Екологічний моніторинг

Екологічний моніторинг як складова інформаційної системи грунтується на отриманні первинної інформації, що характеризує стан і динаміку об'єктів управління та навколишнього середовища, у якому функціонує система.

Одним із головних показників ефективності управління є своєчасна та адекватна реакція суб'єкта управління на зміни в навколишньому середовищі. Це можливо лише за наявності достатньо ефективної системи оперативного спостереження Й отримання необхідної первинної інформації для прийняття управлінських рішень. Нагадаємо, що під моніторингом розуміють спостереження за станом об'єкта управління, відображення динаміки змін, що відбуваються в ньому, та прогноз розвитку ситуації. З позиції екології моніторинг відіграє роль своєрідного зворотного зв'язку в регуляції екологічної ситуації. Інструментарієм здійснення всього комплексу моніторингових заходів, необхідних під час прийняття управлінських рішень, і виступає інформаційна моніторингова система. У визначенні "інформаційна" відображається не лише спостереження і збирання первинної інформації, але і її попередня обробка і накопичення у відповідній базі даних для подальшого використання.

Спостереження за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення здійснюється Міністерством екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану такого середовища.

Державна система екологічного моніторингу — це система спостережень, збирання, обробки, передавання, збереження та аналізу інформації про її стан довкілля, прогнозування його змін і розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Створення й функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля грунтується на принципах:

• систематичності спостережень за станом навколишнього природного середовища і техногенними об'єктами, що впливають на нього;

• своєчасності отримання та обробки даних спостережень на відомчих і узагальнюючих (місцевому, регіональному й національному) рівнях;

• комплексності використання екологічної інформації, що надходить у систему від відомчих служб екологічного моніторингу та інших постачальників;

• об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екоінформації та узгодженості нормативного, організаційного й методичного забезпечення екологічного моніторингу довкілля, що проводиться відповідними службами суб'єктів управління;

• сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;

• оперативності доведення екологічної інформації до суб'єктів управління, інших зацікавлених органів, підприємств, організацій та установ;

• доступності екологічної інформації населенню України та світовій спільноті.

Саме для координації діяльності суб'єктів Державної системи моніторингу довкілля і здійснення заходів шодо забезпечення функціонування цієї системи на основі єдиного нормативного, методологічного і метрологічного забезпечення, уніфікованих технічних компонентів створено Міжвідомчу комісію з питань моніторингу довкілля.

Отже, виникає необхідність перебудови і переорієнтації всієї системи на новий комплекс первинних даних і на міжнародні екологічні стандарти. Трансформація системи екологічного моніторингу прагне досягти такі основні цілі, що забезпечують вищу якість екологічного управління:

• підвищення рівня адекватності інформаційної моделі довкілля дійсному екологічному стану, яка формується на основі даних систематичних спостережень, здійснюваних спеціальними службами суб'єктів екологічного управління, підприємствами, організаціями та установами в порядку виробничо-інформаційної діяльності, на основі дослідних робіт і наукових досліджень;

• підвищення оперативності одержання та достовірності первинних даних через використання досконалих методик, сучасних контрольно-вимірювальних приладів і засобів комп'ютеризації процесів збирання, накопичення та обробки екологічної інформації на всіх рівнях управління;

• підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування споживачів екологічної інформації на всіх рівнях управління на основі мережного доступу до розподілених відомчих та інтегрованих банків даних, комплексної обробки і використання інформації для прийняття відповідних рішень.

Пріоритетами функціонування системи є захист життєво важливих екологічних інтересів людини і суспільства, збереження природних екосистем, відвернення кризових змін екологічного стану довкілля і запобігання над­звичайним екологічним ситуаціям. Суб'єктами системи є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно зі своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля, приймають відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічного стану, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів. У структурі управління основними суб'єктами моніторингу довкілля є Мінекоресурсів, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, Міністерство охорони здоров'я, Мінагрополітики, Національне космічне агентство, Держкомзем, Держводгосп, Держкомлісгосп, Держбуд (рис. 8.1). Екологічний моніторинг проводиться також органами цих суб'єктів на місцях, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління і які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною й регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів.

Проведення моніторингу регламентується екологічним законодавством України за такими напрямами:

1. Ґрунти (Земельний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661 "Про затвердження Положення про моніторинг земель"):

• грунти і ландшафти (вміст забруднювальних речовин, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об'єктами промислового й сільськогосподарського виробництва);

• геохімічний стан ландшафтів (вміст та поширення природних і техногенних хімічних елементів та сполук);

• фунти на природоохоронних територіях (вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• просторове поширення в фунтах забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів;

• фунти (вміст пестицидів, важких металів, бактеріологічні, вірусологічні визначення, наявність яєць геогельмінтів);

• зрошувані та осушувані землі (вторинне підтоплення, глибина залягання і мінералізація фунтових вод, ступінь засоленості та солонцюватості фунтів);

• берегові лінії річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідротехнічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів);

• фунти сільськогосподарського використання (радіологічні, агрохімічні й токсикологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• грунти земель лісового фонду (радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів).

