Мислення- інструмент людинидля пізнання властивостей предметів та явнщ дійсності, які неможливо відчути, відобразити органами чуттів

Міра всіх речей - Людина. Цю міру якості речей уже знали старо­давні греки, а Протагор звів її до формули розуміння сутності людини І її творчого начала.

Правильне мислення - творіння добра; хибне, спотворне мислен­ня - внаслідок дій залишається бруд, зло, руйнування. У людини мис­лення є засобом пристосування до умов праці; за певних умов воно стає інструментом творчості, або навпаки: за інших обставин - просто може виключитися з активності на тривалий час, на роки, переходячи в "сплячий" режим, простоювати без роботи.

Спочатку в малюка процеси мислення безпосередньо вплітаються у психомоторні дії, пізніше- у підлітків і юнаків- процеси мислення відокремлюються від дій, що дає змогу оперувати образами, почуттями або думкою про предмет, не торкаючись його руками.

Через усвідомлення у відомому невідомого, загадкового, таємничо­го виникають нові мотиви мислення (потреба зрозуміти, з'ясувати не­зрозуміле, розв'язати пізнавальне або практичне завдання тощо), нові його форми й засоби.

У дорослого мислення стає особливою, не лише пізнавальною, а й теоретичною діяльністю, яка полягає в утворенні понять, оперуванні

ними - функції "світлої голови", - і практичному їх застосуванні - ро­бота "золотих рук".

Але сподіватися, що основним засобом розвитку мислення є навчання оперуванню знаковими системами, текстами або образами - неприпус­тима помилка, яка в дорослому віці спричинює байдужість до розумової праці, до власного мислення і особливо до розв'язання творчих завдань.

Для чого нам потрібне мислення?

Функції мислення.

1. Щоб отримувати знання. Для дитини: навчитися читати, пи­
сати, дивитися і бачити, сприймати, набувати досвіду тощо. Разом із
мисленням ці функції може виконувати пам'ять через механізми за­
пам'ятовування, збереження і відтворення здобутого людиною.

Але між продуктами мислення і механізмами запам'ятовування іс­нують суттєві розбіжності.

2. Щоб здійснювати регуляцію рухів, дій та діяльності. Образи, почут­
тя та думки є безпосередніми регуляторами всіх наших виявів активності.

3. Щоб здійснювати дослідження - обмірковувати процеси, явища
та предмети, щоб вивчати їх властивості, робити винаходи і створюва­
ти нові художні образи. Мислимо, аби розкрити невідчутні зв'язки між
властивостями предметів або між окремими предметами.

4. Щоб здійснювати перевірку, контроль та виявляти критичне
ставлення до дій (пізнавальних, моральних та естетичних), бо в мис­
ленні можливі помилки, а усвідомлення помилок - привілей почутгів.

5. Мислення як процес створення. Разом із мисленням і процеса­
ми пам'яті треба враховувати і акти творення, акти мистецтва, техні­
ки - майстерності, здатності створити дещо з сировини.

Тут ідеться про дії, які, за мірками думки, створюють, спричинюють створення нового.

Втілення і відкриття - процеси матеріальних перетворень, що від­буваються завдяки роботі мислення; все, що виникає, виникає через діяльність, мистецтво, техніку.

Мислення людини - активність, яка живить її енергією та інформа­цією, забезпечує створення і конструювання нових явищ (духовних або матеріальних - те саме) у навколишньому світі.

Де народжується душа. Чим мислення включається в роботу? Мислення приводиться в рух впливами ззовні. Зокрема, функції вми­качів виконують:

1. Здивування, подив. Зустрічі людини з невідомим викликають почуття неочікуваного, поєднуються із захопленням і повагою до ньо-

го. Подив створює щось дивне, привабливе, що й викликає інтерес до себе, підкоряє своїй владі і нібито благає людину: "Пізнай, що я такс..." Але цей стан викликається лише в людей в оптимальному психічному стані; стомлена або хвора людина байдужа до всього, що її оточує, вона занурена в себе саму.

