Принципи адміністративного процесу

Згідно з найбільш поширеним підходом термін «принцип» походить від лат. «principium» — начало, вихідний пункт, першооснова.

Принципи права — це вихідні керівні ідеї, що відображають закономірності розвитку суспільства, держави і права, які об’єктивно склалися, закладають основи правової системи, визначають характер, напрями реалізації правових норм, нормотворення та регулювання правовідносин у державі.

Сьогодні юридичною наукою вироблені певні підходи до побудови системи принципів права.

Виокремлюють такі групи принципів:

- принципи публічного права і принципи приватного права;

- принципи процесуального і принципи матеріального права;

- загальноправові, соціально-політичні, морально-етичні і власне правові принципи.

Адміністративний процес також ґрунтується на системі принципів. Основоположними ідеями даного правового явища є: верховенство права, законність; гуманізм; рівноправність; об’єктивна (матеріальна) істина; публічність; стадійність; усність і безпосередність; диспозитивність; швидкість i економiчнiсть; провадження процесу національною мовою; вiдповiдальнiсть посадових осіб.

1. Принцип верховенства права. Виступає загальним принципом для всієї адміністративно-процесуальної діяльності.

Професор В. Б. Авер’янов наголошує на тому, що принцип верховенства права треба доктринально тлумачити як об’єднання вимог, що забезпечують:

- по-перше, підпорядкування діяльності всіх без винятку державних інститутів потребам реалізації й захисту прав людини;

- по-друге, пріоритетність цих прав перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави^[15].

2. Принцип законності. Цей принцип означає здійснення державними органами і посадовими особами всіх властивих їм функцій у суворій відповідності з чинною Конституцією, законами та підзаконними актами, відповідно з встановленою у законодавстві компетенцією^[16]. Законність в адміністративних провадженнях полягає у тому, що адміністративний процес здійснюється на основі спеціальних адміністративно-процесуальних норм у межах встановленої компетенції. Процесуальним елементом законності є чітке дотримання процедури, тому індивідуально-конкретні справи розглядаються і вирішуються за допомогою прийомів, закріплених у нормативних актах, з вимогою законності^[17]. Варто зазначити, що згідно з цим принципом ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ч. 1 ст. 7 КУпАП). Крім того чітко підкреслюється, що провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) здійснюється на основі суворого додержання законності і застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами (зокрема працівниками міліції) заходів адміністративного впливу, відбувається в межах їх компетенції у точній відповідності із законом (ч. 2 ст. 7 КУпАП).

3. Принцип гуманізму. Суть цього принципу полягає в повазі до гідності і прав людини. Радянські науковці приділяли увагу поширенню гуманізму як у сфері правозастосування, так і в адміністративному процесі. Найбільш яскраво цей принцип дістає вияв у відносинах особи і держави. Гуманізм належить до принципів, що є визначальними у побудові та діяльності апарату держави, суть його полягає у прерогативі загальнолюдських цінностей щодо будь-яких інших та сприянні задоволенню інтересів особи і суспільства в цілому. Крім того гуманізм є невід’ємною складовою всіх принципів правозастосування.

4. Принцип рівноправності. Означає рівність громадян перед законом. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 24 Конституції України. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Особливого значення вказаний принцип набуває у процесі реалізації громадянами свого правового статусу в адміністративній сфері, оскільки будь-який суб’єкт адміністративно-правових відносин має визнаватися рівним з іншими суб’єктами і йому має бути забезпечена реальна можливість справжньої реалізації рівності. Зазначене дістає вияв у тому, що при розгляді подібних справ застосовуються одні й ті самі нормативно-правові акти (матеріальні норми й адміністративно-процесуальні правила). Для жодної особи не створюються більш сприятливі або позитивні, порівняно з іншими, умови в ході розгляду справ. Тому щодо людини, громадянина, посадової особи, незалежно від її службового статусу, діють рівною мірою норми закону незалежно від майнового стану, статі, характеру занять тощо.

5. Принцип об’єктивної істини. У науковій літературі протиставляється фактична істина формальній, тому що фактична істина виявляється не інакше як при винесенні уповноваженою особою рішення за задокументованими даними^[18]. У такому випадку компетентна особа не робить відповідних юридичних висновків, а спирається лише на правильне оформлення документів, тоді як основою мають бути правильні висновки, які випливають з вірогідної інформації. Цей принцип повинен у разі його чіткого виконання виключати всі можливі прояви суб’єктивізму. Принцип об’єктивної істини — це вимога правильно і повно відображати фактичні обставини справи у відповідних процесуальних документах, і рішення в адміністративній справі має базуватися лише на фактах реально існуючої дійсності. Ця вимога враховує й таку філософську категорію, як пізнання, відповідно до якої об’єктивна реальність існує незалежно від суб’єкта і вважається істиною у разі адекватного відбиття справжніх обставин справи у свідомості суб’єкта.

