Співвідношення понять «процес» та «процедури» в юридичному процесі

Поняття «процес» і «процедура», хоч є близькими за своїм змістом, однак повністю не збігаються (процес, від лат. processus — перебіг, хід — послідовна зміна станів або явищ, яка відбувається закономірним порядком; хід розвитку чого-небудь; плин, перебіг; сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку; процедура, від лат. procedere — просуватися — офіційно встановлений чи узвичаєний порядок здійснення, виконання або оформлення чого-небудь; низка яких-небудь дій, хід виконання чого-небудь; лікувальний захід, призначений лікарем). Очевидно, що термін «процес» має більш широкий зміст — ним охоплюються як сфера свідомої діяльності людей, так і різноманітні явища природи. Термін «процедура» стосується лише свідомо встановленого порядку людської діяльності, до того ж пов’язаного з якимось окремим фрагментом цієї діяльності.

Процес і процедуру об’єднує те, що вони є формами виявлення руху матерії, тобто змінення існуючого стану речей, явищ тощо. Разом з тим, якщо у формі процесу відбувається будь - яка зміна явищ (як та, що не зачіпає тип структури об’єкта, так і та, що являє собою її розвиток, внаслідок якого у об’єкта з’являються якісно нові зв’язки і функції, відбуваються його істотне ускладнення або спрощення), то у формі процедури дістає вияв певна стабільність, сталість явища, рівновага, спокій у русі матерії. Це означає, що процедура безпосередньо пов’язана з формальною стороною явищ, тоді як процес важко уявити відірваним від змістової зміни останніх.

Виходячи з наведеного загального уявлення про процес логічно вважати, що функціонування права у державно організованому суспільстві відбувається у процесі взаємодії людських індивідів, опосередкованої юридичною діяльністю державного апарату.

Юридична діяльність, зазначає у зв’язку з цим В. М. Карташов, є одним із головних систематизуючих факторів, які цементують різні правові явища в єдине ціле, сприяючи самоорганізації системи. У правовій системі суспільства відбувається багаторазово опосередкований обмін між юридичною діяльністю і правомірною поведінкою громадян. У їх обміні полягає основний зміст усіх динамічних процесів, що відбуваються у правовій системі суспільства, витоки її розвитку, оновлення та функціонування^[13].

Таким чином, практичне здійснення юридичної діяльності, яке передбачає послідовну зміну її змісту і форм, відбувається через юридичний процес, що виступає як іманентний спосіб організації публічного управління суспільством, необхідна форма реалізації функцій держави.

Структурними складовими юридичного процесу, залежно від потреб його стабілізації, упорядкування й спрямування, є різноманітні юридичні процедури.

Шлях дослідження процесуальної форми — від вивчення об’єктивно існуючих систем — різновидів юридичного процесу, їх ознак, компонентів і характеру взаємозв’язку останніх — до єдиного розуміння юридичної процесуальної форми як концептуальної системи, що абстрагована від реальності. На рівні абстракції процесуальній формі притаманні інші інтегративні якості, які визначаються її елементами. Процесуальна форма виступає не тільки як абстракція, а й як наукова конструкція, методологічний ключ для дослідження інших правових форм діяльності публічної адміністрації.

3. Структура юридичного процесу

Компонентами юридичного процесу є:

- процесуальна стадія,

- процесуальне провадження,

- процесуальні режими.

Процесуальні стадії — характеризують динамізм правової форми, що відображає комплекс взаємопов’язаних процесуальних обставин, які змінюються у часі і спрямовані на досягнення оптимальних результатів правової діяльності.

Разом з тим, розглядаючи процес у контексті його часової характеристики, не можна залишити поза увагою специфіку предмета діяльності його учасників. Тобто потрібна характеристика діяльності, яка висвітлює інший аспект взаємозв’язку компонентів у системі, специфічний характер цих взаємозв’язків та їх суб’єктів.

Аналізуючи зміст різновидів процесу, треба звернути увагу на той факт, що дії у них відбуваються не тільки послідовно, а й відповідно до спеціалізації, яка обумовлюється необхідністю розглядати різноманітні категорії справ у межах одного процесу і тільки професійно обізнаними учасниками, наділеними певними функціями та повноваженнями. При дослідженні традиційних різновидів юридичного процесу в усіх них виявляються ознаки спеціалізації діяльності їх учасників, які (ознаки) закріплені законодавчо, процесуальні дії, що згруповані за відповідними критеріями та утворюють групи дій, які називаються провадженнями.

Процесуальні провадження — це головний елемент юридичного процесу, що являє собою системне утворення, комплекс взаємозалежних і взаємообумовлених процесуальних дій, які: а) утворюють певну сукупність процесуальних правовідносин, що відрізняються предметною характеристикою і взаємозв’язком з відповідними матеріальними правовідносинами; б) потребують встановлення, доведення, а також обґрунтування всіх обставин і фактичних даних у юридичній справі, що розглядається; в) обумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах — документах ^[14].

Отже, правові форми діяльності публічних органів передбачають логічну та функціональну послідовність розгляду справ учасниками процесу та професійну спеціалізацію цієї діяльності. Перша вимога на понятійному рівні абстракції відображена у понятті процесуальної стадії, друга — у понятті процесуального провадження. Поняття процесуального провадження та процесуальної стадії, хоч і є абстракціями, тісно пов’язані, як і тісно пов’язані між собою відображені ними явища — групи процесуальних дій.

Характеристика діяльності учасників провадження, яка охоплюється поняттям процесуального провадження — головного, визначального елемента процесуальної форми, суттєво доповнюється змістовою характеристикою, яка підкреслює специфіку процесуальної діяльності, що дістає вияв у процесуальному режимі, який є ще одним постійним компонентом системи юридичного процесу.

Процесуальний режим — передбачена законом сукупність принципів, юридичних засобів і гарантій, що застосовуються в процесуальній діяльності. Процесуальний режим являє собою систему налагодженого порядку розгляду юридичної справи і найбільш ефективного його результату, встановленого певним нормативним приписом. Структурно процесуальний режим охоплює принципи процесуальної діяльності, способи здійснення процесуальних дій та гарантії забезпечення процесуальної діяльності, правовий статус суб’єктів юридичного процесу. Важливим компонентом процесуального режиму є гарантії забезпечення процесуальної діяльності. Вони можуть бути юридичними, матеріальними, організаційними, ідеологічними тощо. Ці гарантії покликані створювати умови надійності, впевненості для всіх суб’єктів процесу. Фахівці підкреслюють необхідність виокремлення гарантій діяльності в у всіх видах процесів (наприклад, вільне і ефективне здійснення правотворчих повноважень забезпечується наявністю таких гарантій, як систематичність, наукова інформація, доступність статистичних даних, широка інформованість про громадську думку тощо). Стосовно установчого процесу такими гарантіями є: доступність і оглядовість законодавчого матеріалу, досить високий рівень правової та професійної культури, умови для постійного підвищення її рівня тощо.

У поняттях процесуального провадження, процесуальної стадії та процесуального режиму відображені загальні, родові ознаки юридичного процесу. Причому системний характер зв’язку явищ, які відображені цими поняттями, обумовлює і системний характер взаємозв’язків самих цих понять, об’єднання їх в органічно цілісне утворення — єдину систему понять має вже не реальний, а концептуальний характер і дає право стверджувати про наявність системного утворення — юридичного процесу.