ТРАНСАКЦІЙНІ ВИТРАТИ — всі витрати, пов'язані з обміном, забезпеченням прав і примусом до їх дотримання

В рамках сучасної економічної теорії трансакційні витрати отримали безліч трактувань, іноді діаметрально протилежних.

Так К. Ерроу визначає трансакційні витрати як витрати експлуатації економічної системи. Ерроу порівнював дію транзакційних витрат в економіці з дією тертя у фізиці.

У трактуванні Д. Норта трансакційні витрати «складаються з витрат оцінки корисних властивостей об'єкта обміну і витрат забезпечення прав і примусу до їх дотримання». Ці витрати служать джерелом соціальних, політичних і економічних інститутів.

В теоріях деяких економістів трансакційні витрати існують не тільки в ринковій економіці (Коуз, Ерроу, Норт), але і в альтернативних способах економічної організації та зокрема у плановій економіці (С. Чанг, А. Алчіан, Демсец).

Так згідно Чангу максимальні трансакційні витрати спостерігаються у плановій економіці, що в кінцевому підсумку визначає її неефективність.

З ПОСТУЛАТІВ НЕОІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ СЛІДУЄ, що сукупні затрати на виробництво продукції складаються не лише з трансформаційних (звичайних витрат на переробку сировини в кінцевий продукт), але і з трансакційних витрат, в основі яких лежать затрати на збір інформації та забезпечення функціонування бізнесу.

НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНА ТИПОЛОГІЯ ВКЛЮЧАЄ П'ЯТЬ ТИПІВ ТРАНСАКЦІЙНИХ ВИТРАТ:

1) Витрати пошуку інформації. Перед тим, як буде здійснена операція чи укладено контракт, потрібно мати інформацію про те, де можна знайти потенційних покупців і продавців відповідних товарів і факторів виробництва, які склалися на даний момент ціни.

Витрати такого роду складаються з витрат часу і ресурсів, необхідних для ведення пошуку, а також з втрат, пов'язаних з неповнотою і недосконалістю одержуваної інформації.

2) Витрати ведення переговорів. Ринок вимагає відволікання значних коштів на проведення переговорів про умови обміну, на укладання та оформлення контрактів.

Основний інструмент економії щодо витрат – стандартні (типові) договори.

3) Недоліки виміру. Будь-який продукт або послуга-це комплекс характеристик. В акті обміну неминуче враховуються лише деякі з них, причому точність їх оцінки (виміру) буває надзвичайно приблизною. Іноді цікавлять взагалі невимірні якості товару та для їх оцінки доводиться корис-

44 (1/4)
44 (2/4)

-туватися сурогатами (наприклад, судити про смак яблук з їхньої кольору).

Сюди відносяться витрати на відповідну вимірювальну техніку, на проведення власне виміру, на здійснення заходів, що мають на меті убезпечити від помилок вимірювання і, нарешті, втрати від цих помилок. Недоліки виміру зростають із підвищенням вимог до точності.

Велетенська економія витрат виміру було досягнуто людством в результаті винаходу стандартів мір і ваг. Крім того, метою економії цих витрат обумовлені такі форми ділової практики, як гарантійний ремонт, фірмові ярлики, придбання партій товарів за зразками і т. д.

4) Витрати специфікації і захисту прав власності. У цю категорію входять витрати на утримання судів, арбітражу, державних органів, витрати часу і ресурсів, необхідних для відновлення порушених прав, а також втрати від поганої їх специфікації і ненадійною захисту.

Деякі автори (Д. Норт) додають сюди ж витрати на підтримку в суспільстві консенсусної ідеології, оскільки виховання членів суспільства в дусі дотримання загальноприйнятих неписаних правил і етичних норм є набагато більш економним способом захисту прав власності, ніж формалізований юридичний контроль.

5) Витрати опортуністичної поведінки. Це самий прихований і, з погляду економічної теорії, найцікавіший елемент трансакційних витрат.

Розрізняють ДВІ ОСНОВНІ ФОРМИ ОПОРТУНІСТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ.

МОРАЛЬНИЙ РИЗИК. Він виникає, якщо в договорі одна сторона покладається на іншу, а отримання справжньої інформації про її пове-дінку потребує великих витрат або взагалі є неможливим. Найпоширеніший різновид такої опортуністичної поведінки — УХИЛЕННЯ, кола агент працює з меншою віддачею, ніж від нього вимагається за договором.

Особливо сприятливий ґрунт для ухилення від договору створюється в умовах колективної праці групи. Наприклад, потрібно визначити особистий внесок кожного працівника в сукупний підсумок діяльності колективу заводу або урядової установи. Для цього доводиться використовувати суро-гативні вимірювання й оцінювати продуктивність багатьох працівників не за результатом, а затратами (подібно довготривалості праці), але й ці показники будуть неточними.

Якщо особистий внесок кожного економічного агента у загальний результат визначається з великими помилками, то його винагорода буде недостатньо пов'язана зі справжньою ефективністю праці. Звідси відсутність стимулу, що спричинює до активної дії, ухилення.

У сучасних умовах у приватних фірмах і урядових установах створюються спеціальні складні структури, на які витрачаються значні кошти, їх завдання полягають у контролі за поведінкою агентів, виявленні випадків опортунізму, покараннях та ін. Зменшення витрат опортуністичної поведінки — головна функція значної частини управлінського аналізу різних організацій.