2. Задача, ускладнення, невизначеність умов для початку дії. Ці
психічні стани спричинені впливами ззовні. Вони переживаються лю­
диною як ускладнення певної сили, нетямущість щодо сприйнятого і
розуміння подій навколо себе. Думка в такому стані потрапляє в глухий
кут і крутиться, як білка в колесі, без видимого руху. Почуття фіксують
стан невизначеності сприйнятого, дихотомічно поділяють його на дві
частини: відоме і невідоме. Уява не знаходить точки опори і кружляє
навколо невизначеності.

Іноді завдання стає джерелом страху. Тоді людина розгублюється і втрачає контроль над собою. Ось чому так часто просять: "не завдавай йому клопоту, бо він від задач впадає в розпач". Багато хто задач боїть­ся, уникаючи їх.

Задача містить невідоме, переплетене з відомим, а щоб розв'язати її, треба відповісти на запитання: Що? Як? Заради чого? Тому людину треба так спантеличити, щоб розв'язання завдання не виходило з її ро­зуму. Це той стан, коли людина не знає, як діяти. Невідоме не лише не йде їй з думки, а Й спричинює стан дискомфорту.

Треба чітко розрізняти завдання і задачі. Вони різні, і між ними -прірва. При виконанні завдання — в роботі користуються відомими пра­вилами, шаблонами або стереотипами: одним або багатьма відразу -навіть тоді, коли щоразу вони змінюються залежно від обставин і мети завдання. Робота в процесі виконання завдання тяжіє до монотонності.

Задача завжди містить невідоме, яке вимагає індивідуального під­ходу, нестандартного вирішення, що і створює інтерес, зацікавленість під час ЇЇ розв'язання.

Розв'язана задача перетворюється на знання, які засвоюються без опору і так званого методу повторення. Чому це так, відповісти неваж­ко: задача здатна шукати, віднаходити всі необхідні для розв'язання знання і змінювати формули руху думки, які людина ніколи не забуває.

Наслідок роботи - зміни в довкіллі, а розв 'язана задача, крім змін, містить зачатки процесу розвитку, що, зрозуміло, не одне й те саме.

3. Дискомфорт. Найпростіший стан у діяльності людини спричи­
нюється завданням: сказали, що і як треба робити, - і попереднє вну­
трішнє напруження зменшується. Більш складний психічний стан у

спантеличеної людини: треба спочатку усвідомити невідоме у відомо­му, а потім у невідомому знайти задачу, яку треба буде розв'язувати.

Особливий психічний стан - дискомфорт. У такому стані важко ви­значити, що є відоме, а що треба визначити (невідоме). Людина від­чуває якусь незручність, недостатність умов, потрібних для успішної діяльності, їй щось не дає спокою, бентежить. Думка про невідоме му­ляє, хвилює почуття, а уява змальовує різні образи і відомого, і невідо­мого водночас.

Задача завжди поза нами, а її вістря - всередині нас.

Задачі ставлять і люди, і обставини, а виникнення внутрішнього дискомфорту-свідчення того, що задача виникає всередині нас, сама знайшла людину і вимагає розв'язати себе до кінця. Завдання можна ігнорувати, не помічати його, відмовитися його розв'язувати, а ось із дискомфортом складніше: від нього можна звільнитися, тільки розв'я­завши задачу.

Отож, у стані дискомфорту людині треба спочатку за зовнішніми ознаками знайти задачу серед невідомого, а потім діяти.

Чим ми мислимо? Запитання не риторичне. Назвемо речі, те, чим ми мислимо:

- відомими речами або їхніми властивостями, щоб запам'ятати
для використання;

- у діалозі із невідомим, обмірковуючи задачу;

- відповідаємо на запитання, які ставляться один одному;

- сполученнями невідомого і відомого, щоб очистити душу від
незрозумілих і невиразних уявлень, для досягнення міцного і надійно­
го знання;

- рухом думки від відомого до невідомого, щоб перетворити його
на відоме: невідоме викликає сумнів, подив, стурбованість, а третє -
нове знання - вдоволення, радість, стан натхнення для наступної дії;

- носіями думки с: образи, почуття, слова, поняття та символи -
знаки думки і для інших людей;

- дією, діяльністю, що розв'язують пізнавальні, моральні, есте­
тичні, психомоторні або творчі задачі;

- можемо мислити природною логікою речей - "золотим пере­
тином" - і явищ, будовою, складом, функціями або їх відображенням -
логікою понять;

- можемо мислити і саму думку, яка завжди пов'язана з безліччю
своїх продовжень: думаємо думу свою.

