Розвиток і сучасний стан страхування майна виробників сільськогосподарської продукції

Суспільне виробництво протягом усього історичного шляху розвитку стикається із суперечностями між природою і людиною, між окремиим об’єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій – ризиків. Характерною рисою ефективного відтворювального процесу на підприємстві є його ритмічність та безпека, що здійснюється не завжди. В результаті виникнення природних катаклізмів чи настання інших негативних надзвичайних подій (технологічних катастроф, аварій, пожеж, епідемій тощо) нормальний виробничий процес може бути порушений або зупинений. Це викликає матеріальні збитки, які можуть бути зменшені внаслідок прийняття різних превентивних заходів. Повністю чи частково запобігти шкоді від настання різних негативних подій для виробництва неможливо, виникає потреба у відшкодуванні спричиненого матеріального збитку, відновленні нормальних умов праці.

Страхування майна сільськогосподарських виробників спрямоване на створення умов для відшкодування, насамперед, надзвичайних витрат, що виникли в результаті настання руйнівних страхових випадків. Посилюється ризиковий характер виробництва внаслідок зростання техногенного навантаження на навколишнє середовище, загострюються суперечності між діяльністю людини і екологічним потенціалом, який все більше втрачає можливості природного відновлення.[4]

Для того, щоб досягти успіхів у бізнесі, належить його постійно розширювати і вдосконалювати. Проте тим, хто вирощує сільськогосподарські культури, часто перешкоджають об’єктивні природні чинники, що надають змогу отримати прибуток тільки в певному обсязі. Лише застрахувавши врожай, фермери можуть виконати свій план, замінивши нестриману частку прибутку страховим відшкодуванням.

Українські підприємці часто взагалі не розуміють змісту страхування і не вбачають у ньому потреби. Окрім того, страхування врожаю - досить дороге задоволення, і часто підприємці просто не можуть собі дозволити виділити певну суму для добровільної підстраховки власного добробуту.

Є інформація, що до проекту бюджету закладені кошти на компенсації страхових платежів агрогосподарствам. Це може стати серйозним поштовхом для розвитку страхування сільгоспризиків. Якщо закон запрацює у повному обсязі, - прогнозують страховики, - ринок може розраховувати в наступному році приблизно на 300 млн. грн. страхових платежів з цього виду.[7]

Нині стає зрозуміло, що повноцінний розвиток фінансово-кредитних відносин неможливий без розбудови ринку страхових послуг в сільському господарстві. Адже страхування — це механізм, який дозволяє сільгоспвиробнику скористатися можливістю розділити свої ризики із страховою компанією та покращити доступ до кредитних ресурсів. Однак ринок страхування ризиків у сільському господарстві в Україні нині розвинутий слабо і працює не зовсім ефективно. Страхові послуги, пропоновані сільгоспвиробникам, для них неприйнятні, оскільки вони або надто дорогі, або за ними нереально одержати страхові виплати у разі настання страхового випадку. А страхові компанії поки що в цьому питанні назустріч своїм потенційним клієнтам ідуть дуже повільно.

Вимоги банкірів з цього приводу теж неоднозначні. Так 67% респондентів проведеного опитування вважають, що сільгоспвиробники мають страхуватися від усіх ризиків за схемою обов’язкового страхування. Разом з тим, вони ж вважають, що на Херсонщині сільгоспвиробникам недоцільно страхуватися від таких ризиків, як повінь, зсув і сель, а також підприємницького та податкового ризиків. 50% респондентів вважають, що сільгоспвиробники повинні страхуватися від таких ризиків, як пожежа, вимерзання, посухи, хвороби, знищення шкідниками, від протиправних дій третіх осіб та від ризику недоотримання прибутку.

Деякі вчені вважають, що обов’язкове страхування має певні переваги з точки зору функціонування страхової системи. Зокрема, всеохоплюючий характер обов’язкової системи дозволив би нівелювати ризики в межах території України, оскільки сільськогосподарські культури перебувають в різних кліматичних умовах. Однак ця перевага є водночас і недоліком з точки зору забезпечення прав суб’єктів господарювання в ринковій економіці. Оскільки існують регіони де виробництво не зазнає серйозних коливань і втрат через несприятливі кліматичні умови, то вимога до всіх господарств здійснювати страхування своєї виробничої діяльності означає примусовий перерозподіл коштів від одних господарств іншим, тобто є прихованим субсидіюванням одних підприємств іншими.

Розповсюдження страхування по території всієї України матиме свої переваги, але досягати цього потрібно не шляхом запровадження обов’язковості в страхуванні, а через створення привабливих умов страхування для сільськогосподарських виробників та розвитку конкуренції між страховими компаніями.[11]

Взагалі, обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур, як спосіб організації державної підтримки не є ефективним, оскільки державні кошти використовуються не там де в цьому є реальна потреба та зацікавленість обох сторін страхового процесу, а за принципом масового охоплення виробників страхуванням. Як наслідок, коштів буде витрачено більше, а ефект від такого заходу буде меншим. Щодо стимулювання с/г виробників до страхування ризиків їхнього виробництва, то примусовий характер страхування матиме скоріше зворотній ефект: замість формування розуміння необхідності страхування, він сприятиме наростанню невдоволенню виробників, які сприйматимуть його як додатковий податок і обмеження їхнього права вибору.

Звичайно ж, страхування має бути добровільним. Повинна бути й підтримка у страхуванні ризиків сільськогосподарського виробництва з боку держави.

Міжнародний досвід свідчить, що державна підтримка страхування сільськогосподарського виробництва, яку переважно надають у формі компенсації частини страхових платежів, є більш ефективною формою стабілізації доходів сільгоспвиробників, ніж державна фінансова допомога у вигляді субсидій, заліків, списань, відстрочок платежів та прямих грошових компенсацій.

Розвиток страхування також може мати позитивні соціальні наслідки на селі. Адже коли сільгоспвиробник знатиме, що в разі часткової чи повної втрати врожаю він може розраховувати на достойну компенсацію, то із впевненістю продовжуватиме займатися сільськогосподарським бізнесом. А це сприятиме збереженню робочих місць, зниженню міграції сільського населення до міст та покращенню соціальної структури суспільства.[4]