Основні передумови та значення розширення ЄС на Схід 3 page

Можна вважати, що саміт в Гессені став черговим кроком на шля-
ху розширення ЄС на Схід, ухваливши формально детальну стра-
тегію вступу країн ЦСЄ². Згідно з попередніми пропозиціями
Комісії, вона складалася з двох основних частин: зростаючого струк-
турного співробітництва та підготовленої Комісією «Білої Книги»,
яка передбачала прогресивну інтеграцію країн ЦСЄ до Єдиного
ринку. Передбачалася також зростаюча фінансова і технічна допо-
мога асоційованим країнам ЦСЄ³. Перша частина стратегії перед-
бачала політичний процес інтеграції країн ЦСЄ, поширюючи

¹ Lionel Barber. EU's Outstretched Hand to the East Begins to Waver, Financial Times,
23 November 1994. — P. 2; Lionel Barber. EU to Tackle Blueprint for Enlargement,
Financial Times, 28 November 1994. - P. 2.

Европейский Союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития / Под ред.
Ю. А. Борко и О. В. Бугориной. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — С. 307-308.

³ Report from the Council to the Essen European Council on a Strategy to Prepare for
the Accession of the Associated CCEE («Pre-Accession Strategy»). See: European
Council in Essen, 9—10 December 1994: Presidency Conclusions. In: The European
Councils: Conclusions of the Presidency 1992-1994. — Brussels: European Commis-
sion, Directorate-General for Information, 1995. — P. 145-146.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

співробітництво з ЄС на всі сфери, де існує спільний інтерес, тим
самим залучаючи асоційовані країни до складних процесів форму-
вання комунітарної політики і механізму прийняття рішень. Поши-
рюючись на всі сфери політики ЄС, структурне співробітництво
передбачало регулярні багатосторонні зустрічі як на вищому рівні,
так і на рівні зацікавлених міністерств, які мали замінити двосто-
ронні зустрічі в межах Асоційованої ради, передбачені Європейсь-
кими угодами.

Основна увага стратегії вступу країн ЦСЄ до ЄС була зосередже-
на в другій частині, що передбачала поступову інтеграцію до Єди-
ного ринку. Згідно з рішенням ЄР Комісія мала підготувати весною
1995 р. «Білу Книгу», в якій передбачалися заходи, що дозволили б
асоційованим країнам адаптувати їх комерційне право та управлін-
ня до вимог ЄС. Йшлося про занесення до «Білої Книги» відпо-
відних acquis communautaire та поступове їх затвердження асоційо-
ваними країнами з метою ефективного входження до Єдиного рин-
ку. Одночасно Співтовариства, за умови, що країни ЦСЄ приведуть
у відповідність до комунітарних вимог свою конкурентну політику
та політику державної допомоги, брали на себе зобов'язання прово-
дити прогнозовану та прозору політику використання протекціо-
нізму. ЄС дали зобов'язання зменшити бар'єри на імпорт текстилю
з країн ЦСЄ та переглянути застосування до них умов ССП в кон-
тексті перспективи вступу цих країн до ЄС¹. Передбачалося також
тісне співробітництво між ЄС та країнами ЦСЄ в сфері Спільної
зовнішньої політики та політики безпеки, у внутрішньоправовій
політиці, охороні навколишнього середовища, енергетиці, транс'єв-
ропейській транспортній політиці.

Одночасно з прийняттям комунітарної стратегії для країн ЦСЄ
за ініціативою Франції лідери країн ЄС в Гессені домовились про
проведення важливих внутрішніх інституційних реформ як неод-
мінну умову початку переговорів про вступ. Одночасно Європейсь-
кою Радою були ухвалені нові ініціативи щодо середземноморської
політики ЄС, які отримали пізніше назву «євросередземноморсь-
кого співробітництва». Основне завдання тут полягало, крім

¹ Pre-Accession Strategy. — P. 157-158.
262

3.2. Проблема подолання суперечностей у позиції ЄС щодо країн ЦСЄ

надання зростаючої фінансової допомоги, у забезпеченні миру та
стабільності в регіоні. Для остаточного затвердження основних
умов нової політики передбачалося проведення в другій половині
1995 р. Євросередземноморської конференції на рівні міністрів. До
початку роботи міжурядової конференції 1996 р. Комісія мала про-
аналізувати та дати рекомендації щодо можливих наслідків нового
розширення для ССП та Структурних фондів ЄС'.