Що таке думка?

Думка - інструмент мислення. Думка - це вже розв'язана задача; відображення напрямів мислення в просторі невідомого; схема мину­лих дій з образом, почуттями і з предметом.

Отже, думка - це: 1) інформаційна структура дії, яка її охоплює своїм змістом; 2) енергетична структура дії, яка відображає стан гар­монійності, пропорції, ритму; 3) логічна схема майбутньої дії, ЇЇ про­гностична модель.

Де виникає думка? Там, де зароджується образ і почуття, - на межі ві­домого і невідомого. Отже, безпосередньо в системі "людина - предмет".

Думка виникає в тому місці, де пізнавальні почуття фіксують не-упорядковапість у системі, естетичні - наявність елементів дисгармо­нійного, а моральні почуття відзначають і оцінюють дію- виконану і майбутню - за мірками або критеріями "добра - зла". 1 думка ство­рюється у точці контакту людини, її думки і предмета- з природною речовиною, або в стосунках з людьми.

Раніше йшлося про дійове мислення, коли регуляція рухів здійсню­валась за допомогою думки, почування, почуггів, образу і була спрямо­вана на опанування психомоторики. Людина користувалася здебільшо­го інформацією від власного тіла, дійовою думкою, яка була вплетена в тканину живого руху і існувала, поки виконується дія. Мстою регуляції були точність рухів, забезпечення успішності наступної дії.

Робота з предметом (сировиною й предметами культури) вимагає уміння подумати про іншу інформацію. Тут уже йдеться про відчут­тя предмета, почуття від нього і його образу. І з них теж створюється думка. Коли думка виникла, то цс означає, що ми розв'язали задачу, отримали відоме з невідомих властивостей предмета, пізнали певну його властивість.

Предметна думка - відображення теперішнього або майбутнього: найближчого, віддаленого і в перспективі; міркування - модель дій спрямованих на створення предмета.

Отже, думка, що регулює рухи дії, - продукт мислення, погляд на дію і позиція людини в психомоторній активності. Думка- елемент знання (свого або чужого - не має значення); вона дає змогу пізнати себе, зро­зуміти і навчитися втілювати думку, образ, почуття в матерію дії.

Таким чином, думка виконує три основні функції:

1) вона є енергетичним згустком, зарядом енергії, який створю­
ється в процесі ЇЇ зародження з почутгєвого матеріалу дії: вона начебто
закручена пружина;

2) вона- образ: значить, предметний зліпок, за який чіпляється

почуття, щоб створити потік енергії (до предмета і від нього), думка -ключ до енергетичної пружини механізму творчості;

3) вона - смисл: містить код, в якому зосереджений досвід засто­сування думки - керівництво до дії.

Кожен із нас може користуватися енергетикою лише тих думок (по­нять І символів), які він опанував, які стали інструментами (мислення і керівництва діями), частиною його єства. Усі інші думки для нас ней­тральні: вони - порожній звук, який можна відтворювати в будь-який спосіб, або знаки китайської мови, нам не зрозумілі, бо вони не несуть нам ні енергії, ні інформації.

Завдання мислення - точність відображення образу і думки, а за­вдання творчості - новизна відкриття, винаходу або художнього об­разу. Але творчість без точності мислення неможлива.

А що вимикає мислення?

Вимикачі мислення. Більшість людей живе, застосовуючи запозиче­ні, запам'ятовані знання: вивчив - відтворив, побачив - зробив, почув -розповів тощо. Тобто вони - звичайні транслятори чужого: знань, нави­чок і умінь - і ними, без переробки на свій лад, не думаючи, користують­ся. Живуть за принципом: сприйняв - запам'ятав - відтворив. Зрозу­міло, тут про процеси мислення не йдеться: вистачає і сил пам'яті. На­звемо деякі з факторів, що "вмикають" із активності мислення.

