Наркоманія як соціально-педагогічна проблема та форма прояву адитивної поведінки. Особливості, причини і наслідки підліткової наркоманії. Стадії розвитку підліткової наркоманії

. Термін "наркоманія " походить від грецьких слів "narke" (заціпеніння) і "mania" (безумство, потяг) - хворобливий стан, пристрасть до вживання психотропних речовин, яка призводить до важких порушень фізичних і психічних функцій.

У соціально-педагогічному аспекті наркоманія визначається як форма девіантної поведінки, яка виражається у фізичній і психічній залежності від наркотиків, що поступово викликає фізичне і психічне виснаження дитячого організму і соціальної дезадаптації особистості.

Лиш незначна частина підлітків, які страждають наркотичною залежністю, самостійно звертаються за допомогою. У цьому віці відсутня увага до здоров'я.

Соціально-психологічні наслідки наркоманії характеризують як соціально-етичну деградацію особистості дитини. Поступово зникають усі потреби й інтереси, крім наркотиків. Соціальне середовище оцінюється тільки з погляду можливостей, які полегшують чи ускладнюють пошук і вживання наркотиків. Відбувається розрив соціально корисних зв'язків з суспільством. Психічний комфорт можливий тільки при умові прийому необхідної дози наркотику.

Кримінальні наслідки наркоманії зумовлені біологічними та соціально-психологічними наслідками. Щоби задовольнити свій потяг, наркоман змушений пропускати заняття чи роботу, а потім зовсім залишає їх, оскільки цілком присвячує себе пошукам зілля. Засобів на постійне придбання наркотиків немає, тому наркоман змушений шукати протизаконні шляхи їх здобуття (крадіжки, розбійні напади, вбивства). З іншого боку, кримінальну відповідальність тягнуть за собою злочини, пов'язані з незаконним виробленням, придбанням, збереженням, перевезенням чи збутом, а також крадіжкою наркотичних засобів; залучення неповнолітніх до вживання наркотиків; посів, вирощування заборонених культур; організація й утримання притонів для вживання наркотиків

Лиш незначна частина підлітків, які страждають наркотичною залежністю, самостійно звертаються за допомогою. У цьому віці відсутня увага до здоров'я. Будь-якими шляхами підлітки намагаються утвердитися. У них яскраво виражена пізнавальна активність, але разом з тим висока соціальна конфліктність, значна нервово-психічна нестійкість, дисгармонія розвитку особистості, висока активність організму на фоні недостатньо сформованих сил.

Життя людини може складатися по-різному, але головне в тому, як вона сприймає негативні обставини життя (неблагополуччя сім'ї, бідність, фізичні та розумові відхилення тощо). Схильність до вживання наркотиків - це особистісне новоутворення, яке складається з таких компонентів:відсутність мотивації діяльності,несформованість функції прогнозування поведінки,низький рівень самоповаги, відсутнє самоусвідомлення, суперечність самооцінки та рівня домагань,тенденція до втечі від реальності в ситуації фрустрації.М.Галагузова та ін. розглядають причини наркоманії на різних рівнях.

На мікрорівні виділяються біологічні та психологічні причини:а) біологічніб) психологічні

Основні причини наркоманії на мезорівні, на думку спеціалістів, варто шукати в умовах виховання, тобто виділяють соціально-педагогічні та соціальні причини: в) соціально-педагогічніг) соціальні

Причини на макрорівні пов'язують з соціально-культурними факторами:

- д) вплив культури, зокрема субкультури, на підлітка.

Виділяють три різновиди наслідків наркоманії, які взаємопов'язані між собою: біологічні, соціально-психологічні й кримінальні.

До біологічних наслідків відносять прогресуюче падіння активності, енергетичного потенціалу особистості, згасання потягів, біологічних потреб (їда, сон, статевий потяг), зниження опору, прогресуюче виснаження дитячого організму.