На наступному саміті в Каннах 26—27 червня 1995 р. було досяг-
нуто компроміс щодо співвідношення регіональної політики ЄС та
остаточно затверджено рівні фінансування середземноморської
політики ЄС і стратегії розширення на Схід. Попри розходження в
підходах країн ЄС, на 1995—1999 pp. була передбачена фінансова
допомога у розмірі 6,7 млн екю для країн ЦСЄ та 4,7 млн екю для
країн Середземномор'я². Другим, і можна вважати найбільш важ-
ливим питанням, що розглядалось у Каннах, було офіційне затвер-
дження «Білої Книги» з підготовки асоційованих країн до
приєднання до Єдиного внутрішнього ринку ЄС ³.

«Біла Книга» включала три основні елементи. По-перше, вона
визначала основні acquis communautaire, які мали бути застосовані
країнами ЦСЄ в кожному з 23 секторів економіки для забезпечення
ефективного функціонування Єдиного ринку після розширення ЄС.
При цьому ЄС не нав'язували пріоритети застосування комунітар-
них вимог, залишивши право вибору секторальних пріоритетів та
програм реформування за асоційованими країнами, згідно з їх спе-
цифічними національними інтересами та умовами. По-друге, врахо-
вуючи особливості та відмінності розширення на Схід від попередніх
розширень ЄС, «Біла Книга» наполягала не стільки на автоматично-
му перенесенні комунітарного права на національне право кра'їн
ЦСЄ, скільки на формуванні з його допомогою правової та ад-
міністративної інфраструктури, покликаної забезпечити імплемен-
тацію правової бази Єдиного ринку ще до вступу асоційованих

Essen Presidency Conclusions. — P. 146.

Cannes European Council, 26-27 June 1995: Presidency Conclusions («Cannes

Presidency Conclusions»). In: The European Council: Conclusions of the Presidency

1995. — Brussels: European Commission, 1995. — P. 36.

Mosse E. Les pays d'Europe centrale et orientale et FUnion europeenne: aspects

economiques//Politique etrangere, 1996, № 1. —P. 151-154.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

країн до ЄС. Це мало принципове значення для сертифікації та пе-
ревірки відповідності товарів з країн ЦСЄ мінімальному рівню ко-
мунітарних стандартів, що відкривало можливості їх руху в межах
всього Єдиного ринку. По-третє, в «Білій Книзі» розглядалися різні
форми фінансової і технічної допомоги країнам ЦСЄ з метою спри-
яння реформуванню та вирівнюванню їх економік¹.

Саме відсутність у «Білій Книзі» переліку конкретних вимог що-
до кількісних змін в економіці асоційованих країн та розкладу
інтеграції останніх до ЄС викликала критику як у Співтовариствах,
так і серед країн ЦСЄ. Орієнтація лише на якісні зміни в еко-
номіках у поміркованих політичних колах асоційованих країн роз-
глядалася як перешкода для проведення мало популярних внутріш-
ніх реформ. Радикально налаштовані політики розглядали «Білу
Книгу» як чергову спробу ЄС відкласти розширення на Схід до за-
вершення внутрішніх комунітарних реформ².

Після завершення саміту в Каннах основна увага була зосеред-
жена на формуванні чіткого графіку вступу країн ЦСЄ до ЄС. Цьо-
му сприяли заяви лідерів країн ЄС і особливо Німеччини, в яких на- |
зивалися конкретні дати прийому асоційованих країн до Співтова-
риств. Так, на початку липня 1995 p., під час візиту до Варшави
Г. Коль заявив, що хоча до 2000 р. формальні угоди про вступ
Польщі і, відповідно, Угорщини та Чеської Республіки до Співто-
вариств ще не будуть ратифіковані, вони «мають бути повністю
підготовлені до ратифікації»³. Дещо пізніше, намагаючись згладити
настільки категоричну заяву канцлера, офіційний Бонн давав інше
тлумачення термінів, заявивши, що йдеться лише про надання до
цього строку формальної гарантії їх вступу до ЄС⁴.

Слід особливо відзначити, що перехід проблеми нового розши-
рення ЄС в практичну площину активізував обговорення варіантів

¹ European Commission. White Paper: Preparation of the Associated Countries of Cen-
tral and Eastern Europe for Integration into the Internal Market of the Union. COM
(95) 163 final. - Brussels, 3 May 1995. - P. 2.