6. Принцип публічності. У загальному розумінні публічність (або офіційність) — це здійснення процесу владно, від імені влади чи держави. Л. В. Коваль^[19], М. М. Марченко та ряд зарубіжних учених^[20] стверджують, що ініціатором правозастосовного процесу може бути лише держава або особа, яка виступає за її дорученням. У ст. 5 Конституції України передбачено, що така діяльність здійснюється державою та органами місцевого самоврядування.

7. Принцип стадійності. Структура будь-якого процесу правозастосування складається з певних, логічно пов’язаних між собою, стадій. Дотримання зазначених стадій сприяє повному й послідовному з’ясуванню обставин справи, забезпеченню законності й об’єктивності, а також реалізації захисту своїх прав і законних інтересів шляхом оскарження рішення правозастосовного органу.

8. Принцип усності та безпосередності. Ці принципи тісно пов’язані між собою і є загальними для всього процесу в цілому^[21]. Під принципом усності розуміється особисте озвучення всіма учасниками процесу своїх міркувань щодо процедурних питань по суті справи^[22]. Відображення дій в усній формі забезпечує краще сприйняття процесуальних дій, які здійснюються учасниками адміністративного провадження, і розкриття їх змісту.

Під принципом безпосередності розуміється самостійність сприйняття та оцінки правозастосовцем первісних доказів у справі. Цей принцип вимагає, щоб між органом, який здійснює провадження, та стороною, яка бере участь у з’ясуванні обставин справи, було якомога менше посередніх елементів, що впливають на внутрішнє переконання тих, хто приймає рішення. Таким чином, принцип безпосередності полягає в об’єктивному відображенні процесуальних дій, насамперед безпосередньому сприйнятті компетентним суб’єктом процесуальних дій учасників адміністративного провадження.

9. Принцип диспозитивності. Зміст цього принципу полягає в тому, що будь-яка особа, що є учасником адміністративно процесу, має можливість на свій розсуд розпоряджатися своїми правами. Йдеться про те, що особа в адміністративному провадженні має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, звертатися до послуг перекладача, а також у передбачених законом випадках — оскаржувати постанову у справі.

10. Принцип національної мови провадження. Цей принцип випливає з аналізу ст. 10 Конституції України, відповідно до якої державною мовою в Україні є українська.

У ст. 3 Закону України «Про мови» зазначається, що в роботі державних, громадських органів, підприємств, закладів, органiзацiй, розташованих у місцях мешкання бiльшостi громадян іншої нацiональностi, поряд з українською може використовуватися мова нацiональностi або мова, прийнятна для всього населення.

Стаття 5 цього Закону забезпечує громадянам право звернутися до державних, громадських та iнших органiзацiй мовою, яка прийнятна для сторiн. Вiдмова посадової особи прийняти i розглядати звернення громадянина на пiдставi незнання мови, якою вiн звернувся, тягне вiдповiдальнiсть згiдно iз законодавством.

У ст. 19 Закону «Про мови» зазначається, що у разi коли особа, яка притягується до адмiнiстративної вiдповiдальностi, не володiє мовою, на якiй здiйснюється адмiнiстративне провадження, вона може виступати рiдною мовою i користуватися допомогою перекладача.

11. Принцип швидкості та економічності. Цей принцип випливає з поняття оперативностi як властивостi управлiнської дiяльностi. Вiн забезпечується закрiпленням у законодавствi строкiв, у межах яких здiйснюється провадження в iндивiдуальних справах, виконуються рiшення.

12. Принцип відповідальності посадових осiб. Порушення встановленого порядку адмiнiстративно-процесуальної дiяльностi, бюрократичне ставлення до громадян та їх звернень тягне застосування до винуватцiв заходiв дисциплiнарної, матерiальної та кримiнальної вiдповiдальностi.

Так, ст. 27 Закону «Про об’єднання громадян» передбачає вiдповiдальнiсть посадових осiб легалiзуючих органiв за порушення законодавства про об’єднання громадян.