним.

Образ фіксує будь-який предмет навколишнього світу. Тут пред­мет- це вияв довкілля: людина, ніж, запах, світло, рух тощо; ми по­вторюємо абсолютно все, що можна побачити, почути - і не лише ор­ганами чуттів, почуттями.

Ви вже знаєте, ідо почуття - акт (на відміну від емоцій, які завжди лише реакція і більше нічого). Почуття — акт нашої енергетики: рух образу або думки, спричинений кожним новим предметом. Якщо дія творча - енергія збільшується: дія аморальна - наша енергія спалю­ється невдоволенням і стражданням. Отож, фіксація будь-якого нового предмета - це нібито злиття з ним, вмикання в роботу або виключення нашої енергетичної мережі.

Неважко зрозуміти функцію почуття. Переживання почуття означає, що ми знайшли контакт з предметом і усвідомлюємо, оцінюємо наше ставлення до нього (люблю - не люблю, подобається - не подобається, корисно - шкідливо тощо).

Це означає, що образи і почуття можна перетворювати на доскона­лий регулятор дії - думку. Створені думки - свідчення того, що ми опа­нували предмет дії, можемо керувати і рухами, і властивостями того самого предмета: вибірково - образом, в цілому - почуттями, а думкою випереджати події у часі І просторі, розв'язуючи задачі. Тобто, наша думка завжди перебуває попереду дії, прокладаючи їй шлях до мети.

Нарешті, думка свідчить, що ми опанували і предметом. Зрозуміло, не буквально опанували. Але зрозуміли, що відбувається, зрозуміли, з чим ми маємо справу, зрозуміли, як воно діє (не обов'язково правильно зро­зуміти - ми створили певну модель стосунків з предметом, - ось у чому сутність думки). Це означає, те що ми називаємо «опанувати предмет». Що ж стає чинником, який сприяє зародженню думки? Зустріч, зіткнення з невідомим у предметі дії, що відображається у свідомості люДини як більший або менший ступінь дискомфорту:

1) усвідомлене невідоме І відокремлене від знайомого перетворю­
ється на запитання «Що це такс?» - пізнавальну задачу;

2) пізнавальна задача вмикає механізм мислення - перетворення
невідомого в опановане. Але розв'язанням цієї задачі - «Що цс таке?»
мислення не завершується. Далі ще запитання: «Як робити?» і «Заради

чого діяти?»;

3) задачі технологічні або уявно-дійові;

4) задачі створення потрібного предмета або речі відповідно до їх

образу, 676

Відповідь на запитання «Що це такс?» призводить до створення но­вої думки, відомого, створеного з невідомого (воно інформація, але в не-упорядкованій формі). Друге запитання - «Як робити?» — веде до визна­чення способу дії з використанням нової додаткової думки в механізмі регуляції рухів думки в оперуванні предметом; третє - «Заради чого?» -уточнює модель бажаного майбутнього, тобто мету діяльності.

Створення досконалого предмета відбувається через розв'язання задач, наслідком чого є думки про способи їх вирішення і засоби, які дадуть змогу перетворити бажане на думку, а її - втілити в дійсність: предмет або здійснену мету.

Отже, думка виникає під час оперування предметом. Але сказане «виникає» мало що додасть до нашого розуміння ролі думки і джерел, з яких вона з'являється і перетворюється на потужний інструмент ді­яльності, а згодом і творчості.

Обмін енергією та інформацією в процесі творчості - це складний процес. Точна його назва: втілення і відкриття.

Людина, оперуючи предметом, перетворюючи його форму або зміст, наділяє його своїми властивостями - втілює свої здібності в нову фор­му предмета, олюднює його. Те, що існувало в людині як здібності, стало створеною властивістю нового предмета.