Соціально-психологічні наслідки наркоманії характеризують як соціально-етичну деградацію особистості дитини. Поступово зникають усі потреби й інтереси, крім наркотиків. Соціальне середовище оцінюється тільки з погляду можливостей, які полегшують чи ускладнюють пошук і вживання наркотиків. Відбувається розрив соціально корисних зв'язків з суспільством. Психічний комфорт можливий тільки при умові прийому необхідної дози наркотику.

Кримінальні наслідки наркоманії зумовлені біологічними та соціально-психологічними наслідками. Щоби задовольнити свій потяг, наркоман змушений пропускати заняття чи роботу, а потім зовсім залишає їх, оскільки цілком присвячує себе пошукам зілля. Засобів на постійне придбання наркотиків немає, тому наркоман змушений шукати протизаконні шляхи їх здобуття (крадіжки, розбійні напади, вбивства). З іншого боку, кримінальну відповідальність тягнуть за собою злочини, пов'язані з незаконним виробленням, придбанням, збереженням, перевезенням чи збутом, а також крадіжкою наркотичних засобів; залучення неповнолітніх до вживання наркотиків; посів, вирощування заборонених культур; організація й утримання притонів для вживання наркотиків.

. І стадія. Наркотичній залежності передує адиктивна поведінка - зловживання однією або кількома психоактивними речовинами, які змінюють і впливають на психічний стан, включаючи алкоголь і куріння, до того, як сформувалася фізична залежність від них. Перевага на цій стадії надається нешкідливим, "легким" наркотикам. Починають з коноплі, гашишу, ефедрину. Підлітки діляться своїми відчуттями від дії наркотичної речовини. Період наркотизації на першій стадії триває 2-3 дні. У цей період хворі не їдять, не п'ють, не можуть спати, втрачають у вазі. У них проявляється групова залежність (шукають групу, компанію).

ІІ стадія. На цій стадії збільшується кількість прийомів наркотиків у 5-6 разів, на добу можуть 50-60 разів нозально, внутрівенно 2 рази.При тривалому вживанні ця доза не дає ефекту. Тому наркомани ділять наркотики на? дози і вводять його через 10 хвилин 8 разів на добу. Періодичність вживання стає чіткою. Протягом 3-6 днів приймають наркотики через кожні 3-4 години, потім - перерва 2-5 днів. Але перерви між періодами наркотизації дуже малі, сам період збільшується до 10-15 днів.

Якщо не ввести наркотик і раптово обірвати його вживання, наступає абстинентний синдром (позбавлення). Основне прагнення - швидше отримати наркотик. Усі інші бажання не мають значення. Абстинентний синдром з'являється через 8-10 годин після вживання наркотику. Психічний стан важкий, але фізичний - ще гірший.Повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування. Відбувається активна інтоксикація організму, раннє старіння. Людина не може працювати, все підпорядковується пошукам наркотику.

ІІІ стадія. Яскраво виражена моральна й соціальна деградація людини. Стійкість до наркотиків падає, стан ейфорії повністю відсутній. Періоди наркотизації наявні, але перерва між ними скорочується, дози зменшуються для того, щоб вводити частіше. Змінюється і стан сп'яніння. Психічного і фізичного збудження немає, виникає роздратованість, злобність, психічна напруження. Без наркотику людина вже не може жити. Вживати наркотик необхідно для того, щоб не виникла абстиненція. "Кайфу" уже немає, а стан організму все більше погіршується. Наркоман втрачає друзів, стає егоїстичним, злобним, роздратованим, підозрілим.

Більшість наркоманів до третьої стадії не доживають.

Педагогічні проблеми профілактики і подолання наркоманії як соціально-негативної форми поведінки. Соціально-педагогічна реабілітація наркоманів: завдання, зміст, форми і методи роботи.

. Профілактика наркоманії (як і інших проявів адиктивної поведінки) в Україні здійснюється в основному на громадських засадах. Ще досі є недосконалою законодавча база щодо боротьби з поширенням наркогенних засобів серед неповнолітніх. З появою нових наркотиків синтетичної природи виникає багато проблем стосовно їх класифікації; не врегульовано з правової точки зору таке явище як токсикоманія тощо.

