Тема 5. Класифікація інвестицій підприємства

Спектр операцій, які підприємства можуть здійснювати, формуючи власний портфель інвестиційних активів є досить широкий. У літературних джерелах присвячених інвестуванню є декілька підходів до класифікації інвестицій підприємства. Так, наприклад, у деяких працях запропоновано класифікацію інвестицій за об’єктами інвестування:

§ інвестиції у майно (матеріальні інвестиції) - інвестиції у будівлі, споруди, обладнання, запаси матеріалів;

§ фінансові інвестиції - придбання акцій, облігацій і інших цінних паперів;

§ нематеріальні інвестиції - інвестиції у підготовку кадрів, наукові дослід­ження, рекламу.

У працях вітчизняних фахівців інвестиції підприємства класифікують за наступними ознаками (табл. 5.1):

За об'єктами вкладень виділяють реальні та фінансові інвестиції.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи: в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів, а також у нематеріальні активи. Реальні інвестиції характеризуються галузевою, відтворюваною та технологічною структурами. Так, зрушення в галузевій структурі в усіх розвинутих країнах виявились у значному зростанні частки інвестицій в переробну промисловість. Технологічна структура інвестицій визначається співвідношенням витрат на активні елементи основного капіталу (машини, устаткування) та на його пасивні елементи (будівлі й споруди). Ефективність інвестицій звичайно підвищується при зростанні частки активних елементів. Відтворювана структура інвестицій характе­ризується співвідношенням затрат на просте і розширене відтворення основних фондів, тобто затрат на технічне переозброєння, реконструкцію та будівництво нових об'єктів.

Таблиця 5.1

Класифікація інвестицій підприємства

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів в акції, облігації та інші цінні папери, що випускають приватні компанії, господарські товариства, а також в банківські депозити.

Об'єктом вкладень при реальному інвестуванні є реальні активи, при фі­нансовому - фінансові. Матеріальний добробут суспільства у кінцевому під­сумку визначається ефективністю його економіки, що втілюється у кількість продуктів та послуг, які може бути створено. З цією метою застосовуються реальні активи: земля, будівлі, обладнання, тощо, що застосовується для їх виробництва.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні активи: в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів, а також у нематеріальні активи (табл.5.2).

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів в акції, облігації та інші цінні папери, що випускають приватні компанії, господарські товариства, а також в банківські депозити.

Формуючи свій інвестиційний портфель, підприємство диверсифікує його за двома основними напрямами – реального та фінансового інвестування. Операції з реального інвестування визначаються на практиці основною діяльністю підприємства. Вкладення підприємства у реальні активи зумовлені необхідністю реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва, модернізації продукції, що виробляється підприємством.

Здійснення підприємством фінансових інвестицій найчастіше виникає у зв’язку із необхідністю розміщення тимчасово вільних фінансових ресурсів, або реалізується в рамках інвестиційної стратегії підприємства.

Поряд з матеріальними активами існують також фінансові активи, зокре­ма, акції та облігації. Подібний вид активів - це не більше ніж записи, і во­ни напряму не входять у виробничі потужності. Замість цього в економічно розвинених країнах ці активи є засобом, що застосовується людиною для за­свідчення своїх прав на реальні активи. Фінансові активи - це права на дохід, одержаний за допомогою реальних активів (або вимоги на доходи уряду). Не маючи можливості придбати власний завод, завжди є можливість придбати акції заводу і отримувати частину прибутку від виробництва автомобілів.

В той час як реальні активи є джерелом національного доходу в економі­ці, фінансові активи просто характеризують його розподіл серед інвесторів.

Таблиця 5.2

Класифікація інвестицій підприємства

За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміють безпосереднє вкладення коштів в об'єкти інвестування. Непрямі інвестиції – це інвестування, за якого взаємодія інвестора та емітента цінних паперів відбувається не безпосередньо, а опосередковане іншими особами, тобто фінансовими посередниками. Варто зазначити, що частка прямих та непрямих інвестицій на ринку визначається насамперед рівнем розвитку фондового ринку та його інфраструктури в країні: чим він є вищим, тим вищою є частка непрямих інвестицій, і навпаки.

За періодом інвестування розрізняють коротко-, середньо- та довгострокові інвестиції, а саме:

§ короткострокові інвестиції - це вкладення капіталу на період, що не пе­ревищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо);

§ середньострокові інвестиції — з періодом інвестування від одного до трьох років (наприклад, облігації підприємств, депозитні вклади з відповідним термі­ном функціонування або реальні інвестиції в високодохідні проекти);

§ довгострокові інвестиції - вкладення капіталу на період більше трьох років. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації;

§ безтермінові інвестиції - з невизначеним терміном вкладення (наприк­лад, акції підприємств, нерухомість, антикваріат тощо).

