Перманентні стани і рівні здоров'я людини

Ці стани — довгострокові. Вони пов'язані зі станом здоров'я душі і тіла. Але сучасної класифікації ще не існує.

Людство у своєму розвитку нагромадило величезну кількість кри­теріїв здоров'я: а) здоровий дух у здоровому тілі (Ювенал); б) душев­не здоров'я забезпечує духовний стан; в) єдність тіла і духу- крите­рій здоров'я; г) здоров'я - певна цінність людини; д) здоров'я - умова творчості тощо.

Звідси випливає завдання створення класифікації станів здоров'я людини. Спільні ознаки станів розподіляються так, що утворюють систему класів кожної сукупності, споріднених між собою. З цього по­гляду цінною є класифікація станів здоров'я Авіценни, що не втратила своєї актуальності протягом майже тисячоліття.

В основу розподілу станів покладено принцип дихотомії - поділу на дві частини, що визначаються протилежними властивостями:

1. Тіло гранично здорове.

2. Тіло здорове, але не до межі.

3. Тіло і не здорове, і не хворе.

4. Тіло хворе, але швидко набирає сили.

5. Тіло хворе, але не до межі.

6. Тіло гранично хворе.

Що з цього випливає? Останніх два стани здоров'я- компетенція закладів охорони здоров'я. А перших чотири стани здоров'я ніяку на­уку і практику не цікавлять, залишені напризволяще: тому вони мають стати предметом психогігієнічного дослідження і практики розвитку таланту здорової людини.

Зрозуміло, у людини з гранично можливим станом здоров'я існує особливий стан людської душі і духу. Здоровий дух - неодмінна умова благополучного існування тіла. Хвороба для людини - зло, обмеження її можливостей, спричинене захворюванням, що підсилює первинну недугу відповідним розладом психічного оптимуму. Ці істини були ві­домі дуже давно.

Наприклад, нідерландський філософ XVII століття Бснедикт Спіноза, розглядаючи проблему душевного здоров'я, стверджував: ті, хто керу­ється розумом, завжди перебувають під впливом доброго настрою.

Враховуючи це, придивімося уважніше до класифікації станів здо­ров'я за Авіценною і спробуймо його метафоричні визначення пере­класти на мову сучасної психологічної науки.

Що ж ми дістанемо? Нові назви психічних станів і їх предметне визначення. А якщо предметне, то воно відкриває можливість для пси­ходіагностики тих чи інших елементів структури цих предметів, які, у свою чергу, складаючи цілісність єдності, мають між собою певні розбіжності. Отож, визначення розбіжностей у станах і буде критерієм якості здоров'я людини.

Наші дослідження дають підстави розглядати рівень енергії як кри­терій психічного здоров'я людини. Ми розрізняємо п'ять станів снер-гопотенціалу і відповідно рівнів здоров'я: 1) оптимальний, 2) стан нор­ми, 3) стан стомленості, 4) втоми, 5) перевтоми.

Тобто перші три перманентні стани здоров'я розрізняються точно методами психодіагностики. А далі йдуть стани на межі норми і пато­логії. Кількість енергії в її загальному розумінні визначає життєдіяль­ність і здоров'я людини.

Оптимальний епергопотенціая - умова, яка дає змогу виявити по­тенційні, приховані можливості мислення, почуттів, уяви та психомо-торики і наявність достатніх сил для творчої роботи. Малюк або дорос­лий, які перебувають у стані "свіжості", вранці вистрибують із ліжка, завжди перевиконують завдання і мають нестримне прагнення до пере­творення невідомого на відоме.

Люди з оптимальним оперативним потенціалом трапляються рідко.

Більшість людей живуть у стані перевитрат енергії, живуть з енер­гетичним боргом. У них пасив оперативного енергопотенціалу - дефі­цит енергетичного балансу: відновлення витраченої енергії відбуваєть­ся повільно, оскільки здатність її "заробляти" власними розумовими або психомоторними діями втрачена внаслідок перевтоми або хворо­би. Людина боїться розв'язувати задачі і долати труднощі. Працює за формулою: скільки б'єш, стільки і їдеш.

Оперативний стан відображає: а) витрачення енергії, б) віднов­лення і в) нагромадження енергії понад витрачену на роботу її кіль­кість. За наявності оптимально побудованої навчально-виховної техно­логії три стани існують у неподільній єдності, і людина може, працю-

ючи, відновлювати і нагромаджувати свою енергію, тобто виконувати роботу невтомно: наприкінці роботи можна мати більше енергії, ніж на початку робочого дня. Вона здатна за цих умов, працюючи, отримувати додаткову енергію, збагачувати свій потенціал для творчої дії.

Процеси порівнянь і оцінки предметів Генеза механізму почуттів людини

Ще на початку XX ст. професор Новоросійського (Одеського) уні­верситету М. М. Лангс дійшов висновку, що почуття посідають у пси­хології місце Попелюшки - нелюбимої, пригніченої і повсякчас погра­бованої на користь старших сестер - «розуму» і «волі». Хоча з того часу у психології почуттів багато що зроблено, але вони і досі не стали «принцесою» - квінтесенцією процесу психічного розвитку людини. У наш час трагедія з поняттям почуття полягає в тому, що їх часто під­мінюють поняттям емоції, хоча між ними існує прірва.

Процеси оцінювання предметів, явищ і прийняття рішень діяти так, а не інакше починаються дуже рано - вже в немовляти на другому пів­річчі його життя.

Однорічна дитина вже озброєна двома складовими механізму твор­чості - енергопотенціалом та почуттями. Вона починає не лише пізна­вати, а й, порівнюючи предмети, процеси і явища, оцінювати і виявля­ти своє ставлення до навколишнього світу.

До цього часу в малюка домінували емоції. Вони мали форму страху, гніву, задоволення і радості. Трохи пізніше, у 8-9 місяців від народжен­ня на фоні емоцій виникають почуття. Почуття симпатії, вибірковості, прихильності, доброзичливості, співчуття (не до всіх людей, у тому чис­лі й родичів) є свідченням роботи механізму почуттів - дитина оцінює взаємодію з дорослими і речами навколо себе, зокрема іграшками.

Почуття народжуються. Щоразу народжуються, коли людина сти­кається з новим, невідомим, незвичним. Як народжуються? Між люди­ною й річчю (людиною, твариною, іграшкою) встановлюється контакт і виникає канал зв'язку. Каналом щось повинно рухатися: туди й назад, і рухається цим каналом енергія та інформація або іншими словами, інформаційно-енергстичний потенціал.

Почуття народжуються через рух іпформаційно-енергетичного по­тенціалу, а результатом цього руху є переживання предметів і явищ на­вколо нас. Це означає, що почуття - переживання порівнянь і оцінок

того, що було відображене. Оцінка дихотомічно поділяє довкілля на дві частини: на позитивне і негативне.

Енергія прибуває - людині приємно, вона прагне до цього цілющого її джерела; енергія «спалюється» - її охоплює жах, їй неприємно, бо­лісно, тому вона намагається уникати таких взаємин, які призводять до витрати енергії, зберегти свій приємний стан.