Водночас масштаби адиктивної поведінки неповнолітніх катастрофічно збільшуються. Так, за даними досліджень М.Георгі та ін., кожен сьомий п'ятикласник і близько двох третин дев'ятикласників проявляють позитивне ставлення до вживання наркогенних засобів [12, с.39].

За таких обставин актуальною є організація профілактичної роботи за такими напрямами: 1) превентивна (попереджувальна) освіта (спрямована на формування у неповнолітніх об'єктивних знань про причини і наслідки вживання психотропних речовин); 2) правова освіта дітей, підлітків і молоді (передбачає формування в учнів правової грамотності й свідомості, навичок і звичок правомірної поведінки); 3) психокорекційна робота з підлітками "групи ризику" (спеціальна робота, спрямована на корекцію їх особистості); 4) психологічна допомога сім'ям, обтяженим узалежненням; 5) психокорекційна робота з дітьми наркоманів, алкоголіків [40, с.2].

Соціально-педагогічна профілактика вживання наркотичних речовин серед учнівської молоді здійснюється на таких рівнях: координаційно-інформаційний (нагромадження діагностично-прогностичних відомостей з проблеми, налагодження тісних стосунків з усіма суб'єктами профілактичної діяльності); загальноосвітній (відображає динаміку поширення профілактичних знань (медичних, моральних, правових) у навчальній і позанавчальній роботі); спеціально-освітній (передбачає проведення цілеспрямованої освітньої роботи з підлітками групи ризику з урахуванням їх обізнаності та психологічної подразливості до профілактичного втручання); оздоровчо-корекційний (включає діяльність щодо практичної переорієнтації поведінки учнів наркогенного ризику); адаптаційний (полягає у створенні умов для закріплення установок на дотримання здорового способу життя).

. Наркоманія в Україні - одна з найбільш актуальних та суспільно небезпечних проблем соціуму, яку необхідно долати шляхом розробки спеціальних методів соціальної терапії залежностей, вивчення та дослідження процесу ресоціалізації наркозалежних впродовж проходження ними реабілітаційного курсу, створення спеціальних умов, які сприятимуть одужанню. Успішне проходження терміну ресоціалізації (який у середньому триває від 6 до 9 місяців) дає змогу позбавитись хвороби, яка носить летальний характер.

У науковій літературі із соціально-педагогічних позицій ресоціалізація трактується як:

1) відновлення особистістю якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві;

2) засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх;

3) комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених або несформованих соціальних навичок, переорієнтація соціальних і референтних орієнтацій особистості за рахунок включення її у нові, позитивно орієнтовані стосунки й види діяльності".

Результатами лікування наркозалежних (ресоціалізації) на думку є:

1) вихованість особистості - це оволодіння соціально значимим способом задоволення потреб, формування відповідальності за власні вчинки, здійснення вибору в суперечливих стосовно моралі ситуаціях;

2) освіченість особистості - оволодіння необхідною системою знань про суспільство, культуру та науку;

3) розвиток здібностей, які забезпечують особистості самоствердження в суспільстві: розвиток здібностей характеризує індивідуальність та неповторність;

4) соціальна і професійна самореалізація особистості - з'ясування своєї ролі в мікро- та макросоціумах, реалізація своїх можливостей у професійній діяльності;

Особливістю ресоціалізаційного процесу, який відбувається в реабілітаційному центрі для наркозалежної молоді є "закритий", обмежений характер соціалізаційних некерованих впливів, а також "штучно" створенні умови для набуття позитивної соціалізації особистістю. Серед них найвагомішими умовами є саме соціально-педагогічні, оскільки саме вони повноцінно враховують усі напрямки ресоціалізації особистості наркозалежних: від фізичного самопочуття, психологічного стану до стосунків людини і її зв'язків із соціумом.

Педагогічні проблеми профілактики і подолання проституції. Основні підходи до діяльності соціального педагога з профілактики проституції. Соціально-педагогічна реабілітація проституток: завдання, зміст, методи і форми роботи.

