Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






З8.Поняття, умови та види трудового договору





Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Види трудового договору: 1. Трудовий договір на невизначений строк (безстроковий) укладається з дотриманням загальних положень. 2. Трудовий договір на певний строк. Строковий договір може укладатися лише у випадках, передбачених законодавством, а також у разі, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру подальшої роботи, умов її виконання або інтересів працівника. 3. Трудовий договір на час виконання певної роботи є різновидом строкового трудового договору, однак його припинення пов’язане із закінченням обумовленої договором роботи. 4. Трудовий договір про тимчасову роботу. Такий договір укладається з працівниками, які прийняті на роботу на термін до двох місяців, а для зміщення тимчасового відсутнього працівника – до чотирьох місяців. 5. Трудовий договір про сезонну роботу. Сезонними вважаються роботи, які з природних і кліматичних умов виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не більше шести місяців. 6. Трудовий договір про сумісництво. Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї роботи, регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або на іншому підприємстві, установі, організації або у громадянина за наймом. 7. Трудовий договір про суміщення професій і посад. Від сумісництва потрібно відрізняти суміщення професій і посад, під яким розуміється форма організації праці, за якої працівник, за його згодою, протягом робочого дня або робочої зміни поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, виконує додаткову роботу за іншою професією або на іншій посаді на тому самому підприємстві, установі, організації, за що отримує відповідну плату.

 

39.Порядок укладання трудового договору. Документи необхідні

при прийнятті на роботу.

Трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією уго-дою, з підляганням внутрішньому трудовому розпо-рядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка наймає працівників, зобов'язується виплачувати праців-никові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законо-давством про працю, колективним договором і угодою сторін. Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях. Стороною трудових правовід-носин є передовсім фізичні особи. Іншою стороною вис-тупає власник підприємства, установи, організації, упов-новажений ним орган чи фізична особа. Права та обо-в'язки сторін поділяються на: безпосередні, що визна-чаються сторонами; похідні, що передбачені законо-давством, котрі своєю чергою поділяються на необхідні умови, та додаткові умови.

40.Види зміни умов трудового договору.

У ст. 37 КЗпП передбачено три види зміни умов трудового договору: переведення на іншу роботу (залежно від терміну розрізняють постійні й тимчасові переведення; за територіальною ознакою виділяють переведення: у межах підприємства, організації, установи або у того самого власника для виконання іншої роботи, не обумовленої трудовим договором, на інше підприємство, в установу, організацію, до іншого власника, на роботу в іншу місцевість, у тому числі разом із підприємством, установою, організацією; переведення на інше підприємство проводиться шляхом звільнення й укладання трудового договору з власником іншого підприємства. Переведення в іншу місцевість вважається направлення на роботу за межі певного населеного пункту. Тимчасові переведення з ініціативи власника. Роботодавець має право перевести працівника тимчасово, строком до одного місяця, на іншу, не обумовлену трудовим договором, роботу без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемії. Переведення з ініціативи працівника. Працівників, які потребують за станом здоров’я надання легшої роботи, власник зобов’язаний перевести, за їхньою згодою, на таку роботу відповідно до медичного висновку. Переведення може бути тимчасовим або постійним залежно від стану здоров’я).

Переміщення працівника. Зміна робочого місця працівника за законодавством не вважається переведенням, а відповідно до ч. 2 ст. 32 називається переміщенням працівника на інше робоче місце і не вимагає його згоди. У цьому випадку йдеться про переміщення працівника на тому самому підприємстві на інше робоче місце, в іншій структурний підрозділ у тій самій місцевості, про доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті в межах спеціальності, кваліфікації або посади, обумовлених трудовим договором.

Зміна істотних умов праці. У ч. 3 ст. 32 передбачається ще одна зміна умов трудового договору, яка відбувається у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці. Аналіз цього положення приводить до висновку, що йдеться про зміни, які викликані об’єктивними причинами на виробництві й стосуються не одного працівника, а цілого підприємства або, принаймні, структурного підрозділу. Такі зміни пов’язані як із загальними економічними, фінансовими умовами в країні, так і зміною законодавства.

41. Загальні підстави припинення трудового договору.

42.Розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

 

43.Розірвання трудового договору з ініціативи власника.

Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише на загальних або спеціальних підставах. Загальні: зміни в організації в-ва чи праці; виявлення невідповідності працівника зай-маній посаді; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків; прогулу без поважних причин; нез'явлення на роботу протягом більш як 4 місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності; поновлення на роботі працівника, який раніше вико-нував цю роботу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного оп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання. Спеціальні підстави: од-норазове грубе порушення трудових обов'язків керів-ником підприємства, заступника, главного бухгалтера; скоєння винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності; вчинення пра-цівником, який виконує виховні функції, аморального проступку; якщо працівника визнано таким, що не витримував випробування; коли працівника зараховано з порушенням спеціальних правил прийняття на роботу. Державна служба припиняєтьс у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних з проходженням державної служби вимог; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки держ. служ-бовців які обіймають посади 1-ї або 2-ї категорії; вия-влення чи виникнення обставин, які перешкоджають пе-ребуванню держ. службовця на державній службі; від-мови держ. службовця від прийняття присяги або її по-рушення; неподання або подання державним службов-цем неправдивих відомостей щодо його доходів. Для звільнення працівника з ініціативи власника в більшості випадків профспілкового комітету чи органу, уповнова-женого репрезентувати інтереси трудового колективу. Винятком з цього правила є звільнення: у зв'язку лік-відації підприємства, установи, організації; працівника через незадовільний результат випробування; із су-міщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником; у зв'язку з по-новленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; працівника який не є членом професійної спілки; з підприємства, установи, організації де немає профспілкової організації; керівника підприємства, ус-танови, організації, його заступників, головного бух-галтера, його заступників, а також службових осіб мит-них органів, державних податкових інспекцій, яким при-своєно персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного ко-нтролю за цінами; працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання.

44.Поняття і види робочого часу.

Види робочого часу: нормальна і скорочена тривалість робочого часу; неповний робочий час, ненормований робочий день. Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може перевищувати 40 годин. Деякі категорії працівників мають скорочені обсяги робочого часу: працівники віком 16 - 18 років - 36 годин на тиждень; од 15 до 16(учні 14 - 15 років, які працюють на канікулах) - 24 години на тиждень; працівників, зайня-тих на роботах зі шкідливими умовами праці - не більше 36 годин на тиждень; учителям у середньому вста-новлено шести годинний робочий день; лікарям - 5,5 го-динний; лікарям стаціонарних лікарських закладів, спеціалізованих санаторіїв - 6,5 годинний робочий день. Для вирішення питань про встановлення неповного ро-бочого часу працівникові зазвичай необхідно отримати згоду власника, за скороченого робочого часу це не пот-рібно. Оплата праці за неповного робочого часу здій-снюється пропорційно до відпрацьованого часу або за-лежно від виробітку, а за скороченого - в повному роз-мірі ставки. За неповного робочого часу можливе змен-шення тривалості як робочого дня так і днів робочого тижня. Законодавством передбачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу. Списки професій, посад і робіт, за якими дозволяється застосування ненормованого робочого дня включаються в колективний договір.

45.Поняття і види часу відпочинку.

Час відпочинку - час, вільний од виконання трудових обов'язків, використовуваний працівником на власний розсуд. Як і робочий час. Час відпочинку має декілька видів. Це - перерви в робочому дні для відпочинку і харчування, щоденний відпочинок після роботи, щотиж-неві дні відпочинку, святкові й неробочі дні, щорічні й додаткові відпустки. Перерви впродовж робочого дня надаються через 4 години після початку роботи і три-вають від 30 хвилин до 2 годин. Не включається в робо-чий час. Додаткові перерви надавані через короткий від-тинок часу, як-от: під час роботи на вільному повітрі в холодний період року; на вантажно-розвантажувальних роботах; секретарям-машиністкам, операторам ЕОМ - після кожних 45-50 хвилин 10-15 хвилин відпочинку… Святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня - різдво христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України; 7 і 8 листопада - річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. До неробочих днів належать дні релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове; один день(неділя) - Пасха(Великдень); один день(неділя) - Трійця. Відпус-тка має декілька видів: щорічна; додаткова; творча; соціальна; відпустка без збереження заробітної платні.

46.Відпустки: поняття та види.