Почуття - психічні стани і процеси, які відображають:

1) усе, що оточує людину;

2) ЇЇ суб'єктивне переживання подій і ставлення до них;

3) порівняння і оцінку довкілля: предметів, явищ, подій, людей і
самих себе.

Механізм почуттів - орган людини, а не її тіла і, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган почуттів ~ морфологічний.

Цей орган:

- не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом:

- не пов'язаний з роботою окремих органів чуттів та інших сис­
тем тіла;

- створюється при житті і є продуктом активності людини;

- функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється
від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому приро­
дою - ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу
його можливостей.

Почуття зароджуються під час чуттєво-інтуїтивного відобра­ження предметів і супроводжується переживаннями з різним їх за­барвленням.

Механізм почуттів складається із системи сенсорних, перцеп-тивних, дихотомічних, трихотомічних та комбінаторних дій, вони його утворюють і розвивають.

Почуття відповідають сенсу відображених предметів і явищ, всебіч­но оцінюють їх властивості, і на підставі цього людина приймає рішен­ня діяти так чи інакше.

Раніш сенсорні, перцептивні, дихотомічні, трихотомічні та комбі­наторні дії розглядались окремо одна від одної і без зв'язків між ними. Ми ж дослідимо їх як цілісність, де всі п'ять об'єднані в одній. Вони описуються загальною формулою генезису почуттів:

людина «-» чуттєво-інтуїтивне відображення «-* предмет 622

1. Сенсорні дії вирізняють чуттєві якості предмета з їх загалу, інфор­
мація про які надходять через понад один мільярд каналів з довкілля; пра­
цюють мимовільно і здійснюють зв'язок з предметом безперервно; охоп­
люють предмет не цілісно і не в його неосяжності, а торкаються лише
окремих властивостей предметів і явищ. Відображають сутність предме­
тів у відношеннях з іншими предметами їх подібність або відмінність.

Оскільки властивості предметів бувають найзагальнішими, специ­фічними, головними і неголовними, необхідними і випадковими, зо­внішніми і внутрішніми, то вони і визначають спрямованість свідомос­ті, намір і ціль відображення. Атрибутивною властивістю предметів є їх гармонія ~ внутрішня і зовнішня упорядкованість, узгодженість частин і цілого, їх цілісність. Інтенція творчої людини спрямовує її на взаємини з гармонійними предметами, а у дисгармонійних схильна гар­монію відновлювати. Предмети, що мають у собі пропорцію «золото­го перерізу», викликають позитивні почуття. Коли предмет втрачає цю властивість, то втрачає також свою сутність, яка опосередковано її ви­ражала, а людина переживає почуття відрази, огиди і навіть ворожнечі.

Сенсорна дія генетично первинна: працює там, де ще немає сприй­мання, немає усвідомлення предмета, а є лише виокремлення його властивостей. Сенсорна сфера людини дуже елементарна і забезпечує теоретичну активність людини.

Разом з тим підсвідома сфера сенсорики здатна до операцій аналізу, ремінісценції, інтуїції і запозичує у свідомості вміння читати тек~ сти (парадокс 25 кадру в кінематографі з метою реклами через підсві­доме відображення певних закликів), розуміти їх, регулювати дії і вчин­ки. Під порогом свідомості людини у сенсорній сфері перетворюються і доповнюються деталями образи, яких бракує в оригіналах, і таким чином з хаотично розпорошених елементів створюється цілісність.

2. Перцептивні дії. Перцепція - утворення інтегральних, не по-
вязаних з окремим органом чуття, образів предметів і явищ. Ці об­
рази утворюються через усвідомлення їх цілісності, структурності,
предметності, константності, а також через здатність до апперцепції.
Остання створює домінанти, прагнення і спонуки - образи наших дій і
поведінки в майбутньому.

Безперечною реальністю є те, що відображається. Це не сума від­чуттів, а деяка цілісність: предмети, явища, процеси, стани предметів, людей і відносин між ними. А якщо до суми відчуттів додати ще й потік Інформації, що відбиває стан тіла, всієї людини (до речі в опти-

мальному стані сигналізація зсередини мінімальна, а зі збільшенням відхилення від норми зростає її обсяг та інтенсивність), то стає важко зрозумілим те, як усі ці образи взаємодіють і як ми не втрачаємо при цьому можливості жити і доцільно діяти.

Через перцепцію зароджуються цілісні образи предмета. Людина нібито «обмацує, обстежує і розпізнає» предмет і створює його об­раз. Форма з предмета, так би мовити, «вилучається», щоб одразу ж, без зайвого зволікання, віднести створений образ до самого предмета. Предметне ж значення - зміст образу, поєднуючись із надбанням лю­дини, порівнюється з іншими образами, то дає підстави для тлумачен­ня - розкриття сутності предмета, щоб краще його зрозуміти. Предмет стає для нас визначеним і закріпленим у формі образу. Відтак, людина розв'язує тут ланцюжок задач:

- розкриває чуттєві властивості у предметі;

- розбудовує сукупність цих властивостей у певну цілісність -
образ;

- встановлює для себе значення і сенс відображеного предмета;

- здійснює оцінювання, на підставі чого;

- приймається рішення: діяти так чи інакше.

3. Дихотомії образу. Питання дихотомії під час побудови образу вже давно розглядається психологами як здатність людини поза свідо­містю здійснювати поділ сприйнятого на "фігуру" і "тло". Логіка теж користується дихотомією, коли ділить одне поняття на два видових, які суперечать одне одному (поняття А ділять на поняття Б і не Б). Здат­ність неусвідомлено ділити на дві частини будь-яке сприйняття на об­раз предмета і його тло, тобто на дві частини, які суперечать одна од­ній, людина використовує постійно.

Дихотомія сприйняття пов'язана із законами структуру ванн я і усві­домлення сенсу образу. Розмежовані в образі "фігура" і "тло" відріз­няються одне від одного: тло є невизначеним і нічим не обмеженим змістом; фігура ж обмежена і константна, нібито рельєфна, тому більш предметна, і насичена змістом, який має цінність для людини. Навіть величина порогу різниці на фігурі більша, ніж у тла.

Завдяки здатності до дихотомії ми бачимо предмети, а не проміж­ки між ними, тобто тло, - те, що їх облямовує. Але це не означає, що тло і фігура не міняються місцями: почуттєвий зміст сприйняття пере­будовується відповідно до тих цілей і сенсів, які людина в них вбачає. Перебіг тла на фігуру і навпаки суттєво позначається не лише на змісті

почуггів, а й на мотивації дій та вчинків людини. Осмислити сприйнят­тя означає усвідомити предмет, який у ньому відображено, і виділено тс, що не є цим предметом - тобто тлом.

Наочно дихотомія виражається геометричним символом - мона­дою.

