ВИСНОВКИ. Невичерпно винахідливим виявився І.Франко сфері версифікації, у прагненні до урізноманітнення української поезії

Невичерпно винахідливим виявився І.Франко сфері версифікації, у прагненні до урізноманітнення української поезії, у схильності до новаторських експериментів. Тому його ліриці притаманні багатство віршових форм і водночас семантична зумовленість ритмомелодичної структури. Кожну збірку вирізняє своєрідна версифікація,

концептуальність, притаманний лише їй поетичний настрій і темперамент. Усі вони звучать на різних ритміко-інтонаційних регістрах.

Франковій ліриці властивий такий широкий жанровий спектр, якому немає аналогів в українській літературі. Поет майстерно використав чи не всі можливі жанри, вироблені світовим письменством за тисячоліття його існування. Намагаючись надати віршам ідейно-художньої цілісності, майже завжди об’єднував їх у численні цикли за жанровими принципами.

Спостереження над особливостями жанрової специфіки збірки «Зів’яле листя» дають підстави твердити:

- в українській поезії лірика Івана Франка була “явищем наскрізь революційним”. Новаторство Франка полягало в унікальній здатності до ненастанного поступу, художньої еволюції та синхронної;

- поетика лірики І.Франка – це універсальна художня система, вічна загадка “незглибимого творчого ремесла” й безсмертного духу митця.

- у першому жмутку переважає лірична сповідь, збагачена численними жанровими особливостями. Тон її напружений, нервовий, мінливий, пропорційний розвиткові любовних емоцій (“По довгім, важкім отупінню…”, “Не знаю, що мене до тебе тягне…”, “За що, красавице, я так тебе люблю…”, “Так, ти одна моя правдивая любов…”, та ін.);

- пісенні форми другого жмутка уповільнюють сюжетну інтригу.

-жанрова специфіка третього жмутка полягає в активізації елементів плачу, голосіння, прокльону, медитації самогубця (“Вона умерла!..”, “Байдужісінько мені тепер…”, “Я хтів життю кінець зробить…”, “Матінко моя ріднесенька!..”, “І ти прощай! Твого ім’я…”).