Історичні аспекти виникнення та розвитку сільськогосподарського страхування

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ…………………………………………………..…..6

1.1. Історичні аспекти виникнення та розвитку сільськогосподарського страхування……………………………………………………………………..……6

1.2.Загальна характеристика, функції та значення сільськогосподарського страхування ………………………………………………………………………….9

1.3. Класифікація ризиків у сільськогосподарському страхуванні………...……11

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО СТРАХУВАННЯ ЗАТ “УАСК”………………………………………………..….17

2.1. Аналіз рейтингу страхових компаній на ринку сількогосподарського страхування………………………………………………………...……………….17

2.2. Економічна характеристика фінансово-господарської діяльності ЗАТ “Української аграрно-страхової компанії ”…………….………………..……….21

2.3.Аналіз та оцінка фінансового стану ЗАТ «УАСК»…………………………..22

РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ…………………..……………………..…………..25

3.1.Використання міжнародного досвіду з страхування сільського господарства……………………………………………………………….………..25

3.2.Актуальні проблеми та шляхи покращення сільськогосподарського страхування……………………………………………...………………………….27

ВИСНОВКИ……………...…………………………………………………………32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...………34

ВСТУП

В умовах ринкової економіки, коли підприємства здійснюють підприємницьку діяльність на власний ризик, кожне підприємство відповідає за усі свої дії.

Сільськогосподарське виробництво є одним із найбільш ризикованих видів підприємницької діяльності. Ризиковість аграрного бізнесу визначає ряд факторів, таких як сезонність виробництва, залежність від погодних та кліматичних умов, тривалий період обороту капіталу, велика складність зміни асортименту продукції та технології, ряд інших причин. Дане твердження справедливе для сільського господарства всіх країн, але особливо великим ризикам підлягає сільськогосподарське виробництво країн, економіки яких розвиваються або перебувають в процесі трансформації. Аграрні реформи та становлення ринкових взаємовідносин, зміна форм власності та форм господарювання значно збільшують ступінь невизначеності соціально-економічних процесів в сільському господарстві і, відповідно, підсилюють вплив ризиків на аграрний бізнес. Зростає вплив макроекономічних рішень на діяльність кожного сільськогосподарського виробника. Можна стверджувати, що сама аграрна реформа є фактором ризику.

В Україні процеси реформування аграрного сектору проходять непросто. На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, значне зменшення поголівя сільськогосподарських тварин, збитковість тваринницької галузі, а також зниження рівня життя в сільській місцевості. Однією з причин такого стану є те, що на початку реформ в аграрно виробництві не були враховані можливі ризики реформування та їх вплив на результати діяльності сільгосппідприємств, а також не були напрацьовані адекватні інструменти та механізми їх мінімізації.

Стає зрозумілим, що система страхування як система мінімізації агро ризиків, як комплекс ефективних механізмів та інструментів держави та приватного сектору є необхідною складовою частиною ринкової інфраструктури та одним з базових елементів сталого розвитку галузі.

Дана курсова робота присвячена вивченню явища агроризику та їх перенесення на страхові компанії з виробника. Це питання є дуже актуальним на сьогоднішній день, зважаючи на швидкі темпи інтеграції України в світове економічне середовище, та враховуючи потенціал нашої держави. Більш того, ця проблема є для України більш актуальною, ніж для багатьох інших країн тому, що лише порівняно недавно українські підприємства отримали змогу самостійно, без обмежень виходити на зовнішні ринки. Складна економічна ситуація в 90-х роках минулого століття та постійне підвищення конкуренції змусили українські підприємства виходити на зовнішні ринки, де вони зіткнулися з новими ризиками, з якими не всі підприємства могли успішно справитися.

Мета даної курсової роботи полягає в вивченні теоретичних аспектів страхування ризиками, які виникають при здійсненні підприємницької діяльності в сільському господарстві, обґрунтування шляхів покращення законодавчого та фінансового впливу держави в цьому процесі. Метою допомоги держави є розвиток страхової інфраструктури, стандартизація умов страхування, зниження вартості страхових продуктів для сільськогосподарських користувачів та підвищення якості страхових продуктів. Враховуючи те, що в агробізнесі підприємства стикаються з багатьма різними ризиками, то для окремих видів ризику потрібно розробляти окремі методи їх страхування.

Завданням даної курсової роботи є дослідити законодавчу бази сфери страхування в АПК та сфери страхування в цілому, виявлення особливостей системи страхування для аграрного комплексу в зарубіжних країнах.