. Соціологи визначають проституцію як надання сексуальних послуг за гроші та класифікують типи проституції з погляду професійних зобов'язань і професійного контексту. На їхню думку, проституція виражає і до певної міри сприяє подальшому збереженню тенденції, згідно з якою чоловіки ставляться до жінок як до об'єктів, які можна використовувати для своїх сексуальних потреб, отже проституція є проявом у специфічному контексті соціальної нерівності між чоловіками й жінками. Соціальна педагогіка розглядає проституцію як проблему девіантної поведінки, як форму соціальної дезадаптації.

Найбільш болючою проблемою є дитяча проституція. Можна виділити три великі категорії дітей, які займаються проституцією: втікачі з дому, яких батьки або зовсім не шукають, або які втікають щоразу, коли їх знаходять; періодичні втікачі з дому, які здебільшого живуть удома, але вряди-годи втікають, не з'являючись по кілька ночей; покинуті - це діти, чиї батьки або виявляють цілковиту байдужість до того, чим вони займаються і де бувають, або взагалі відмовляються від них. До всіх цих категорій належать не тільки дівчатка, а й хлопчики. Дитяча проституція є складовою частиною індустрії "сексуального туризму" в деяких реґіонах світу.

Проституція (від лат. - безчестя, осквернення) - одна з різновидностей моральної деморалізації, надання платних сексуальних послуг. У зв'язку з тим, що проституція здійснюється добровільно, її інколи кваліфікують ще як злочин без жертви, але проти себе.

Профілактика проституції грунтується на обліку причин, які сприяють виникненню проституції. Репресивні заходи проти осіб, що сексуально експлуатують інших, державний контроль при легалізації проституції в окремих країнах не зменшує шкоду і тяжкі наслідки проституції. Необхідний комплекс профілактичних заходів у всіх сферах життя, які допоможуть вирішити економічні, етичні і ін. питання. Соціальні служби різних країн вирішують питання профілактики проституції в рамках соціальної підтримки сім'ї, дітей, неповнолітніх, здійснюючи свою діяльність в общині.

. Стратегічні напрями роботи соціального педагога з підлітками, схильними до проституції:

І.Визначення причин, які штовхають молодь до занять проституцією (випадкові обставини; особливості сім'ї чи оточення; сформовані з дитинства риси характеру та особливості внутрішнього психологічного "дому").

2.Планування інтегрованих заходів, спрямованих на зміну неблагополучного оточення клієнта. Залучення до зміни його громадських сил, релігійних організацій.

З.Розвиток психосексуальної культури потенційних жертв проституції.

4.У випадку наявності матеріалів, що засвідчують втягування дорослими неповнолітніх у проституцію, ініціювати відкриття відповідної судової справи.

5.На основі вивчення особистості клієнта як складно організованої системи, її внутрішніх закономірностей розвитку відшукати те місце, "уколовши" яке, можна збудити процес доцільної самоорганізації цієї системи. Поле пошуку такого місця найчастіше пов'язане з дрімаючими в молодій людині до певного часу "потенціалами". Засобами збудження їх ("голкою") найчастіше слугують факти, події, обставини, ситуації, люди, речі, засоби мистецтва, релігії, інтуїції, які справляють сильний імпресуючий вплив, будучи безпосередньо чи посередньо пов'язаними з фундаментальними основами внутрішнього психологічного "дому" особистості.

Соціально-педагогічна робота з проституцією

У сучасному суспільстві проблема проституції переживає підйом (низька заробітні плата, відсутність роботи штовхає жінок на надання різного роду сексуальних послуг). Основною причиною проституції є бажання заробити грошей, створити "красиве для себе життя".

Для контролю над цією соціальної проблемою створені спеціальні структури в управлінні внутрішніх справ. Однак адміністративно-правові і кримінально-правові санкції пов'язані з проституцією, практично не діють.

Соціальний педагог повинен проводити профілактично-роз'яснювальну роботу негативного життя проституток, розвінчувати міф про "красиве життя", розповідати про наслідки позашлюбних безладних стосунків, здійснених за плату, можливість наразитися на захворювання, які виникають через статеві стосунки.