² Lionel Barber. EU Considers Where to Place Welcome Mat, Financial Times,
16 March 1995. - P. 2.

³ Michael Lindemann. Kohl Suggests Poland Could Join EU by 2000, Financial Times,
8-9 July 1995. -P. 22.

⁴ Economist, 15 July 1995. - P. 35-36.

3.2. Проблема подолання суперечностей у позиції ЄС щодо країн ЦСЄ

внутрішніх комунітарних реформ, які мали б забезпечити функ-
ціонування Співтовариств з 28 країнами-членами. В першу чергу,
мова йшла про реформування таких ключових напрямів комунітар-
_ної політики, як ССП та Структурні фонди, які споживали 80 %
бюджету ЄС, механізм прийняття рішення та комунітарна фінансо-
ва система. Перспектива як кількісно, так і якісно нового розши-
рення загрожувала подвоєнням комунітарних витрат на ССП та
Структурні фонди, а тому спровокувала хвилю нових вимог основ-
них донорів і, особливо, ФРН, внесок якої складав майже ЗО % бюд-
жету ЄС, щодо пропорційного їх перегляду. Тому саме Німеччина у
вересні 1995 р. виступила з ініціативою започаткувати обговорення
проблем реформування ССП, Структурних фондів та комунітарної
фінансової політики. Планувалося, що країни ЄС протягом чоти-
рьох років паралельно з роботою міжурядової конференції 1996 р.
та підготовкою до переходу до Європейського валютного союзу, бу-
дуть обговорювати проблеми інституційного реформування. Прин-
ципове рішення було прийняте під час неформальної зустрічі
22—23 вересня 1995 р. на Майорці лідерів країн ЄС, які домовили-
ся, що пропозиції з питань реформування бюджету ЄС після
1999 p., комунітарних фінансових механізмів, проблем ССП та
Структурних фондів будуть розроблені Комісією з урахуванням
висновків міжурядової конференції.

Перспектива розширення ЄС на Схід не лише загострювала і ви-
магала вирішення старих комунітарних проблем, а й ставила перед
Співтовариствами якісно нові завдання, пов'язані з практичним
аналізом майбутньої стратегії розширення в нових умовах. Як і в пе-
рерахованих вище питаннях, серед країн ЄС не було єдиного погля-
ду на стратегію нового розширення. З цього приводу можна виок-
ремити щонайменше два підходи. Перший передбачав початок пе-
реговорів одночасно з усіма країнами-кандидатами, що дозволяло
б останнім отримати рівні можливості в проведенні економічних та
політичних реформ. Такий підхід викликав питання технічного ха-
рактеру, бо вимагав від Комісії підготовки рекомендацій, а від Ради
міністрів — вести переговори одночасно з усіма кандидатами. Дру-
гий — передбачав диференційований підхід до кандидатів та їх фор-
мування по групах, враховуючи об'єктивні критерії. Така стратегія,

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

на відміну від першої, мала недоліки більше політичного характеру,
оскільки не лише визнавала різний рівень підготовленості канди-
датів до комунітарних вимог, а й фактично вибудовувала чергу на
вступ до ЄС. Це, в якійсь мірі, створювало загрозу штучного відда-
лення деяких кандидатів від остаточного вступу до ЄС та відпо-
відного гальмування їх внутрішніх реформ. Критики такого підходу
вважали, що він міг викликати негативну конкуренцію серед кан-
дидатів та спровокувати утворення нового вододілу вже серед країн
ЦСЄ. Аргументом проти диференційованого підходу були також
особливі стосунки, що склалися між деякими країнами — членами
ЄС та окремими кандидатами. Відносна дискримінація країн
Балтійського регіону викликала невдоволення Швеції і Фінляндії.
Щодо Румунії активне невдоволення висловлювала Франція.

Розбіжності в підходах країн ЄС в цьому питанні відкрито про-
явилися напередодні Мадридського саміту в грудні 1995 р. Ініціато-
ром дебатів знову стала Німеччина, уряд якої заявив про сприятли-
ве ставлення до початку переговорів вже через шість місяців після
висновків МУК про вступ лише з трьома кандидатами ЦСЄ —
Польщею, Угорщиною та Чеською Республікою. Згідно з рішення-
ми саміту на Майорці, Німеччина погоджувалась, що ці переговори
мають розпочатися одночасно з аналогічними переговорами з
Мальтою та Кіпром¹. Така позиція пояснювалася німецьким
керівництвом прагненням прискорити інтеграцію підготовлених
країн ЦСЄ, таким чином подавши приклад іншим кандидатам та
заповнивши політичний вакуум, що виник у Центральній Європі.
Виступаючи за обмеження першої хвилі кандидатів, що вступають
до ЄС, Німеччина зменшувала фінансові витрати, викликані роз-,
ширенням і пом'якшувала інституційне реформування.