Предмет дослідження - теоретико-методичні засади формування системи страхування аграрних ризиків та організація механізму страхового захисту урожаю сільськогосподарських культур і майна сільгоспвиробників внаслідок природно-кліматичних ризиків.

Галузь страхування в агробізнесі описується з точки зору її позитивних та негативних рис, перспектив розвитку. Обґрунтовано викладаються шляхи подолання недоліків, що існують на сучасному етапі, пропозиції щодо заходів для урядових та неурядових організацій, які прискорять розвиток, зростання, підвищення глобальної та регіональної захищеності сільгоспвиробників від агроризиків, що неодмінно позитивно вплине на ефективність їх функціонування як на вітчизняному так і на зарубіжних ринках.

Правильне управління сільськогосподарськими ризиками здатне підвищити стабільність доходів від агробізнесу, підвищити конкурентоспроможність вітчизняних сільгоспвиробників на зовнішньому ринку, сприятиме більш інтенсивному залученню іноземних інвестицій в агропромислових комплекс, а також підвищити прибутковість окремих операцій завдяки зменшенню втрат від настання неочікуваних або не застрахованих подій.

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Історичні аспекти виникнення та розвитку сільськогосподарського страхування

Первинний зміст терміну страхування означає підтримку, гарантію успіху, відшкодування збитків особі, котра потерпіла. Існує безліч історичних фактів, що підтверджують існування страхування у сферах, пов'язаних із виробництвом та розподілом продуктів землеробства. Періодичність засух, повеней, неврожаїв, інших стихійних лих наші предки відчували на власному житті. Давні люди розуміли, що необхідно створювали спільні запаси. Система натурального продуктового страхування широко розвинулася на Сході, зокрема в Японії. Державні органи влади щорічно збирали з населення рис, просо й інші продукти, зберігали їх на складах і роздавали в роки голоду.

В Європі перше страхове товариство виникло в Ісландії в XII ст. Заможні селяни об'єднувалися у спільноту для взаємного захисту від втрат на випадок вогню, граду чи загибелі худоби. При страхуванні частина збитків відшкодовувалася грішми, а частина натурою, матеріалами або працею.

Особливістю існуючого примітивного страхування в цей час є відсутність страхових платежів які би регулярно сплачували у загальну касу учасники страхового колективу.

Зародження страхування у Київській Русі відображено в „Руській правді". Наприклад, якщо вбито княжого мужа, а вбивцю не буде знайдено, то 80 гривень за нього платить та округа, на території котрої було знайдено вбитого.

У сучасних умовах страхування придбало особливе значення в аграрному середовищі. Сільське господарство завжди потребувало фінансової підтримки зважаючи на неясність результатів його господарської діяльності через непередбачуваність погодних і інших умов. Останніми роками положення посилилося загальним кризовим станом економіки. Система страхування може надати сільським товаровиробникам певну фінансову підтримку. Тим паче, що збитки аграрного сектора торкаються інтересів не тільки самих товаровиробників, але і держави в цілому. Коли майно застраховане, держава значною мірою звільняється від необхідності відшкодування збитку. У випадках, коли цінності не застраховані, тягар відновлення їх втрат лягає на все суспільство [11]

Практику страхування втрат врожаю сільськогосподарських культур на території України розпочав Держстрах у 1941 році. Це було так зване обов'язкове окладне страхування, яке поширювалося на всі сільськогосподарські культури, а також сади, ягідники, виноградники, посіви і насадження в парниках і теплицях. Причому практики такого широкого охоплення страхуванням культур та площ не було ніде в світі. Страхування проводили на випадок несприятливої дії граду, зливи, бурі, вогню, вимокання, вимерзання, випрівання, заморозків, повені, посухи. Тарифні ставки диференціювалися за видом стихійного лиха, групами культур, їх територіальним розташуванням. Окрім обов'язкового страхування, існувало добровільне страхування. Воно дозволяло оцінювати врожай дещо вище, а отже й сподіватися на більше відшкодування.

