Аналіз загальної суми витрат на виробництво товарної продукції

Найважливішим показником, що характеризує роботу промислових підприємств, є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємств, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан господа­рюючих суб'єктів.

Аналіз собівартості дозволяє виявити поточні зміни да­ного показника, виконання плану за його рівнем, визна­чення факторів, що впливають на приріст, і на цій підставі дати оцінку роботи підприємства з використання наявних ресурсів і встановити резерви зменшення собівартості про­дукції.

Об'єктами аналізу собівартості продукції є показники:

— аналіз собівартості товарної продукції у цілому і за еле­ментами витрат;

— витрати на 1 грн. товарної продукції;

— собівартість порівняльної товарної продукції;

— собівартість окремих виробів;

— окремі елементи і статті витрат (рис. 7.1).

Джерелами інформації для аналізу служать: звіт про витра­ти на виробництво і реалізацію продукції, планові і звітні калькуляції собівартості, дані синтетичного й аналітичного обліку витрат по основних і допоміжних виробництвах тощо.

Планування й облік собівартості на підприємствах ве­дуть відповідно до «Методичних рекомендацій з формуван­ня собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом від 02. 02. 2001 №47. Витрати класи­фікуються за видами витрат: на витрати по економічних елементах і витрати за статтями калькуляції.

Рис. 7.1. Об'єкти аналізу собівартості продукції

Витрати операційної діяльності групуються за такими еко­номічними елементами: матеріальні витрати (сировина, матер­іали, покупні комплектуючі вироби, паливо, енергія), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортиза­ція, інші витрати (знос матеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, % за кредитами у банках, що включаються в собівартість продукції, відрахування в поза­бюджетні фонди...).

Групування витрат по економічних елементах необхідне для ' того, щоб вивчити матеріаломісткість, енергомісткість, тру­домісткість і фондомісткість і встановити вплив НТП на струк­туру витрат. Якщо частка заробітної плати зменшується, а ча­стка амортизації збільшується, то це свідчить про підвищення технічного рівня підприємства, про ріст виробітку праці. Пи­тома вага заробітної праці скорочується й у тому випадку, коли збільшується частка покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що свідчить про збільшення рівня кооперації і спеціалізації.

Приклад 7.1. Виконати аналіз собівартості за економіч­ними елементами за даними таблиці 7.1.

Таблиця 7.1. Аналіз собівартості продукції за економічними елемен­тами

Як видно із таблиці 7.1, підприємство знизило собівартість продукції порівняно з попереднім роком на 100 тис. грн. або 0,18%. Це відбулося за рахунок зниження всіх економіч­них елементів, крім інших витрат, які збільшились на 150 тис. грн. або 8,9%. Порівняно з планом підприємство збільшило собівартість продукції на 909 тис. грн. або 1,62%, що є неба­жаним для підприємства. Підприємству необхідно розробити заходи щодо зниження матеріальних витрат, витрат на оп­лату праці. Як наслідок — знизиться елемент відрахування в фонд соціального страхування.

Групування витрат за призначенням, тобто за статтями калькуляції, вказує, куди, на які цілі й у яких розмірах витра­чені ресурси. Воно необхідне для обчислення собівартості ок­ремих видів виробів у багатономенклатурному виробництві, також для встановлення центрів зосередження витрат і пошуку резервів їхнього скорочення.

Основні статті калькуляції: сировина і матеріали, зво­ротні відходи (віднімаються), покупні вироби і напівфабри­кати, паливо й енергія на технологічні цілі, основна і додат­кова заробітна плата основних виробничих робітників, відра­хування на соціальні заходи, витрати на обслуговування і експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі ви­трати, втрати від браку, інші виробничі витрати.

Приклад 7.2. Виконати аналіз собівартості за статтями за статтями калькуляції за даними таблиці 7.2.

За даними таблиці 7.2 видно, що фактична собівартість нашої продукції вища від планової на 917, 0 тис. грн. або на 1, 62%. Це відбулося за рахунок збільшення витрат за всіма статтями калькуляції. На відхилення фактичної собівартості продукції від планової впливають:

— зміна обсягу випуску і структури асортименту продукції;

— рівень собівартості одиниці окремих видів продукції;

— зміни цін на спожиту сировину,матеріали, покупні ви­роби, енергію, паливо;

— тарифи на вантажні перевезення та ін.

Розмір впливу зміни обсягу виробництва продукції на фак­тичну собівартість визначається добутком повної собівартості за планом на відсоток перевиконання плану (недовиконання) плану за обсягом виробництва продукції в оптових цінах:

С ф. овп. = (Спл. • % пер. пл.): 100.

