Стаття 202. Поняття та структура екологічної мережі

Екологічна мережа - єдина просторова система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування здорового довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, повнішого збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного та рослинного світу, їх генетичного фонду, шляхів міграції тварин, а також інших природних комплексів і об’єктів, шляхом поєднання територій і об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законодавства та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні.

Екологічна мережа належить до об’єктів загальнодержавного значення і формується як невід’ємна складова частина Всеєвропейської екологічної мережі.

Території та об’єкти, що входять до складу екологічної мережі, відповідно до законодавства можуть належати до об’єктів міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення.

До складу екологічної мережі включаються території та об’єкти природно-заповідного фонду України, зарезервовані цінні для заповідання території та акваторії, а також такі території та об’єкти, що не належать до територій та об’єктів природно-заповідного фонду, однак особливо охороняються, а саме:

1. Усі ліси на території України, що становлять її лісовий фонд;

2. Водоохоронні зони та прибережні захисні смуги вздовж берегів морів, річок та навколо водойм, смуги відведення та берегові смуги водних шляхів, призначені для створення водоохоронних лісонасаджень, зони санітарної охорони, виділені у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб та інші землі водного фонду, що мають особливу цінність для охорони довкілля і підлягають особливій охороні;

3. Земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового та водного фонду, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність;

4. Землі оздоровчого та рекреаційного призначення;

5. Полезахисні лісові смуги, інші захисні насадження, зелені насадження у межах населених пунктів, не віднесені до земель лісового та водного фонду, перелік яких визначається та затверджується Кабінетом Міністрів України;

6. Водні об’єкти (морські акваторії, озера, ставки, водосховища, річки тощо), землі сільськогосподарського (пасовища, сіножаті тощо), а також історико-культурного призначення, промисловості, енергетики, оборони та іншого призначення, інші території та об’єкти, які мають особливе значення для охорони довкілля, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, насамперед видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, рослинних угруповань, занесених до “Зеленої книги України”.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників та національних природних парків, інші значні за площею території, що особливо охороняються в інтересах охорони довкілля і у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси та об’єкти у найменш порушеному антропогенними факторами стані, створюють основу екологічної мережі – її ключові райони.

Ключові райони екологічної мережі поєднуються у єдину територіальну систему природними коридорами, що формуються за рахунок територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що особливо охороняються в інтересах охорони довкілля, а також відновлюваних, буферних та сполучних територій екологічної мережі.

Відновлювані території екологічної мережі виділяються на землях, які потенційно мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища та формування екологічної мережі, природні комплекси, об’єкти та процеси у яких було порушено внаслідок господарської діяльності чи іншої негативної дії антропогенних факторів, однак які можуть бути відновлені завдяки здійсненню відповідних лісовідновлювальних, біотехнічних та інших заходів.

До відновлюваних територій екологічної мережі можуть включатися також крутосхили та інші еродовані території, території з порушеним гідрохімічним та гідрологічним режимом, затоплені кар'єри та інші рекультивовані землі, території, які підлягають повному або частковому залісненню та інші території, які не використовуються інтенсивно для господарських потреб і які після виконання у їх межах відповідних лісовідновлювальних, біотехнічних та інших заходів можуть бути цінними для охорони довкілля.

Заходи, спрямовані на відновлення порушених природних комплексів, об’єктів та процесів, відповідно до законодавства можуть здійснюватись з урахуванням інтересів збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що особливо охороняються в інтересах охорони довкілля.

Буферні території виділяються навколо цінних природних комплексів та об’єктів, у разі їх відсутності, з метою попередження негативного впливу на них господарської діяльності на суміжних територіях.

Сполучні території виділяються за рахунок територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що особливо охороняються в інтересах охорони довкілля у разі відсутності територіального поєднання складових екологічної мережі з метою забезпечення її цілісності.

Сполучні території можуть бути суцільними чи переривчастими. Переривчастість сполучних територій не має створювати непереборні перешкоди для вільної міграції диких тварин та спричиняти інші негативні екологічні наслідки.

Відновлювані, буферні та сполучні території екологічної мережі, які не належать до територій та об’єктів природно-заповідного фонду чи інших територій, що особливо охороняються в інтересах охорони довкілля, резервуються та відносяться до таких територій чи об’єктів у порядку, встановленому законодавством.