Позиція Німеччини викликала заперечення інших членів ЄС.
Зокрема, країни північних регіонів Співтовариства, погоджуючись
в принципі з необхідністю еквівалентної оцінки готовності канди-
датів до вступу та врахування всіх об'єктивних критеріїв і зовніш-
ньополітичних інтересів країн ЄС, відзначали, однак, що такий

3.2. Проблема подолання суперечностей у позиції ЄС щодо країн ЦСЄ

підхід може віддалити країни Балтійського узбережжя від ЄС і під-
штовхнути їх до сфери впливу Росії. Аналогічну позицію займала і
Франція, представники якої виступали за географічне збалансова-
не розширення ЄС. Ще одним аргументом проти позиції ФРН були
висловлені згаданими країнами та Великою Британією побоюван-
ня, що поступове розширення загальмує та віддалить процес
внутрішнього реформування в Співтовариствах.

Враховуючи позицію більшості країн ЄС, Мадридський саміт
15-16 грудня 1995 р. запропонував Комісії підготувати рекомен-
дації для всіх десяти країн-кандидатів з ЦСЄ. Важливою частиною
роботи Комісії мала стати підготовка детального аналізу фінансової
системи ЄС з врахуванням перспективи розширення та наслідків
останнього для ССП та Структурних фондів, який ліг пізніше в ос-
нову розробленого ЄК у 1997 р. «Порядку денного 2000»
(«Agenda 2000»). Таким чином, рішення в Мадриді були компро-
місом між бажанням Німеччини прискорити переговори з окреми-
ми кандидатами та іншими країнами ЄС, перш за все, з Францією,
яка висловлювалася проти розподілу кандидатів на окремі групи¹,
оскільки такий двоїстий підхід зберігав перспективу застосування
диференційованого підходу до процесу розширення.

Підготовка Комісією рекомендацій на початку 1996 р. продемон-
струвала ряд труднощів практичного характеру, які спричинили ко-
рективи в існуючому механізмі розширення. Згідно з практикою
класичного механізму розширення рекомендації, що готуються ЄК,
є технічною оцінкою можливостей кандидатів стати повноправними
членами Європейських співтовариств. Вони призначені допомогти
Європейській Раді у прийнятті остаточного політичного рішення
Щодо переговорів про вступ з кожним кандидатом. Рекомендації
Комісії не обов'язкові й інколи можуть не враховуватись у рішеннях
ЄР, як це було, приміром, у випадку з Грецією в 1980 р. Цього разу
рекомендації ЄК мали особливе значення, враховуючи перехідний
статус країн-кандидатів та відсутність єдиної точки зору країн ЄС
Щодо переваг та недоліків нового розширення.

Lionel Barber. Kohl Draws Line Across Europe, Financial Times, 14 December
1995.-P. 2.

¹ Madrid European Council, 15-16 December 1995: Presidency Conclusions. In: The
European Council: Conclusions of the Presidency 1995. — Brussels: European Com-
mission, 1995. — P. 48.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

Взявши за основу Копенгагенські критерії та враховуючи Мад-
ридські домовленості, Комісія розраховувала спочатку підготувати
єдиний комбінований документ з рекомендаціями для всіх десяти
кандидатів, як це було зроблено в 1967 р. для Великої Британії,
Данії, Ірландії та Норвегії. Однак перспектива переговорів одно-
часно з великою кількістю кандидатів, що не мало прецедентів в
історії Європейських співтовариств, а також високий рівень їх
різнорідності, змусили Комісію змінити плани і піти на підготовку
десяти окремих рекомендацій¹. Таке рішення, не зважаючи на зобо-
в'язання Комісії виключити можливість застосування в рекомен-
даціях порівняльного аналізу кандидатів, фактично було першим
свідченням диференційованого підходу в переговорах.

