Стаття 190. Підстави для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування

Підставою для відмови страховика у виплаті страхового
відшкодування є:

незадоволення судом позовних вимог, пред’явлених страхувальнику у зв’язку із страховим випадком;

надання страхувальником свідомо недостовірної інформації, необхідної для оцінки ризику аварійного забруднення навколишнього природного середовища, а також причин, обставин і наслідків страхового випадку, що стався;

навмисне вчинення страхувальником або його посадовими особами дій, що призвели до виникнення страхового випадку;

отримання потерпілою третьою особою страхового відшкодування за шкоду, заподіяну аварійним забрудненням навколишнього природного середовища;

страховий випадок, спричинений ризиком, не зазначеним у договорі екологічного страхування;

інші випадки, передбачені законодавством.

Стаття 191. Екологічний фонд страхових гарантій

З метою додаткового забезпечення страхових зобов’язань страховиків при здійсненні екологічного та інших видів страхування, якими передбачено відшкодування збитків за шкоду завдану природному середовищу, може створюватися екологічний фонд страхових гарантій у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Розділ VІІ. Екологічне зонування територій. Національна екологічна мережа.

Глава 25. Екологічне зонування територій

Стаття 192. Поняття, мета і завдання екологічного зонування

1. Екологічне зонування території – поділ території на зони залежно від цільового призначення, категорії захисності і пов’язаного з цим правового режиму.

2. Метою екологічного зонування є визначення пріоритетів при вирішенні проблем охорони довкілля на території України на підставі результатів оцінки техногенно-природних чинників окремих місцевостей.

3. Завданнями екологічного зонування є поділ території за показниками екологічного стану, екологічної цінності природних територій, видами та режимами природоохоронного використання.

Стаття 193. Зонування територій за показниками їх екологічного стану

1. За показниками забруднення атмосферного повітря, вод, грунтів, селітебних і прилеглих до них територій, виснаження природних ресурсів, їх репродуктивної здатності, геоекологічних порушень, а також медико-біологічними показниками (стан здоров‘я населення, рівень смертності, ступень концентрації токсичних речовин в біосубстратах людини тощо) територія України поділяється на зони:

екологічного лиха – території: а) де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійки або необоротні негативні зміни в екосистемах, має місце повна втрата продуктивності відновлювальних природних ресурсів, що призвело до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності; б) потребують докорінного поліпшення і екологічної реабілітації;

екологічної кризи - території: а) де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в екосистемах на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров‘я людини, збереження природних об‘єктів і обмежують ведення господарської діяльності; б) потребують здійснення заходів щодо зниження техногенного тиску на довкілля, відновлення природних ресурсів;

екологічного ризику - території, а) де внаслідок діяльності людини має місце зниження продуктивності і усталеності екосистем, що створює загрозу щодо подальшої деградації екосистем, погіршенню екологічних умов життєдіяльності людини; б) потребують здійснення на них заходів щодо упорядкування розміщення продуктових сил, екологізації виробництв, відновлення природних ресурсів.

2. Порядок оголошення, правовий режим зон екологічного лиха, екологічної кризи, екологічного ризику визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

3. Місцевості, що в порядку встановленому цим Кодексом та Законом України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, оголошені зонами надзвичайної екологічної ситуації, в разі, коли закінчився термін дії правового режиму зони надзвичайної екололгічної ситуації, можуть переводитися за екологічними показниками до однієї з категорії зон, визначених у частині 1 цієї статті.

4. Порядок переведення місцевостей, що оголошені зонами надзвичайної екологічної ситуації, до категорії зон екологічного лиха, екологічної кризи, екологічного ризику встановлюється законодавством.

Стаття 194. Зонування природних територій, що підлягають особливій правовій охороні

1. Природні території, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ, підлягають особливій охороні.

2. Природні території, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території природно-заповідного фонду, зони розташування захисних насаджень, що виконують екологічні функції, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, охоронні, санітарно-захисні, водоохоронні та інші типи територій, що визначаються законодавством України.

Стаття 195. Території природно-заповідного фонду

1. Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу довкілля, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об'єктом природно-заповідного фонду України.

2. До складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

3. Порядок організації, використання і охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються цим Кодексом та іншими актами законодавства України.