За формою власності на інвестиційні ресурси розрізняють державні, приватні, змішані інвестиції.

Державні інвестиції є інвестиціями, здійснюваними центральними та місце­вими органами влади за рахунок бюджетних коштів. До державних інвестицій належать також інвестиції державних підприємств та за­кладів за рахунок власних і залучених коштів.

Приватні інвестиції – це вкладення коштів з джерел, які від­повідно підпадають під ознаку права приватної власності. Змішані інвестиції є комбінацією двох попередніх груп інвестицій і передбачають вкладення як приватних, так і державних інвестиційних ресурсів.

За регіональними джерелами залучення ресурсів автори виділяють іноземні, вітчизняні та змішані інвестиції.

Вітчизняні інвестиції передбачають вкладення інвестиційних ресурсів національного походження щодо країни реалізації інвестицій. Тобто це вкладення коштів резидентами даної країни у різноманітні об'єкти ін­вестування.

Іноземні інвестиції здійснюються іноземними громадя­нами, юридичними особами та державами. Поряд з цим у окремих виданнях зустрічається віднесення цього виду інвестицій до ознаки поділу за формами власності. Тут слід зазначити на юридичну колізію, оскільки такої форми у законодавстві України про власність не виділяється. Разом з тим, іноземні інвестиції здебільшого належать до приватної форми власності. Такий під­хід просто наголошує на власності на інвестовані ресурси саме іноземного інвестора, що полегшує облік та аналіз використання іноземних інвестицій.

Спільні інвестиції здійснюються одночасно як резидентами даної країни, так і нерезидентами; а також інвес­тиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

За регіональною ознакою освоєння виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні (зарубіжні).

Внутрішні інвестиції - вкладення капіталу як резидентів так і нерезидентів в об'єкти інвестування, розташовані в територіальних межах певної країни.

Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) — вкладення капіталу резиден­тами певної країни в об'єкти інвестування, розташовані за межами її внут­рішнього ринку. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.

За напрямками інвестування автори виділяються інвестиції у власну діяль­ність (внутрішні) та інвестиції у діяльність інших суб'єктів господарювання (зовнішні).

Інвестиції у власну діяльність (внутрішні інвестиції) - вкладення капіта­лу інвестором у збільшення власних реальних активів, свій подальший опе­раційний розвиток або у фінансові інструменти, що ним емітуються відпо­відно до діючих законодавчих обмежень.

Інвестиції у діяльність інших суб'єктів господарювання (зовнішні інвес­тиції) - вкладення капіталу інвестором в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти, що емітуються іншими суб'єктами господарювання.

За характером використання ресурсів в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на початкові (первинні, стартові), реінвестиції та дезінвестиції.

Стартові інвестиції є використанням вперше сформованого капіталу за рахунок як власних, так і залучених та позичених ресурсів для реалізації нових інвестиційних задумів.

Реінвестиції характеризують повторне використання капіталу, отриманого в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивільнення у процесі і реалізації раніше реалізованих інвестиційних рішень щодо інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів. Тобто джерелом інвестиційних ресурсів у даному випадку є прибуток від інвестиційної пильності.

Дезінвестиції є процесом вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого його використання в інвестиційних цілях (наприклад, для покриття збитків підприємства). Їх можна також охарактеризувати як негативні інвестиції підприємства.

У якості ознак класифікації інвестицій в літературних джерелах використовують також такі їх характеристики як прибутковість, ризик та ліквідність. Згідно них автори виділяють такі види інвестицій:

§ за рівнем ризику – безризикові, низько-, середньо- та високоризикові інвестиції;

§ за прибутковістю – недохідні, низько-, середньо- та високоприбуткові інвестиції;

§ за ліквідністю – неліквідні, низько-, середньо- та високоліквідні інвестиції.

За впливом на економічний розвиток виділяють сукупні валові, чисті та реноваційні інвестиції.

Сукупні валові інвестиції складають внутрішні та залучені іноземні інвес­тиції. Вони формують структуру засобів, що впливають на інвестиційну ді­яльність суспільства і визначають темпи економічного зростання. Джерелом внутрішніх інвестицій є фонд нагромадження та заощаджувана час­тина національного доходу, що спрямовується на розвиток факторів вироб­ництва, а також фонд заміщення, який компенсує знос засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань. Іншим джерелом інвестицій є залучені капітали іноземних інвесторів. Отже, валові інвестиції характеризують за­гальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.

Чисті інвестиції є величиною капіталу, що інвестується в роз­ширене відтворення основних засобів та нематеріальних активів у певному періоді, і розраховуються як сукупні інвестиції за мінусом амортизаційних відрахувань.

Реноваційні інвестиції характеризують величину капіталу, що інвестується у просте відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді.

За взаємозв’язком між інвестиціями розрізняють також основні, супутні та спільні інвестиції.