Слід відмітити ще одну особливість підготовки рекомендацій, що
проявилася у відсутності достатньої інформації про економічну та
політичну ситуацію в країнах-кандидатах та відносній об'єктивності
існуючих статистичних даних. Виходячи з даної ситуації, Комісія
підготувала і розіслала в квітні 1996 р. деталізований пакет питань
для кандидатів, відповіді на які (отримані через три місяці) лягли в
основу підготовлених через рік рекомендацій. Офіційно рекомен-.]
дації Комісії були представлені 16 липня 1997 р. — через місяць після
завершення саміту ЄС у Амстердамі. Вони стали однією з трьох базо-
вих складових ухваленої на саміті доповіді «Порядок денний 2000», у
якій, крім рекомендацій щодо розширення, розглядалися рекомен-
дації Комісії щодо ССП та Структурних фондів, а також перспективи
фінансової політики ЄС на період 2000—2006 pp.

Характерною відмінністю рекомендацій Комісії, викладених
для нових кандидатів у «Порядку денному 2000», від аналогічних
рекомендацій під час попередніх розширень ЄС був їх перспектив-
ний характер. Ураховуючи перехідний статус нових кандидатів
ЦСЄ та швидкі зміни у внутрішній ситуації, Комісія формувала ре-
комендації не стільки з урахуванням сучасного стану кандидатів,
скільки в середньостроковій перспективі їх розвитку. Така позиція
брал а до уваги не лише перехідний статус кандидатів, які практично

______________

Graham Avery, Fraser Cameron. The Enlargement of the European Union. - Shef-
field: Sheffield Academic Press, 1998. - P. 35.

3.2. Проблема подолання суперечностей у позиції ЄС щодо країн ЦСЄ

_не були готові до членства в ЄС, а й давала можливість враховувати
зміни, що могли відбутися за досить тривалий та складний період
переговорного процесу.

Підготовлені Комісією рекомендації мали однакову структуру і
складалися з чотирьох блоків, що містили основні вимоги членства
в ЄС: відповідність економічним критеріям членства; відповідність
політичним критеріям; здатність виконувати комунітарні зобов'я-
зання; наявність адміністративних можливостей для виконання ко-
мунітарних вимог. Аналізуючи політичні критерії готовності вступу
країн ЦСЄ до ЄС, Комісія відзначила наявність невідповідностей
комунітарним вимогам щодо захисту прав людини та меншин в
національному законодавстві всіх кандидатів, але при цьому лише
Словаччина отримала повністю негативну оцінку стану її політич-
них реформ. Критична оцінка ставлення уряду до парламентської
опозиції, недостатня самостійність судової системи та інших дер-
жавних конституційних структур Словаччини розглядалися
Комісією як серйозний аргумент для того, щоб рекомендувати ЄР
не включати цю країну до групи кандидатів, з якими будуть розпо-
чаті переговори, навіть незважаючи на її відповідність економічним
вимогам.

Таким чином, підводячи підсумки готовності країн-кандидатів
до переговорів, Комісія в «Порядку денному 2000» разом з рекомен-
даціями щодо інших напрямів комунітарної політики пропонувала
розпочати переговори лише з п'ятьма країнами ЦСЄ: Польщею,
Угорщиною, Чеською Республікою, Словенією та Естонією. Реко-
мендації передбачали одночасний початок переговорів з Кіпром.
Мальта не потрапила до списку рекомендованих країн, оскільки
новий лейбористський уряд висловився проти вступу до ЄС, обме-
жившись бажанням підписати угоду про вільну торгівлю. Що ж до
Болгарії, Румунії, Словаччини, Латвії та Литви, то рекомендації ЄК
передбачали можливість почати переговори з ними після виконан-
ня Копенгагенських критеріїв¹.

________________

¹ European Commission. Agenda 2000: For A Stronger and Wider Union. Bulletin of
the European Union, supp. 5/97. — P. 41-57.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

