Управління виробництвом: функціонування операційної системи фірми

Операційна система — одна зі складових будь-якої організації, у рамках якої реалізується операційна функція, тобто здійснюється процес виробництва продукції або надання послуг зовнішнім споживачам. Операційна функція включає в себе дії, у рез-ті яких виробляється продукція та послуги, що поставляються організацією зовнішньому споживачеві. Структура операційної (виробничої) системи – це сукупність елементів та зв'язків між ними, що забезпечують цілісність системи, тобто збереження основних властивостей системи при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Операційна система складається із: 1) Переробна підсистема – це підрозділ фірми, який виконує виробничу роботу, безпосередньо пов’язану з перетворенням ресурсів. 2) Підсистема забезпечення – підрозділ, який безпосередньо не зв’язаний з виробництвом продукції, але виконує функції життєво необхідні для роботи переробної підсистеми (обчислювальний центр, ремонтно-експлуатаційна служба тощо). 3) Підсистема управління – підрозділи, які на основі зібраної інформації від інших двох підсистем приймають рішення про перспективні цілі і функції переробної підсистеми.

Сутність операційної функції полягає в процесі конверсії (трансформації, перетворення), тобто в послідовній низці подій, у ході яких ресурси перетворюються на готову продукцію чи послуги. Операційна функція являє собою процес перетворення входів у виходи.

Для створення працездатної операційної системи, яка б дозволяла виконувати цілеспрямовані операції з розвитком їх в просторі та в часі, необхідно: по – перше, розрахувати і створити організаційну модель операційної системи з розстановкою необхідної кількості виробничих елементів по кожній операції; по – друге, забезпечити функціонування операційної системи з максимальною надійністю
30. Управління запасами. Призначення, види запасів, рішення, які приймаються при управлінні запасами і їх вплив на виробничі витрати.

Запаси - це товари, придбані для продажу або сировина, яка використовується для виробництва продукції в рамках технологічних ланцюжків корпорації з метою її подальшого продажу. Запаси включають в себе: товарно-матеріальні запаси (сировина та матеріали); незавершене виробництво; готову продукцію на складі.

Запаси служать для того, щоб послабити безпосередні залежності між постачальником, виробником і споживачем. Наявність запасів дозволяє забезпечити виробництво сировиною, що поставляється оптимальними за розміром партіями, а також виробляти переробку сировини в готову продукцію партіями оптимального розміру.Запаси поділяються на такі типи:

-Буферний запас організується між постачальником і споживачем. Він використовується для компенсації затримок, пов'язаних з рухом матеріалів; для послаблення залежності споживача від постачальника; для забезпечення можливості закупівлі продукції, а також її виробництва партіями оптимального розміру.

-Запаси готової продукції служать таким цілям: забезпечення виробництва продукції партіями оптимального розміру; задоволенню очікуваного попиту; компенсації відхилень фактичного попиту від прогнозованого (гарантійного) запасу.

-Запаси для компенсації затримок пов'язані з просуванням матеріальних ресурсів. Зазвичай визначення величини таких запасів не викликає труднощів, якщо відомо час затримки.

-Запаси, необхідні для задоволення очікуваного попиту, містяться для того, щоб покрити прогнозований попит. Оскільки величина і час попиту передбачаються відомими, то визначення таких запасів не викликає особливих труднощів.

-Гарантійний запас служить для задоволення непередбачуваного збільшення попиту. Наявність цих запасів компенсує відхилення фактичного попиту від прогнозованого.

Рішення, які приймаються щодо управління запасами безпосередньо впливають на чотири види виробничих витрат: вартість предметів закупки (ціна при закупівлі може залежати від скидок), витрати на оформлення замовлення (витрати по оформленню замовлення на закупівлю або виробництво, транспортні витрати і витрати по прийманню вантажів, витрати на наладку устаткування для випуску замовленої партії), витрати на зберігання матеріально-технічних запасів (вартість капіталу, інвестованого в запаси, складські витрати, податки і страхові збори, залежні від вартості запасу), витрати, які викликані відсутністю запасів (втрачений виробничий час або наднормові роботи, втрачений об'єм збуту або навіть втрачені клієнти).

30. Оперативне управління виробництвом, управління проектами, методи управління, планування етапів аналізу, контроль за виконання робіт.

Оперативне управління виробництвом має на меті забезпечення чіткого виконання заданого плану випуску продукції за кількістю кожної номенклатури і в заданий час на основі раціонального використання виробничих ресурсів, а також за допомогою виявлення та мобілізації внутрішніх виробничих резервів.

Управління проектом - це діяльність, спрямована на реалізацію проекту з максимально можливою ефективністю при заданих обмеженнях щодо часу, коштів (ресурсів) і якості кінцевих результатів. Проект – ціленаправлене і заплановане створення або вдосконалення системи чи будь – якої її частини, яке вимагає інтеграції та координування діяльності всіх учасників цього процесу.

За допомогою методів управління проектами визначають цілі проекту, обґрунтовують його й оцінюють життєздатність; виявляють структуру проекту (підцілі, завдання, роботи, які необхідно виконати); визначають необхідні обсяги та джерела фінансування; підбирають виконавців, зокрема за допомогою торгів і конкурсів; готують і укладають контракти; визначають терміни реалізації проекту; складають графік виконання робіт; розраховують необхідні ресурси, кошторис і бюджет проекту; планують і враховують ризики; забезпечують контроль за реалізацією проекту. Існує два основних методи управління роботами з реалізації проектів: 1)Метод критичного шляху, головною метою якого є – скоротити до мінімуму тривалість робіт за етапами реалізації проекту. 2) Метод оцінки і перегляду планів передбачає дієве контролювання і оцінку рівня виробництва продукції за плановими показниками. У цих двох методах проекти розглядаються як набір окремих подій і робіт. Робота в цих системах являє собою будь – який елемент проекту, на виконання якого потрібен час і який може затримати початок виконання інших робіт. Основна відмінність цих методів полягає у різному підході до тривалості операцій. Метод критичного шляху виходить з того, що тривалість операцій можна оцінити з достатньо високим ступенем точності і визначеності. Метод оцінки і перегляду планів допускає невизначеність тривалості операцій і аналізує вплив цієї невизначеності на тривалість робіт по проекту в цілому.

Хід роботи по проекту контролюється шляхом організації періодичних нарад групи людей, що працюють над виконанням проекту. Під час таких нарад члени групи доповідають про стан справ по тих операціях, за виконання яких вони відповідають. Кожен звіт про хід роботи повинен містити інформацію про те, скільки часу потрібно на завершення тієї чи іншої роботи. Цю інформацію порівнюють з графіком, щоб визначити чи немає якихось відхилень від календарного плану.