Образ монади - цс коло, поділене на дві частини, кожна з яких плав­но переходить у свою протилежність. У площині кожної частини мо­нади (чорної і білої') розташовані маленькі кільця протилежного до тла кольору: на білому тлі - чорне кільце, на чорному - біле. Монада - гео­метричний символ, що виражає дві глибокі істини - сенс добра і зла, які завжди поряд і одне без одного не існують. Що, окрім цього, ще символізує монада?

1. Вона асиметрична - у неї є правий І лівий бік - протилежності.

2. Кружечки на монаді, очевидно, нагадують, що немає зла, яке
б не містило зародку добра, і що будь-яке добро має нести в собі за­
родок своєї протилежності - зла. Немає відомого, яке б не стикалося
з невідомим, темним. Немає краси, яка була б позбавлена елементів
потворного, як і не існує самостійно потворності. Треба пам'ятати, що
немає нічого абсолютного - ані білого, ані чорного, а є відтінки сірого:
усе є в усьому.

3. Кожен предмет, процес, явище або їх системи - цілісності, що
містять протилежності, і в кожній з них - зародок іншої протилежнос­
ті. Тому вони взаємодіють, кожна справляє вплив на іншу, відобража­
ється, «висвічується» у протилежній І завдяки цьому розвивається у
свою протилежність.

У саморусі і саморозвитку - суть усього, що виникає і розвивається.

Почуття відображають протилежності. Зовнішні протилежності-полюси певної цілісності, які передбачають і заперечують одна одну, але існують відносно самостійно. Наприклад, система «людина - при­рода», «людина - ноосфера», «людина - людина» тощо. Кожний еле­мент містить свою протилежність, хоча вони і розмежовуються про­стором і часом.

Внутрішні протилежності, заперечуючи одна одну, перебувають у стані взаємопроникнення. Вони існують усередині людини в неподіль­ній фізичній цілісності. Зокрема, права і ліва півкуля головного моз­ку - протилежні за способами перетворення інформації.

Якщо людина усвідомить протилежності у предметах і явищах, тоді вона здатна діяти у згоді з їх природними закономірностями (законами міри). Коли в людині протилежності перебувають у стані гармонії, то вона почуває душевну і тілесну гармонію. Якщо ж закони міри хоча б однієї з протилежностей порушуються, наприклад, одна з півкуль мозку домінує, - то людина перебуває у стані напруження, переживає дискомфорт і виникає перешкода розвитку творчості. Але асиметрією мозку внутрішні суперечності не вичерпуються.

Наша мова багата словами - антонімами - знаками «роздвоєння» цілісності на протилежності. Антоніми визначають водночас і міру ви­яву у підметі, явищі, процесі, властивості якості або дії - зв'язок проти­лежностей. Ось приклад: людина може перебувати в таких граничних станах: бадьорість - перевтома, активний - пасивний, рух - спокій, роз­винутий - відсталий, знавець - неук тощо, у процесах: думка - образ, думка - почуття, почуття - образ, відоме - невідоме, знання - незнання, знання - невігластво, рабство - свобода тощо; у діях: витрачати - на­громаджувати, талант - бездарність, дія - протидія, ворожнеча - спіл­кування, творити - руйнувати тощо. Але між граничними є безліч про­міжних станів - і їх незліченна кількість.

«Роздвоєння» єдності на протилежності припускає не тільки за­перечення, а й дещо третє, четверте тощо, що характеризують своїм позитивним смислом ці протилежності. Так, між станами «бадьо­рість - перевтома» існують і проміжні стани: «оптимум - норма - стом­леність - утома - перевтома», що не тільки заперечують один одного, а й містять свої протилежності. Стомленість людина долає двома шляха­ми, наближаючись або до норми, або до втоми, що дуже погано.

Людська діяльність, робота з погляду функції, дасть такий ланцюжок процесів: «робота - відпочинок - дозвілля», а та сама дія з погляду енер­гії має такий вигляд: «витрачання - відновлення - нагромаджування».

Знаками роздвоєння єдності на протилежності в мові є антоніми. Вони диференціюють предмети і визначають міру вияву якостей, влас­тивостей і функцій. Коли ми говоримо про процеси, то, природно, вони мають початок, середину і кінець. Те саме застосовується до періодів тривалості процесів, до міри якості предметів, властивостей і явищ.

Сказане наштовхує на думку про існування безлічі протилежностей і протиріч: гармонія і симетрія, душа і тіло, орієнтування людини на процес і на результат і т. ін. Зрештою, основою для такого протистав­лення є закони природи і закони людської душі і тіла.

Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і за­спокоєння - граничні точки гакали потужності почуттів.

Невдоволення, напруження і збудження - психічні стани, пов'язані з витратою або спалюванням енергії людини. А задоволення, розрядка і заспокоєння - з процесами отримання енергії або інформації ззовні. Тому людина, спираючись на продукти роботи своїх почуттів - резуль­тати оцінки, прагне до тих джерел, які живлять її, і, навпаки, уникає внутрішнього дискомфорту, спалювання енергії.

Враховуючи це, легко з'ясувати загадкові парадокси: чому одна лю­дина любить певний предмет або декілька, а до інших байдужа; чому вона щось або когось ненавидить, а іншого або інше любить; чому про смаки не сперечаються тощо.

Монада - ключ до творчості й заклик - шукай:

у знанні - незнання і в ньому - новизну;

у моральному - аморальне, а в ньому - зародок блага;

у красі - елементи дисгармонії, а в ній - початок нового стану гармонії.

4. Трихотомія предметності. Почуттів, які переживає людина, -нескінченна кількість. Підраховано, що в нашій мові існує декілька ти­сяч найменувань почуттів. Почуття - приймачі, організатори і регуля­тори наших дій і вчинків. Ми маємо три види вже згадуваних почуттів. Це: пізнавальні, моральні та естетичні. Ці почуття втілені в символах: істини, добра і краси, відомих уже стародавнім грекам.

Дії трихотомії нескінченну кількість почуттів ділять на частини. По­одинці почуття не існують: вони завжди перебувають у певному синтезі усіх трьох видів. І тому ми сприймаємо світ у триколірному ореолі по­чуттів. Це саме стосується і думок: вони так само мають триколірне за­барвлення. А в тій обставині, що почуттів дуже багато, нічого дивного немає: то діє закон змішування почуттів: злиття трьох головних почут­тів у різних пропорціях породжує величезну кількість їхніх відтінків.

Почуття людини мають, так би мовити, триколірний ореол, ці сяйва утворюють переживання інформації трьох видів:

1) пізнавальні - порівнюють, оцінюють і регулюють предметні
відношення відомого і невідомого в досить широкому діапазоні та ви­
значають новизну і оригінальності повідомлення;

2) моральні поділяють навколишній світ і особливо дії та вчинки
людей на дві частини - моральне і аморальне або добро і зло; встанов­
люють відповідність дій людини законам природи;

3) естетичні поділяють світ так само на дві частини і оцінюють
їх за шкалою: гармонійне - дисгармонійне або дають їм інтегровану
оцінку, виявляють ставлення до того, що існує поза людиною, і тому с
регуляторами руху потенціалу енергії: вона або нагромаджується, або
"випалюється".

