Зміст терміну «книгознавство».

Важливими аспектами підручникознавства є книгознавчі аспекти створення і функціонування навчальної літератури. Тому, вважаю за доцільне детальніше розглянути поняття «книгознавство».

Термін «книгознавство» для означення науки про книгу був уведений до наукового обігу ще у 2-й пол. XVIII ст., однак до сьогодні загальноприйнятого визначення книгознавства як наукової дисципліни не існує.

У рамках книгознавчих досліджень книгу розглядають як складову матеріальної культури, вивчають її основні елементи, типологію, функції, зокрема соціальну. До книгознавчого комплексу наук традиційно включають: загальну теорію книгознавства, науки про видавничу справу, поліграфію, розповсюдження книжок (бібліополістику), бібліотечну справу (бібліотекознавство), бібліографію (бібліографознавство), теорію бібліофільства тощо. Кожна з книгознавчих дисциплін становить, у свою чергу, комплекс відносно самостійних галузей знань, наприклад, до науки про видавничу справу належать: теорія редагування; економіка видавничої справи; теорія мистецтва книги; основи видавничої техніки тощо.

Книгознавство, на думку Л. Биковського та М. Лисовського, має всі ознаки справжньої наукової дисципліни: власний предмет вивчення (книгу в широкому розумінні цього слова), межі, обсяг і метод (бібліологічний метод). Вчені ще в першій половині ХХ століття визначили методологію книгознавства, розширили сферу дії цієї дисципліни.

Далі у цьому напрямку пішов Л.Живний. На його думку, книгознавство є наукою про книгу. Під книгою слід розуміти взагалі будь-який графічний документ. Подібно до структури інших наукових галузей він ділить книгознавство на дві частини: загальну і спеціальну. Загальна містить вступні, теоретичні відомості про книгу (бібліософія), а спеціальна - конкретні, спеціальні відомості про книгу; ділиться на низку іерархічно підпорядкованих спеціально-книгознавчих галузей. Їх може бути стільки, скільки взагалі є бібліологічних явищ. Одним із них може бути й підручникознавство. Кожна галузь спеціального книгознавства має власні теорію й практику.

Сучасні українські дослідники, як зазначає Я. Ісаєвич, проблем теорії книгознавства торкаються надзвичайно рідко, в більшості виданих в Україні статей автори обмежуються викладом концепцій закордонних учених, хоча є ділянки книгознавства, теоретичне узагальнення яких є заслугою і пріоритетом українських учених: Л. Дубровіної, де вперше всебічно розкрито теоретичні й практичні аспекти кодикології та кодикографії в межах книгознавчого комплексу, а також цикл досліджень Г. Ковальчук, у яких обґрунтовано концепцію книжкового пам'яткознавства. Водночас, як пише В. Медведєва, слід визнати, що в Україні дотепер немає загальних теоретичних досліджень, які передбачали б розгляд книгознавства як системи, методологічного обґрунтування його спрямування, структури і пріоритетів.

Окремі сучасні дослідники відносять книгознавство до структури документознавства. [4; 6; 9]. І.Тимошенко розглядає книгознавство як окрему галузь науки та підтверджує дворівневу організацію книгознавства: загальне й спеціальне.

Як висновок розгляду різних існуючих на даний час концепцій можна стверджувати, що в кожній з них є рація. Разом з тим у кожній із них є слабкі місця, що викликають зауваження. Синтезу набутих знань поки що не відбулося. Переважна більшість учених уважає, що книгознавство вивчає книгу як явище культури та предмет виробництва, розповсюдження і зберігання.

Отже, зважаючи на перелічені вище ідеї, погляди й підходи, можна визначити книгознавство як: 1) комплексну науку про книгу та книжкову справу або комплекс суміжних, тісно пов'язаних, але відносно самостійних наукових дисциплін суспільного циклу, що вивчають книгу, процеси її створення, розповсюдження та використання; 2) теоретичну дисципліну про книгу і книжкову справу, синонім поняття «бібліологія».