Відпустка – це вільний від виконання робочої функ-ії період, який встановлюється на законодавчому та локальному рівнях у календарних днях.Щорічна основна відпустка не повинна бути меншою ніж 24 календарні ні за відпрацьований робочий рік. Щорічна додаткова відпустка надається тривалістю до: 35 календарних днів працівникам, зайнятим на роботах, що пов'язані з негативним впливом на здоров`я шкі-дливих виробничих чинників; 7 календарних днів праці-вникам із ненормованим робочим днем. Загальна три-валість щорічних основної і додаткової відпусток не мо-же перевищувати 59 календарних днів, а для праців-ників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 60 календарних днів. Відпустки у зв”язку з навчанням надаються при навчанні працівників у середніх навч закладах, проф-технічних навч закл-ад, вузах, навч закладах післядипломної освіти та аспірантури за наявності умов, передбачених законодавством. Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та ін випадках, передбачених законодав-ом. Законодав-ом передбачено відпустку без збереження зар плати, яка надається роботодавцем за згодою сторін, за сімейними обставинами та ін причин на термін, обумовлений угодою між ними але не більше 15 календарних днів на рік. Разом з тим передбачено соц відпустки, до яких належать відпустки у зв”язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річ віку працівникам, які мають дітей. Право на щорічну відпустку повної тривалості настає після закінчення шести місяців непе-рервної роботи на цьому підприємстві. До закінчення шестимісячного терміну роботи в перший рік роботи на підприємстві, а також у наступні роки за бажанням працівника у зручний для нього час відпустка надається: неповнолітнім; інвалідам; жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після них; жінкам, які мають двох та більше дітей віком до 15 років або ди-тину-інваліда; іншим працівникам. Права на відпустку позбавлено: осіб засуджених до виправних робіт без по-збавлення волі з їх відбуванням за місцем роботи на весь строк покарання; осіб, яких звільняють за пору-шення трудової дисципліни.

 

47.Поняття трудової дисципліни. Дисциплінарна відповідальність,

види дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності й застосовується до поруш-ників трудової дисципліни (Трудова дисципліна - cyкyпнicть нe лишe пeвниx пpaвил пoвeдiнки пpaцiвникiв, a й питaнь, пoв'язaниx iз нeoбxiднicтю дoтpимaння вcтaнoвлeнoгo пopядкy і мeтoдiв йoгo зaбeзпeчeння.

Tpyдoвa диcциплiнa зaбeзпeчyєтьcя мeтoдaми пepeкoнaння, зaoxoчeння, а іноді – пpимycy.

Bci зaoxoчeння oгoлoшyютьcя влacникoм y нaкaзi, дoвoдятьcя дo вiдoмa тpyдoвoгo кoлeктивy i зaпиcyютьcя дo тpyдoвoї книжки.)

Може бути накладено одне з дисциплінарних стягнень: догана або звільнення. До державних службовців, окрім загальних видів дисциплінарної відповідальності, застосовуються: попередження про неповну службову відповідальність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Дисциплінарне стягнення застосовується власником безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після того, як проминуть шість місяців од дня вчинення дисциплінарного проступку. Для зас-тосування дисциплінарного стягнення власник зобов'я-заний зажадати письмового пояснення порушника. За одне порушення трудової дисципліни може бути засто-совано лише одне дисциплінарне стягнення. Стягнення оголошується наказом і повідомляється працівникові під розписку протягом трьох робочих днів. Якщо протягом року від дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він уважається таким, що не мав дисци-плінарного стягнення.

Дисциплінарна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності й застосовується до поруш-ників трудової дисципліни. Підставою для її застосу-вання є порушення трудової дисципліни. Може бути накладено одне з дисциплінарних стягнень: догана або звільнення. До державних службовців, окрім загальних видів дисциплінарної відповідальності, застосовуються: попередження про неповну службову відповідальність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Дисциплінарне стягнення застосовується власником безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця від дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після того, як проминуть шість місяців од дня вчинення дисциплінарного проступку. Для зас-тосування дисциплінарного стягнення власник зобов'я-заний зажадати письмового пояснення порушника. За одне порушення трудової дисципліни може бути засто-совано лише одне дисциплінарне стягнення. Стягнення оголошується наказом і повідомляється працівникові під розписку протягом трьох робочих днів. Якщо протягом року від дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він уважається таким, що не мав дисци-плінарного стягнення.

48.Заохочення як метод забезпечення трудової дисципліни.

