Лекція 16. Особистість

Називаємо багатством те, що назовні, а

справжнє багатство існує в мені

Р. Тагор

К.К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири під структури:

1) спрямованість особистості;

2) досвід;

3) форми відображення (індивідуальні особливості психічних процесів);

4) біологічно обумовлений бік психічних функцій особистості (типологічні властивості особистості, вікові та статеві особливості).

Індивідом народжуються, особистістю стають, а

індивідуальність відстоюють

Б. Ананьєв

Як у суспільних науках, так і в життєвій практиці широко використовуються поняття «лкідина», «особистість», «індивід», «індивідуальність». При цьому часто вони або ототожнюються, або протиставляються. Одне й інше помилкове.

Вихідним поняттям є поняття «людина». Людина - це, насамперед, біологічна істота. Людина з'являється на світ повноправним членом суспільства і з народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником людського роду, продуктом тривалого розвитку і носієм індивідуально-своєрідних рис. На відміну від інших тварин, людський рід наділений свідомістю, особливою тілесною організацією (пряма хода, наявність рух, які пристосовані до пізнання і праці, високо розвинутий мозок).

Особистість - це свідомий індивід, який займає певну позицію в суспільстві і який виконує певні соціальні ролі. Роль - це соціальна функція особистості. Позиція особистості - це система її ставлень. Ставлення розрізняються за їх спрямованістю на об'єкт (ставлення до матеріальних умов життя, до суспільства, до людей, до себе тощо), так і за рівнем їх усвідомленості (малоусвідомлені -почуття симпатії, антипатії; глибокоусвідомлені).

Однією з найяскравіших сторін особистості є індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне сполучення таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів, особливості мотиваційної сфери. Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.

Структуру особистості вчені розглядають по-різному. Одні вважають, що в структурі особистості доцільно розглядати психологічні її компоненти (пізнавальну, емоційно-вольову спрямованість), а інші виокремлюють у ній і біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни, стать), які не можна ігнорувати в процесі виховання особистості. Природні спекти та риси існують у структурі особистості як соціально умовлені її елементи. Біологічне та соціальне в структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють між собою.

У структурі особистості розрізняють типове й індивідуальне. Типове є тим найбільш загальним, що властиве кожній людині й характеризує особистість взагалі: її свідомість, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших.

Індивідуальне - це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших.

Усвідомлення людського світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об'єктів. Фокус свідомості може бути спрямований і на самого суб'єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психологічній науці статус особливого значення - самосвідомості.

Самосвідомість становить собою складний психічний процес, сутність якого полягає в сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності та поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми й у поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення - уявлення, а потім у поняття власного «Я» як суб'єкта, який відрізняється від інших. Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи та інших людей. Уявлення про себе виникає під впливом оцінного ставлення інших людей при співвіднесенні мотивів, мети та результатів своїх вчинків і дій із соціальними нормами, які прийняті в конкретному суспільстві. Результатом процесів самосвідомості є Я-концепція.