Виникнення відчуттів

Здатність до відчуттів є у всіх живих істот, які мають нервову систему. Що ж стосується усвідомлених відчуттів, то вони є тільки у живих істот, які мають головний мозок і кору головного мозку. Це, зокрема, доводиться тим, що при гальмуванні діяльності вищих відділів центральної нервової системи, тимчасовому відключенні роботи кори головного мозку природним шляхом або за допомогою біохімічних речовин людина втрачає стан свідомості і разом з тим здатність мати відчуття. Таке відбувається, наприклад, під час сну, при наркозі, при хворобливих порушеннях свідомості.

Слід відзначити, що відчуття є як у тварини, так і в людини, але вони не тотожні. Праця й мова в процесі антропогенезису сформували специфічно людські відчуття.

Відчуття людини відрізняються від подібних образів у тварин:

- за змістом (людина відображає соціальні умови життя суспільства, предмети, створені процесі праці та через них природу, на яку вона активно діє),

- за фізіологічними механізмами (відчуття виникають у взаємодії образу і слова в специфічній людській першій сигнальній системі),

- за роллю в процесі пізнання (у деяких тварин - це вища форма орієнтування, у людини - лише початковий ступінь пізнання).

Лекція 5.Сприймання

У кожної людини своє вміння бачити, думати і

відчувати. Немає нічого глупішого, ніж: спробувати

підмінити у неї ці уміння нашими

Ж.Ж. Руссо

Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ об'єктивної дійсності у сукупності їх властивостей та елементів, які діють у даний момент на органи чуття. Як і відчуття, сприймання виникають тільки при безпосередній дії об'єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймань - це перехід до складнішого та повнішого їх відображення. В процесі сприймання ми відображаємо не просто щось, що світиться, звучить чи пахне, а бачимо пейзаж, художню картину, чуємо музичну мелодію тощо.

Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організовуємо цей процес.

Сприймання поділяються на види за кількома основами. За провідним аналізатором виділяють такі види сприймання, як зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове і смакове. Процес сприймання забезпечується комплексом взаємодіючих аналізаторів. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначається, звичайно, характером самого об'єктом.

В основу другого типу класифікації сприймання покладено форми існування матерії: простір, час і рух. Відповідно, виокремлюють такі види сприймання: сприймання простору, сприймання часу і сприймання руху. У процесі сприймання простору виділяють сприймання величини, форм, об'ємності й віддаленості предметів. Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі. Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі.

За активністю сприймання поділяють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне). В ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети та вольового зусилля. При навмисному сприйманні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Найбільш розвиненою формою навмисного сприймання є спостереження, тобто цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість.

Лекція 6. Мислення

Мислення - знаряддя суттєвого орієнтування людини в оточуючому світі та в самому собі

І.П. Павлов

Мислення - це соціально-зумовленний, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого й опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу та синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.

Мислення - це вища форма психічного відображення. Пізнання світу розпочинається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця чутлива картина світу не дає можливості глибоко і всебічно пізнати його. Зокрема, живе споглядання неспроможне проникнути у складні форми взаємодії явищ, об'єктів, подій, у їх причини та наслідки. Для відображення цих моментів буття необхідний перехід від відчуттів, сприймань до мислення. За допомогою мислення індивідуум розчленовує та розплутує взаємозв'язки між предметами, подіями й явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії. Мислення, надбудовуючись над відчуттями й сприйманнями, відкриває нові сторони явищ та різних об'єктів.

Сукупність істотних ознак, спільних для всіх предметів певного класу, що входять у дане поняття, називаються змістом поняття.

Обсяг поняття - це певна сукупність, множина, клас предметів, кожний з яких має ознаки, відображені в змісті поняття.

Співвідношення між змістом і обсягом визначається законом зворотнього відношення: із збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і навпаки.

Види понять:

1) за обсягом: одиничні, загальні, збірні (відображаються ознаки певної сукупності однорідних предметів, які мисляться як одне ціле - оркестр, листя);

2) за змістом: конкретні (відображається предмет у сукупності його ознак), абстрактні (відображається будь-яка ознака предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення).

Істинним буде судження, в якому стверджується ознака, яка належить предметові, або заперечується ознака, яка не належить предметові. Усі судження поділяються на види:

1. Просте (щось стверджується чи заперечується) / складне (декілька простих суджень об'єднаних у одне за допомогою сполучників "і", "або", "якщо, то", "тоді і тільки тоді, коли".
Підвиди простих суджень:

а) судження, в якому стверджується або заперечується наявність певної властивості в того чи іншого об'єкта – судження про належність або атрибутивне (Одеса - місто герой);

б) судження, в якому відображаються відношення між предметами - судження про відношення або релятивне (Планета Юпітер за розмірами більша за планету Земля);

в) судження, в якому стверджується або заперечується існування певного об'єкта чи його властивості - судження про існування або екзистенціальне (Вчені стверджують, що НЛО існує);

г) судження, в якому стверджується або заперечується ознака предмета, множини чи частини множини предметів, незалежно від будь-яких умов, називається категоричним (1235:5).

