З2.Процес укладання договору

Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством. Існують дві стадії у процесі укладання договору: 1) пропозиція однієї сторони іншій вступити в договірні відносини - оферта; 2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною - акцепт, що вказує на згоду останньої укласти договір на умовах, закладених у пропозиції.

Питання про правову характеристику - оферту - не може розглядатися без урахування теоретичних положень, розроблених наукою, та постанов цивільного законодавства.
Пропозиція щодо укладання договору може визначатись як оферта, якщо вона відповідає ряду необхідних ознак, зокрема, з оферти має випливати волевиявлення щодо укладання договору, а не просто наводитися інформація про можливість укладання договору. Оферта має бути адресована конкретній особі.
Законодавче визначення оферти і перелік ознак, яким вона має відповідати, передбачено в цивільному законодавстві. Згідно з ним пропозиція щодо укладання договору одній або кільком конкретним особам є офертою, якщо вона достатньо визначена і відбиває намір особи, яка внесла пропозицію, вважати себе пов'язаною договором у разі її прийняття (акцепту). Пропозиція вважається достатньо визначеною, якщо в ній зазначені істотні умови договору або порядок його визначення.
Законодавство розрізняє порядок укладання договорів залежно від пропозиції, зробленої однією зі сторін з визначенням строків для відповіді або без їх визначення.
Коли пропозиції укласти договір зроблено із вказівкою строку для відповіді, момент укладення договору встановлюється залежно від того, в усній чи письмовій формі подано пропозицію. У першому випадку договір визначається укладеним, якщо інша сторона терміново повідомила особу, яка внесла пропозицію, про прийняття цієї пропозиції.
В іншому випадку угода вважається досягнутою і договір укладеним, якщо повідомлення про прийняття пропозиції одержала до строку, встановленого законодавством, а якщо такий строк не встановлений, - у межах необхідного для цього часу.

Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами і т. ін., а також підписаний стороною, яка їх надсилає.

33.Способи забезпечення виконання зобов'язань.

З4.Поняття та способи припинення цивільних зобов'язань.

З5.Поняття, підстави то умови цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність – установлена зако-ном негативна реакція держави на цивільне правопо-рушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладення на неї обов'язків майно-вого характеру. Підставами для цивільно-правової від-повідальності є: наявність майнової шкоди; протип-равність поведінки; вина; причинний зв'язок між збит-ком і протиправною поведінкою. Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів. Якщо дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протип-равними або забороненими законом, настає відпові-дальність. Принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негатив-ним наслідком, що настав через цю протиправну дію. Різновидностями цивільно-правової відповідальності є: договірна та позадоговірна; часткова і солідарна; основна і субсидіарна(додаткова); повна та обмежена. За деякі дії цивільно-правова відповідальність може нак-ладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою: за невиконання грошового зобов'язання; збері-гача за втрату, недостачу чи пошкодження майна; за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

З6.Види цивільно-правової відповідальності.

37.Поняття, предмет та метод трудового права України.

Трудове право – система правових норм, яка регулює трудові відносини мід працівником та власником.

Предметом правового регулювання такої галузі права, як трудове є, насамперед, трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей у виконанні певної трудової функції. Предметом правового регулювання норм трудового права є також відносини, що тісно пов'язані з трудовими. Трудове право - окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'зкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з трудовими, відносини найманих працівників. Методи трудового права: 1. за нормативним регулювання труд відносин:дозвіл(сторони самостійно встановлюють для себе права та обов”язки в межах, наданих державою), наказ(держава встановлює конкретні умови для всіх учасників відносин), заборона(встановлення державою категоричних умов поведінки у конкретних ситуаціях); 2. за способом впливу на поведінку людей: авторитарний(полягає у виданні державою законів і підзаконних актів) та автономний(має місце коли держава санкціонує прийняття і дію джерела правового регулювання праці).Принципи: загальноправові(принципи гуманізму, законності, демократизму та ін) та спеціальні(свобода праці, рівноправність, стабільність тощо).