Наслідки цих переживань так чи так втілюються в змісті симво­лів: істини, добра, краси. Відповідно і думки, що з них народжують­ся, - триколірного забарвлення дій та вчинків людини. Згадаймо по-чуття-приймачі інформації і енергії, якими людина прослуховує світ, думки-передавачі і трансформатори почуттів. Образи, думки і почут­тя — безпосередні регулятори нашої діяльності.

Пізнавальні почуття, їх небагато: вони перелічуються на пальцях; досить сказати «істина» чи «омана», «відоме чи невідоме» або довес­ти протилежне - і кожний вже невразливий, бездоганний. Пізнавальні почуття ведуть пошук засобів усвідомлення та регулювання процесів вирішення пізнавальних задач і проблем, тобто пов'язані з активністю механізму творчості та здійсненням оцінювання їх результатів, на під­ставі чого приймається рішення діяти так чи інакше.

Моральні почуття. Моральні почуття оцінюють наступні дії, від­міряють наші дії, щоб не причинити нікому шкоди, страждань, тобто моральні почуття призначені для збереження життя і запобігання руй­нуванню гармоній природних чи рукотворних. їх - уже незліченність. Ось так! - їх число наближається до нескінченності. Моральним по­чуттям людина відкрита всюди, перед ними вона беззахисна, людина тому і людина, що відкрила у собі здібність до цього усвідомленого почування: а) стану і переживань чужої душі, б) співчуття їй та співпе­реживання чужого як свого, в) почування межі, за якою дії (свої і чужі) загрожують життю взагалі.

Совість - це наше ставлення до світу, що матеріалізується в моралі. Як і думка, совість сама по собі не існує, вона виникає в момент сто­сунків з іншою людиною, групою, природою, суспільством. Значить, совість завжди виникає як знак прокрустового ложа, як біль у тому міс-

ці, де коїться зло. Зрозуміло, совість невіддільна від морального по­чуття, адже почуття - це мова совісті, її голос. Немає почуттів - совість мовчить. Але якщо існує прямий зв'язок, то повинен бути і зворотний.

Моральні почуття народжуються у місці контакту з тим, з чим ми взаємодіємо. Вступаючи у взаємодію з предметами, людьми, колек­тивом, суспільством, вони стають регуляторами наших взаємовідно­син із ними.

Отже, почуття - продукт нашої взаємодії з довкіллям. Звідси і від­повідь на запитання: коли болить душа? В той самий момент, коли ми усвідомили, збагнули розумом, що, діючи, ми заподіяли зло - фізичний чи душевний біль іншій людині. Цей біль - сигнал про те, що створена загроза життю, а причиною тому - ми. Це ж стосується і колективу лю­дей, і культури - продукту, створеного розумом багатьох поколінь.

Виходить, що «больова точка» почуттів (сумління, любові, закоха­ності) знаходиться не в душі, як про це звикли гадати, а поза нами. А де? Там, де ми завдали «біль» - замах на життя - і викликали страж­дання людей чи зруйнували гармонію в предметах і явищах. Отже, болить там, де сталася неправедна дія - аморальний учинок. Як же в такому випадку почуття залежать від совісті? Відповідь: совість - цс призма, яка робить так, що почуття стають видимими; цс камертон, завдяки якому почуття набувають розмір і ім'я; це простір, в якому по­чуття живе і діє.

Моральне почуття - це регулятор наших дій. Почуття відміряє розмір дій, обсяг, простір, в якому вони дії - будуть відбуватися. Відміряє дію з такимрозрахунком, щоб тому, на кого дія спрямова­на, не було боляче (біль - сигнал зсередини тіла про початок руй­нування його гармонії), щоб не створити загрозу життю. Значить, моральне почуття - це мірка наших дій і власний еталон оцінки дій і вчинків інших.

Як натхнення є вищим виявом почуттів та інтуїції, так і кохання - це вищий вияв морального почуття. Нагадаємо: почуття - це канал зв'яз­ку нашої енергії з енергією навколишнього світу і ноосфери. У слаб­кого почуття і канал не більше капіляра; у сильного - він широкий і вільний, і чим більший наш потенціал енергії, тим більша пропускна здатність каналу. У почуття кохання каналу немає, точніше, він не має меж: людина відкрита світові, і вся енергія, яку вона від нього візьме, належить їй.

Отже, кохання - це всеохоплююче почуття, це - вище почуття, зре­штою, цс - натхнення почуттів. І як творче натхнення розв'язує за­вдання перетворення довкілля, так і натхнення почуттів перетворює світ, зумовлює комфорт (почуття любові до всього навкруги) нашого внутрішнього світу. Воно проймає всю людину повністю. І душу і тіло її-до найменшої клітини.

Людина цього не усвідомлює: вона просто кохає. Щоправда, помі­чає, що світ навколо став інакшим, і сама вона нібито стала іншою, але хто над цим замислюється?

З чим же порівнюють і навіщо оцінюють предмети і явища наші почуття?

Вони порівнюються з мірками власного стану людини. Вона пе­реживає почуття, які є критерієм спільної міри вияву її стану і стану предмета. Коли стани предметів і явищ споріднені, подібні до її ста­ну - людина переживає позитивні почуття.

Естетичні почуття. Естетичні почуття регулюють рухи думки, образів і дій, спрямовують втілення власної гармонії у довкілля, в гар­монію предметів, у красу. їх дещо більше: піднесене, прекрасне, кра­сиве І спотворене, трагічне і комічне; гармонії і дисгармонії тощо - ра­хунок вже йде на десятки, а все таки кількість їх зліченна, тому що їх основа: міра, еталон, мелодія, ритм, що несуть у собі кінець лічення. Почуття міри, почуття ритму, почуття гармонії природні для людини, як дихання.

До естетичних почуттів має безпосереднє відношення ліва півкуля мозку, яка переважно відображає І переробляє дискурсивио-логічну час­тину інформації від послідовності подій, їх змін в певного напряму. Права півкуля мозку - навпаки, відображає і переробляє чуттсво-інтуїтивну частину інформації, яка міститься у потужних цілісностях. Вона працює з геометричними фігурами, доповнює частини, яких бракує у малюнків і фігур, оцінює просторові стосунки. Тобто механізмів почуттів працює з цілісними відображеннями - симультанно, але інтуїтивними методами застосовує закони гармонії, а знакові системи йому чужі.

Психічний механізм відродження і зміцнення внутрішньої гармонії нагадує процес виникнення резонансу: явища різкого збільшення коли­вань енергії в коливальній системі, якою є наш організм, під впливом зовнішніх гармонійних коливань. Наш організм звучить гармонійно у відповідь на зовнішню гармонію.

