Паризька нарада НБСЄ. Паризька Хартія для нової Європи

Демократичні революції в краї­нах Центральної та Східної Європи, падіння Берлінського муру та об'єднання Німеччини стали етапними подіями процесу розвалу ялтинсько-потсдамської системи європейського порядку, завершення «холодної війни» та розколу Європи на антагоністичні табори. Ці події гостро поставили питання про забезпечення стабільності на континенті.

Стрімка зміна ситуації в Європі не залишилася без від­повіді як на Сході, так і на Заході. Ще у 1989 р. Радянський Союз виступив з ініціативами скликання нового загаль­ноєвропейського саміту НБСЄ, підготовки Договору між НАТО і ОВД, а також зміцнення та інституціалізації гельсінкського процесу. У Москві виходили з необхідності син­хронізувати процес об'єднання Німеччини з формуванням нової структури безпеки в Європі. Зі свого боку США, Франція, ФРН, Італія, Велика Британія та інші західні країни внесли суттєвий вклад в переосмислення перемін на Євро­пейському континенті та вироблення стратегії на майбутнє. Важливим кроком у цьому напрямі стала Лондонська дек­ларація країн НАТО (червень 1990 р.), яка виявила готовність Альянсу до глибокої трансформації цієї організації. Зокрема, була висловлена готовність підготувати спільну декларацію про відмову від агресії між країнами — членами НАТО і ОВД; успішно завершити переговори про скорочення звичайних збройних сил в Європі; розпочати інституціалізацію гельсінкського процесу.

Спільне бажання європейських країн знайти відповідь на виклики бурхливого часу прискорило підготовку до нової загальноєвропейської зустрічі у верхах. Уже в липні 1990 р. у Відні розпочав роботу підготовчий комітет саміту, який було вирішено провести у Парижі.

Нарада глав держав та урядів 34 країн — учасниць НБСЄ тривала з 18 по 21 листопада 1990 р. У французькій столиці був прийнятий безпрецедентний для європейської політики пакет документів та рішень: Паризька Хартія для нової Європи, Спільна декларація 22 країн Варшавського Договору та НАТО, Договір про звичайні збройні сили в Європі. Був підтверджений Віденський документ про заходи зміц­нення довіри та безпеки. У контекст паризьких рішень органічно вписувався і Договір про остаточне врегулю­вання стосовно Німеччини, який було підписано в Москві 12 вересня 1990 р.

Наріжним документом Наради стала Паризька Хартія для нової Європи, яка констатувала: «Ера конфронтації та роз­колу Європи завершилася. Ми заявляємо, що віднині наші відносини будуватимуться на взаємній повазі та співробіт­ництві». 34 країни — учасниці НБСЄ дійшли згоди та зафіксували єдині принципи європейського життя: демо­кратія, заснована на правах людини і основних свободах; розвиток через економічну свободу та соціальну справед­ливість; однакова безпека для всіх.

Уперше в історії гельсінкського процесу заключний документ розпочинався з проблематики прав людини, де­мократії та верховенства закону. В ньому зафіксовано зобов'язання країн-учасниць будувати, консолідувати та зміцнювати демократію як єдину форму правління в країнах — учасницях НБСЄ. Підкреслювалося, що в основі демократії лежить повага до людської особистості та до верховенства закону; демократія має представницький та плюралістичний характер.

Важливим положенням Хартії стала формула: «Безпека є неподільною, і безпека кожної країни-учасниці нерозривно пов'язана з безпекою всіх інших». При цьому особливо наголошувалося, що у сфері безпеки за кожною країною залишається свобода вибору, яка має поважатися іншими країнами. Учасники Наради визнавали, що такі обов'язки держав, як утримання від погрози силою або застосування сили, з одного боку, та мирне врегулювання спорів — з ін­шого, є суттєвими та взаємодоповнюючими факторами зміц­нення міжнародного миру і безпеки.

Як спільну мету вперше було проголошено розвиток ринкової економіки, забезпечення стійкого економічного зростання, соціальної справедливості та зайнятості. Зазнача­лося, що економічне співробітництво, засноване на ринковій економіці, є істотним елементом відносин між країнами, який сприятиме будівництву процвітаючої та єдиної Європи.

Паризька Хартія поклала початок процесу інституціалізації НБСЄ. Було прийнято принципове рішення про створення відпо­відних інститутів та структур Наради. Насамперед мова йшла про триступеневий механізм регулярних політичних консультацій: зустрічі у верхах; засідання Ради міністрів закордонних справ як центрального форуму політичних консультацій; Комітет старших посадових осіб. У Празі створювався Секретаріат НБСЄ, у Відні — Центр із за­побігання конфліктів, у Варшаві — Бюро зі свободних виборів. Передбачалося заснування Парламентської асамб­леї НБСЄ.

Ще одним важливим документом паризького пакету стала Спільна декларація 22 держав. Вона засвідчила подолання блокового менталітету. Запропонована Радянським Союзом у формі Договору між НАТО і ОВД, вона врешті постала як багатостороння угода суверенних держав. 22 країни — учас­ниці ОВД та НАТО проголошували, що «в нову епоху, що відкривається в європейських відносинах, вони більше не є супротивниками і будуватимуть нові відносини партнерства та простягають один одному руку дружби». Політичне і психологічно Декларація руйнувала «образ ворога», який панував у Європі більше 40 років «холодної війни».

Спільна декларація підтверджувала запевнення в утри­манні від застосування сили проти територіальної ціліс­ності або політичної незалежності будь-якої країни, від­мову від спроб змінити чинні кордони збройним шляхом. Фактично мова йшла про своєрідний багатосторонній пакт про ненапад.

Важливим положенням стала теза про право будь-якої країни бути або не бути учасницею союзних договорів. Це сприяло трансформації військово-політичної ситуації в Європі, вносило стабільність у процес розпуску Варшавсько­го Договору.

Результати Паризького саміту продемонстрували, що в період закінчення «холодної війни» та народження нової системи європейських відносин, у період гострих соціальних катаклізмів та проявів нестабільності країни Сходу й Заходу виявили здатність до енергічних і нестандартних дій з метою стабілізації ситуації та плавного, еволюційного переходу до нового європейського порядку в мирних умовах, а не через війни та конфлікти, як це бувало в минулому. Не остання роль у цих зрушеннях належить гельсінському процесові. Як підкреслювалось у Паризькій Хартії – хоробрість чоловіків і жінок, сила волі народів та міць ідей гельсінського Заключного акта відкрила нову епоху демократії, миру та єдності в Європі.