Порівняти екзистенційну, гуманістичну психотерапію, їх погляди на людину

"Гуманістична психологія(людина дуже хороша)- – направлення у західної психології, що визнавала своєю головною предметом особистість як унікальну цілісну систему, що дає не щось заздалегідь дане, а відкриту можливість самоактуалізації, притаманну лише людині." (словник)

Роджерс До., Маслоу А. свідчать, що властиві певні суть – тенденція до самоактуалізації, спрямовуюча його у бік найповнішого розкриття, розгортання закладених у ньому можливостей, зусиль і здібностей. У цьому вся підході людині приписується деякі задані потенції, якась задана природа, позитивна за своєю сутністю, яка актуалізується у розвитку. Розвиток – розгортання те, що у ж у людині закладено.

До. Роджерс приписував визначення спрямованості розвитку біологічної природі людини, що містить певний набір можливостей. Те, що людина отримає під час соціалізації, неспроможна поліпшити, і може лише спотворити справжню природу. Маслоу А. говорить про значимості культурних впливів, але тенденція до самоактуалізації також за його думці, спочатку закладено.

Гуманістичні психологи продиктовані тим, що людина входить у взаємодію Космосу з світом, вже наділеним певним набором якостей. Відповідно, у ролі одиниці аналізу виступає їх особистість з властивою їй потенціями. І якщо вважалося, що соціальні впливу більше перешкоджають, ніж сприяють актуалізації, то останнім часом стало висловлюватися думка, що інші люди є неодмінною умовою розвитку індивіда, І що культура може на самоактуализацию як обмежувальне, а й позитивний вплив. Проте зовнішні чинники розглядаються у своїй як умови, передумови розвитку.

Поглянувши на природу людини гуманістичні психологи поділяють таку думку: природі людини властиво початкове добро, а джерело залу лежить поза природи людини, десь у зовнішній реальності.

Екзистенційна психотерапія(людина і не хороша і не погана) Екзистенціальна психотерапія - це збірне поняття для позначення психотерапевтичних підходів, в яких робиться наголос на «вільну волю», вільний розвиток особистості, усвідомленням відповідальності людини за формування власного внутрішнього світу і вибір життєвого шляху.

Р. Мей сформулював такі основні положення онтологічного погляду на природу людини:

1) особистість людини унікальна і центрована в самій собі;

2) будь-яка людина прагне до збереження своєї центрованості і утвердження власної буттєвості, реалізовуючи потенціал онтологічної (буттєвої) мужності;

3) у кожної людини є потреба і можливість вийти за межі власної суб'єктності і торкнутися суб'ектності іншої людини, що завжди пов'язано з ризиком втратити контакт з власною природою і потребами, зате сприяє подальшому розвитку;

4) суб'єктивний компонент центрованої особистості визначається наявністю свідомості;

5) свідомість людини реалізується у здатності до самосвідомості, пов'язаній із можливістю виходу за межі ситуативного контексту і з життям, витлумаченим у поняттях "можлив" (К. Гольдштейн) і "потенційне" (А. Маслоу);

6) буттю людини властивий стан тривоги. Ця характеристика людини має подвійну суть: вказує на "трагічне значення" життя і певною мірою трагічний підтекст усієї екзистенціально-гуманістичної психотерапії; онтологічна тривога задає перспективу подальшого становлення і розвитку особистості у напрямі подолання своїх екзистенційних меж до "чистого" і ніким необумовленого буття.