Віденська зустріч країн-учасниць НБСЄ

Віденська зустріч країн — учас­ниць НБСЄ тривала більше двох років — з 4 листопада 1986 р. до 19 січня 1989 р. Саме на цей час припав завершальний етап в історії холодної війни. Переломові в процесі європейського розвитку безумовно сприяло «нове політичне мислення», відмова Радянського Союзу від стереотипів «класової бо­ротьби» на міжнародній арені та прийняття загально­людських цінностей як головного орієнтиру. Символами цього періоду стали Договір СРСР і США про ліквідацію ракет меншої та середньої дальності, а також підсумковий документ Віденської зустрічі НБСЄ.

У ході Віденської зустрічі вдалося відновити баланс між трьома «кошиками» гельсінкських домовленостей. Усі ас­пекти загальноєвропейського процесу — політичний, вій­ськовий, економічний, гуманітарний — отримали свій роз­виток на Віденській зустрічі. Радянський Союз демонстрував гнучкість у сфері безпеки та роззброєння, а також при вирішенні гуманітарних проблем. Цьому слугували прийнят­тя Москвою принципу розумної достатності у сфері оборони, а також готовність розглядати проблему прав людини як невід'ємний елемент європейського процесу. Наступальна позиція Заходу щодо питань «третього кошика» супроводжу­валася поступками в галузі роззброєння. Як і завжди, актив­ною та конструктивною була позиція нейтральних країн і країн, що не приєдналися. Іншою особливістю Віденської зустрічі стало те, що впер­ше намітилася тріщина в коаліціях держав, що базувалися на системній або блоковій солідарності. Так, найбільші супе­речки щодо зв'язку майбутніх переговорів про звичайні збройні сили в Європі з гельсінкським процесом точилися не між Сходом і Заходом, а між Францією та США. Різниця в позиціях Греції і Туреччини щодо мандату переговорів про звичайні збройні сили призвела до того, що цей мандат був узгоджений лише 14 січня 1989 р. — вже після офіційної «зупинки годинника» відповідних консультацій 10 січня. Бол­гарія, яку звинувачували у порушенні прав турецької мен­шини, не знайшла підтримки з боку своїх союзників. Угор­щина ж піддала гострій критиці Румунію за ущемлення прав тамтешніх мадярів.

Віденська зустріч здійснила справжній прорив у двох критичних сферах — військовій та гуманітарній. Насамперед була досягнута домовленість про початок безпрецедентних переговорів про звичайні збройні сили в Європі — в рамках процесу НБСЄ. Це стало вагомим кроком у поширенні політичної розрядки на військову сферу. Що стосується гуманітарної сфери, то у Відні вперше було сформульовано концепцію «людського виміру» НБСЄ.

У рамках Віденської зустрічі з 17 лютого 1987 р. до 10 січня 1989 р. проходили консультації 23 країн — членів НАТО й ОВД, під час яких був вироблений мандат переговорів про звичайні збройні сили в Європі. Йшлося про нові переговори, що мали прийти на зміну переговорам про взаємне скоро­чення збройних сил та озброєнь у Центральній Європі, які безрезультатно проходили у Відні з жовтня 1973 р. (у них брало участь 19 держав; район скорочення охоплював тери­торії ФРН, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, НДР, Польщі та Чехословаччини).

В ході консультацій СРСР та інші країни ОВД зробили кроки, які сприяли розблокуванню переговорів і дали змогу вийти на взаємоприйнятний варіант домовленостей. Так, східноєвропейські країни погодилися перенести проблему скорочення особового складу збройних сил, а також вій­ськово-морських сил на наступні етапи переговорів про роз­зброєння в Європі. Вони погодилися також винести за рамки мандату переговорів тактичну ядерну зброю. Водночас — і в цьому полягав досягнутий компроміс — озброєння та військова техніка «подвійного призначення» (тобто такі, котрі можуть використовувати ядерну зброю, — артилерійські та ракетні системи, літаки тощо) не виділялися в окрему кате­горію та не виключалися із предмета переговорів. Позитивно відбилася на ході консультацій також заява М. Горбачова в ООН 7 грудня 1988 р. про значне скорочення Радянським Союзом своїх збройних сил в односторонньому порядку. Всього в європейській частині СРСР скороченню підлягало 10 тис. танків, 8,5 тис. артилерійських систем, 800 бойових літаків; особовий склад збройних сил зменшувався на 500 тис. осіб.