Стереотипи. До них належать соціальні, професійні, побутові тощо спрощені та схематизовані уявлення про предмети і явища. Вони вико­ристовуються як зразки для механічного наслідування. Стаючи звични­ми, стереотипи перетворюються на навички і застосовуються несвідо­мо -автоматично. Сприйняття, класифікація і оцінка подій відбувають­ся не внаслідок розмірковування, а відповідно до наявних стереотипів.

Принципи і закони. Вони відрізняються від стереотипів тим, що передають адекватні і точні смисли систем думок, образів і законів. Во­ни перевірені на істинність і використовуються в навчальній, науковій та иоведінковій діяльностях, їх перевага над стереотипами полягає в тому, що вони зрозуміліше передають ці смисли.

Формули - означення предметів, явищ і процесів - виражають смисли словами, літерами або сукупністю чисел, які пов'язані між со­бою кількісно, якісно або в міру їх природної сутності.

Сентенції - положення (думки, судження), висловлені у формі про­позицій, рекомендацій, правил, які є продуктами зрілої здатності су­дження талантів і геніїв людства щодо морального змісту поведінки і

життя людини. Тому вони мають морально-повчальний характер. Ка­нони - навчально-напучувальні основи життя та діяльності, які вказу­ють людині на дещо значне, цінне і помірковане.

Цс система твердих встановлених правил, норм дій і поведінки або ді­яльності людини. Вони виконують роль нормативного зразка для насліду­вання, панівної форми і моди в житті та мистецтві. Канон - "узаконений" спосіб діяння, правило і обов'язок діяти так, а не інакше. Виконувати ка­нонічні дії - наприклад етикет, слід, безумовно, внаслідок суспільних ви­мог, а не внутрішніх стимулів. Прислів'я - популярні правила, встанов­лені здоровим глуздом. Людина, яка користується здебільшого формами узагальненого знання, блокує своє мислення аж до припинення йото ро­боти: навіщо мислити, міркувати, коли все вже давно всім відоме. Над нею домінує чужий досвід. Користуючись ним, вона перетворюється на виконавця, здатного лише копіювати дії, навички і знання.

Неважко зрозуміти і тс, чим відрізняється виконавець від людини, яка діє творчо.

Разом з тим штампи свідомості можна використати для розвитку творчих здібностей, якщо застосувати критичний метод дослідження джерел і умов створення підвалин стереотипів, що змусило людей так мислити. Бо в процесі мислення був рух думки від незнання до знання.

За предметами мислення розрізняють такі його види: мислення об­разами, почуттями, думками і системами думок, поняттями та симво­лами. Схильність людини до того чи іншого типу мислення може ви­ступати і як типологічна особливість.

Природні можливості мислення кожної людини реалізуються в про­цесі: а) взаємодії з невідомим; б) вивчення ходу думок талантів і геніїв у пізнанні ними предметів і явищ; в) засвоєння надбань людства (здо­бутків ноосфери).

В оптимальному стані людина впевнена в собі, завжди діє так, що в очевидному знаходить неймовірне. Вона знає: розв'язана задача по­роджує множину задач, цікавіших за попередню.

Справжнє задоволення творча людина отримує не від результату, а від процесу створення предмета, думки, образу, почуття.

Людина дослухається до себе, розуміє себе і тому користується ін­туїцією. У процесі заучування матеріал спочатку осмислюється, а по­тім запам'ятовуються його смисли. Але все це можливо, коли вона пе­ребуває в оптимальному стані — готовності до творчості.

Коли мислення не може знайти у відомому невідоме, а у невідомому

задачу, тоді в заучуванні покладаються на кількість повторень, на силу механізмів пам'яті. Так неусвідомлено підміняється механізм мислен­ня роботою пам'яті, а робота думки при цьому блокується. Це - ознаки порушення єдності мислення і пам'яті, що є характерним для ерудита. Якщо ж механізм мислення перебуває в бездіяльному стані, при­родний процес осмислювання підміняється механічним запам'ятову­ванням, а людина всюди діє відповідно до відомих стереотипів і тому виявляється здатною лише до механічної роботи.