Перевиконання плану за обсягом виробництва продукції на 1, 88% викликало підвищення повної собівартості на 1062 тис. грн.:

С ф. овп. = (56483 х 1, 88): 100 = 1062, 0 тис. грн.,

що є цілком закономірним у зв'язку з перемінним харак­тером окремих статей витрат стосовно обсягу виробництва продукції.

З огляду на те, що калькуляційні витрати поєднують умов­но постійні і перемінні витрати, більш точні результати впли­ву обсягу на відхилення фактичної собівартості від планової одержують, якщо розрахунки роблять по кожній калькуляційній статті з урахуванням питомої ваги перемінних витрат.

Таблиця 7.2 Аналіз собівартості продукції за статтями калькуляції

Вплив змін структури асортименту продукції розраховується різницею між повною собівартістю продукції за минулий рік і повною собівартістю планового обсягу, скоректованого на відсо­ток виконання плану за обсягом виробництва продукції в оп­тових цінах:

Сс = [Спр. - (Спл. х %): 100]

[57500 - (56483 х 101, 88): 100] = - 45 тис. грн.

Відповідно структурні зрушення вплинули на собівартість продукції на 45,0 тис. грн.

За даними обліку протягом звітного періоду ціни на матер­іали й енергію змінилися і збільшили витрати на 18 тис. грн. Алгебраїчною різницею між відхиленням фактичної собівар­тості від минулого року і збільшення цін на матеріали й енергію розраховується розмір впливу рівня собівартості одиниці окремих видів продукції і складає:

Сов.пр = Сф - Смр+Сц

57400 -57500 + 18 = - 82 тис. грн.

Загальне відхилення складає:

1062 + (-45) + (-18) + (-82) = 917 тис. грн.

Таким чином, підвищення фактичної собівартості в по­рівнянні з плановою, як у цілому, так і за окремими кальку­ляційними статтями, викликане, в основному, надплановим ви­пуском продукції. Однак, при збільшенні випуску продукції на 1, 88%, зворотні відходи зросли на 4, 36%, загальновиробничі та інші витрати зросли на 2, 2; 2, 0% відповідно. Такий ріст витрат не можна визнати позитивним, оскільки планові зво­ротні відходи свідчать про погіршення використання матеріаль­них ресурсів, а в складі загальновиробничих та інших витрат значна питома вага умовно постійних витрат.

Збільшення зворотних відходів, подорожчання покуп­них виробів, перевитрата за загальновиробничими, іншими витратами, втрати від браку являють собою непродуктивні витрати і є резервом для зниження собівартості продукції.

За способом перенесення вартості на продукцію розріз­няють також прямі і непрямі витрати. Прямі зв'язані з ви­робництвом визначених видів продукції (сировина і мате­ріали, ЗП основних робітників). Прямі витрати прямо відно­сяться на той чи інший об'єкт калькуляції.

Непрямі витрати зв'язані з виробництвом деяких видів про­дукції і відносяться на об'єкти калькуляції шляхом розподілу пропорційно відповідній базі (основній заробітній платі ви­робничих робітників чи виробничій площі). Прикладом не­прямих витрат можуть бути загальновиробничі витрати, вит­рати на обслуговування і експлуатацію машин і обладнання.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат усі витрати підприємства можна розділити на постійні і змінні. Постійні - це витрати абсолютна величина яких із збільшен­ням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється: амортизація, оренда приміщень, податок на май­но, погодинна оплата праці робітників. Ці витрати відно­сяться до постійних і при зміні обсягів виробництва не зміню­ються. А змінні витрати (відрядна ЗП виробничих робітників, сировина і матеріали, технологічне паливо, енергія) зміню­ються прямо пропорційно росту обсягів виробництва.

Лінія витрат при наявності прямих і непрямих витрат являє собою рівняння 1-ого ступеня:

у = а + bх,

де у — це сума витрат на виробництво продукції;

а — абсолютна сума постійних витрат;

в — ставка перемінних витрат на одиницю продукції;

х - обсяг виробництва продукції;

Перемінні витрати в собівартості усього випуску ростуть пропорційно зміні обсягу виробництва.

Наприклад: постійні витрати на виробництво всієї про­дукції складають 1000 грн., змінні витрати на одиницю про­дукції — 200грн., кількість виготовленої продукції — 10 шт. Тоді сума витрат на виробництво продукції складає:

у=1000+200*10=3000 грн.

При збільшенні обсягу виробництва до 15 шт. продукції сума витрат на виробництво продукції буде складати:

у= 1000+200* 15=4000 грн.

Зате в собівартості одиниці продукції вони складають постійну величину:

І при умовах попереднього прикладу собівартість одиниці продукції буде дорівнювати:

грн.

При збільшенні обсягу до 15 шт. продукції собівартість одиниці продукції знизиться і буде складати:

грн.

Взаємозв'язок обсягу виробництва і собівартості продукції повинний враховуватися при аналізі собівартості як усього випуску, так і одиниці продукції.