2. Стверджуюче/заперечуюче (за якістю);

3. Одиничні-часткові-загальні (за кількістю);

4. Загальностверджуючі, частковостверджуючі, загально-заперечні, частковозаперечні (за якістю та кількістю);

Види умовисновків:

• дедуктивні (від загальних положень до конкретних);

• індуктивні (від часткових суджень до загальних).

Наочно-дійове - розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та здійснення рухового акту.

Наочно-образне - мислення образами уявлень, перетворення ситуації у план образів. Цей різновид мислення виявляють поети, художники, архітектори, модельєри; виникає у дошкільному віці.

Абстрактне (абстрактно-логічне) - здійснюється за допомогою логічних операцій, з опорою на поняття, судження.

Теоретичне - спрямоване на відкриття законів, властивостей об'єктів (наприклад, фундаментальне дослідження в науці). Таке мислення відображає істотне в явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей і тенденцій.

Практичне - це фізичне перетворення дійсності; пов'язане з постановкою мети, виробленням планів, проектів і часто розгортається в умовах дефіциту часу, що інколи робить його ще більш складним, ніж мислення теоретичне.

Аналітичне - розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, достатньо усвідомлюється суб'єктом.

Інтуїтивне - згорнуте в часі, протікає швидко, в ньому відсутній поділ на етапи; даний вид мислення мало представлений у свідомості.

Репродуктивне (відтворююче) - забезпечує розв'язання задачі, опираючись на відтворення вже відомих людині способів.

Продуктивне (творче) - характеризується створенням суб'єктивного нового продукту та новоутворень у самій пізнавальній діяльності при його створенні.

Патогенне - мислення, змістом якого є різні роздуми, уявлення, пов'язані з образою, соромом, невдачею, страхом чи іншими негативними переживаннями.

Саногенне - мислення, свідомо спрямоване на подолання негативних емоційних переживань, психічне оздоровлення та постійну підтримку позитивного образу «Я».

Бачити та відчувати - значить існувати;

мислити - значить жити

У. Шекспір

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна. У підручниках часто виділяють індивідуально-психологічні характеристики, що впливають на протікання мисленнєвої діяльності. їх називають якостями розуму:

1. Глибина - здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєве та робити відповідне узагальнення.

Поверховість - виявляється у виокремленні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей і зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків.

2. Гнучкість - уміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились умови і вибір не підтвердився; уміння знаходити нові шляхи розв'язання задач.

Інертність - малорухомість мислення, здатність мислити звичним способом.

3. Стійкість - постійне орієнтування на закономірні характеристики об'єкта.

Нестійкість - необгрунтований відхід від орієнтації на закономірні характеристики, явища, посилання суб'єкта на неістотне в об'єкті тощо.

4. Усвідомленість - суб'єкт розуміє та може словесно виразити особливості задачі, шляхи її розв'язання, особливості міркування й аргументи на користь правильності висновку.

Неусвідомленість - суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити його правильність, які помилки допущено.

5. Самостійність - суб'єкт виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення, обстояти його правильність; характеризується умінням використовувати суспільний досвід; незалежністю власної думки.

Наслідувальність - постійне копіювання відомих способів міркування, відсутність потреби зробити самостійні кроки у розв'язанні проблеми.

6. Навіюваність - некритичне, пасивне прийнятті впливу іншої людини.

Критичність - усвідомлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів їх доведення тощо.

Лекція 7. Уява

Уява важливіша за знання, бо знання бмежені, а уява охоплює все на світі, стимулює прогрес

і є джерелом еволюції А. Ейнштейн

Уява - це специфічний людський психічний процес, що виник і сформувався в процесі праці. Ні один трудовий акт неможливий без уяви. Саме уява дозволяє уявити результат праці до її початку, а також шляхи його досягнення. Майже вся людська матеріальна та духовна культура є продуктом уяви і творчості людини, що, в свою чергу, впливає на психічний розвиток людини. Уява виводить людину за межі теперішнього існування, нагадує їй про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може «жити» в різні історичні епохи, що не може собі дозволити ніяка інша жива істота.

Цінність уяви полягає в тому, що вона допомагає людині орієнтуватися в проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат своїх дій за умов, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації пізнавальної потреби. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка, діяльність особистості за умов неповної інформації.

Уяву поділяють на активну та пасивну. Активна уява завжди спрямована на виконання творчого чи логічного завдання. Активна уява визначається і контролюється волею й може бути відтворюючою або творчою. Пасивна уява протікає без постановки мети, інколи як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Пасивна уява може викликатися людиною навмисно чи ненавмисно. Навмисно викликані образи фантазії, які не пов'язані з волею і не спрямовані на втілення їх у життя, називаються мареннями.

Залежно від участі волі в процесі створення нових образів уява поділяється на мимовільну та довільну. Довільна уява буває відтворюючою й творчою.

Відтворююча уява створює образи на основі опису, який може проводитися в різних знакових системах: словесній, числовій, графічній, нотній і т.п.