Психічний резонанс ~ звучання психіки у відповідь на гармонійні впливи довкілля - закон розвитку механізму творчості

Використання закону психічного резонансу відкриває шлях до виве­дення механізму почуттів гармонії із бездіяльного стану (він є у кожної людини, але не у всіх працює, бо перебуває приховано, у "сплячому" стані) в діяльний стан - в інструмент творчості. Згадаєте, як впливають предмети і явища, що містять в собі пропорцію «золотого перетину». Вони сприятливо впливають на душу людини. А чому? Ви уже знаєте: це діє на нас енергія гармонії. Бо гармонія - це:

1) енергія, якій надали форму, після чого предмет став приємним
для ока, вуха тощо, чи інструментом, зручним у роботі;

2) досконала гармонія вільно передає свою енергію споживачеві,
а він сприймає її без зусиль: енергія сама без опору входить в його
пам'ять поза свідомістю;

3) економний спосіб запасатися енергією та інформацією;

4) мізерно мале в предметі, але в ньому міститься все, гармонія -скрі­
па цілісності, руйнування або знищення предмета: він розпорошується;

5) природний збудник для імпульсивних (бездумних) дій у людей
з дисгармонійною душею (за відсутності моральних почуттів і сумлін­
ня), які для них є єдиним засобом захисту від перенагріванням над­
мірною енергією, укладеною в гармонійні предмети їх творцями; тому
вони - герострати - і направляють свої сили на знищення гармонійнос­
ті довкілля - і тим самим зберегти від руйнування свою цілісність.

Предмети і явища природи з пропорцією «золотого перетину» ви­кликають почуття спокою і впевненості, створюють враження ціліснос­ті, закріпленої особливими зв'язками в собі. Ці переживання підтвер­джують, що образ-код і предмет впливу- спільномірні. Це виявляється найяскравіше під час слухання музики: найприємніше почуття вона викликає при поділенні інтервалів на частини, коли число співвідно­шень мінімальне. Саме «золотий перетин» у музиці забезпечує швидке й точне сприймання; кульмінація багатьох класичних музичних мело­дій припадає якраз на «золоту точку».

Енергія прибуває до нас мимовільно під час контакту з гармонійни­ми предметами (людьми, поглядами, звуками, кольорами і т. і.) - нам приємно. Ми витрачаємо енергію не лише на роботу, але і стикаючись з дисгармонійними предметами (людьми, поглядами, звуками, кольора­ми і т. п.), ми «випалюємо» енергію - і тому страждаємо.

Чому так відбувається? Нагадаємо: в гармонійних предметах, ство­рених природою чи людиною, як в акумуляторі, міститься величезна кількість енергії та інформації: вони приречені жити довічно. Кожний із нас ними користується, але візьме їх стільки, наскільки розвинуті почуття І механізм мислення.

Наші внутрішні процеси як окремі предмети є джерелами почуттів. Почуття називають і оцінюють наші взаємовідносини з явищами. По­чуття - завжди оцінка, тому почуття дають матеріал для перероблення його механізмом мислення.

Таким чином, гармонійність предметів і явищ, природних і руко­творних - цс енергія та інформація, якій надали матеріальної форми, після чого створені предмети стали приємними оку, вуховІ, чи інстру­ментами, зручними в роботі.

Дисгармонія дратує людину, викликаючи стан ідіосинкразії, дово­дить до нестями або нестримної агресії, яка нагадує стан Гсрострата у момент підпалювання храму Артеміди. А що людина робить у ста­ні дискомфорту? Усіма силами намагається звільнятися від нього, або уникнути, користуючись попередженням тих же почуттів. Доведено, що порушення елементарних умов гармонії довкілля порушує функції організму, руйнує тс, що тисячолітнім розвитком механізмів психіки й свідомості - творчості винайдено і сформовано.

Сприйняття гармонійних предметів відбувається з мінімальною тратою енергії, а інформація від них поступає до сховищ пам'яті без опору і поза контролем свідомості і нашими намірами. Не лише з ви­тратою, але й з отриманням її від гармонійних джерел. Ці предмети добре запам'ятовуються і максимально повно відтворюються; чим гар­монійніше побудований вірш, мелодія, живий рух, тим менше треба їх повторювати, щоб засвоїти; а досконала гармонія запам'ятовується майже одразу і зберігається в нам'яті назавжди...

Доведено, що предмети, побудовані за пропорцією золотого перерізу:

а) викликають у людини психічний резонанс, що гармонізує ме­
ханізм творчості, долає дисфункції та компенсує дефекти: гармонія по­
роджує гармонію;

б) насичують енергією виснажену людину, поповнюють її енергі­
єю: енергія із більшої місткості перетікає до меншої без опору, доки
вони не вирівняються;

в) гармонійні предмети (в тому числі єгипетські піраміди), - дже­
рела психічного резонансу, що збуджують і відновлюють втрачену
гармонію в людині - здатність до творчості.

Явища психічного резонансу стосуються і людей з дисгармонійною душею (за браком моральних почуттів і сумління). Вони, потрапляючи в стан психічного резонансу, щоб зберегти себе від перегріву надлиш­ковою енергією, яку випромінюють гармонійні предмети, повинні себе захищати. У них є два способи самозбереження: втекти від руйнівного психічного резонансу або знищити його джерело.

1. Почуття гармонії - самовідображення стану людини й пред­
мета її дії, здійснюється безпосередня почуттєво-інтуїтивна регуляція
рухів образом-кодом золотого перетину в психомоторній діяльності.
Ми сприймаємо сигнали коду золотого перетину серед множини по­
тужніших сигналів.

2. Код золотого перетину із множини впливів пропускає у свою
інформаційну систему його образи, декодує їх і перетворює на сигнали
регуляції сприймання та дій людини; інші сигнали, по-іншому закодо­
вані, ця система не слухає, оскільки вони не мають для неї цінності.

3. Почуття гармонії і образ золотого перетину оптимізує діяль­
ність людини, є джерелом відновлення її активності: чим точніше вона
відтворює властивості рухів і ближче до золотого перетину, тим далі
він від стану «аварійності».

4. Почуття гармонії пов'язане з осмисленням внутрішніх сил тіла
й душі, стимулюючих (чи зупиняючих) активність людини: гармоній­
ні рухи - джерело задоволення і самі спонукають її до продовження
дій; дисгармонійні - викликають почуття огиди і виключають людину
з стану доцільної активності. Бо почуття гармонії- одна із складових
частин до мотивації діяльності й потреби в ній.

5. Почуття гармонії - інструмент творчості.

Почуття розрізняються за функціями, а саме: 1) глибини почуттів, 2) інтенсивності І 3) тембру почуттів. Коли йдеться про глибину по­чуттів, то маємо на увазі діапазон впливів, на які відгукується людина; їх інтенсивність - сила звучання почуттів (від спокою до стану катар­сису); а їхній тембр - забарвлення почуттів - якість, за якою почуття розрізняються по кольоровості ореолу.

Для людини, яка позбавлена почуттів, назви цих почуттів - лише слова, беззмістовні поняття, що закривають собою порожнечу душі...