Отже, соціально-педагогічна робота соціального педагога з девіантними дітьми носить індивідуальний, різновекторний характер і спрямовується на превенцію (попередження порушень встановлених у суспільстві норм), інтервенцію (безпосереднє втручання) і реабілітацію людини, у якої встановлені ті чи інші відхилення.

Лише інтегрований, комплексний підхід до проблеми попередження злочинів, що вчиняються щодо жінок, допоможе вирішити зазначену проблему. Безумовно, до її вирішення необхідно залучити психологів, соціальних та медичних працівників, педагогів, працівників правоохоронних органів, юристів, представників інших професій. Головна мета полягає в тому, щоб завдяки застосуванню спільних зусиль (держави, суспільства, всіх зацікавлених органів і установ, громадських організацій) потерпші від насильства жінки могли самі вирішувати власну долю і відшукувати варіанти щодо зниження ймовірності стати жертвою злочину.

53. Соціально-педагогічна діяльність у дошкільних навчально-виховних закладах, школах, професійних навчальних закладах, вищих освітніх установах.

Сутністю соціального виховання дітей дошкільного віку є розширення соціального досвіду дитини, оволодіння нею не тільки сімейними стосунками і нормами поведінки, але і засвоєння елементів соціальної компетентності, формування ставлень до природного та людського оточення, до себе. Це досягається створенням умов для усвідомлення дитиною себе не тільки як члена родини, самостійного учасника дитячих спільнот, але й жителя відповідної вулиці, району, міста, регіону, країни, Всесвіту.

Соціальне виховання дошкільнят здійснюється через родину, культурне середовище (матеріальне, духовне) населеного пункту, організацію дозвілля за місцем проживання та організацію ігрової діяльності, спілкування дітей у різноманітних (державних, приватних, громадських) дошкільних закладах.

Дошкільний заклад - найперше спеціально створене суспільне середовище для дитини, "основне призначення якого — соціальна адаптація її до умов життя в товаристві незнайомих дітей і дорослих. Виховання ціннісного ставлення до навколишнього, природи, людей, самої себе"

Загальноосвітній навчальний заклад - це такий, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.

Школа як узагальнений тип загальноосвітніх навчальних закладів - важливе соціальне знаряддя введення нової генерації до активного соціального життя через включення у дитяче соціальне буття. "Вступаючи до школи, дитина переходить із світу інстинктивних зв'язків та прихильностей, що складають умови сім'ї, чи з атмосфери граючого хору, що є сутністю дитячого садочка, у світ зовнішньо врегульованої общини. Скріплюючим початком у цьому новому світі є вже загальна праця й підкорення загальному закону... Стосовно моральної освіти завдання школи зводиться переважно до виховання правового відчуття і суспільної свідомості людини"

Об'єкт соціально-педагогічного виховання у ВНЗ - студент, викладач, студентська група.

Основним призначенням студентства, як відомо, є поповнення армії працівників розумової праці вищої кваліфікації.

Соціально-педагогічна робота у вищих навчальних закладах носить адресний характер і має враховувати: сфери життєдіяльності студента; актуальні й найтиповіші соціальні та психологічні проблеми молоді; вік, стать, соціальний статус кожного студента; рівень соціальної активності студента та його ставлення до майбутньої професії. Соціальна робота в Україні зі студентською молоддю забезпечується Міністерством, місцевими органами влади, міцною базою законодавчих актів держави; диференційованим підходом до різних категорій молоді та пов'язаних з цим проблем; студентським самоврядуванням на основі міцної бази нормативних документів та високим рівнем активності молоді в організації життєвого простору кожного студента, групи студентів та усієї виховної роботи у ВНЗ. Такі основні властивості соціальної роботи, як відкритість, доступність, отримання різних видів соціальної допомоги сприяють соціальній справедливості студентської молоді незалежно від політичних, соціальних, економічних, генетичних, статевих відмінностей. Системність і безперервність соціальної роботи створює умови вирівнювання соціальних відмінностей у студентському середовищі.