Творча уява - це створення нових, оригінальних образів об'єктів, які ніколи не сприймалися людиною, які ще не існують в дійсності, а лише передбачається їх поява.

Залежно від змісту діяльності уява поділяється на технічну, наукову, художню та інші різновиди, пов'язані з характером праці людини. Художня уява має переважно чуттєві образи, надзвичайно яскраві та детальні. Для технічної уяви характерним є створення образів просторових відношень у вигляді геометричних фігур і побудов, їх дисоціювання й об'єднання в нові сполучення, уявне перенесення їх у різні ситуації. Наукова уява знаходить своє виявлення у побудові гіпотез, проведенні експериментів, формулюванні висновків.

Особливим видом уяви є мрія, тобто створення образів бажаного майбутнього. Мрії можуть бути реальними та нереальними.

Виділяють і антиципуючу уяву, тобто здатність людини передбачати майбутні події.

Образи творчої уяви створюються шляхом різних прийомів:

- аглютинація - створення образу шляхом поєднання якостей, властивостей або частин, взятих з різних об'єктів;

- гіперболізація - збільшення або зменшення предмета, а також аналогічна зміна окремих частин чи їх кількості;

- підкреслення (акцентування, загострення, наголошування) - навмисне посилення в об'єкті певних ознак, які виявляються домінуючими на фоні інших;

- схематизація - образ уяви, коли окремі уявлення зливаються, відмінності стираються, а риси схожості виступають на перший план;

- типізація - виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах;

- комбінування - творчий синтез елементів двох або цілого ряду об'єктів;

- аналогія - новий образ чимось схожий на реально існуючий об'єкт, але в ньому проектується принципово нова модель явища чи факту.

Сильна, стрімка і яскрава уява, з якою людина

не в змозі боротися, створює безумців. Та сама уява, але

покірна волі людини, створює не тільки великих поетів, а й

великих мислителів та вчених. Уява слабка, в 'яла, бліда не

доведе людину до безумства, але і не створить генія.

К.Д. Ушинський

Лекція 8. Пам'ять

Лінощі у пригадуванні породжуються недбалим користуванням своїми знаннями

К,Д. Ушинський

Враження, які отримує людина, відображаючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи в процесі мислительної діяльності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше.

Нагромадження індивідуального чуттєвого та раціонального досвіду, опора на інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини, поступового збагачення її діяльності. Опора на досвід дає змогу вирішувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися в нових умовах, діяти більш передбачливо та впевнено. Діяльність людини значною мірою залежить від багатства її пам'яті.

Пам'ять - це закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду.

Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Завдяки пам'яті зберігається цілісність «Я» особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення оразів уяви, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І.М. Сєченов, постійно знаходилася б у становищі новонародженого, була б істотою, нездатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

Основними процесами пам'яті є запам'ятовуванн я, збереження, відтворення,забування.

Запам'ятовування - один з основних процесів. ІДе закріплення нового матеріалу, засвоєння нових знань.

Збереження - це процес утримання в пам'яті відомостей, отриманих у ході набування досвіду. Збереження матеріалу залежить від діяльності індивіда, обсягу матеріалу та часу відтворення.

Забування - процес, який виявляється в тому, юю втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворекня й, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Відтворення - це процес, який відновлює збережений матеріал пам'яті для використання в діяльності та спілкуванні. Форми відтворення:

1) впізнавання - відтворення, що виникає при повному сприйманні об'єктів. Впізнавання буває повним і неповним;

2) згадування - відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним або довільним;

3) пригадування - відтворення, при якому людина докладає зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні трудніощі, пов'язані з неможливістю згадати інформацію;

4) спогади - локалізовані в часі та просто рі відтворення образів нашого минулого.

Якщо ви, згадуючи давно пережите, здатні

бліднути, червоніти -у вас є емоційна память

К. Станіславський

Рухова пам'ять - запам'ятовування та відтворення людиною своїх рухів.

Емоційна пам'ять - запам'ятовування та відтворення людиною своїх емоцій і почуттів.

Образна пам'ять - запам'ятовування та відтворення образів, уявлень про предмети й явища навколишнього світу, властивостей і зв'язків між ними.

Словесно-логічна пам'ять - запам'ятовування та відтворення думок, понять, суджень, умовиводів, які відображають предмети і явища в їхніх істотних зв'язках і відношеннях, у загальних властивостях.

Мимовільна пам'ять - запам'ятовування та відтворення інформації без мети та без вольового зусилля.

Довільна пам'ять - запам'ятовування та відтворення інформації, коли людина ставить перед собою мету й коли виникає потреба в навмисному заучуванні.

Сенсорна пам'ять - це безпосереднє відображення інформації органами чуттів.

Короткотривала пам'ять - це швидке запам'ятовування інформації, негайне її відтворення і короткий термін зберігання.

Оператив на пам'ять - запам'ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності.

Довготривала пам'ять - тривале зберігання і наступне використання інформації в діяльності людини.

Генетична пам'ять - інформація зберігається в генотипі, передається і відтворюється спадково.