5. Дії комбінаторики. Фундатор комбінаторики Архімсд запропо­нував для розв'язання таку задачу - стомахіон: треба розділити ква­драт на 11 трикутників і 3 чотирикутники, а потім з цих 14 фігур знову скласти квадрат з найбільшою кількістю варіантів. Зовсім недавно ця задача була розв'язана І налічувала 17 152 варіантів свого розв'язання.

Так само за законами комбінаторики діє і механізм почуттів: вони поєднують довільні елементи, взаємно зумовлюють розташування окремих складових почуттів. Візьмемо, наприклад, три речовини: шмат вугілля, графіт і алмаз. Функція першого - давати тепло, другого - пи­сати, третього - краяти. Всі ці речовини являють собою - вуглець, а їх функції залежать від будови кристалічної ґратки.

Отже, функції почуттів так само залежать від активності складових у їхньому механізмі. Залежно від дієздатності окремих механізмів по­чуттів, слід розрізняти три групи людей:

1. Монотонно-почуттсві люди мають яскраво виражену спря­
мованість, їм властива: а) пізнавальна, б) моральна або в) естетична
інтенція.

2. Люди з двоїстими почуттями мають в інтенції такі їх спо­
лучення:

пізнавальні - моральні; пізнавальні - естетичні; моральні - пізнавальні; моральні - естетичні; естетичні - пізнавальні; естетичні - моральні.

3. Люди з поліфонічними почуттями, яким притаманні такі їх
поєднання:

пізнавальні - моральні - естетичні;

пізнавальні - естетичні - моральні;

моральні - пізнавальні - естетичні;

моральні - естетичні - пізнавальні;

естетичні - пізнавальні - моральні;

естетичні - моральні - пізнавальні.

Отже, механізми почуттів у декого працюють не на повну потуж­ність і передають, перетворюють енергію й інформацію лише в окре­мих діапазонах, ігноруючи всі інші види інформації. Звідси - спеціалі­зація механізмів почуття.

Людина з монотонним механізмом почуттів спеціалізується на відо­браженні одноманітної й однозвучної форми інформації і пов'язаної з нею енергетики, Тобто механізм працює в обмеженому обсязі і на ву­зенькій смузі переживань ізольованих від інших видів почуттів.

Це визначає три типи людей: 1) мислителів з домінуючими пізна­вальними почугтями; 2) моралістів і 3) естетів, предметом яких є пере­живання почуттів у діапазоні: гармонія - дисгармонія.

У людей з двоїстими почуттями спостерігаємо у стосунках двох складових почуттів, коли перший - ведучий, другий - йому ніби під­коряється, але антагонізму між ними не буває. Вони взаємодіють, вза­ємопов'язані переживаннями; якщо перший — основа, то другий - фон. Люди з двоїстими почуттями не є «чистими» мислителями, мораліс­тами чи естетами; ці люди - дещо більше, з властивими додатковими забарвленням переживань.

Поліфонічність, або багатоголосся, почуттів - пізнавальних, мо­ральних і естетичних, - ґрунтується на одночасному гармонійному поєднанні і розвитку трьох рівноправних мелодій, які сприймаються людиною і використовуються нею як регулятори її діяльності. Сполу­чення почуттів створюють відповідні ореоли не лише станам, а й дум­кам (які у цієї людини мають теж триколірне забарвлення) - передава­чам назовні змісту почуттів.

Троїстість почуттів - це І триступінчатий процес їх розвитку, завдя­ки якому вони не лише створюються. Як це відбувається? Домінуючий механізм почуття розбудовує перший образ, що відповідає його спе­ціалізації. На нього «накладається» другий, який відобразив і оцінив предмет з властивою йому міркою. Образ, синтезований з двох образів, містить у собі двобічне бачення предмета. Третій образ, накладаючись на вже синтезований, - завершує створення триколірного почуття на підставі трибічного відображення предмета.

На кожному етапі розбудови образу інформація фільтрується і в об­разі залишається лише те, що відповідає внутрішньому психічному стану людини, а також міркам для оцінювання предмета і прийняття рішення діяти так чи інакше.

Отже, механізм почуттів, яким людина перетворює відображене ді­ями комбінаторики, вона знаходить майже всі сполучення властивостей предметів довкілля, користуючись заданою природою кількістю його складових: пізнавальних, моральних, естетичних, і переживає гаму по­чуттів. А якщо до цього відображення примішується потік інформації негативного або позитивного самопочуття, що відбиває змінні стани тіла і душі людини, то важко скласти уявлення про справжні почуття і смаки людини.

Здогад про змішування двох потоків інформації зсередини людини і ззовні, можливо, і дав підстави І. Канту сказати: "про смаки не спере­чаються".

Отже, почуття людини - найяскравіший вираз тієї мислячої частини природи, що стала поетичною душею людини. Звідси витікає і розгад­ка того хвилюючого очарування, коли вона випромінює сильні й істин­ні почуття.

Функції почуттів

Механізм почуттів - жива ЕОМ. Вона не лише обчислює кількос­ті енергії та інформації, яка до нас надходить, оцінює (позитивно чи негативно) відображене, вимірюючи його внутрішнім еталоном - об-разом-кодом "золотого перетину" - станом власної гармонії. Образ-код у механізмі почуттів виконує функції регулятора дій і діяльності люди­ни. А на вищому розвиткові почуттів у механізмі коди золотого пере­різу набувають властивостей Інструмента творчості.

Вимірювальну функцію почуттів люди використовують дуже давно. А сучасна наука експериментально підтвердила: око людини віддає пе­ревагу предметам симетричним, пропорційним, а хаотично розташова­ні, наприклад, лінії, одноманітні кольори тощо - стомлюють людину.

Але наше довкілля не всюди улаштоване гармонійними предметами і явищами. Ті, що містять у собі відчутні пропорції золотого перерізу, сприймаються й оцінюються як такі, що випромінюють красу, приваб­люють до себе, заряджають енергією. Наприклад, якщо кульмінація музичної мелодії потрапляє на золоту точку, то вона переживається як гармонійна,-а людина отримує насолоду і енергію, а якщо ні-то охоп­люють негативні почуття: музика "ріже" слух.

Найголовніше в цій ЕОМ -механізмі почуттів, що працює на приймання, переробку та Інтеграцію інформації. І саме головне - на створення разом з уявою предмет/є і явищ ~ творчих продуктів.

У нього «вихід» зовні один - живий рух мислячого тіла, яким ма­теріалізуються думки, образи-коди та продукти уяви. Якраз матеріалі­зація продуктів почуттів - їх вимірювальних здатностей - стають без­посередніми мірками стану механізму творчості.

Почуття - джерело народження думки. Думка - це вже усвідом­лене почуття, що зафіксоване словом, в ньому матеріалізувалося. Ви уже знаєте: почуття виникає при нашому контакті з явищем, процесом, предметом. Почуття - потік переживань з малоусвідомлюваним зміс­том; тому його важко висловити. Але коли ми даємо йому ім'я - це вже думка, матеріалізований субстрат, що виконує продуктивну роботу.

Думка тут - інструмент, що перетворює відміряну в образі дію та її простір, у власність людини. А простір наших дій, як ви уже знаєте, відміряється і контролюється моральним почуттям.