2. Води (Водний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815 "Про затердження Порядку здійснення державного моніторингу вод"):

• водні об'єкти в межах природоохоронних територій (фонова кількість забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• річки, водосховища, канали, зрошувальні системи і водойми в межах водогосподарських систем комплексного призначення, системи міжгалузевого й сільськогосподарського водопостачання (вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• водойми в зонах впливу атомних електростанцій (вміст радіонуклідів);

• поверхневі води в прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання (вміст забруднювальнихречовин, у тому числі радіонуклідів);

• поверхневі води сільськогосподарського призначення (токсикологічні й радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• поверхневі води суші і питної води (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення);

• підземні води (гідрогеологічні й гідрохімічні визначення складу і властивостей, у тому числі радіонуклідів, залишкової кількості пестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів);

• поверхневі і морські води (гідрохімічні й гідробіологічні визначення);

• морські води, мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер (хімічні, бактеріологічні, радіологічні, вірусологічні визначення);

• питна вода централізованих систем водопостачання (вміст забруднювальних речовин, обсяги споживання);

• джерела скидів стічних вод (вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів; обсяги скидів);

• стічні води міських каналізаційних мереж та очисних споруд (вміст забруднювальних речовин, обсяги надходження).

3. Атмосферне повітря (закон України "Про охорону атмосферного повітря", постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343 "Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря"):

• атмосферне повітря та опади (вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• джерела викидів в атмосферу (вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів; обсяги викидів);

• транскордонне перенесення забруднювальних речовин.

4. Біологічні об'єкти (закони України "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", Конвенція про охорону біологічного різноманіття):

• наземні, річкові і морські екосистеми (фонова кількість забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів, біоіндикатори і визначення);

• рослинний покрив земель (видовий склад, показники розвитку та ураження рослин);

• зелені насадження в містах і селищах міського типу (ступінь пошкодження ентомошкідниками, фітозахворюваннями тощо);

• сільськогосподарські рослини і продукти з них (токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• сільськогосподарські тварини і продукти з них (зоотехнічні, токсикологічні та радіологічні визначення, залишкова кількість пестицидів, агрохімікатів і важких металів);

• лісова рослинність (пошкодження біотичними та абіотичними чинниками, біомаса, біорізноманіття, радіологічні визначення, вміст забруднювальних речовин);

• мисливська фауна (видові, кількісні та просторові характеристики, радіологічні визначення);

• природно-заповідний фонд.

5. Надра (закон України "Про Державну геологічну службу України"):

• геологічне середовище (геологічні, геофізичні, геохімічні, гідрогеологічні, еколого-геологічні характеристики надр);

• екзогенні та ендогенні геологічні процеси;

• забруднення підземних вод, грунтів та донних відкладів;

• сейсмічні прояви;

• мінерально-сировинна база.

6. Відходи (закон України "Про відходи", "Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією"):

• звалища промислових і побутових відходів (склад відходів, вміст забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів);

• місця утворення, зберігання і видалення відходів;

• транскордонне перевезення небезпечних відходів;

• об'єкти захоронення радіоактивних відходів (вміст радіонуклідів, радіаційна обстановка).

7. Небезпечні природні явища та техногенні аварії (закон України "Про гідрометеорологічну діяльність", указ Президента України "Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи", постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1999 р. № 2303 "Про створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій"):

• надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери;

• надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах;

• ендогенні та екзогенні геологічні процеси (їх видові і просторові характеристики, активність прояву);

• повені, наводки; снігові лавини, селі (у районах спостережних станцій);

• підтоплення міст і селиш міського типу (небезпечне підняття рівня ґрунтових вод);

• підтоплення сільських населених пунктів, прибережних зон водосховищ (переформування берегів і підтоплення територій);

• зони радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

8. Об'єкти підвищеної небезпеки (закони України "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про перевезення небезпечних вантажів", постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку")

• транспортування небезпечних вантажів;

• авіаційні і воєнно-морські бази, полігони і танкодроми, військово-навчальні центри, військово-ремонтні підприємства, парки бойової техніки, гарнізони і підприємства військово-промислового комплексу;

• залишки хімічної зброї, пов'язані з попередньою воєнною діяльністю. Територія України за ступенем екологічної небезпеки поділяється назони, для яких встановлюються нормативи, що дозволяють або забороняють види господарської діяльності і враховують екологічні, соціальні та економічні умови. Залежно від призначення за спеціальними програмами в Україні здійснюється кілька видів екологічного моніторингу: загальний, кризовий та фоновий

Загальний моніторинг — це оптимальні за кількістю та розміщенням параметри й періодичність спостережень за довкіллям, які лають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої та загальнодержавної екологічної діяльності.

Кризовий моніторинг — це інтенсивні спостереження за природними об'єктами, джерелами техногенного виливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явиш із шкідливими екологічними наслідками, для забезпечення своєчасного реагування на кризові й надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень шодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.

Фоновий моніторинг — це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон для оцінки та прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації, щоб визначити середньостатистичний (фоновий) рівень забруднення довкілля в антропогенних умовах.

Міністерство екології та природних ресурсів України разом із Міністерством з питань надзвичайних ситуацій, їхні органи та інші суб'єкти системи моніторингу встановлюють спеціальні регламенти спостереження за еко­логічно небезпечними об'єктами, критерії визначення і втручання в разі виникнення або загрози виникнення надзвичайних екологічних ситуацій. Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою держав­ною програмою, яка визначає спільні" узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії суб'єктів екологічного управління, підприємств, організацій та установ різних форм власності.\