ВИСНОВКИ. Сільськогосподарське виробництво в будь-якій країні світу завжди відноситься до високоризикованого виробництва

Сільськогосподарське виробництво в будь-якій країні світу завжди відноситься до високоризикованого виробництва. Тим не менше, у спеціальних наукових дисциплінах, пов'язаних з управлінням ризиком, цій галузі уваги практично не приділяється.

По своїх характеристиках сільськогосподарські ризики можна цілком віднести до категорії ризиків, що являють собою небезпеку нанесення збитку сільськогосподарському підприємству (чи господарству сільського товаровиробника) внаслідок порушення нормального ходу виробничого процесу. Під нормальним виробничим процесом ми розуміємо виробничий процес, що проходить при таких погодних умовах, коли сільськогосподарське підприємство одержує врожай не нижче середніх значень для даної природно-кліматичної зони.

Згідно з чинним законодавством в Україні протягом останніх десяти років страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і фермерських господарствах було добровільним, а в державних? обов'язковим.

Реальний стан речей склався таким чином, що страхування сільськогосподарських ризиків не вигідно а ні страховим компаніям, а ні самим аграріям. З одного боку, страховики не хочуть брати на себе досить високі ризики зі сільськогосподарського страхування. Таким чином, якщо вони і беруться за страхування, то компенсація ризиків здійснюється шляхом підвищення вартості власне страхування. Це аж ніяк не заохочує аграріїв до добровільного користування страховими послугами.

З іншого боку, аграрії часто не мають належної суми вільних коштів, щоб оплатити послуги зі страхування. Таким чином вони надають перевагу ризику. Ось і маємо замкнуте коло.

Сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування - сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду.

Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи.

Економічні розрахунки та позитивний міжнародний досвід доводять, що найкращою формою надання підтримки аграрному страхуванню є здешевлення для сільгоспвиробників вартості страхових премій через надання субсидії та забезпечення при цьому державного перестрахування ризиків.

В процесі дослідження є можливість зробити висновок, що система аграрного страхування має розвиватися за такими напрямами:

- сприяння розвитку аграрного сектора, спрямоване на підвищення його спроможності впливати на процес розробки нових страхових продуктів та користуватися страховими послугами;

- удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків;

- інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави здійснювати свої функції у цій системі;

- стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору;

Здійснення запропонованих заходів з розбудови системи аграрного страхування в Україні, шляхом ефективного використання державних ресурсів та максимального використання можливостей аграрного та страхового ринку, має привести до зростання стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільського населення, як необхідних передумов стабільного економічного зростання країни та зростання добробуту її громадян [12]