ЗДИРСТВО. Можливості для такої форми опортуністичної поведінки виникають тоді, коли декілька виробничих факторів тривалий час працюють у тісній кооперації і настільки пристосовуються один до одного, що кожен стає незамінним, унікальним для інших членів групи. Це означає: якщо який-небудь фактор вирішує залишити групу, то інші учасники кооперації не зможуть знайти йому еквівалентної заміни на ринку і матимуть непоправні втрати. Тому у власників унікальних (стосовно певної групи учасників) ресурсів з'являється можливість для шантажу у формі загрози виходу із групи. Навіть коли здирство залишається тільки можливістю, воно завжди поєднуватиметься з реальними втратами. 44 (2/4)

44 (3/4)

Найрадикальніша форма захисту від здирства — перетворення взаємозалежних (інтерспецифічних) ресурсів у сумісне володіння майном, інтеграція власності у вигляді єдиної для усіх членів команди сукупності повноважень.

У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ВИТРАТИ ФІРМИ МОЖНА РОЗДІЛИТИ НА ТРИ ГРУПИ:

1) Трансформаційні витрати - витрати з трансформації фізичних властивостей продукції в процесі використання факторів виробництва.

2) Організаційні витрати - витрати по забезпеченню контролю та розподілу ресурсів всередині організації, а також витрати по мінімізації опортуністичної поведінки всередині організації.

3) Трансакційні витрати та організаційні є взаємопов'язаними поняттями, збільшення одних веде до зменшення інших і навпаки.

ЗА КОНКУРЕНТНОЇ СИСТЕМИ МАЄ БУТИ ПЕВНИЙ ОПТИМАЛЬНИЙ ОБСЯГ ПЛАНУВАННЯ, ОСКІЛЬКИ ФІРМА — це маленьке планове суспільство, може і далі функціонувати, тільки якщо вона виконує координаційну функцію з меншими витратами, ніж ті, що виникали б, якби координації досягали за допомогою засобів ринкових трансакцій, а також ті, що мали б місце в разі виконання цієї самої функції іншою фірмою. Для існування ефективної економічної системи потрібні не лише ринки, а й планування відділів в організаціях належного розміру. Життєвість кожної із систем підтверджується в результаті змагання різних форм координації, зазначає Р. Коуз.

В СУЧАСНИХ УМОВАХ прискорення науково-технологічного прогресу, спеціалізації та глобалізації економічного простору, активніше виявляється тенденція до зростання трансакційних витрат, рівень яких у світовій практиці нерідко сягає половини вартості кінцевої продукції.

ТРАНСАКЦІЙНІ ВИТРАТИ МАЮТЬ ВИРІШАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗМІЩЕННЯ РЕСУРСІВ І СТРУКТУРИ ЕКОНОМІЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. Різноманітність трансакційних витрат обумовлюється різноманітністю контрактних відносин, форм власності, типів фірм.

ПЕРШООСНОВОЮ ТРАНСАКЦІЙ Є ВИТРАТИ, ПОВ’ЯЗАНІ З УКЛАДАННЯМ КОНТРАКТІВ, АЛЕ витрат вимагають також інші необхідні при цьому види діяльності ― пошук інформації, наукове забезпечення, правовий захист, посилення конкурентоспроможності продукції підприємств тощо.

Конкурентна боротьба вимагає від підприємства суттєвих додаткових зусиль на організацію і проведення науково-дослідних і патентно-ліцензійних робіт, створення потужної інформаційної бази, що розширює номенклатуру трансакційних витрат та їхній обсяг.

УСІ ФІРМИ ФУНКЦІОНУЮТЬ У ПЕВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ РАМКАХ, передбачених законодавством даної країни.

Фірма і ринок різняться за своєю суттю правовими відмінностями у регулюванні контрактів тому, що ринкове саморегулювання через комерційне право забезпечує певну автономію сторін, а внутрішньофірмові відносини намагаються зруйнувати автономію шляхом застосування примусу та санкцій.

На макроекономічному рівні ринкове саморегулювання через механізм неформальних норм і правил забезпечує певну автономію суб'єктів господарювання, що виявляється через горизонтальну інтеграцію й контрактацію.

Правове (інституціональне) регулювання спирається на законодавство (формальні правила), що обмежують поведінку суб'єктів (фірм). 44 (3/4)

БАЗОВИМИ ЧИННИКАМИ ВПЛИВУ НА ПОВЕДІНКУ ФІРМИ з розвитку контрактних умов, коли ділова операція виходить за межі ринку і підпорядковується єдиному власнику є: зміна прав власності, система стимулювання і структура управління.

ПЕРШИМ ЧИННИКОМ Є ЗМІНА ВЛАСНОСТІ ЗА ВИЗНАЧЕННЯМ. Навіть за незмінності інституціональних формальних правил стимулювання між фірмою та ринком фактичні стимули зазнають змін унаслідок змін власника активу. Відповідно, формальні правила, як відображення змін в інституціональній структурі економіки зазвичай мають адаптуватися. У будь-якому випадку будуть утворюватися нові структури управління, що підтримують вказані правила і забезпечують цілісність внутрішніх відносин обміну.

У сучасних умовах ділові фірми часто мають складні структури і практично прагнуть до розподілу доходу і прав контролю в організації серед багатьох людей. Тому дії фірм за інших рівних умов залежать від того, які індивіди ухвалюють рішення у фірмі, які персональні завдання і плановані перспективи цих індивідів, як поведінка тих людей, що приймають рішення, контролюється іншими зацікавленими сторонами в організації, а також які чинники впливають на винагороди, призначені для різних членів фірми. Внутрішня організація фірми впливає на розподіл вигод і тому на індивідуальну поведінку. При певній структурі прав власності політика, що проводиться, може і не бути направлена на мінімізацію суми виробничих і трансакційних витрат фірми.