Слід зазначити, що рекомендації Комісії, зафіксовані в «Поряд-
ку денному 2000», фактично впроваджували стратегію «вступу хви-
лями», засновану на диференційованому підході до кандидатів з
урахуванням об'єктивної оцінки їх готовності до вступу. При цьому
країни «другої хвилі» не втрачали можливість бути залученими до
переговорів, оскільки Комісія передбачала впровадити щорічну
оцінку їх відповідності Копенгагенським критеріям. Така політика,
з погляду Комісії, мала стимулювати реформи в країнах, що не
увійшли до «першої хвилі», та запобігти новому розколу в Цент-
ральній та Східній Європі на країни, що можуть і що не можуть
увійти до ЄС¹. Для цього Комісія пропонувала щорічні оцінки еко-
номічного та політичного прогресу в цих країнах, а також фінансо-
во-економічну підтримку реформ за рахунок так званої «посиленої
передвступної стратегії». Таким чином, як основний елемент стра-
тегії Комісія пропонувала (замість затвердженого в Копенгагені ба-
гатостороннього структурного співробітництва) запровадити дво-
стороннє «вступне партнерство», яке б враховувало специфічні
пріоритети кожного кандидата та передбачало прийняття ним
відповідних зобов'язань. Це дозволяло б координувати допомогу
відповідно до виконань поставлених завдань та поступом реформ.
Передбачалася також додаткова фінансова підтримка кандидатів у
межах існуючої програми PHARE і заснування двох допоміжних
спеціалізованих інструментів для реформування сільського госпо-
Іарства і розвитку інфраструктури нових кандидатів².

Оцінюючи важливість «Порядку денного 2000», слід зазначити,
цо цей документ передбачав врегулювання таких важливих на-
Ірямів комунітарної політики, як ССП та Структурні фонди, ре-
формування яких, за спільним визнанням всіх держав ЄС, було пе-
юдумовою прийняття нових країн ЦСЄ, значну частину економіки
ких складав аграрний сектор. Водночас Комісія розглядала нове
'озширення не як першопричину реформування цих напрямів
олітики ЄС, а швидше як каталізатор, який ще більше загострив
тарі внутрішні потреби. Такий акцент мав принципове значення,

Graham Avery, Fraser Cameron. The Enlargement of the European Union. — Shef-
field: Sheffield Academic Press, 1998. — P. 43.
European Commission, Agenda 2000. — P. 52—53.

3.2. Проблема подолання суперечностей у позиції ЄС щодо країн ЦСЄ

дозволяючи дещо ізолювати процес розширення від негативної ре-
акції національних виробників на реструктуризацію ССП та
політики Структурних фондів, яка мала привести до скорочення
комунітарних субсидій. Враховуючи складність та довгостроковий
характер галузевих проблем, Комісія пропонувала встановити в
певних галузях економіки для нових кандидатів довший перехідний
період, необхідний, зокрема, для модернізації їх аграрного сектора¹.
Реформаторські пропозиції Комісії в сфері Структурних фондів пе-
редбачали скорочення допомоги до трьох основних напрямів,
заміну політики підтримки бідних регіонів політикою скорочення
безробіття та надання національним урядам більшого контролю за
використанням їх ресурсів. Важливо, що пропозиції Комісії могли
скоротити чисельність населення ЄС, шо користується підтрим-
кою Структурних фондів, щоб направити належні суми (з 2006 р.)
на фінансування нових країн — членів ЄС².

Підхід Комісії, заснований на принципі диференційованої
оцінки кандидатів, мав серйозне обгрунтування. Важливим факто-
ром впливу на рекомендації Комісії стало прийняте наприкінці
1996 р. рішення НАТО про розширення на Схід та визначення на
Мадридському саміті в липні 1997 р. трьох країн ЦСЄ (Польща,
Угорщина, Чеська Республіка), які мали стати членами НАТО. За-
лучивши до переговорного процесу Естонію та Словенію, Комісія,
за оцінками західноєвропейських дослідників, демонструвала для
інших країн Балтійського та Балканського регіонів перспективу
вступу до ЄС³. Слід відзначити, однак, шо, проводячи географічне
збалансовану політику розширення, ЄС одночасно розв'язували
важливі геополітичні завдання регіональної політики.

Необхідно враховувати ще однин фактор, що суттєво вплинув на
рішення Комісії, який полягав у низькій оцінці нею роботи міжуря-

¹ European Commission, Agenda 2000. — P. 29—33,

² Ibid.-P. 21-26.

³ Alan Mayhew. Recreating Europe: The European Union's Policy Towards Central
and Eastern Europe. — Camridge: Cambridge University Press, 1998. — P. 176;
Heather Grabbe, Kisty Hughes. Enlarging the EU Eastwards. — London: Royal Insti-
tute of International Affairs, 1998. — P. 58; Graham Avery, Fraser Cameron. The En-
largement of the European Union. — Sheffield: Sheffield Academic Press, 1998. —
P. 42-43.

