Стокгольмська конференція про заходи зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі

Значною віхою у розвиткові гельсінкського процесу стала Сток­гольмська конференція про захо­ди зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі (січень 1984 р. — вересень 1986 р.). Хід роботи конференції віддзер­калив початок кардинальних змін у відносинах між Сходом та Заходом у середині 80-х років.

Перед початком конференції політична атмосфера в Єв­ропі досягла критичної позначки. Розміщення американських ракет у Західній Європі та контрзаходи Радянського Союзу, викладені в заяві Ю. Андропова від 25 листопада 1983 р., а також баталії навколо американської програми «зоряних воєн» відкинули Європу до найгірших часів «холодної війни». Саме в такій атмосфері 17 січня 1984 р. розпочав свою роботу перший етап Стокгольмської конференції, мандат якої був визначений у Мадриді: поетапна реалізація нових, ефективних і конкретних заходів зміцнення довіри та безпеки з метою зменшення військового протистояння на Європейсь­кому континенті; такі заходи мають бути суттєвими, забезпе­чуватися адекватними формами контролю та охоплювати всю Європу від Атлантики до Уралу, а також прилеглий морський район та повітряний простір.

З самого початку конференції зіткну­лися два протилежних підходи, дві філософії реалізації мадридського мандату. Радянські про­позиції передбачали насамперед заходи політичного та право­вого характеру: зобов'язання ядерних держав не застосовувати першими ядерну зброю; договір про невикористання війсь­кової сили та підтримку мирних відносин; переговори про незбільшення й скорочення військових витрат; створення без'ядерних зон в Європі тощо, а також розробку додаткових конкретних заходів зміцнення довіри.

США та інші країни НАТО протиставили радянським пропозиціям, які вони критикували за декларативність та неконкретність, свій пакет із шести пунктів: обмін інфор­мацією про організацію та дислокацію військових сил; обмін щорічними планами військової діяльності, що підлягає попе­редньому повідомленню; попереднє повідомлення про вій­ськові маневри за 45 днів до їх початку; запрошення спостерігачів на військові навчання, що підлягають попередньому повідомленню, проведення інспекцій на місцях; покращення можливостей зв'язку. Західні пропозиції базувалися на кон­цепції транспарентності (прозорості) військової діяльності і були розцінені соціалістичними країнами як намагання от­римувати інформацію розвідувального характеру стосовно цих країн. До речі, пропозиції щодо «прозорості» не стосувалися території США, а також діяльності військово-морських сил та авіації морського базування країн НАТО.

Суттєва різниця в позиціях сторін призвела до того, що дискусія з процедурних питань розтягнулася на 18 місяців. Не зміг прискорити справу і запропонований 9 березня 1984 р. групою N+N компромісний варіант проекту підсумкового документа, який передбачав необхідність поєднання полі­тичних і військових аспектів безпеки.

Позитивним зрушенням на конференції в Стокгольмі сприяли суттєві зміни зовнішньополітичної лінії Радянського Союзу після приходу до влади М. Горбачова. Перехід до «нового політичного мислення» благотворно позначився на всьому гельсінкському процесі. Радянський Союз уперше погодився на таку форму контролю, як проведення інспекції на місцях. У середині 1986 р. сторонам удалося подолати розбіжності та узгодити компромісний підсумковий документ першого етапу Стокгольмської конференції, який був прий­нятий 19 вересня.

Документ охоплював комплекс політичних і військово-технічних аспектів зміцнення взаємної довіри та безпеки, що сприяло зменшенню ризику військового конфлікту в Європі. В ньому містилася низка заходів щодо попереднього повідом­лення, спостереження, обміну щорічними планами та здій­снення інспекцій. Документ конкретизував принцип неви­користання сили або погрози силою, насамперед невико­ристання військової сили.

Військова діяльність підлягала попередньому повідом­ленню за 42 дні до її початку, якщо в ній беруть участь щонайменше 13 тис. вояків або 300 танків; військово-повітряна діяльність підлягала попередженню у випадку 200 або більше літаковильотів у ході навчань (за оцінками спеціалістів, це положення стосувалося близько 90 % військо­во-повітряної діяльності в Європі). Попередженню підлягали також перекидання, переміщення та зосеред­ження військ.

Щодо обміну щорічними планами військової діяльності, то військові навчання за участі понад 40 тис. осіб підлягали попередньому повідомленню за рік, а за участі 75 тис. — за два роки до їх проведення. Важливим положенням стало обов'язкове запрошення на військові заходи з участю понад 17 тис. чоловік спостерігачів від усіх країн-учасниць.

Принципово новим елементом була домовленість про ефективні та адекватні форми перевірки, в тому числі про право кожної країни-учасниці проводити інспекції на тери­торії іншої держави з метою здійснення контролю за до­триманням узгоджених заходів. Це положення, яке на той час виглядало революційним, надалі увійшло в усі договори та до­мовленості щодо контролю над озброєннями та роззброєння. Результати Стокгольмської конференції стали вагомим кроком до пом'якшення напруженості та оздоровлення полі­тичного клімату в Європі. Мова йшла про початок нового етапу загальноєвропейського процесу на засадах відмови від догм холодної війни, повернення до політики розрядки та поступового подолання блокового протистояння.