Починаючи з 1967 року, було введене державне обов'язкове страхування майна колгоспів, міжгосподарських підприємств, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Державному обов'язковому страхуванню підлягало таке майно колгоспів: врожай сільськогосподарських культур (крім врожаю сінокосів); сільськогосподарські тварини, домашня птиця, кролі, хутрові звірі та сім'ї бджіл; будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, обладнання, знаряддя лову, інвентар, продукція, сировина, матеріали, багаторічні насадження [3]

Врожай страхували на випадок загибелі чи пошкодження в результаті посухи, нестачі тепла, надмірного зволоження, вимокання, випрівання, заморозків, вимерзання, граду, зливи, бурі, урагану, паводку, селю, безводдя або маловоддя в джерелах зрошення і в результаті інших незвичайних для даної території метеорологічних або природних умов, а також від хвороб, шкідників рослин і пожежі. Сільськогосподарських тварин страхували на випадок загибелі, падежу, вимушеного забою чи знищення в результаті стихійного лиха, інфекційних хвороб і пожежі. Будівлі та інше майно колгоспів страхували на випадок знищення або пошкодження в результаті повені, бурі, урагану, зливи, граду, обвалу, зсуву, дії підґрунтових вод, селю, удару блискавки, землетрусу, просадки, пожежі, вибуху і аварій.

Для господарств, які підлягали обов'язковому страхуванню, Держстрах проводив нарахування страхових платежів за формою 101. Було встановлено 4 терміни сплати: 20% -- після укладання договору, 15% -- до 15 травня, 15% -- до 1 липня, та 50% -- до 1 жовтня поточного року. Страхове покриття за угодами становило 70%. Виплата страхового відшкодування здійснювалась у розмірі загального збитку, який визначався як різниця між запланованим та реально отриманим врожаєм.

Тобто причини збитку не розмежовувалися, не визначався прямий збиток, спричинений тим чи тим ризиком. У разі встановленого порушення господарством правил агротехніки Держстрах міг відмовити у виплаті страхового відшкодування або зменшити розмір виплати. Факти таких порушень виявляв народний контроль, їх висвітлювали у пресі. Для того, щоб отримати страхове відшкодування, достатньо було вчасно звернутися в Держстрах з письмовою заявою про настання страхового випадку. Після такого звернення комісія на чолі з начальником відповідного районного відділення Держстраху, за участі представників управління сільського господарства та страхувальника, проводила огляд пошкоджених посівів, про що складала відповідний акт. У деяких випадках для підтвердження настання страхового випадку потрібно було надати довідку метеослужби, пожежної охорони тощо.

Фактів звернення до суду з боку колгоспів практично не було. Поточного моніторингу за станом посівів у період вегетації не проводили. Однак для забезпечення якісної роботи щодо визначення збитку за договорами страхування майна сільськогосподарських підприємств у кожному відділенні Держстраху працював агроном або декілька агрономів. У штаті дирекції були два агрономи, ветеринарний лікар, інженер. Збитковість страхування врожаю сільськогосподарських культур по Україні становила 80-130%.[8]

У 1982 ці було визначено перелік низькорентабельних колгоспів, рентабельність яких становила менше 34% (до таких, наприклад, належали м'ясо-молочні комбінати в регіонах, де була несприятлива ситуація щодо туберкульозу великої рогатої худоби). За такі колгоспи страхові платежі сплачувала держава.

З 1991 року за колгоспами визнали право добровільного страхування майна, а радгоспи до 1996 року підпадали під дію обов'язкового страхування. З 1994 року держава відмовилася від відповідальності за розрахунок по страхових відшкодуваннях з сільськогосподарськими підприємствами, і Укрдержстрах (реструктуризований та перейменований в НАСК «Оранта») заборгував господарствам значні суми страхових відшкодувань. Ці суми погашалися протягом трьох-чотирьох років частковими виплатами або формальним переукладанням договорів. Цей факт дуже негативно вплинув на загальне ставлення до страхування врожаю та іншого майна сільськогосподарських підприємств, породив недовіру не тільки до «Оранти», а й до страхування взагалі.[10]

Використання обов'язкової форми в системі ринкових відносин до певної міри звужує господарську самостійність суб'єктів цих відносин, товаровиробник (колективний, сімейний, одноосібний) повинен сам вирішувати, яким чином захистити себе від можливих фінансових ускладнень. І проте перевага добровільного страхування, тобто страхування за договором, перед обов'язковим не є безперечною, оскільки обов'язкове страхування знижує витрати кожного господарства на страхування своїх майнових інтересів. Добровільна форма страхування спочатку не припускає стовідсоткового оточенню страховим захистом всіх сільськогосподарських товаровиробників, що спричиняє за собою збільшення ставок страхових платежів, а обов'язкова форма страхування сприймається як додатковий податок, хоча ставки обов'язкового страхування у зв'язку з його загальністю будуть значно нижче, ніж ставки добровільного [5].