Думка висловлюється зовні словом, знаком, дією, закарбованою у рукотворному предметі, залишаючи в житті реальний відбиток.

А почуття - канал зв'язку, яким, незалежно від нашої волі й ба­жань, перетікають енергія й інформація.

Почуття - координатор взасмозв *язків мислення, уяви і дій.

Оскільки почуття і їх переживання створюють взірцеві міри Істи­ни, добра й гармонії предметів і явищ (якщо людина перебуває у стані оптимуму). Почуття функціонують як зразкові вимірювальні прилади. Вони фіксують відхилення від істини, добра і гармонії і тому є регу­ляторами розумових і психомоторних дій поза свідомістю. Ось чому людина прагне перетворювати: а) недосконале на досконале, б) амо­ральне на моральне, в) створювати красу в собі і довкіллі.

Функції почуттів здійснюють сприймання і асиміляцію енергії та інформації для підтримування стану гармонії. Але разом із тим людина не тільки споживач (цей стан її розвитку - не рідкість), але і запрогра­мована природою як творець, приречений на безперервну творчість. За­вдяки почуттям відбувається «боротьба мотивів», операції над уявними образами будовою геометричних фігур тощо. Каналами почуттів до нас надходить до 90% інформації. А інша - каналами пам'яті й мислення.

Тому почуття - не тільки регулятори дій і вчинків, а й виконують функції прогнозування успішності дій і діяльності. А розвиток почут­тів (моральних, пізнавальних, прагматичних та естетичних) є питан­ням морального виховання.

Ставлення людини до навколишнього світу визначається:

1) станом розвитку почуттів - здатності відшукувати в хаосі дже­
рел енергію та інформацію, що живлять людину;

2) станом гармонійності предметів, від якої залежить насиченість
почуттів;

3) почуттями, які її ведуть туди, де вона радітиме і втішатиметься
від напруження, збудження і періодичного невдоволення.

Маленька людина, переживаючи своє ставлення до предметів, по­рівнює і оцінює їх, і на підставі цього обирає стратегію поведінки: по­добається - не подобається, діяти так чи інакше тощо.

Згодом - у підлітковому віці - почуття почнуть тонко диференціюва­ти і оцінювати довкілля в досить широких шкалах: 1) відоме - невідоме;

2) моральне - аморальне; 3) гармонія - дисгармонія. В юності ці порів­няння і оцінки почуттями набувають не лише пізнавального, а й дійово­го, перетворюючого ставлення, спрямованого на гармонізацію довкілля.

Перманентні стани почуттів. Спорідненість станів людини і предмета їх зближує, об'єднує в цілісність. Людина і предмет одне од­ному уподібнюються.

Перманентних станів, як відомо, п'ять. І тому легко визначити умо­ви зародження почуттів, виходячи із спорідненості - подібності мір -станів людини і предмета:

1) гармонія в стані зародження - початковий стан того, що здатне
до розвитку;

2) гармонія, що розвивається - всі явища перебувають у стані ста­
новлення, розвитку, випромінюють красу і тому надзвичайно привабливі;

3) досконала гармонія - вершина розвитку - шедеври ноосфери;

4) гармонія порушується - бридке, гидке тощо;

5) порушена гармонія людини - потворне, неповноцінне мораль­
но, позбавлене природного вигляду, хаотичне тощо.

Відмінності людських почуттів за силою вияву і спрямованістю зу­мовлюються, з одного боку, самими предметами і явищами, серед яких людина живе, і з другого боку - перманентними станами людини, в яких вона перебуває.

Цілісність, гранична упорядкованість та узгодженість здорового тіла і душі відповідають поняттю «гармонія». Людина в цьому стані зазнає позитивних почуттів, стикаючись із спільномірним їй предмета­ми, що відповідають її стану, - з гармонією.

В оптимальному стані людина, її почуття чітко розрізняють у пред­метах і явищах: а) відоме і невідоме, б) моральне і аморальне, в) гармо­нійне (краса) і дисгармонійне. Невідоме, аморальне та дисгармонійне спонукають її до дії - процесів вирішення задач, наслідком чого є їх пе­ретворення на-відоме і гармонійне, попереджене аморальне у довкіллі. І саме завдяки цим діям людина спрямована на творчість.

Згодом розширюватиметься коло порівнянь і оцінок предметів, їх глибина, точність і на цій підставі визначатиметься доцільність дій і діяльності людини.

Людина, зосереджена лише на переживанні відомого, морально приємного і краси є пасивним споживачем, або ерудитом. Протилежне вона ігнорує, робить вигляд, що його просто не існує, а якщо з ним стикається, то намагається уникати, тікати від дискомфорту, що утво­рюється під час зустрічі з невідомим.

Людина у стані дисгармонії, контактуючи з подібними її стану дис­гармонійними предметами (з порушеною впорядкованістю, неузгодже­ністю, диспропорцією тощо), переживає теж, як це не парадоксально, позитивні почуття, захоплюється "насолодою" живописним хаосом. Живописний хаос впливає на творчу людину навпаки: спричинює по­чуття низького, гидкого або потворного. Якщо міра дисгармонійного предмета відповідає стану людини, то вона отримує від контакту з ним задоволення, насолоджується його «красою». У такому разі вона ошля-хетнює зло і дисгармонію, де вони їй трапляться.

Зруйнована гармонія - це структурний елемент механізму твор­чості - породжує в людини схильністьдо руйнування гармонійно­го в навколишньому світі (згадайте Герострата, який спалив диво світу- храм Артемідн: найдосконалішу, яка тільки існувала, ру­котворну гармонію), до негативних масових психічних станів, на­приклад, паніки,ейфорії, масової непокори тощо.

Людина з порушеним механізмом почуттів байдужа до краси і гар­монії, її почуття «працюють» рідко, бо їх заміняють емоціями. Емоції спричинюють рухи реактивні, імпульсивні, що завершуються некеро-ваними афектами. Вчинками такої людини керує не вона сама, а зов­нішні впливи, незалежно від модальності, вона прагне до знищення всього, побудованого за законами гармонії, заради єдиної мети: само-убезпечення від перегріву енергією власного «Я». Людина-виконавець не здатна до відкриттів, винаходів і створення художніх образів.

Почуття пов'язані з емоціями та інстинктами, однак їх не можна ототожнювати. Почуття за способом перебігу, за силою переживань і психічною напруженістю поділяються на: 1) настрої, 2) пристрасті, 3) афекти та 4) катарсис.

Почуття регулюють нашими діями і вчинками: усвідомлено або не­свідомо виконують функцію координаторів діяльності; містять інфор­мацію та енергію про наше оточення і наш стан. Тому почуття - не тільки регулятори дій і вчинків, а й виконують функції прогнозування успішності дій і діяльності. А розвиток почуттів (моральних, пізнаваль­них, прагматичних та естетичних) є питанням морального виховання.

