Теоретичні засади структурно-правової організації забезпечення екологічної безпеки

Важливе значення у процесі реалізації законодавства у сфері екологічної безпеки, тобто об'єктивно-правової форми і суб'єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (суб'єктивно-правової форми), мають організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки.

Під організаційно-правовими формами забезпечення екологічної безпеки слід розуміти опосередковані правовим регулюванням і організаційно відособлені типи функціональної діяльності спеціально уповноважених організаційних державних структур, інших інституцій, спрямованих на здійснення організації координації, розпорядження, погодження, інформування, ліцензування, сертифікації, контролю, інших функціонально-розпорядчих дій і санкціонування з метою забезпечення дотримання усіма юридичними і фізичними особами, державою вимог, норм і нормативів екологічної безпеки.

Організаційно-правові форми — невід'ємний елемент механізму державно-правового забезпечення екологічної безпеки. Вони передбачають два основні блоки забезпечення екологічної безпеки:

а) наявність узгоджених організаційно-правових структур з реалізації законодавства у сфері екологічної безпеки, тобто, та-ких, що взаємодіють та узгоджують свої дії, структур органів держави, наділених повноваженнями щодо забезпечення екологічної безпеки на національному, регіональному, місцевому і галузевому рівні у регулятивних та охоронних правовідносинах;

б) організаційно-функціональне забезпечення екологічної безпеки на стадії відвернення (профілактики) екологічного ризику та ліквідації наслідків його прояву як основних напрямів системної і поліфункціональної діяльності сукупності органів держави, скоординованої та спрямованої на забезпечення дотримання усіма можливими суб'єктами нормативно-правових вимог у цій сфері.

Слід зазначити, що організаційно-структурне забезпечення екологічної безпеки, як на рівні вертикальних, так і горизонтальних зв'язків, здійснюється у межах відповідного правового механізму, окремі елементи якого раніше вже були охарактеризовані. Водночас правовий механізм включає приписи правового регулювання безпосередньої діяльності різноманітних організаційних інституцій та форм структурно-функціонального забезпечення сучасної системи екологічної безпеки. Є підстави стверджувати, що існують особливі організаційно-процесуальні правовідносини, у межах яких реалізується організаційно-правова діяльність різноманітних структурних елементів цієї системи. Тобто правова організація забезпечення екологічної безпеки передбачає розкриття не тільки статичних елементів структури, але й їхню динаміку в процесі розвитку відповідно до функціональної діяльності організаційних структур у межах існуючої системи правового забезпечення екологічної безпеки.

Організаційно-правове забезпечення екологічної безпеки надає цілеспрямованості, послідовності діяльності структурно-органі-заційних форм, визначає методи такої діяльності, особливості їх застосування на різних стадіях процесу забезпечення екологічної безпеки. Отже, правова форма не тільки юридичне фіксує статус різноманітних органів у системі забезпечення екологічної безпеки, але й визначає форми реалізації ними вимог чинного законодавства і координатора реалізації правових ідей, який надає правовим приписам реального стану "життєвого циклу".

Особливістю правової організації забезпечення екологічної безпеки є поєднання імперативних, пріоритетних, загальнообов'язкових засад, координаційних, організаційних, санкціонуючих, контрольних та інших виконавчо-розпорядчих начал та гаран-тувальних можливостей значної частини положень, що випливають із сутнісного призначення категорії "забезпечення екологічної безпеки.

Можна говорити про те, що правова організація забезпечення екологічної безпеки є центральною ланкою впровадження нормативно-правових вимог, норм і нормативів екологічної безпеки у систему відповідних правовідносин, їх безпосереднього супроводження у процесі реалізації спеціальної правосуб'єктності різних осіб та держави (держав), певного корегування активної поведінки суб'єктів з урахуванням характеру та рівня екологічного ризику здійснюваної діяльності, джерел екологічної безпеки, реальних можливостей його технічного та організаційного регулювання до ступеня, "найбільш прийнятного" для навколишнього середовища, населення та осіб, зайнятих у сфері такої діяльності, і застосування наданих державою повноважень щодо обмеження, призупинення та повного припинення некоригованої екологічно небезпечної діяльності, що порушує конституційне право особи і громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

У регламентуванні організаційно-структурної ієрархії забезпечення екологічної безпеки чітко віддзеркалюється поєднання норм матеріального і процесуального призначення, беручи до уваги, що форми діяльності організаційних структур різного рівня векторно орієнтовані на здійснення координаційних, організаційних, погоджувальних та виконавчо-розпорядчих функцій та застосування найбільш ефективних методів у сфері регулювання здійснення екологічно небезпечних видів діяльності шляхом надання дозволів на введення, перевезення, використання, захо-ронення, ліквідацію, знешкодження відходів, використання різних хімічних речовин, у тому числі пестицидів і агрохімікатів та ін., здійснення контролю за різними небезпечними видами діяльності, застосування примусів превентивної еколого-правової відповідальності тощо.

Відсутність у чинному законодавстві стосовно екологічної безпеки прямої норми-припису щодо відповідальності організаційних структур держави у разі незабезпечення ними вимог, норм і нормативів екологічної безпеки є суттєвою перешкодою на шляху ефективного функціонування організаційно-структурної системи забезпечення екологічної безпеки.

Значною мірою це пояснюється тим, що й досі в державі не прийнято законодавчого чи підзаконного акта, у якому б містилася норма про відповідальність тих чи інших уповноважених органів держави бути відповідальними перед громадянами України за незабезпечення вимог, норм та нормативів екологічної безпеки у разі настання екологічної загрози внаслідок природної стихії чи техногенної аварії. Можна говорити про те, що й досі не запроваджено принципу відповідальності (в юридичному розумінні) держави перед своїми громадянами за недотримання вимог закону та права чи порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, у системі яких чи не найістотніше місце належить праву на екологічну безпеку.

Згідно з чинним законодавством організаційні структури з забезпечення екологічної безпеки функціонують на рівні органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування та спеціально уповноважених юрисдикційних правових структур.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки, схваленої постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року, з метою формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у екологічній та інших сферах створюється система забезпечення національної безпеки України, тобто організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та зобов'язаннями стосовно захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

До таких суб'єктів зазначена концепція відносить Верховну Раду України, український народ як колективний суб'єкт, Президента України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратуру України, Національний банк України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень, спеціалізовані військові формування, утворені відповідно до Конституції України (Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство внутрішніх справ України тощо).

Аналіз чинного законодавства України та вивчення практики організації системи забезпечення екологічної безпеки дозволяє з наукових позицій виділити такі основні групи органів держави, форми їхньої правової організації та повноваження у галузі забезпечення екологічної безпеки:

1) органи загальної компетенції, їхні спеціалізовані структури та повноваження у сфері екологічної безпеки;

2) органи спеціальної компетенції та їхні повноваження у цій сфері;

3) органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.