Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають НАВИЧКАМИ

Зауважимо, що є вміння, передусім загальні, які ніколи не перетворюються в навички. Наприклад, вміння розв’язувати задачі завжди потребують осмислення діяльності.

Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення.

Міцні навички відтворюються значною мірою автоматично.

На формування навичок впливають такі чинники: а) мотивація, научуваність, вправи, прогрес у засвоєнні, підкріплення, формування в цілому чи по частинах; б) рівень розвитку учня, його знання, уміння, спосіб пояснення змісту операції, зворотний зв'язок— тобто все, що сприяє розумінню зміс­ту операції; в) повнота вияснення змісту дії, поступовість переходу (величина стрибків) від одного рівня оволодіння до другого та ін..

ЗНАННЯ, УМІННЯ, НАВИЧКИ мають формуватись у складній взаємодії.

Наприклад, формування в дітей поняття про натуральне число й арифметичні дії із самого початку відбувається у зв’язку теорії і практики. На основі усвідомлення способу виконання дії поступово автоматизується навичка.

ДОСВІД – характеризує певну систему ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК, погляди і переконання, ставлення до навколишнього світу, володіння способами діяльності та поведінки, якості особистості, здобуті у процесі життєдіяльності.

Може бути:

Досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань

Досвід виконання відомих способів діяльності – у формі умінь діяти за зразком.

Досвід творчої діяльності – у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях.

Досвід емоційного ставлення до навколишньої дійсності і своєї діяльності.

Таким чином, зміст освіти багатокомпонентний. Він включає в себе:

засвоєння знань про природу, суспільство, мислення та способи діяльності, які допомагають людині зайняти певне положення в суспільстві серед інших людей, досягнути конкретних результатів в професійній діяльності, в спілкуванні з іншими;

оволодіння системою інтелектуальних та практичних умінь, навичок, які дозволяють людині вирішувати будь-які проблеми, виникають в його житті і професійній діяльності;

накопичення досвіду репродуктивної та творчої діяльності, необхідного для розв’язання різноманітних проблем життя і діяльності;

накопичення досвіду емоційно-цінніших ставлень до інших людей та до навколишнього світу, що дає можливість людині самовдосконалюватись, розвивати свою психіку, внутрішній світ, підтримувати відносини з оточуючим її соціальним середовищем.

Найвідомішими теоріями освіти, які в різний час впливали на зміну змісту шкільної освіти, є такі:

Теорія формальної освіти. Її. її започатковували Дж.Локк (XVII ст.), Й-Г..Песталоцці, Е.Кант, Й.-Ф.Гербарт та ін. (XVIII- XIX ст).

Основне завдання – розумовий розвиток дитини, її логічного мислення, уяви, пам’яті, інтелекту. Зважаючи на це, перева­га надавалася предметам, які слугували гімнастикою для розуму (ла­тинська, грецька мови, математика, логіка і т. д.). На основі цієї теорії формували зміст освіти кла­сичні гімназії, ліцеї в Росії та в Англії.

Теорія матеріальної освіти сформувалася наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Засновником її вважається англійський фі­лософ Герберт Спенсер. Зумовлена загальним науково-технічним прогресом, швидким розвитком промисловості, що ви­кликала потребу в підготовці відповідних фахівців.. На основі цього вибудовувалася система освіти для людей практичної діяльності - ремісників, торговців, бізнесменів, квалі­фікованих робітників тощо.

Педоцентрична теорія (Джон Дьюї, Г.Кершенштейнер та ін). визнавали пріоритет індивідуальної та суспільної діяльності учня, які повинні бути зорієнтовані на досягнення цивілізації. Дітей необ­хідно привчати до організації власного побуту - вчити готувати їжу, прибирати, шити тощо.

Проектна система навчання, розроблена у 20-і рр. XX ст. на осно­ві ідей Дж.Дьюї, передбачала структурування змісту шкільної освіти згідно з конкретними навчальними проектами, які учні вибудовува­ли разом з учителем на основі власних інтересів. У ході виконання цих проектів ставилося завдання оволодівати певними відомостями з навчальних дисциплін.

Концепція середньої загальноосвітньої школи:

“Під змістом освіти розуміють узагальнену систему знань про природу, сучасне виробництво, суспільство, культуру, мистецтво, про людину, систему узагальнених інтелектуальних та практичних умінь, навичок творчого розв’язання практичних і теореричних проблем, систему етичних норм, якими мають оволодіти учні.”