Отже, перероблення чуттєво-інтуїтивного відображення здійсню­ється: сенсорними, перцептивними, дихотомічними, трихотомічними га комбінаторними діями. Вони утворюють домінанти, прагнення і спонуки - образи і прийняття рішення щодо поведінки у майбутньому.

їх іноді розглядають нарізно і без урахування зв'язків між ними. Ми ж їх дослідили як цілісність, в одній - всі п'ять дій.

Почуття, таким чином, залежно від рівня їх розвитку, підсилюють або зменшують енергію вдатностей людини до дій. сприяють або обмежують її творчий потенціал. А це означає: щоб регулювати почуттями, треба знати їх назви і поєднувати в одну цілісність переживання. Знак почут­тя - це слово чи поняття, які його фіксують засобами мови, допомагають дійти до переживань двома шляхами: від самих почуттів і ззовні — від назви до їх переживання. Тому знак - це код, завдяки якому людина стає здатною відродити минулі образи і думки пережити їх знову і знову, а також підсвідомий зміст субсснсорного відображення, інтенцію пере­творити на усвідомлене переживання - регулятор дій і поведінки.

В цьому і полягає сенс чуттєво-інтуїтивного відображення - куль­тури почуттів як системи удатностей оцінювання предметів і прийняття рішення діяти так чи інакше.

Психомоторика - орган творчості

У рік у дитини починає працювати механізм психомоторики (у тва­рин сенсомоторика) - це відбувається, коли дитина починає самостійно стояти І ходити. До цього часу малюк був прикутий до середовища як його частина; тепер він пізнає і оцінює почуттями світ, пересуваючись у просторі, а рука стає першим органом не лише рухів, пізнання, а й творчості. Тварини роблять це мордою- обнюхування, роздивляння і запам'ятовування навколишнього світу.

До половини першого року дитина живе, керуючись формулою:

енергопотенціал: витрачання - відновлення ~ нагромадження енергії.

Згодом у дитини починає працювати другий механізм творчості -почуття. І відповідно вона керується другою формулою життя:

почуття - епергопотенціал.

А коли їй виповнюється один рік, то набуває сили третя формула життя:

психомоторика - почуття - енергопотенціал.

Отже, за перший рік життя дитина двічі змінює формулу життєді­яльності. А переходячи до нового стану, починає вчитися користувати­ся психомоторикою.

Дитина, пізнаючи за допомогою психомоторики світ, опановує про­стір власних рухів, час тривання рухів, і сили, які діють у цьому про­сторі і часі, і їй чинять опір. Так малюк опановує фізичний світ.

Психомоторне пізнання - величезна праця, яку повинен кожен ви­конати самотужки. Бо це пізнання не можна здійснити, запам'ятавши найточніші словесні формули, математичні викладки - ніщо його не замінить: цей фізичний світ треба відобразити, оцінити і вивчити за допомогою почуттів самостійно.

Що ж таке живий рух і діяльність людини? Психомоторна і розумова діяльність, як ви вже зрозуміли, - дійсне буття людини: діючи, людина стає вільною. Психомоторні дії, якщо стають досконалими здатностя­ми, можуть бути засобами творчості.

Тільки виконуючи дії, людина виявляє свою творчу сутність і свою індивідуальність. А система дій (психомоторних, пізнавальних, естетич­них, моральних тощо), яку опанувала людина, с простором її свідомості.

Чому? У психомоторній дії людина розрізняє себе - стан свого тіла - і рухи, усвідомлює в собі дві протилежності: "систему - Я-пред-мет". І оперуючи цим Я-предмстом, опановує і підпорядковує Його сво­їй волі, скоряє, долає опір діям; мислить ними, переживає його і уявляє бажаний майбутній предмет ще до закінчення дії.

Справді, рух мислячого людського тіла - невичерпне джерело смис­лів і духовного змісту.

Ось де починається розвиток мислення і волі. Під час дії людина залишається вільною від плину живого руху; ця незалежність дає їй змогу керувати власними рухами згідно з метою подібно до того, як вона оперує предметом, розташованим поза нею.

Процес оперування предметом - процес вияву і розвитку здібностей мислення, почуттів І уяви; бо вони дієво виявляються під час розв'язу­вання задачі і в цій самій роботі вони розвиваються.

Для дій мислячого тіла людини немає обмежень, коли вона розв'я­зує завдання, оперуючи і створюючи предмети найскладніших просто­рових конфігурацій і розмірів. Наприклад, вухо або око - теж органи мислячого тіла, здатні лише створювати відображення - перетворення зовнішніх та внутрішніх подразнень на психічні факти. Тому процеси творчості - відкриття, винаходи і створення художніх образів - непри­ступні для них.

Живий рух і дії людини регулюються її образами, почуттями, дум­ками. У живому русі зароджуються елементи думки, виникають і пра­цюють поза нашою свідомістю.

Отож, щоб розвивати мислення, треба навчитися: 1) дослухатися до себе, 2) розуміти "мелодію" психомоторної дії, 3) розрізняти її прихо­вані смисли і робити їх власним здобутком.

У два роки малюк уже використовує психомоторику для вимови слів, розуміє смисл, закодований у слові, і стає здатним виконувати чужу волю. Спілкуючись з дорослими, він:

- нагромаджує для життя словниковий запас - почуттів, образів і
смислів для регуляції власних дій;

- не відокремлює поки що себе від довкілля;

- тому може доцільно діяти тільки за чужою вказівкою: у цьому
віці він наЙслухняніша (і приємна для батьків) дитина.

У три роки починає діяти на оточуючих силою слова:

а) відокремлює себе від середовища і стає автономною цілісніс­
тю, спрямованою на пізнання - стає "чомучкою";

б) усвідомлює свій суверенітет - створюється особисте "Я", і ди­
тина починає діяти від власного імені, подає команди, просить І нака­
зує, створюючи програми дій і перелік вимог до дорослих, щоб задо­
вольнити свої бажання руками і силами дорослих;

в) прагне підкорити своїй волі дорослих- робить це досить ви­
шукано і навіть майстерно.

Відтепер для малюка його бажання - образ, почуття, думка - не просто сигнали, як крик або плач, а безпосередні регулятори його ди­тячої діяльності.

В оптимальному стані людина, виконуючи дію, може точно регу­лювати свої біодинамічні влаетивості, керувати: а) силою рухів, б) їх швидкістю, в) темпом і ритмом. Результатом дії буде ЇЇ: координова-ність, точність рухів і влучність, зовнішнім виявом чого є спритність і пластичність як естетичні якості психомоторики. Ці здібності - перші кроки до психомоторної творчості.

Людина здатна керувати властивостями своєї психомоторики тільки частково і лише в діях, які добре завчені, а гад час навчання діям виявля­ється її закріпачення, скутість рухів - вона перебуває в стані аварійності.

Дії незграбної людини втратили спритність і пластичність, у неї пев­ною мірою порушується точність і особливо влучність рухів, натомість вони набувають скутості, порушення координації та негативних рис.

Про що це свідчить? Це свідчить про стан глибокої втоми або по­чаток хвороби рухів.