Психологічна Характеристика темпераменту

Наукова основа побудови теорії темпераменту була розроблена І.П. Павловим у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварини і людини. Видатний фізіолог виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного процесів.

Сила нервової системи визначає її продуктивність, тобто здатність витримувати тривалі, чи короткотривалі, однак сильні збудження. Врівноваженість процесів збудження і гальмування - це баланс між цими процесами, а рухливість - швидкість зміни один одного. Протилежною до рухливості якістю є інертність.

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Вчений та його послідовники відстоювали гуморальну теорію, на основі якої сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (перевага крові), флегматичний (перевага слизу), холеричний (перевага жовтої жовчі), меланхолійний (перевага чорної жовчі).

Паралельно з цими поглядами з середини XVIII ст. почала розвиватися теорія, основою якою стали якості нервової системи. Так, Альбрехт Галлер вважав, що основним фактором відмінностей темпераментів є сила та збудливість самих кровоносних судин.

Поступово зароджувалися конституційні теорії особистості, які намагалися пов'язати будову тіла та якості темпераменту.

Вчений Кречмер виділив чотири типи конституцій і відповідно три типи темпераменту.

1) атлетичний тип - іксоїдний тип темпераменту;

2) пікнічний тип - циклоїдний тип темпераменту;

3) лептосоматичний або астенічний тип - шизоїдний тип темпераменту;

4) диспластичний тип.

Змінитися не може ніхто,

але стати кращим може кожний

Е. Фейхтерслебен