Надзвичайно важливе місце в забезпеченні дисципліни праці належить оцінці праці. За результатами позитивної оцінки до працівника може застосовуватися заохочення.
Заохочення за видами поділяються на моральні й матеріальні, на індивідуальні та колективні. До моральних відносяться такі заохочення, які не пов'язані з виплатою грошей, наданням послуг, продукції, подарунків. Моральне заохочення працівників можна визначити як закріплені нормами трудового права засоби морального визнання працівників та трудових колективів за досягнення високих результатів праці. У відповідності до ст. 143 КЗпП до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватися будь-які заохочення, які містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. Тобто питання заохочення цілком віднесені до сфери локального правового регулювання. Як засвідчує практика, основними видами морального заохочення є: оголошення подяки, нагородження Почесною грамотою, занесення прізвища працівника до Книги пошани, поміщення фотографії працівника на Дошку пошани, до Застосовується також заохочення за досягнення спеціальних показників, наприклад, за бездефектну роботу, за впровадження нових технологій, нової техніки, за високий відсоток реалізації продукції. Питання заохочення працівників тісно пов'язане із преміюванням та оплатою праці. Працівники, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки, мають переваги і пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування. Таким працівникам має надаватися перевага при просуванні по роботі.
За особливі трудові заслуги працівники представляються до вищих органів для заохочення, нагородження орденами, медалями, Почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звань кращого працівника за даною професією. Згідно зі ст. 144 КЗпП заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом спільно або за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Не можна погодитись із такою нормою, бо вона обмежує права власника. Якщо у законодавстві передбачено право власника самостійно вирішувати питання про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, тобто обмежувати права працівника, то цілком не зрозуміло, чому роботодавець не має самостійного права застосувати заохочення - покращити становище працівника. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) власника і заносяться в трудову книжку працівника.


49. Поняття, умови та види матеріальної відповідальності

працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі,

організації.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шко-ду, заподіяну підприємству, установі, організації внас-лідок порушення покладених на них трудових обов'яз-ків. Ця відповідальність, як правило, обмежується пев-ною частиною заробітку працівника і не повинна пере-вищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винят-ком випадків, передбачених законодавством України. Ознаки шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації: пряма дійсна шкода; протиправність пове-дінки працівника; причинний зв'язок між протип-равними діями та заподіяною шкодою; вина працівника. У відповідності з законодавством України обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники – за зіпсування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів, у тому числі при їх вигото-вленні, за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх зас-тупники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступ-ники, шкода підприємству, установі, організації запо-діяна зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи гро-шових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продук-ції, розкраданню, знищенню і зіпсуванню матеріальних чи грошових цінностей. Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівників, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоди завдано працівником, який був у нетве-резому стані; шкоди завдано недостачею, умисним зни-щенням або умисним зіпсуванням матеріалів, напівфаб-рикатів, виробів, у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціаль-ного одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування; відповідно до законодав-ства України на працівника покладено повну відпо-відальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків; шкоди задано не при виконанні трудових обов'язків; службова особа винна в незаконному звільненні або переведені працівника на іншу роботу.

Повна матеріальна відповідальність настає в таких випадках:

- зa нaявнocтi мiж пpaцiвникoм i opгaнiзaцiєю пиcьмoвoгo дoгoвopy пpo взяття нa ceбe пpaцiвникoм пoвнoї мaтepiaльнoї вiдпoвiдaльнocтi;

- кoли мaйнo тa iншi цiннocтi бyли oдepжaнi пpaцiвникoм пiд звiт зa paзoвoю дoвipeнicтю aбo зa iншими paзoвими дoкyмeнтaми;

- якщo шкoди зaвдaнo дiями пpaцiвникa, якi мaють oзнaки злoчинy;

- якшo шкoди зaвдaнo пpaцiвникoм, який бyв y нe-твepeзoмy cтaнi;

- кoли шкoди щодо власності орг-ції зaвдaнo yмиcно.

- якщo нa пpaцiвникa зaкoнoдaвcтвoм пoклaдeнo пoвнy мaтepiaльнy вiдпoвiдaльнicть;

- y paзi зaвдaння шкoди нe пiд чac викoнaння тpyдoвиx oбoв'язкiв;

- якщo cлyжбoвa ocoбa є виннoю в нeзaкoннoмy звiльнeннi aбo пepeвeдeннi пpaцiвникa нa iншy poбoтy

 

50.Поняття трудових спорів та порядок їх розгляду.