10 січня 1989 р. на консультаціях був остаточно узгод­жений мандат, який установлював мету переговорів — зміц­нення стабільності та безпеки в Європі шляхом досягнення більш низьких рівнів звичайних озброєнь, ліквідації існу­ючих асиметрій, а також потенціалу раптового нападу та початку великомасштабних наступальних дій. Переговори мали охоплювати всі види звичайних сил і техніки, в тому числі озброєння «подвійного призначення». Ядерна зброя, як і хімічна та військово-морські сили, не входили до предмета переговорів.

Значно розширювалася географічна зона переговорів — район скорочення охоплював усю сухопутну територію країн-учасниць в Європі від Атлантики до Уралу, велику частину Туреччини, радянське Закавказзя, а також усі європейські острівні території країн-учасниць.

Був встановлений взаємозв'язок переговорів із гельсінк­ським процесом. По-перше, переговори 23 країн мали про­ходити в тому самому місці (Відень) і розпочинатися в той же час (6 березня 1989 р.), що й переговори всіх 35 країн — учасниць НБСЄ про заходи зміцнення довіри і безпеки, рішення про проведення яких також було прийнято у Відні. По-друге, передбачалося проведення регулярних зустрічей усіх країн — учасниць НБСЄ для обміну думками та інфор­мацією щодо ходу переговорів про звичайні збройні сили в Європі. По-третє, результати переговорів мала розглянути наступна зустріч НБСЄ в Гельсінкі (1992 р.).

Таким чином, рішення Віденської зустрічі дали життя процесові контролю та скорочення звичайних збройних сил в Європі, який і сьогодні реалізується в рамках ОБСЄ.

Значним результатом Віденської зустрічі став розвиток «людського виміру» гельсінкського процесу. Поняття людського виміру було визначено як сукупність зобов'язань країн — учасниць НБСЄ відносно поваги усіх прав і основних свобод людини, контактів між людьми та інших питань гуманітар­ного характеру.

В ході Віденського форуму вдалося подолати давні супе­речки щодо пріоритетності тих чи інших прав та дійти згоди в тому, що «усі цивільні, політичні, економічні, соціальні,, культурні та інші права і свободи мають першочергове значення». Концептуально новим елементом стало положення - про право громадян індивідуально або разом з іншими робити свій внесок у боротьбу за права людини. Іншим суттєвим моментом стала домовленість про свого роду заходи довіри у гуманітарній сфері — створення механізму обміну інфор­мацією, думками, запитами, проведення зустрічей та кон­сультацій (так званого віденського механізму) у зв'язку з реалізацією зобов'язань, пов'язаних з людським виміром НБСЄ. При цьому процедура консультацій мала обов'яз­ковий характер. Країна, якій було направлено відповідний запит, мусила дати відповідь протягом 10 днів.

Віденський документ передбачав значне розширення контактів між громадянами країн-учасниць, спрощення порядку виїзду та в'їзду на їхню територію, забезпечення широкого обміну та поширення всіх видів інформації, в тому числі радіо- та телеінформації, покращення умов діяльності іноземних журналістів, сприяння співробітництву та обміну в галузі культури й освіти, створенню культурних центрів та інститутів, співробітництву між університетами, науково-дослідницькими закладами та розвитку особистих контактів між діячами культури, науки та освіти.

Важливим досягненням Віденської зустрічі стало рі­шення про скликання Конференції з людського виміру НБСЄ, яка мала провести три наради: у Парижі (травень— червень 1989 р.), у Копенгагені (червень 1990 р.) та (що було неможливим ще декілька років тому) у Москві (вересень— жовтень 1991 р.). Запропонований механізм дав змогу у подальшому швидко просуватися на шляху нормотворення у сфері прав людини, формувати інститути та інструменти захисту цих прав, утілювати в життя задекларовані принципи й цінності.