Форма юридичного процесу

Юридичний процес завжди відбувається у межах процесуальної форми.

Процесуальна форма — врегульована системою правових норм сукупність і послідовність провадження окремих процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

В Україні процесуальна форма визначається конституційним, галузевим і спеціальним законодавством: кодексами — Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним, Про адміністративні правопорушення, Адміністративного судочинства, Господарським, а також регламентами Верховної Ради, Конституційного Суду та іншими нормативно-правовими актами. Відповідним законодавством чітко визначені учасники процесу, розподілені функції між ними, передбачені способи виконання цих функцій.

Процесуальний закон вирішує питання про склад учасників, послідовність, підстави у межах дій учасників процесу окремо на кожній стадії.

Юридичний процес і процесуальна форма не можуть існувати одне без одного. Недодержання процесуальної форми є підставою для скасування прийнятого рішення або неприйняття рішення, повернення або залишення документа (позовної заяви, скарги, конституційного звернення, подання тощо) без розгляду. Законодавство виключає відхилення від процесуальної форми, чим забезпечується безсторонній, законний і обґрунтований розгляд справи.

Сутність юридичного процесу дістає вияв у таких змістових ознаках, притаманних цьому унормованому порядку правової діяльності:

— це така правова форма діяльності, яка завжди пов’язана з розглядом (розслідуванням) юридичної справи, метою якої є розв’язання спору про право або реалізація встановлених прав та обов’язків. Юридична значущість таких життєвих обставин полягає в тому, що вони передбачені законом і в більшості випадків потребують відповідної юридичної кваліфікації;

— це форма діяльності, яка здійснюється виключно уповноваженими на те публічними органами (посадовими особами). Конкретний склад, обсяг повноважень учасників правової форми діяльності чітко фіксуються у відповідних законах, в яких закріплено, хто може бути суб’єктом цієї діяльності, що він повинен робити і яким чином здійснювати свої службові функції. Отже, жоден публічний орган здійснювати процесуальні функції поза межами компетенції не правомочний.

— розкривається у безпосередньому вчиненні операцій з нормами права (матеріальними і процесуальними). Саме здійснення операцій з нормами права виражається в інтелектуальній діяльності з вибору та аналізу нормативного припису, встановлення його змісту з єдиною метою — знайти відповідність між приписом норми права і справою, що підлягає розгляду;

— результати юридичного процесу завжди закріплюються у відповідних процесуальних документах, що мають офіційний характер і встановлену законом форму. Офіційний характер процесуальних документів виражається не тільки в тому, що вони оформляються уповноваженими на те суб’єктами, а і в тому, що природа цих документів, їх структура та реквізити закріплені в законі.

Процесуальні документи виконують найрізноманітніші функції. Найбільш істотне їх значення полягає в тому, що вони виконують роль своєрідних юридичних фактів, що визначають весь рух розгляду юридичної справи з моменту її надходження до остаточного встановлення юридичних наслідків;

— правова форма діяльності має потребу у встановленні та забезпеченні цілим рядом гарантій. Найбільш істотним є те, що юрисдикційна форма діяльності врегульована системою процесуального законодавства. Передбачені процесуальним законодавством норми права регулюють процесуальні дії всіх учасників процесу незалежно від їх правового становища. Але все ж основна функція процесуальних норм полягає в тому, щоб створити атмосферу найбільшого сприяння безпосередньо зацікавленим учасникам. Щодо учасників — організаторів процесу, тобто суб’єктів, що виконують свої службові функції, призначення норм процесуального права полягає в забезпеченні оптимальності дій та ефективності отримання юридичних результатів. Звідси зрозуміла і загальна природа, а також призначення процесуального права: воно похідне від матеріального і обслуговує потреби ефективної реалізації останнього. Таким чином, правовій формі діяльності властива, як правило, чітка і всебічна регламентація;

— правова форма діяльності безпосередньо пов’язана з необхідністю використання різних методів і засобів юридичної техніки. Для отримання достовірних висновків у справі і для обґрунтування прийнятого рішення в процесуальній діяльності переважно доводиться встановлювати відповідні дані та обставини справи, тобто шукати і доводити істину.