Колективний спор – спор між трудовим колективом (профспілкою) і власникомчи уповноваженим ним органом з питань установлення нових або хміни чинних соціально-ек умов праці та виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору, виконання колект договору або його окремих положень, невиконання вимог законодавства про працю. Трудові спори розглядають: комісії по трудовим спорам; районними(міськими) народними судами. Ко-місія по трудових спорах обирається загальними збо-рами трудового колективу підприємства з числом пра-цюючих не менше 15 чоловік. Працівник може звер-нутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. У районних(міських) народ-них судах розглядаються трудові спори за заявами: пра-цівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не погоджуються з рішенням комісії по трудових спорах підприємства; прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах супере-чить чинному законодавству. Безпосередньо в район-них(міських) судах розглядаються трудові спори за зая-вами: працівників підприємств і організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору; керівника підприємства, організа-ції, його заступників, службових осіб, керівних праців-ників державних органів; власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівником матеріа-льної шкоди, заподіяної організації; спорів, які були роз-глянуті власником або профспілковим комітетом в межах наданих їм прав чинним законодавством про працю; в судах розглядаються також спори про відмову в прийнятті на роботу працівників, які мають право по-воротного прийняття на роботу або з якими власник зо-бов'язаний укласти трудовий договір відповідно до чин-ного законодавства.

Колективні спори – це спори між найманими працівниками, трудовим колективом і власником чи уповноваженим ним органом із питань: установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; виконання колективного договору або його окремих положень; укладення або зміни колективного договору; невиконання вимог законодавства про працю. Колективні спори вирішуються веденням переговорів із використанням спеціальних процедур і засобів. Якщо сторони спору не дійшли згоди в переговорах, то формується спеціальна комісія, яка має назву примирювальної, вона являє собою орган, призначений для напрацювання рішення, яке може задовольнити сторони спору. Залежно від рівня спо-ру(виробничий, територіальний, національний) комісія розглядає спір протягом, відповідно, 5, 10 або 15 днів. У разі несхвалення комісією рішення зі спору, яке задовольнило б сторони конфлікту, створюється трудовий арбітраж. Трудовий арбітраж ухвалює рішення протягом 10 днів од дня його утворення. Під час вирішення колективних трудових спорів жодна із сторін не може ухилитися від участі в процедурі примирення. Для вирішення колективного спору, одержання підтримки своїх вимог трудовий колектив має право організовувати і проводити страйк, збори, мітинги, пікетування, демонстрації в порядку і формах, передбачених чинним законодавством.

 

51.Поняття, підстави адміністративної відповідальності.

Під адміністративною відповідальністю слід розуміти застосування уповноваженим органом чи по-садовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм характером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність. Адміністративна відповідальність – вид відповідальності, який передбачає на-дання в уставленому нормами адміністративного права порядку й уповноваженими на те органами та посадо-вими особами адміністративних стягнень на винних у скоєнні адміністративних проступків з метою покаран-ня, виправлення та перевиховання правопорушників. Адміністративна відповідальність є визначальною мі-рою держ. примусу; настає за порушення винними своїх правових обов’язків; супроводжується доганою і держа-вним та суспідбним засудженням протиправного діяння й особи правопорушника.

52.Види адміністративних стягнень та їх зміст.

Адміністративне стягнення – попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав, виправні роботи, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям скоєння правопорушення, конфіскація, що накладається у разі скоєння вчинку, що має ознаки адміністративного проступку на винну особу (правопо-рушника). Адміністративне стягнення– захід відпові-дальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також попере-дження скоєння нових правопорушень як самим право-порушником, так й іншими особами. Види адміністра-тивних стягнень закріплено в Кодексі про адміністра-тивні правопорушення До них законо-давець відносить такі види:

Попередження є заходом виховного хар-ру, що засвідчує офіційну негативну оцінку поведінки правопорушника з боку держ органу (посадової особи про недопущення скоєння протипр дій);

Штраф передбачена як вид стягнення за будьяке скоєне адм правопорушення;

оп-латне вилучення предмета, що став зна-ряддям учинення чи безпосереднім об’єктом адм правопорушення – полягає у примусовому вилученні предмета з подальшими реалізацією та поверненням суми колишньому власникові з утриманням суми, що була пов’язана з заттратами по реалізації вилученого предмета; конфіскація предмета – полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета на користь держави.

виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за осн місцем роботи особи, яка вчинила адм правопоруш, із відрахуванням до 20% її заробітку в дохід держави.

адміністративний арешт установлюєтьсяі застосовується лише у виняткових випадках за окркмі адм правопор на строк до 15 діб і накладається виключно судами;

позбавлення спец права застосов на термін до 3 років.

53.Органи, що розглядають справи про адміністративні

Date: 2015-09-02; view: 375; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.009 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию