Реалізація мети уроку

Мета – це прогнозований, наперед запланований результат діяльності, спрямованої на перетворення якогось об'єкта. В педагогічній діяльності об'єктом перетворення є діяльність учня, а результатом – рівень освіченості, розвитку і вихованості учня. Тому мета уроку визначається у відповідності з метою і завданнями навчання й освіти як системи більш високого порядку і не може передбачати лише передачу учням готових знань, як-то: "вивчити такий-то обсяг нового матеріалу", "повторити такі-то розділи програми" тощо.

Мета уроку в сучасній школі повинна відзначатися конкретністю, чіткістю, логічністю, визначеністю засобів досягнення, трансформацією в конкретні дидактичні завдання. Дидактичні завдання в цілісній структурі уроку є найважливішим і основним засобом досягнення мети і умовою конструювання способу дій як учителя, так і учня.

Під час взаємодії учителя з учнями діяльність першого представляє собою багатогранність педагогічного впливу на учнів. На уроці учитель намагається зацікавити учнів, подає новий матеріал, пояснює ті чи інші явища, демонструє зразки, ставить запитання, вимагає відповіді на них, організовує і керує навчальною діяльністю учнів.

Такі стосунки учителя та учнів розпочинаються з перших днів навчання. Оволодіння діями з позиції учня відбувається швидко у початкових класах завдяки співпаданню початку навчання у школі із провідною мотивацією цього віку – зацікавленістю до навчальної діяльності. Він набуває того досвіду, який дає йому вчитель. Тут переважає фронтальна форма навчання, за якої основними стосунками є “учитель-учень”.

Деякі з учнів навчаються тихо себе вести, не звертаючи увагу на дії своїх однокласників, якщо вчитель до них не звертається. Учень може мовчки дивитись на учителя, не розуміючи при цьому його запитань чи завдань. Він не скаже, що не зрозумів запитання, не попросить повторити, тому що знає: якщо не можеш відповісти, ти не володієш матеріалом і отримаєш погану оцінку. Такі психологічно негативні наслідки поведінки учня у початкових класах вимагають від учителя іноземної мови специфічної педагогічної майстерності та практичних умінь організовувати і підтримувати своє спілкування з класом.[7, 158]

Великого значення під час взаємодії учитель-учень набуває врахування психологічних закономірностей формування провідної мотивації у дітей. А з іншого боку, учитель може використовувати власне навчальну мотивацію – бажання учнів дати правильну відповідь, висловити свою думку, показати свої здібності. У цьому випадку учитель опирається на позитивні емоції учня, викликані гарною оцінкою.

Питання організації співробітництва учнів з учнями та її роль залишаються менш розробленими. З досвіду роботи школи, спілкування між дітьми, спільна співпраця на уроці, яка передбачала би звертання учнів один до одного, обмін думками, дійсне співробітництво, зустрічаються досить рідко. Діти працюють поряд, проте не “разом”.[7, 159]

Але сьогодні навчальне співробітництво на уроках проявляється головним чином при навчанні діалогічному мовленню. І навіть у таких ситуаціях можна спостерігати, як учень, звертаючись до партнера по діалогу, дивиться на учителя і всі вислови адресовані йому. Такі явища мають психологічні пояснення. Для дітей спілкування із ровесниками займає перше місце у їхній діяльності, яка визначає основне спрямування особистості. Основа інтересів дітей цього віку закладена у сферу спілкування з ровесниками. Попередній досвід взаємостосунків у колективі однобічний. Найбільш багатий він для гри і практично відсутній в учбовій діяльності. Тому, починаючи навчати дітей іноземної мови, потрібно враховувати, що необхідно вчити культурі спілкування.

Завдання сформульовано так, що загальний правильний результат отримується лише тоді, якщо кожний з учнів вірно виконує свої функції. Найбільш складними ситуаціями у цій формі організації є ті, за умовами яких необхідно виділити одного з учасників, який повинен передати іншим зразок чи змоделювати його за правилом, а інші – виконувати дії за зразком. Учитель підводить підсумки, оцінює загальний результат, а діти самостійно оцінюють внесок кожного зокрема.

Майже всі дослідники наголошують на позитивному впливі ролі групового співробітництва на результат діяльності, на особистість учня, на формування навчальної групи як колективу. Це все досягається завдяки діям складних психологічних механізмів, які регулюють міжособистісну взаємодію. Одне із важливих місць серед них займає рефлексія, через яку встановлюється ставлення учасника до власних дій і забезпечується перетворення цієї дії у відповідності до змісту і форми спільної діяльності. У ситуації спільної роботи з іншими учнями виникають і розвиваються рефлексивні моменти діяльності, зокрема дій контролю (самоконтролю), оцінки (самооцінки). Тим самим, навчальне співробітництво сприяє повноцінному формуванню індивідуальних навчальних дій в єдності їхніх компонентів. Виховний ефект співробітництва обумовлюється формуванням у ситуації спільної роботи з однокласниками “умовно-динамічної позиції”. Вона проявляється в умінні людини оцінювати себе не з точки зору іншої, а з різних точок зору у залежності від місця і функції у спільній діяльності.

Трудове навчання.

Трудове навчання (як процес) - це спеціально організований процес, спрямований на вироблення в учнів трудових умінь і навичок, оволодіння практичними прийомами трудової діяльності.

Трудове навчання (як урок) - навчальний предмет, який є однією із найважливіших складових частин системи політехнічного навчання і трудового виховання учнів.

Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На уроках пра­ці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні на­бувають елементарних навичок роботи з папером, кар­тоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони бе­руть участь у вирощуванні сільськогосподарських рос­лин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тва­рин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовля­ють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефно­го дитячого садка, оволодівають елементарними навичками вишивання, плетіння, діти виготовляють годівниці та інш. Учнів знайомлять з деякими професіями.

. Така посильна суспільно корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

В організації трудового навчання вагома роль нале­жить особистому прикладу вчителя праці, його майстер­ності та культурі праці.

На уроках трудового навчання вчителю необхідно формувати:

Моральну готовність до праці - це усвідомлення обов'язку і бажання працювати на користь інших і собі, товариська взаємодопомога, колективізм повага до людей праці.

Психологічну готовність до праці - бажання працювати, проявляти ініціативу, творчість, розуміння, що без праці неможливо повноцінно жити.

Практичну готовність - вміння працювати, планувати свою роботу, організовувати свою роботу в колективі, використовувати засоби праці.

Враховуючи вікові особливості дітей вчитель повинен уміло поєднувати працю з елементами гри, поступово ускладнювати трудовий процес і наближати його до продуктивної праці.

Політехнічний принцип трудового навчання визначає ознайомлення школярів з предметами праці, знаряддями праці, діяльністю людини в праці і продуктами праці, процесом виробництва.