Розділ 3. СУПЕРЕЧНОСТІ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД

дової конференції 1996—1997 pp. з інституційної реформи ЄС та
рішення Амстердамського саміту щодо проведення нової МУК з
питань реформування комунітарних інститутів, якщо нове розши-
рення буде загрожувати зростанню кількості країн — членів ЄС до
понад двадцяти. Обмеження країн-кандидатів до п'яти дозволяло
уникнути скликання нової МУК і нового обговорення складних
проблем реформування основних інститутів ЄС. Цей фактор мав і
позитивний елемент, який дозволяв Комісії вимагати попередніх
інституційних реформ, якщо країни ЄС будуть наполягати на
збільшенні кількості кандидатів, допущених до переговорів.

Обговорення рекомендацій Комісії відбувалося під час серії
засідань Ради міністрів ЄС у вересні та жовтні 1997 р. Вони проде-
монстрували основні розбіжності в позиціях членів Співтовариства
і вплив процесу нового розширення ЄС на інші комунітарні про-
блеми. Так, попри включення Комісією до країн «першої хвилі» Ес-
гонії, Швеція та Данія далі підтримували ідею спільного старту пе-
зеговорів для всіх кандидатів. Якщо для Фінляндії участь Естонії в
тершій групі кандидатів була достатнім аргументом для підтримки
диференційованого принципу, то Швеція і Данія вимагали ана-
Іогічних умов для Латвії та Литви. Греція, керуючись інтересами
регіональної безпеки, активно виступала проти усунення на невиз-
Іачений термін від процесу розширення таких країн, як Болгарія та
^мунія. Інші країни Середземномор'я ЄС на чолі з Іспанією також
Іідтримували ідею спільного старту як можливість віддалити про-
Іес розширення та змусити багаті країни ЄС погодитись на
•більшення бюджету ЄС для фінансування розширення. Німеччи-
Іа продовжувала виступати за обмеження до трьох кількості країн
першої хвилі», аргументуючи це економічними інтересами та ба-
шнням провести розширення швидко. Диференційований підхід
[ідтримували також Велика Британія, яка керувалась мотивами
береження Спільного ринку та економії бюджетних ресурсів, та
зранція, яка виступала за підвищення ефективності ролі ЄС у
Європі і тому негативно оцінювала громіздкий механізм спільного
тарту.

Слід зазначити, що, крім різної оцінки кількісного складу пер-
юї групи кандидатів, Франція, Італія та Бельгія виступали проти

3.2. Проблема подолання суперечностей у позиції ЄС щодо країн ЦСЄ

будь-якого розширення без попереднього реформування основних
інститутів та механізму прийняття рішень ЄС, навіть якщо воно бу-
де незначним і не приведе до збільшення кількості країн-членів
більше 20, як передбачено Амстердамською угодою. Німеччина та
інші країни — донори ЄС наполягали на проведенні процесу роз-
ширення без збільшення бюджетних витрат та підтримання вста-
новленого в Единбурзі максимального рівня бюджету у розмірі
1,27 % ВНП. Німеччина та Данія вимагали одночасного перегляду
статусу чистих донорів комунітарного бюджету та відповідного зба-
лансування бюджетних внесків інших членів ЄС. Німеччина навіть
пропонувала обмежити допомогу з комунітарних фондів країнам,
що мали увійти до Європейського валютного союзу (Іспанія,
Ірландія та Португалія), що викликало незадоволення як Іспанії,
так і інших бідних країн ЄС, які вимагали збільшення бюджету і
фінансування розширення за його рахунок'.

Поступово країни ЄС дійшли консенсусу з питання розширення
саме на основі рекомендацій Комісії. Наприкінці листопада 1997 р.
всі країни ЄС тією чи іншою мірою схилялися до переговорів про
умови розширення за формулою «п'ять плюс один» (п'ять країн
ЦСЄ та Кіпр). Щодо інших кандидатів, то передбачалося, що вони
зможуть не лише приєднатися до переговорів, коли будуть підго-
товлені до цього, а й навіть обігнати країни, які розпочали перего-
вори раніше. Швеція та Данія переглянули вимоги спільного старту
за умови гарантій щорічних перевірок Співтовариством готовності
інших кандидатів, що не увійшли до першої групи, розпочати пере-
говори. Не зважаючи на ряд політичних проблем у Словаччині,
країни ЄС домовилися не виключати її з процесу розширення, роз-
раховуючи, що участь цієї країни в розширенні та обговоренні кри-
теріїв участі в ЄС більше сприятиме внутрішнім реформам, ніж ізо-
ляція.